Видатки бюджету на оборону

Фінансування видатків на національну оборону зумовлюється необхідністю захисту інтересів держави у міжнародному співтоваристві. Обсяг витрат на оборону визначається системою офіційних поглядів військового характеру, виходячи із співвідношення різних воєнних угруповань у світі, напрямків зовнішньої політики України та інших факторів.

Видатки на оборону — спрямування фінансових ресурсів на оборону держави для утримання збройних сил, розвитку оборонної промисловості, проведення військових досліджень та ліквідації їх наслідків. Вони включають прямі, побічні і непрямі витрати.

Прямі витрати на оборону включають витрати на міністерства і відомства оборони держави, які складаються із витрат на утримання та навчання особового складу збройних сил, придбання, утримання та експлуатацію озброєння, військової техніки та майна, військові на­уково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, видатки на цивільну оборону, військову допомогу іноземним державам та інші витрати. Вони поділяються на поточні і капітальні.

Поточні витрати на оборону пов’язані в основному з підтримкою бойової могутності збройних сил на досягнутому рівні і включають грошове утримання військовослужбовців та заробітну плату цивільного вільнонайманого персоналу, витрати на медичне обслуговування, транспортування та інші види забезпечення діяльності особового складу, а також витрати, пов’язані з експлуатацією та ремонтом військової техніки. Капітальні витрати пов’язані з відображенням матеріально-технічного переоснащення збройних сил та розвиток оборонної промисловості. Вони включають витрати на військові наукові дослідження і дослідно-конструкторські роботи, закупівлі озброєння та військової техніки, військове будівництво тощо.

Побічні видатки на оборону зумовлені утриманням збройних сил, ліквідацією наслідків війни, переозброєнням тощо. Вони включають виплати пенсій і допомоги ветеранам війни, інвалідам та сім´ям загиблих, витрати з відбудови руйнувань, спричинених війною, відшкоду­вання збитків, завданих воєнними діями тощо.

Непрямими вважаються видатки, що за своїм характером значною мірою відносяться до оборонних, але включені до кошторисів витрат цивільних міністерств і відомств.

Видатки на оборону фінансуються виключно з Державного бюджету у розмірах, які щорічно визначаються Законом України «Про Державний бюджет України». Фінансування органів і установ національної оборони здійснюється на основі їх кошторисів доходів і видатків. Зведені кошториси розглядаються у Міністерстві фінансів і включаються до проекту ДБУ. Фінансування видатків на оборону здійснюється через Державне казначейство України.

28. Видатки бюджетів та управління

Видатки на правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави зумовлені необхідністю захисту її зовнішніх та внутрішніх інтересів. Фінансування правоохоронної діяльності і гарантування безпеки держави здійснюється в межах обсягу грошових коштів, затверджених у ДБ через систему головних розпорядників бюджетних коштів. Всі ці видатки фінансуються з ДБ за виключенням видатків на утримання підрозділів міліції, які фінансуються за рахунок місцевих бюджетів.

Відповідно до функціональної класифікації видатки бюджету на правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави включають такі витрати:

—видатки на утримання органів внутрішніх справ, до яких належить матеріально-технічне забезпечення спеціальних підрозділів з боротьби із організованою злочинністю; підрозділів органів внутрі­шніх справ; підрозділів державно-патрульної служби та дорожнього нагляду; інспекції у справах неповнолітніх; приймальників-розподільників для неповнолітніх; спеціальних приймальників-розподільників;

—видатки на поточне утримання внутрішніх військ МВС України;

—видатки на утримання прокуратури, які включають видатки на поточне утримання Генпрокуратури та місцевих органів прокуратури;

—видатки на кримінально-виправні системи: установи і підпри­ємства України з виконання покарань;

—видатки на Прикордонні війська України, до яких належать видатки на утримання Прикордонних військ та комплексну програму розбудови державного кордону України;

—видатки на СБУ, які включають видатки на поточне утримання Служби безпеки України, антитерористичного Центру Служби безпеки України та матеріально-технічне забезпечен­ня спеціальних підрозділів із боротьби з організованою злочинністю;

— видатки на пожежну охорону, які включають державну пожежну охорону та професійну пожежну охорону;

—видатки на утримання Головного управління урядового зв´язку;

— видатки на утримання інших правоохоронних органів, які включають витрати управлінь державної охорони та спеціалізованих монтажно-експлуатаційних підрозділів;

—видатки на утримання розвідувальних органів;

—витрати, пов´язані із зміцненням правопорядку за рахунок реалізації конфіскованого митними органами майна, товарів та інших предметів, конфіскованих правоохоронними й іншими уповноваже­ними органами, а також конфіскованої валюти;

—видатки на утримання Національного бюро розслідувань.

