Види мовлення

Писемне

Усне

Монологічне

Діалогічне

Виділяють наступні види мови:

Зовнішня

Внутрішня

Думка починає формуватися у внутрішній мові. Її механізм був досліджений на початку XX століття психологом Л. С. Виготським. Ця мова беззвучна, невимовна, включає образи, відрізняється від зовнішньої ступенем мовної сформованості. Усе духовне життя людини - його міркування, плани, суперечки із самим собою, переробка побаченого і почутого протікають у схованій формі, на розумовому рівні. Внутрішня мова «працює» завжди, крім лише глибокого сну. Переклад внутрішньої мови в зовнішню часто зв'язаний із труднощями. Саме про цей етап породження висловлення говорять: «на язиці крутиться, а сказати не можу».

Зовнішня мова існує в усній і писемній формах. Розходження між ними визначаються:

1.Способами кодування. Усне мовлення - вимовна, звучна, чутна - виражене звуками (акустичним кодом), а писемна - видима, написана - буквами (графічним кодом).

2.Механізмами породження. Писемний текст, як правило, - підготовлений, - записується на чернетках, піддається редагуванню, удосконалюванню. Усне мовлення не має таких можливостей, воно спонтанне, тобто створюється у момент говоріння, тому вимагає величезного тренування, швидкості вибору слів, автоматизму синтаксичного конструювання.

3.Механізмами сприйняття. Усне мовлення повинне сприйматися відразу, писемне осмислюється при багаторазовому читанні.

4.Граматичними і лексичними особливостями. У писемній мові чіткіше добираються слова, переважає книжна лексика, складні розгорнуті речення, пасивні конструкції. В усній спостерігаються повтори, неповні, прості речення. Відома межа, що регламентує кількість слів звучної мови: від п'яти до дев'яти.

5.Видами норм. Тільки до усного мовлення ставляться орфоепічні вимоги, і тільки до писемного - орфографічні, пунктуаційні та каліграфічні.

6.Виразовими можливостями. Усне мовлення має засоби звукової виразності, відрізняється багатством інтонацій, паузами, логічними наголосами, а також супроводжується жестами і мімікою. Розділові знаки, лапки, шрифтові виділення компенсують менші можливості експресивності писемного тексту.

7.Характером адресата. Усне мовлення залежить від того, як його сприймають, тому що, як правило, комуніканти не тільки чують, але і бачать один одного. Писемна мова звичайно звернена до відсутніх.

Органічний зв'язок між двома видами мови психологи пояснюють наявністю загальної основи - внутрішньої мови. Процес породження висловлювання найчастіше має таку структуру: уявна підготовка фрази - уявлюване проказування з мікрорухами мовного апарату - графічна фіксація думки.

Усне мовлення може бути записане, а писемне - вимовлене. Наприклад, письмовий текст при «озвучуванні» придбає деякі особливості усного мовлення (інтонаційне забарвлення, ритм), але буде характеризуватися як писемна мова в усній формі.

При підготовці й у процесі публічного виступу виникає протиріччя між писемною мовою й усним її виконанням. А. М. Пєшковський, відомий лінгвіст, називав ораторський монолог «підробкою писнмної мови під усну». Мовцю перед аудиторією варто доречно поєднувати два види, дві «стихії». Якщо одна з них переможе, виступ буде або звучати занадто суворо, сухо, або занадто вільно, розкуто.

У житті звичайно переважає усне мовлення, тому його вважають первинним. За словами В. Г. Костомарова, усне мовлення «набуло перед писемним важливої переваги - моментальністі, що украй важливо для стрімких темпів і ритмів XX століття. А також... інша якість: здатність фіксуватися, консервуватися, зберігатися і відтворюватися» [4, с. 176]. Серед джерел збереження вербальної інформації домінують аудитивні, аудіовізуальні: радіо, телебачення, телефонний зв'язок. Таким чином, усне мовлення сьогодні існує у зовсім нових різновидах.

Усне мовлення має двох фори - монологічну і діалогічну. Монолог являє собою розгорнуте висловлення (елементарна одиниця тексту) однієї особи, завершене у значеннєвому відношенні. Психолого-педагогічною особливістю монологічного мовлення є те, що реакція слухачів угадується, жести і міміка відіграють меншу роль, ніж при діалозі. Монолог - це найчастіше публічна промова, адресована великій кількості людей. Ораторський монолог діалогічний. Промовець ніби розмовляє з аудиторією, тобто відбувається прихований діалог. Але можливий і відкритий діалог, наприклад, відповіді на питання присутніх.

