Поняття, предмет, ціль та сфери правового регулювання

Лекція 11. Механізм правового регулювання суспільних відносин

Як зазначалось раніше, всі державно-правові (юридичні) явища як певна єдність та цілісність становлять правову систему. Основна її частина використовується насамперед органами держави (а подекуди й іншими учасниками суспільного життя) для здійснення специфічного впливу на суспільні відносини. Він відображається поняттям правового регулювання.

Правове регулювання – це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення, охорони і розвитку.

Регулюючий вплив права на суспільні відносини полягає у тому, що воно у своїх нормах контролює модель обов’язкової або дозволеної поведінки різних суб’єктів цих відносин. Це знаходить свій вираз у наданні одним суб’єктам суспільних відносин певних прав і в накладанні на інших певних обов’язків, пов’язуючи їх тим самим взаємними правами і обов’язками. При цьому можливості права в регулюванні суспільних відносин не свавільні і не безмежні.

Правове регулювання обумовлено деякими об’єктивними та суб’єктивними чинниками, до яких можна віднести:

рівень економічного розвитку суспільства;

його соціальну структуру;

рівень зрілості, стійкості суспільних відносин;

рівень правової культури громадян і посадових осіб;

рівень визначеності предмета, засобів і методів правового регулювання.

Ознаки правового регулювання:

правове регулювання – різновид соціального регулювання;

за допомогою правового регулювання відносини між суб’єктами набувають певної правової форми, яка має споконвічно державно-владний характер, тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної поведінки;

правове регулювання має конкретний характер, тому що завжди пов’язане з реальними відносинами;

правове регулювання має цілеспрямований характер – спрямована на задоволення законних інтересів суб’єктів права;

правове регулювання здійснюється за допомогою правових засобів, які забезпечують його ефективність;

правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання.

Слід мати на увазі, що в реальному житті право має не тільки юридичний вплив на суспільні відносини, а й вплив виховного, інформаційного та іншого характеру. Тому розрізняють два явища: правовий вплив і правове регулювання. Вони різняться,

по-перше, за предметом своєї спрямованості. Предмет правового впливу є значно ширшим, ніж предмет правового регулювання. Це, зокрема, є коло економічних, політичних, соціальних та інших відносин, що безпосередньо правом не врегульовані, але на які воно впливає.

по-друге, вони різняться за своїм механізмом. Якщо правове регулювання здійснюється за допомогою виключно юридичних засобів, то правовий вплив – за допомогою неюридичних (соціальних, ідеологічних, психологічних і т.ін.) механізмів.

Відтак, правовий вплив – це дія права на широке коло суспільних відносин, свідомість і поведінку людей за допомогою неправових (психологічних, ідеологічних та ін.) механізмів. При цьому, якщо можна так сказати, діє не право як сукупність норм, а скоріше, «дух права».

Правове регулювання – це дія права на суспільні відносини за допомогою певних юридичних засобів, насамперед норм права. В умовах формування в Україні основ правової держави роль і значення правового регулювання суспільних відносин набуває особливої актуальності. Адже головною ознакою моделі держави, що характеризується як правова, виступає саме ознака високої правової урегульованості суспільних відносин. Тому питання підвищення ролі права постають у центрі уваги, відображаються у найважливіших державних і громадських документах.

Що ж є предметом правового регулювання? Це суспільні відносини, які мають такі ознаки:

1. Право регулює відносини, які виникають між людьми та їх об’єднаннями. Не є предметом правового регулювання явища об’єктивної дійсності, які розвиваються за законами природи – фізичні, хімічні, біологічні процеси, стихійні явища – землетруси, повені тощо. Однак, деякі з цих явищ і процесів або їх результати можуть враховуватись як юридичні факти (наприклад, умови і порядок виплати страхових сум за збитки, що завдані землетрусом).

2. Право регулює відносини, суб’єкти яких є свідомими і вольовими їх учасниками. Право не може регулювати дії, що не залежать від свідомої волі людини – психічно хворих або людей, які знаходяться під гіпнозом.

3. Право регламентує найважливіші суспільні відносини, які мають принципове значення для держави, об’єднань людей, конкретних осіб. Коло таких відносин не встановлене. Воно змінюється залежно від конкретних умов того або іншого етапу розвитку суспільства.

