Поділ черевної порожнини на відділи та ділянки

Тема заняття:Будова, розвиток та значення органів травлення.

Тема розділу: Система органів травлення.

Лекційне заняття №15

1.Будова порожнин тіла(грудна, черевна, тазова) та серозних оболонок.

Грудна й черевна порожнини та частково тазова вкриті серозною оболон­кою. Всі три порожнини заповнені нутрощами.

Зовнішня пристінкова пластинка в певних частинах порожнини перехо­дить у нутрощеву пластинку, утворюючи брижі, складки, зв'язки. У черевній порожнині серозна оболонка називається очеревиною — perito­neum —: і утворює непарний мішок. Серозна оболонка в грудній порожнині називається плеврою — pleura.

Черевна порожнина — cavum abdominis — утворена зверху, знизу і з боків черевними стінками, спереду — діафрагмою, яка куполоподібно вхо­дить у грудну порожнину. Каудально черевна порожнина переходить у та­зову порожнину. Подвійна пластинка очеревини при переході пристінкової пластинки в нут­рощеву називається брижею. В процесі розвитку шлунка брижа розтягується — розвивається великий сальник, вентральна частина брижі називається меншим сальником.

Для чіткішого уявлення про розміщення внутрішніх органів че­ревну порожнину поділяють на десять ділянок. Так, двома поперечними площинами, які проходять: 1-а-по реберній дузі 2-га- спереду маклока, черевну порожнину можна розділити на краніальну, середню і каудальну ділянки.

Мал. Схема поділу черевної по­рожнини на ділянки:

А — з бічної і Б — з вентральної сторін; В — передній і Г — середній відділи черев­ної порожнини; 1 — ліве і 2 — праве підре­бер'я; 3 — ділянка мечоподібного хряща; 4 — ліва і 5 — права здухвинні ділянки; 6 — поперекова і 7 — пупкова ділянки; 8 — ліва і 9 — права пахвинні ділянки; 10 — лобкова ділянка; а — діафрагма; б — реберна дуга; в — сегментарна площина через останню пару ребер; г — сегментарна площина че­рез маклаки; д — межа з тазовою порожниною

Краніальна ділянка черевної порожнини — regio abdominis cranialis — відділяється від грудної порожнини діафрагмою, а від середньої ділян­ки — площиною, умовно проведеною сегментально по найбільш опуклому контуру останнього ребра. Площиною, яка проходить уздовж правої й лівої реберних дуг, і серединною площиною ділянка ділиться на праву й ліву підреберні — regio hypochondrica dexter et sinister — і непарну мечоподіб­ну — regio xiphoidea — ділянки.

Середня ділянка черевної порожнини — regio abdominis media — двома сагітальними площинами, проведеними на рівні кінців попереково-реберних відростків поперекових хребців, ділиться на праву й ліву бічні ді­лянки — regio abdominis lateralis. Решта середньої ділянки поділяється на дві частини фронтальною площиною, умовно проведеною на рівні середини першого ребра. Верхня частина називається поперековою — regio lumbalis, нижня — пупковою — regio umbilicalis.

Каудальна ділянка черевної порожнини — regio abdominis caudalis — займає простір від середньої ділянки до входу в тазову порожнину. Ця ділянка двома сагітальними площинами, проведеними на рівні вільних кінців поперекових хребців каудально, розділяється на праву й ліву пахвинні ділянки — regio inguinalis dexter et sinister. Середня частина є продовженням пупкової ділянки і називається лобковою ділянкою — regio pubica.

3.Загальні закономірності будови внутрішніх органів.

Для нутрощів (при їх функціональному та структурному різноманітті) є багато спільних елементів. Усі вони мають трубчасту будову і сполучаються із зовнішнім середовищем. Травна трубка має два отвори: вхідний (ротовий) і вихідний (відхідник).

Є багато спільного в будові стінок внутрішніх органів, які складаються з трьох основних оболонок: слизової, м'язової і серозної.

Мал. Схема травного апарату корови:

1 — ротова порожнина; 2 — язик; 3 — під'язикова слинна залоза; 4 — підщелепна слинна залоза; 4' — її протока; 5 — привушна слинна залоза; 5' — її протока; 6 — м'яке піднебіння; 7 — глотка; 8 — гортань; 9 — трахея; 10 — стравохід; 11 — рубець; 12 — стравохідний жолоб; 13 — сітка; 14 — книжка; 15 — сичуг; 16 — дванадцятипала кишка; 17 — порожня кишка; 18 — здухвинна кишка; 19 — печінка; 20 — ворітна вена; 21 — жовчний міхур; 22 — загальна жовчна протока; 23 — підшлункова залоза; 24 — протока під­шлункової залози; 25 — сліпа кишка; 26 — ободова кишка; 27 — пряма кишка

Слизова оболонка — tunica mucosa — вкриває внутрішню поверхню трубчастих органів і вистелена епітелієм залежно від функції: у ділянках, де можливі механічні пошкодження, розміщений плоский багатошаровий епітелій (ротова порож­нина, стравохід); там, де механічні пошкодження менш можливі, знаходить­ся миготливий (трахея, маткова труба), циліндричний (кишки), циліндрич­ний секреторний (залози) епітелій.