Планування видатків на правоохоронну діяльність та забезпечен­ня безпеки держави здійснюється за програмно-цільовим методом. До найважливіших програм належать: «Забезпечення захисту прав і свобод громадян, суспільства і держави від протиправних посягань, охорона громадського порядку», «Охорона та оборона особливо важ­ливих державних об´єктів і супроводження перевезення ядерних ма­теріалів по території України», «Участь внутрішніх військ в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю, конвоювання аре­штованих і засуджених та охорона підсудних під час судових про­цесів», «Розвиток фізичної культури і спорту серед працівників і військовослужбовців правоохоронних органів» та інші.

З метою задоволення потреб окремі служби правоохоронної діяльності поєднують свою діяльність з господарською для залучення додаткових грошових коштів. Це, зокрема, виконання певної господарської діяльності установ і підприємств з виконання покарань, служби пожежної охорони тощо.

29. Державний борг: причина виникнення та класифікація

Залучення додаткових фінансових ресурсів у формі кредитів є передумовою виникнення державного боргу.

За економічною суттю державний борг визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами і нерезидентами) щодо перерозподілу частки вартості валового внутрішнього продукту на умовах повернення, строковості та платності.За умовами залучення грошових коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг.

Внутрішній державний борг — сукупність зобов’язань держави перед резидентами, тобто заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації.

Зовнішній державний борг — сукупність боргових зобов’язань держави, що виникли в результаті запозичень держави на зовнішньо­му ринку.

Зовнішній державний борг має дві складові:

- борг органів державної влади і управління, який виникає в ре­зультаті залучення кредитів іноземних держав та випуску державних цінних паперів, що розміщуються на міжнародних ринках капіталів. Ця частина державного зовнішнього боргу погашається та обслуго­вується за рахунок коштів ДБ та коштів НБУ;

- борг суб´єктів господарювання, гарантований Урядом. Він погашається та обслуговується суб´єктами господарювання — позичальниками. Проте у разі невиконання боргових зобов´язань суб´єктами господарювання перед іноземними кредиторами набирає чинності державна гарантія і погашення та обслуговування таких кредитів здійснюється Державним казначейством за рахунок коштів ДБУ.

Державний борг можна поділити на дві складові:

- капітальний, який включає всю сукупність боргових зо­бов´язань держави на певну дату;

- поточний, що складається з платежів по зобов´язаннях, які позичальник повинен погасити у звітному періоді.

Погашення та обслуговування державного боргу здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов´язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, відсотків по ній та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних па­перів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими доку­ментами.

Державний борг можна розглядати з двох боків: з одного боку, державне запозичення сприяє економічному зростанню, а з іншого - борг збільшує навантаження на Державний бюджет. Тому вирішення питання про державний кредит має віднайти оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням та внутрішніми і зовнішніми запозиченнями.

30. Видатки Державного бюджету України на обслуговування та погашення державного боргу (ДБ)

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі призводить до формування держав­ного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.

ДБ — сума заборгованості держави своїм кредиторам.

1. Внутрішній борг — це заборгованість за запозиченнями на внутр ринку у нац валюті; 2. Зовнішній борг - це заборгованість за запозиченнями на зовн ринку у іноз. валюті; 3. Поточний борг — це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році разом з належними до сплати в цей період процентами з усіх випущених на даний момент позик.

4. Капітальний борг — це сума боргу з усіх запозичень, які здійснені на даний момент, і сума %, що мають бути виплачені згідно з умовами випуску позик. Держава, широко використовуючи свої можливості для залучення додаткових фінансових ресурсів з метою своєчасного фінансування бюджетних витрат, поступово накопичує заборгованість як внутрішню, так і іноземним кредиторам, що призводить до росту державного боргу - внутрішнього і зовнішнього. На стан державного боргу істотно впливають щорічні операції в сфері державного кредиту: одержання нових позик і умови їхнього надання, з одного боку, і розміри погашення й виплачуваних відсотків, з іншої.

Управління державним боргом полягає у забезпеченні платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів.

Це стосується як поточного, так і капітального боргу. Щодо поточного боргу, то необхідно забезпечити реальні джерела його погашення. Стосовно капітального боргу важливо встановити такі терміни його погашення, які збігатимуться з наявністю відповідних джерел.

В управлінні внутрішнім і зовнішнім боргами існують певні особливості. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність за зовнішнім боргом залежить насамперед від валютних надходжень.

За недостатньої платоспроможності держави можуть застосовуватись такі способи коригування позикової політики:

Конверсія державного боргу — це зміна дохідності позик. Вона відбувається внаслідок зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки центрального банку) чи погіршення фінансового стану держави, коли остання не в змозі виплачувати передбачений дохід.

