Типи тексту

Поняття про текст

Поняття про текст

2. Стилі тексту

3. Композиція

4. Стилі тексту

Текст (від лат. textus - «тканина, сплетіння, з'єднання») виникає й існує тільки у процесі спілкування; це мовна одиниця, утілення комунікативного акту; це послідовність вербальних знаків.

Б. Н. Головін визначає текст як словесне усне чи писемне досягнення, що становить собою єдність якогось більш-менш завершеного змісту і форми, що формує і виражає цей зміст.

Таким чином, основними ознаками тексту є:

1)Членимість. Текст складається з декількох речень, являє собою комунікативну одиницю вищого рангу, у порівнянні з реченням. Однак це положення є дискусійним: репліку в діалозі деякі дослідники вважають текстом.

2)Значеннєва цілісність досягається тоді, коли добір матеріалу підкоряється задачі передати основну думку. Тобто, речення тексту повинні поєднуватися темою й ідеєю.

3)Зв’язність полягає в тім, що текст складається з речень, зв'язаних між собою за змістом і формально - за допомогою мовних засобів: повторюваних слів, особових і вказівних займенників, синонімів, антонімів, сурядних сполучеиків і т.п.

Сторіччя розвитку мови, мислення виробили найбільш експресивні, ощадливі й точні способи, схеми, словесні структури для розв’язання задач, що ставить перед собою мовець. Тому здавна виділяють такі компоненти монологічного мовленняи, як опис, оповідання, роздум, які у лінгвістиці прийнято називати функціонально - значеннєвими типами тексту, що підкреслює їхню залежність від мети і змісту висловлення. Цей розподіл, який знаходимо ще у риториках X1X століття, є умовним. На практиці, у виступі типи тексту чергуються, додаючи мовленню розмаїтості. Опис розкриває ознаки предмета, його тимчасові характеристики чи постійні властивості, якості, стани. Текст цього типу ніби відповідає на запитання: «Який предмет?» Найчастіше опис - це статична картина, що з'являється одномоментно. Різновидом опису в офіційно – діловому мовленні виступає характеристика, різновидом якої вважається технічний опис.

Оповідання розкриває тісно зв'язані між собою події, явища, дії, які об'єктивно відбувалися в минулому. Даний тип тексту представляє світ у динаміці: «Що відбулося?»

Роздум має на меті досліджувати предмети чи явища, розкрити їхні внутрішні ознаки шляхом аргументації, установлення причинно – наслідкових відношень. З логічної точки зору роздум - це ланцюг висновків, демонстрація на яку-небудь тему, викладених у послідовній формі. Таке розкриття світу в його причинно – наслідкових зв'язках - це відповідь на питання: «Чому?» Варіантом роздуму вважають визначення і пояснення, що існують у наукових текстах, у мові масової комунікації.

Логика мислення вимагає, щоб у будь-якім роздумі містилися частини: теза – основна думка, яку треба довести; обґрунтування висловленої думки за допомогою аргументіва, доказів

Сукупність аргументів - положень, істинність яких перевірена і доведена практикою - називається аргументацією.

Аргументи поділяють на 2 види:

1.Аргументи до документів. Це факти, установлювані шляхом спостереження, досвіду, цифровий чи статистичний матеріал, документи, доведені положення і т.д.

2Аргументи до людини. Це посилання на висловлення, думки авторитетних людей: учених, письменників, суспільних діячів, фахівців; привертання уваги до достоїнств і недоліків, смаків опонента; виклик жалості і співчуття.

Аргументи першого виду націлені на те, щоб довести, тобто установити істинність тези, а другого - на те, щоб переконати - зробити слухачів однодумцями, посилити впевненість, що істинність тези доведена. Основа переконливості мовлення - доказовість, але важливу роль відіграє риторична майстерність: пафос, манери, голос і т.д.