4. Право регулює ті відносини, які об’єктивно потребують і піддаються юридичній регламентації. Дружба, любов тощо не можуть підлягати правовому регулюванню і підпадають під дію інших соціальних норм – моралі, звичаїв.

Отже, предметом правового регулювання є найважливіші для держави, об’єднань людей і конкретних осіб суспільні відносини, що об’єктивно потребують і піддаються юридичному регулюванню і сторони яких виступають їх свідомими та вольовими учасниками.

Слід зауважити, що з розвитком суспільства змінюється і предмет правового регулювання. Одні відносини відмирають і тому виходять зі сфери правового регулювання (наприклад, відносини, пов’язані з існуванням спадкової монархії), інші – починають активно впливати на життя суспільства, і тому виникає потреба в їх правовому врегулюванні (взаємовідносини з навколишнім середовищем, використанням ЕОМ і т.ін.).

Сфера правового регулювання – це той соціальний простір, на який поширюється правове регулювання.

Ознаки сфери правового регулювання:

є соціальною, оскільки право регулює соціальні відносини, а не природні процеси;

є тією сферою соціального простору, де існують суспільні відносини, які можуть врегульовуватися правом, тобто можуть пройти через волю, свідомість людей;

містить в собі сукупність конкретних суспільних відносин, які потребують врегулювання правом;

має обмежений обсяг охоплення і не може містити в собі ті соціальні явища, які об’єктивно не допускають формально юридичного упорядкування;

охоплює найважливіші суспільні відносини, що у цей момент найбільшим чином зачіпають інтереси суспільства, трудових колективів, організацій, підприємства та ін.

Види сфер правового регулювання

За принципом співвідношення можливого і необхідного:

сфера можливого (потенційного) правового регулювання – ділянка суспільних відносин, яка в принципі може бути врегульована правом. Її межі зумовлюються певними властивостями суспільних відносин, суб’єктів права, а також самих юридичних норм;

сфера необхідного правового регулювання – ділянка соціального простору, де потрібен вплив права як прояв дії соціальних закономірностей, потреб суспільства і держави. Її межі зумовлюються загальносоціальними потребами та інтересами керівної частини суспільства, які відображає держава.

За характером юридичної діяльності:

сфера законодавчого (легального) регулювання – ділянка соціального простору, фактично регламентована правовими нормами; межами даної сфери виступають основні принципи відповідної правової системи;

сфера правореалізуючого (в тому числі і правозастосувального) регулювання – ділянка соціального життя, в якій здійснюються правові норми. Її межі визначаються чинним законодавством.

За певними блоками суспільних відносин:

сфера економічних, головним чином майнових, відносин: виробництво, обмін, розподіл;

сфера політичних, головним чином управлінських, відносин усередині країни і на міжнародній арені: управління справами суспільства і держави з боку громадян, держави, її органів;

сфера соціально-культурних, в тому числі особистих немайнових, відносин належить до галузі охорони здоров’я, освіти, культури, науки, соціального забезпечення;

сфера судових і правоохоронних відносин, тобто відносин, пов’язаних з охороною суспільного порядку.

Основні напрямки правового регулювання:

закріплення і охорона нових суспільних відносин;

заборона певних суспільних відносин і поведінки;

зміна характеру відносин у певній сфері;

стимулювання розвитку певних суспільних відносин;

сприяння виникненню і формуванню нових відносин і суспільних явищ.

Пріоритетні напрямки правового регулювання у сучасній Україні:

у сфері економічних, майнових відносин – сприяння розвитку ринкових відносин, додержання рівності всіх форм власності;

у політичній сфері – сприяння розвитку у цивілізованій формі політичного плюралізму за умови додержання громадянського миру і злагоди;

у сфері управлінських відносин – сприяння ефективній роботі управлінського апарату без збільшення його штату;

у сфері охорони суспільного порядку – боротьба з корупцією та іншими правопорушеннями, охорона і захист прав і свобод людини і громадянина.

Межі правового регулювання – межі владно-вольового впливу держави в особі її органів на суспільні відносини, поведінку людини.