Слизова оболонка складається з епітеліальної пластинки — lamina epithelialis, власне сполучнотканинної пластинки — lamina propria mucosae — та підслизової основи.

Мал. Схема травного апарату свині:

1 — верхня губа, або хоботок; 2 — нижня губа; 3 — під'язикова слинна залоза; 4 — підщелепна слинна залоза; 5 — привушна слинна залоза; 6 — стравохід; 7 — шлунок; 8 — дванадцятипала кишка; 9 — по­рожня кишка; 10 — здухвинна кишка; 11 — печінка; 12 — жовчний міхур; 13 — загальна жовчна протока; 14 — підшлункова залоза; 15 — протока підшлункової залози; 16 — сліпа кишка; 17 — ободова кишка; 18 — пряма кишка

М'язова оболонка — tunica muscularis — порівняно масивна і склада­ється з внутрішнього колового — stratum circulare — і зовнішнього поздовж­нього — stratum longitudinale — шарів. М'язова оболонка представлена непосмугованою м'язовою тканиною, проте в деяких органах вона може бути представлена посмугованою тканиною (гортань, глотка), яка розділяється на окремі м'язи.

Серозна оболонка — tunica serosa — вкриває органи, розміщені в по­рожнинах тіла, і розвивається там, де органи зберігають деяку рухливість. Вона складається із сполучнотканинної основи — tela subserosa — і поверхневого шару плоских клітин мезотелію — mesothelium. Клітини мезотелію виділяють незначну кількість серозної рідини, яка вкриває гладеньку поверхню серозної оболонки.

Якщо органи лежать поза межами порожнини, вони вкриті пухкою спо­лучною тканиною — адвентицією — tunica adventitia (трахея, стравохід).

У товщі стінки трубчастих органів або поза їх межами розміщені зало­зи — glandulae, які виділяють у просвіт трубчастих органів специфічну ре­човину — секрет (слину, жовч, слиз, шлунковий сік). Частину залоз, які та­кож розвинулись із епітелію порожнистих органів, однак виділяють специ­фічну речовину в кров і не мають вивідних шляхів, називають залозами внутрішньої секреції (ендокринними залозами), а їхню речовину — інкре­том. Залози, розміщені в товщі трубчастого органа, називають інтрамуральними, або пристінковими (щічні, піднебінні, язикові, кишкові). Залози, що виходять за межі стін­ки органа, називають застінними, або екстрамуральними (слинні та під­шлункова залози, печінка).

Кожна багатоклітинна залоза складається з паренхіми і строми. Парен­хіма — це специфічна тканина, до складу якої входить епітелій, вид і діяль­ність якого в різних органах неоднакові: він створює балки часток печінки, залозисту тканину всіх застінних залоз. Строма - складається з пухкої спо­лучної тканини й утворює капсулу органа й сполучнотканинні перегородки, які розділяють орган на частки і часточки. В перегородках строми прохо­дять судини та нерви.

У стінці трубчастих органів розміщені судини (кровоносні, лімфатичні), та нерви.

Апарат травлення — apparatus digestorius — забезпечує організм пожив­ними речовинами.

В органах травлення їжа зазнає механічної й хімічної обробки, поживні речовини всмоктуються стінками травних органів і розносяться судинами по всьому організму. Слід зазначити, що функція травного апарату тісно пов'язана з органами кровообігу й дихання. Регулювальну діяльність органів травлення та їх взаємозв'язок з іншими апаратами забезпечує нервова система.

Отже, апарат травлення забезпечує організм поживними речовинами, перебуваючи в тісному взаємозв'язку з іншими апаратами організму. При цьому діє загальний принцип живого організму, що все в організмі взаємо­зв'язане і взаємозумовлене, ніщо не зайве, одна часточка впливає на іншу.