Консолідація — це перенесення зобов’язань по раніше випущеній позиці на нову позику з метою подовження її терміну. Проводиться у формі обміну облігацій попередньої (чи поперед­ніх) позики на нові. В окремих випадках може застосовуватись і скорочення термінів позики.

Уніфікація являє собою об’єднання кількох позик в одну. Вона спрощує управління державним боргом і може проводитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією.

Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки є не що інше, як часткова відмова держави від своїх боргів.

Відстрочка погашення означає перенесення термінів виплати заборгованості. При цьому у даний період виплата доходів не проводиться.

Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості. Однак це не може розглядатись як припустимий варіант. Авторитет держави, як і будь-якого боржника, залежить від визнання нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у встановлені терміни.

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі призводить до формування державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.

Державний борг – сума заборгованості Д своїм кредиторам.

1.Внутрішній борг — заборгованість за запозиченнями на внутр. ринку у нац. валюті; 2.Зовнішній борг - це заборгованість за запозиченнями на зовн. ринку у іноз. валюті. Джерелами погашення:

- додаткові податкові надходження внаслідок зростання ВВП,

- інвестування позичених коштів. Це реальне джерело і економічно обґрунтоване;

- збільшення доходів бюджету за рахунок введення нових податків, підвищення ставок і розширення об'єкта оподаткування з діючих податків, всебічне використання неподаткових методів.

Покриття боргу здійснюється за рахунок бюджету і видатки на обслуговування Д боргу закладаються у бюджеті поточного року.

Джерела покриття:

- валютні надходження в країну, що в свою чергу визначається станом платіжного балансу. При складанні бюджету обов'язково передбач. видатки на обслуговування держ боргу, т/т погашення боргу, термін якого припадає на даний рік, а також виплат % з усіх позик випущених на даний момент. Крім окремих методів (уніфікація, консолідація, відстрочка) використовується реєстрація заборгов. Існує 2 крайніх способи врегулювання заборгованості, коли немає реальних джерел:

1)оголошення дефолту (неплатоспроможності)

2)анулювання боргів (відмова).

31. Обслуговування і погашення боргових зобов’язань місцевого самоврядування

Погашення та обслуговування державного боргу здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов’язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, відсотків по ній та су­путніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних па­перів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими доку­ментами.

Погашення боргу — це виконання боргових зобов’язань перед кре­диторами щодо сплати основної суми боргу, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів.

Обслуговування боргу — це комплекс заходів держави, спрямованих на погашення позики, виплати відсотків за ними, уточнення і прове­дення змін умов погашення позик.

Відсотки (проценти) — це дохід, що сплачується на користь кредитора за умовами угоди про позику або про випуск державних цінних паперів.

Погашення та обслуговування державного боргу може здійснюватися у грошовій формі, а за згодою з кредитором — шляхом постачання товарів (послуг), заліку зустрічної вимоги та іншими засобами відповідно до чинного законодавства України.

Державний борг можна розглядати з двох боків: з одного боку, державне запозичення сприяє економічному зростанню, а з іншого - борг збільшує навантаження на Державний бюджет. Тому вирішення питання про державний кредит має віднайти оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням та внутрішніми і зовнішніми запозиченнями.

Конверсія — це зміна доходності по кредитах. Вона відбувається за умови зміни ситуації на фінансовому ринку чи погіршенням фінансо­вого стану держави, що характеризується обмеженими можливостями сплати передбаченого доходу.

Консолідація — це переоформлення зобов’язання на раніше отриманий кредит на новий кредит з метою його продовження на новий термін. Тобто зобов’язання попереднього кредиту переоформляється на новий термін у формі облігацій.

Уніфікація — це об’єднання кількох кредитів в один, чим спро­щується управління державним боргом. Уніфікація може проводити­ся окремо від консолідації або у поєднанні з нею.

Відстрочення погашення боргу означає перенесення термінів ви­плати заборгованості. За період перенесення погашення боргу випла­та доходів не проводиться.

Реструктуризація боргу являє собою використання зазначених способів коригування боргу в комплексі або частково.

Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості. Водночас авторитет держави залежить від об’єктивності позиції держави щодо визнання (невизнання) нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у визначені терміни. Основним завдання сучасної боргової політики України є поступове зменшення боргового навантаження бюджету й економіки країни. Фінансова безпека характеризується таким станом фінансової грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної і податкової систем, який здатний забезпечити ефективне функціонування національної економіки та економічне зростання держави шляхом збалансованості, стійкості і протидії до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів на її розвиток.

Дата добавления: 2017-02-01