3.Композиція тексту

Композиція (лат. compositio - «складання, твір») - це розташування всіх частин тексту закономірним, мотивованим змістом і задумом.

Найбільш розповсюдженою класичною структурою тексту вважається така, що включає в себе: вступ, головну (основну) частина, висновок. Цю структуру часто мають інформаційна промова, доповідь. Привітальна, торгова промова у наш час відрізняються вільною композицією, що багато в чому визначається ситуацією й адресатом.

У ході експериментів було встановлено, що запам'ятовується і засвоюється найкраще те, що дається на початку чи наприкінці повідомлення, це пояснюється дією так званого психологічного закону «краю». Тому важливо продумати зміст вступу і висновку.

Задача вступу - підготувати слухачів до сприйняття теми. На думку досвідчених ораторів, варто відразу привернути увагу аудиторії. «Гачків, що зачипають» (А. Ф. Коні), існує безліч: цікавий чи навіть несподіваний приклад; прислів'я, приказка, крилате вислів, цитата; розповідь про події, що мають відношення до теми виступу; питання, що дозволяють спонукати слухачів до активної розумової діяльності.

Висновок повинен бути коротким, стислим. У ньому, як правило, підводяться підсумки сказаного, робляться узагальнення; коротко повторюються основні положення, підкреслюється головна ідея і важливість для аудиторії розглянутої теми; намічаються шляхи розвитку висловлених думок; ставляться нові задачі, окреслюються перспективи, звучить запрошення висловити свою думку, посперечатися.

Сучасні оратори використовують методи викладу матеріалу головної частини, що сформувалися на базі багатовікової практики:

1) Індуктивний метод - аналіз матеріалу від часткового до загального, від конкретних фактів до висновків.

2) Дедуктивний метод - міркування від загального до часткового, висування яких –небудь положень, а потім роз'яснення їхнього змісту на прикладах.

3) Східчастий метод - послідовний виклад одного питання за іншим. Розглянувши проблему, автор тексту, уже більше до неї не повертається.

4) Історичний метод - подача матеріалу в хронологічній послідовності, наприклад, на історичні чи біографічні теми.

5) Концентричний метод - повідомлення ведеться навколо головної проблеми, єдиного центра. Мовець аналізує предмет з усіх боків, за допомогою різних визначень (прикладів, пояснень і т.п.), переходячи від загального розгляду до більш глибокого.

6) Метод аналогії - зіставлення різних явищ, подій, фактів, подібних між собою.

7) Метод контрасту побудований на основі порівняння полярних, віддзеркалюючих один одного предметів, проблем, явищ, їх протиставлення.

Використання різних методів в одному монолозі дозволяє зробити його основну частину оригінальною, нестандартною.

4.Стилі тексту

Будь-який текст можна віднести до того чи іншого стилю. Під стилем (від грецьк. stulos - «паличка для письма») звичайно розуміють різновид літературної мови, що виконує певну функцію в спілкуванні. Тому стилі називаються функціональними. Функції можуть бути різними, тому диференціація стилів ґрунтується на різних підставах. Так, при орієнтації на відповідні сфери людської діяльності (наука, законодавство і діловодство, політика) виділяються «обслуговуючі» їх стилі - науковий, офіційно - діловий, публіцистичний. Усі вони призначені для передачі досить складного змісту і використовуються в офіційному спілкуванні, дуже часто - у писемній формі. Прагнучи підкреслити цю особливість, три названих вище стилі поєднують, називаючи книжними. Їм протипоставлений розмовний стиль, що використовується у повсякденному спілкуванні, переважно в усній формі. Різновидами цього стилю є літературно-розмовний – мовлення освічених людей у навчальних закладах, на виробництві, у закладах культури; ораторський (усне публічне мовлення) - виступи на теми інтелектуального, ділового характеру; розмовно-побутовий – мовлення у невимушеній, домашній обстановці, на відпочинку, на вулиці.

Дата добавления: 2014-01-04