Історичний матеріалізм

Держави функціонують як живі організми, переживають зростання, занепад і не можуть втриматися у визначених кордонах. Ареал, просторове розташування - необхідні фактори при виникненні держав. Виживання націй пов’язано з їх здатністю до експансії, покращенню свого географічного розташування.

Тут названі лише деякі теорії та положення географичної школи. Насправді її представляє велика кількість імен та велика різноманітність ідей. Так, на початку ХХ ст. в США виникла течія "енвайроментатизм". Видный його представник С.Хантингтон (1876-1947) прагнув обґрунтувати наявність тісної кореляції між пульсаціями клімату та розквітом чи занепадом цивілізацій. Нагадаємо, що великим вітчизняним представником географічної школи в соціології в XIX ст. був Л.І.Мечников. В ХХ ст. вплив географічної школи було укріплено дослідженнями наших співвітчизників. Так, Л.Н.Гумільов, використовуючи основні положення вчення В.Вернадського про біосферу, подкреслював вплив ландшафту на процеси етногенезису. А.Чижевський на великому статистичному матеріалі довів, що циклічність всесвітньо-історичного процесу синхронна періодам підйому та спаду сонячної активності.

1.3.Расово-антропологічна школа

Расово-антропологічна школа є однією з найбільш реакційних течій натуралізму в соціології. Расизм як соціально-психологічне явище існував завжди, але лише в XIX ст. він став аппелювати до авторитету науки. Базові постулати цієї школи: соціальне життя визначають расово-антропологічні фактори; соціальна поведінка людей цілком чи переважно детермінована біологічною спадковістю; раси не рівні між собою; расові змішування шкідливі.

В розвернутому вигляді ці ідеї висунув французький філософ Ж.А. де Гобино (1816-1882) в 4-х-томній роботі "Досвід про нерівність людських рас". Він вважав вищою расою білу, а нищою - чорну расу. Всередині білої раси вищі - арійці. Англієць Чемберлен (1885-1927), вищим досягненням історії Європи вважав створення "тевтонської" культури, найвищої із усіх існуючих. "Тевтонська" раса спадкоємниця арійської. Його книга "Основи дев`ятнадцатого століття" багаторазово перевидавалась в фашистській Германії. Ідеї расово-антропологічної школи були використані при формуванні фашистської ідеології.

1.4.Соціал-дарвіністська школа

Вчення Ч.Дарвіна вплинуло на багатьох соціологів, хоча він сам бул противником використання принципів його теорії в соціології. Родоначальником соціал - дарвінізму вважається Г.Спенсер. природний відбір, боротьбу за існування та виживання найбільш пристосованих він вважав явищем не тільки біологічного, але і соціального світу. Всередині самої школи було багато відтінків, але об”єднуючою ознакою для них є розгляд соціального життя як арени безпощадної боротьби між індивідами та групами. Наприклад, польсько - австрійський соціолог Л.Гумплович (1838-1909) вважав боротьбу між різноманітними групами людей принципово непереборною: "...Що на примітивному ступені було боротьбою антропологічно різних орд,... то на вищому ступені развитку, досягнутому нами, обертається в боротьбу соціальних груп, класів, політичних партій". При цьому найбільш загальним і основним діленням є ділення груп на пануючих та підлеглих, де перші прагнуть як можна більше експлуатувати других. Кінцевою ж причиною всіх соціальних процесів та конфліктів є прагнення людини до задоволення матеріальних потреб.

До кінця XIX - початку XX ст. Завдяки досягненням психології соціологи стали пояснювати суспільні явища психологічними факторами. В результаті з'явилось декілька течій: і нстинктивізм, "психологія народів", "психологічний еволюціонізм”, інтеракціонізм.

Історичний матеріалізм є марксистською соціологічною теорією – наукою про загальні та специфічні законифункціонування і розвитку суспільства. До виникнення марксизму у середині ХІХст. у поглядах на суспільство панували ідеалістичні підходи. Він уперше послідвно застосував матеріалістичний принцип для пояснення суспільних процесів. Головним у його вченні було визнання суспільного буття первинним, а суспільної свідомості – вторинною, похідною. Суспільне буття – це сукупність матеріальних суспільних процесів, що не залежать від волі та свідомості індивіда чи навіть суспільства в цілому.