Меж правового регулювання важливо додержувати:

у системі суспільних відносин (не повинно бути вторгнення в галузь автономної свободи особи: у політичну сферу діяльності, особисті, сімейні відносини, реалізацію духовно-культурних потреб);

у діяльності держави, спрямованій на вироблення нових правових відносин (правові норми, що видаються повинні відповідати економічним, політичним, правовим і іншим соціальним закономірностям і сприяти прогресивному розвитку суспільства, найповнішому задоволенню потреб та інтересів особи);

у використанні державою способів правового регулювання (необхідне застосування державою правомірних способів регулювання: встановлення не карально-залякуючого, а дозвільного режиму, який сприяв би розвитку особи).

Ефективність правового регулювання суспільних відносин

Метою видання правових приписів є досягнення необхідного суспільно корисного результату. Саме тому суспільство зацікавлено, щоб юридичні норми досягли мети, визначеної при їх виданні. Аналіз цих питань і становить проблему ефективності правового регулювання.

Термін «ефективність» застосовується у значенні результату наслідку якогось явища. Тому ефективність органічно пов’язана з результативністю, дієвістю певних заходів, дій, приписів. Критерієм ефективності правових норм (і права в цілому) є міра досягнення цілей, поставлених перед ними. Вони поділяються на близькі і кінцеві, прямі і непрямі і т.ін. Але загальним у всіх випадках є визнання того, що цілями правового регулювання виступає:

закріплення за допомогою юридичних засобів вже існуючих суспільних відносин;

стимулювання тих, що вже існують і які відповідають загальному інтересу суспільства;

створення умов для виникнення і розвитку нових форм суспільних відносин;

вилучення з практики соціально небезпечних відносин.

Співвідношення фактичних результатів дії юридичних норм з цілями, що ставилися при їх виданні, виявляє ефективність або неефективність юридичної норми. Досягнутий рівень цих цілей і буде визначати рівень ефективності норми права. Інакше кажучи, при визначенні ефективності беруться до уваги дві обставини: а) цілі, що були поставлені при виданні норми права; б) реально досягнуті результати.

Основними чинниками, які забезпечують ефективність правового регулювання, можна вважати:

1. Відповідність вимог норм права рівню соціально-економічного розвитку суспільства. Норми права обумовлюються економічними чинниками не автоматично. Право – продукт свідомої діяльності людей, тому економічні закономірності розвитку суспільства можуть або вірно визначитися і відображатися у праві, або спотворюватися в ньому. Це призводить до виникнення норм, які не відповідають економічним та іншим соціальним вимогам даного етапу розвитку суспільства. Такі обставини пояснюються, насамперед, об’єктивними труднощами пізнання реальної дійсності, а також суб’єктивістськими підходами до правотворчості. Досвід показує, що такі правові акти, як правило, з часом доопрацьовуються відповідно до реальних вимог соціально-економічного розвитку суспільства або повністю скасовуються.

2. Рівень досконалості законодавства. Чим досконаліше законодавство, тим швидше і повніше будуть досягатися цілі, визначені при виданні конкретних юридичних норм. Якщо ж у праві існує неузгодженість окремих норм, прогалини, а окремі норми не мають реальних санкцій, то все це суттєво впливає на рівень ефективності правового регулювання.

3. Рівень правової культури громадян. Ця умова досить об’ємна. Вона охоплює і режим законності при правотворчості та правозастосуванні, і рівень правосвідомості та низку інших явищ. Сутність правової культури виявляється у тому, що всі суб’єкти суспільних відносин мають бути обізнані зі змістом правових норм, чітко уявляти свої суб’єктивні права та юридичні обов’язки, неухильно дотримуватися їх. Без цих вимог не можуть бути ефективними правові вимоги.

Всі суб’єкти правових вимог поділяються на дві групи: а) суб’єкти, для яких знання законодавства є службовою потребою і необхідне для виконання службових обов’язків; б) всі інші суб’єкти. Суб’єкти першої групи, одержують інформацію про нормативні акти по службовій лінії з офіційних джерел, а суб’єкти другої групи – з інших джерел, насамперед, із засобів масової інформації.

Однак, саме по собі знання права суб’єктами правових відносин не забезпечує його ефективності. Необхідні ще й умови для його втілення у життя.

Дата добавления: 2017-02-01