Діалог - це безпосередній обмін висловленнями між двома чи декількома співрозмовниками. Структурно діалог складається з репліки - стимулу і репліки - реакції, тісно зв'язаних за змістом один з одним. Діалогічне мовлення - первинний, природний вид спілкування. У побутовому діалозі партнери не піклуються про форму і стиль висловлення, відверті. Учасники публічного діалогу враховують присутність аудиторії, будують мовлення літературно.

У людини поряд із виробнтчою, науковою, державною, політичною та іншими існує найпоширеніша – мовленнєва діяльність. Без неї неможлива ніяка інша, вона передує, супроводжує, а іноді формує, складає основу діяльності. Мовленнєва діяльність - це діяльність, що має соціальний характер, у ході якої висловлення формується і використовується для досягнення визначеної мети (спілкування, повідомлення, впливу). Психолог Л. С. Виготський характеризував мовленнєву діяльність як процес матеріалізації думки, тобто перетворення її у слово.

Мовленнєва діяльність складається з мовленнєвих дій (актів), що являють собою підготовку і реалізацію висловлення, цілком, незалежно від його обсягу (це може бути репліка в діалозі, розповідь і т.д.)

У лінгвістиці найбільш відома схема мовленнєвого акту, запропонована Р. О. Якобсоном. Вона включає наступні основні компоненти: хто говорить (адресант), хто слухає (адресат), контекст (обстановка, у якій виробляється висловлення, наприклад, офіційні збори, сімейний обід), передана інформація (повідомлення).

Теорія мовленнєвої діяльності враховує перш за все, що комунікація - це не передача інформації, а обмін нею між співрозмовниками. Вони по черзі міняються ролями («я» - комунікатор, «ти» - перципіент), висловлюючись про спільний предмет розмови. Акт мовленнєвої взаємодії, з цього погляду, виглядає у такий спосіб:

		Ти (я)

Механізм мисленнєво-мовленнєвої діяльності надзвичайно складний і до кінця не вивчений. Виділяють 3 фази мовленнєвого акту: підготовка і виконання висловлення, його сприйняття і розуміння, зворотний зв'язок. Перша фаза складається з етапів:

1)Виникнення ситуації, що спонукає до вираження думок. Наприклад, менеджер готує проект угоди, журналіст бере інтерв'ю й інші.

2)Мотивація. Потреба висловлення, породжувана життєвою ситуацією, поступово усвідомлюється, перетворюється у конкретну мету (мотив), що починає керувати діями автора.

3)Прогнозування (інтенція). Намір вимовити фразу ніби піддається перевірці, зважується, до кого буде звернена мова, з якими інтонаціями, звучністю, швидкістю вона пролунає.

4)Внутрішній план, що визначає зміст і структуру повідомлення.

5)Мовне структурування - це три операції підготовки засобів мови на внутрішньому рівні: вибір слів, визначення порядку слів і словосполучень, засобів зв'язку лексичних одиниць.

У другій фазі виділяють:

1)Прийом звукового сигналу.

2)Аналіз акустичного потоку з погляду фонетики тієї чи іншої мови.

На цьому етапі перципіент починає розуміти слова.

3)Розпізнання значення кожного фонетичного слова - одиниці, що має один словесний наголос (наприклад, ліс, шумить, на столі, з лісу, зробив би).

4)Розшифровка граматичних зв'язків між словами.

5)Включення фрази в контекст, зв'язування з попередніми репліками.

6)Розуміння іншого, додаткового, переносного значення. На цьому рівні сприймаються тропи (метафора, метонімія, іронія й ін.), алюзія (натяк).

7)Оцінка мовної майстерності промовця.

Повний цикл акту мовлення завершується новою дією - свідченням результативності висловлення.

Третій етап - зворотний зв'язок - розуміється широко: це питання; репліки; листи на телестудію після цікавої передачі; голосування на виборах депутатів після довгої передвиборчої агітації за того чи іншого кандидата; відповіді учнів на уроці чи іспиті; натовп покупців біля дверей магазина після вчорашньої телереклами...

Така єдина модель перекодування задуму в мовлення і декодування інформації, реакції на неї.

Культура мовленнєвої діяльності - це культура володіння словом, обмін повідомленнями з найвищою ефективністю; це система знань, умінь і навичок для осмислення ситуацій, породження і сприйняття висловлення. Показниками культури мовленнєвої діяльності є правильна чітка вимова (чи написання), комунікативна доцільність мови (її точність, виразність і т.д.), структурно - логічна побудова текстів, використання невербальних засобів, об'єктивне розуміння з боку слухача, читача).

Дата добавления: 2014-01-04