Головною проблемою суспільства є виробництво засобів життя (харчування, житла тощо). Це виробництво завжди здійснюється за допомогою знарядь праці. Залучаються і певні предмети праці. На кожному конкретному етапі історії продуктивні сили мають певний рівень розвитку. І вони ж детермінують певні виробничі відносини. Це означає, що відносини між людьми в ході виробництва засобів існування не вибираються довільно, а залежать від характеру продуктивних сил. Зокрема, впродовж тисяч років досить низький рівень їх розвитку, технічний рівень знарядь праці, який дозволяв їх індивідуальне застосування, зумовлювали панування приватної власності (в різних її формах).

Технічна революція у ХІХст. спричинила масове застосування машин. Використання їх було можливим лише спільними, колективними зусиллями. Виробництво набуло безпосередньо суспільного характеру. Внаслідок цього і володіння потрібно було зробити спільним, розв”язати суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення.

Політика, ідеологія, релігія та інші форми суспільної свідомості (надбудова) мають похідний характер. Вони відбивають виробничі відносини (базис). Суспільство, що перебуває на певному рівні історичного розвитку, зі своєрідним характером, називають суспільно-економічною формацією. Це центральна категорія в соціології марксизму. Суспільство пройшло кілька формацій: первісну, рабовласницьку, феодальну, буржуазну. Остання створює передумови (матеріальні, соціальні, духовні) для переходу до комуністичної формації. Оскільки стержнем формації є спосіб виробництва як діалектична єдність продуктивних сил і виробничих відносин, етапи людської історії в марксизмі часто називають не формацією, а способом виробництва. Розвиток суспільства марксизм розглядає як природно-історичний процес прогресивної зміни одного способу виробництва іншим, більш високим.

К.Марксу доводилося акцентувати увагу на матеріальних чинниках розвитку історії, оскільки навколо панував ідеалізм. Це дало змогу звинуватити марксизм в „економічному детермінізмі”, що ігнорує суб'єктивний чинник історії. Ф. Енгельс намагався виправити цей недолік. Особливої ваги ролі суб'єктивного чинника в історії надавав В.І.Ленін.

Заради справедливості слід зазначити, що в самому марксизмі немає фаталістичного, заздалегідь приреченого руху суспільства до мети (що суспільство внаслідок об'єктивних законів само по собі з неминучістю прийде до комунізму). Все досягається через активні дії мас, класів, партій, осіб. Вони переслідують свої інтереси, і тим самим здійснюється хід історії. Інша справа, що люди діють завжди в об”єктивних умовах, які були створені до них попередніми поколіннями, і ці умови ставлять їх в певні межі. Свобода дій людини, суспільства, свобода вибору не є безмежними.

Головною рушійною силою в історії марксизм вважає класову боротьбу. Одна суспільно-економічна формація замінюється іншою в процесі соціальних революцій. Конфлікт між продуктивними силами і виробничими відносинами виявляє себе в зіткненні певних соціальних груп, класів-антагоністів (раби і рабовласники, кріпаки і феодали, робітники і буржуа), які є дієвими засобами революцій. Самі ж класи формуються, виходячи з відношення до засобів виробництва.

Отже, соціологічна концепція марксизму ґрунтується на визнанні дії в природно-історичному процесі об'єктивних тенденцій, сформульованих у таких законах: відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил, первинності базису і вторинності надбудови, класової боротьби і соціальних революцій, природно-історичного розвитку людства через зміну суспільно-економічних формацій.

Після перемоги пролетаріату суспільна власність ставить усіх в однакове становище щодо засобів виробництва, отже, веде до зникнення класового поділу суспільства. Закінчується передісторія людства, розпочинається його справжня історія. Здійснюється стрибок з царства необхідності в царство свободи, коли людина свідомо ставить і реалізує свої цілі у відносинах між собою і природою. Панування стихії в суспільстві припиняється. Встановлюється планомірність, раціональність в усьому. Виробництво досягажє такого рівня, що дає можливість здійснювати принцип „від кожного за здібностями, кожному за потребами”.

Найбільший недолік соціологічної концепції К.Маркса є те, що він відмовив у визнанні права на історичне майбуття всім класам і верствам суспільства, крім пролетаріату.

Незважаючи на недоліки і ту критику, якій піддається марксизм вже впродовж майже 150 років, він найбільше вплинув на розвиток суспільної думки.

Дата добавления: 2014-01-04