4.Будова органів ротової порожнини (губів, щік, ясен, твердого та м’якого піднебіння)

Ротова порожнина — cavum oris — початковий відділ апарату травлення, будова органів якого залежить від характеру їжі, способу її добування, оброб­ки та ковтання. Органи ротової порожнини (язик) є місцем розташування органа смаку (смакові цибулини) та беруть участь в утворенні звуків. Слина не лише зволожує і ослизнює харчову грудку, а й є джерелом кальцію для емалі зубів, нейтралізує антигени, виділяє речовину, що стимулює ріст нер­вів, тощо.

Порожнина рота обмежена кістковою основою (верхня й нижня щелепи, різцеві, піднебінні та крилоподібні кістки) і м'якими тканинами (шкіра, м'язи, оболонки). Склепінням порожнини рота є тверде й м'яке піднебіння, а дном — м'язи міжщелепового простору, язика та під'язикового апарату. Обабіч язика та під його верхівкою знаходиться щілиноподібний простір.

Порожнина рота поділяється на переддвер’я рота — vestibulum oris — і влас­не порожнину — cavum oris proprium. Переддвер’ям ротової порожнини є прос­тір між губами, щоками й зубами. В ротову порожнину веде вхід, або ротова щілина, — ri'ma oris, а вихід у глотку називається зівом — fauces.

Губи рота — labia oris — шкірно-м'язові утвори, що обмежують вхід у ро­тову порожнину. Розрізняють верхню — labium superius — і ниж­ню — labium inferius — губи, які, з'єднуючись, утворюють кут рота — аngulus oris — і переходять у щоки. Внутрішнім шаром губ є слизова оболонка, середнім — м'язовий шар, зовні губи вкриті шкірою. Слизова оболонка ви­стелена багатошаровим плоским епітелієм. М'язовий шар складається з по­смугованої м'язової тканини. Шкіра губ крім покривного волосся має товсте і довге дотикове волосся — рііі tactilis.

У ВРХ губи відносно короткі, товсті й малорухливі, із загостреними губними краями, усіяні бородавкоподібними потовщеннями, багатими на нервові закінчення. На шкірі верхньої губи розміщене носогубне дзеркало — planum nasolabiale. Дзеркало завжди вологе й холодне, однак у тварини в хворобливому стані воно стає гарячим і сухим. Слизова оболонка верхньої губи має конусоподібні сосочки, спрямовані в бік щік.

У коня губи товсті, довгі, дуже рухливі. На зовнішній поверхні в середній частині верхньої губи виділяється незначний жолобок, або фільтр, — philtrum. Нижня губа переходить у підборіддя — mentum.

У свині ротова щілина велика і тягнеться назад до рівня 3-4-го кутнього зуба. Губи малорухливі, верхня губа зливається з дзеркальцем рила — planum rostrale. Нижня губа спереду загострена. Губні залози слабко розви­нені.

У собаки губи малорухливі, тонкі. Ротова щілина має значні розміри. Верхня губа розділена посередині поздовжньою борозенкою — philtrum. Слизова оболонка пігментована.

Щоки — buссае — утворюють бічні стінки ротової порожнини. Зовні вони вкриті шкірою, зсередини — слизовою оболонкою, середню частину форму­ють м'язи. Щоки з'єднують верхню й нижню щелепи і тягнуться від кута ро­та до крило-нижньощелепної складки — plica pterygomandibularis, яка пе­реходить з верхньої щелепи на нижню позаду кутніх зубів. Щоки чіткіше виражені у травоїдних тварин (жуйні, кінь), які ретельно пережовують їжу.

Основу щік утворюють щічні та губні м'язи. У слизовій оболонці щік відкриваються протоки щічних залоз і розміщений сосочок привушної слинної залози.

У ВРХ щоки утворюють об'ємний защічний присінок. На слизовій оболонці щік є конусоподібні сосочки, зроговілі верхівки яких спрямовані назад. Найвищі та найгустіше розміщені сосочки в ділянці від кута рота до початку кутніх зубів. Сосочок протоки привушної слинної зало­зи відкривається на рівні 3-4-го верхнього кутнього зуба.

У коня щоки довгі, сосочок протоки привушної слинної залози відкрива­ється на рівні 3-го кутнього зуба.

У свині й собаки щоки короткі, протоки привушних слинних залоз від­криваються відповідно на рівні 4-5-го і 3-го кутніх зубів.

Ясна — gingivae — утвори слизової оболонки, що вкривають зубні краї щелеп. У жуйних на місці відсутніх верхніх різців слизова оболонка має значну товщину і утворює зубну пластинку. Ясна малочутливі, але надзвичайно бага­ті на судини.

Тверде піднебіння — palatum durum — це слизова оболонка, що вкри­ває склепіння ротової порожнини. Слизова оболонка вистелена плоским ба­гатошаровим епітелієм. По середній лінії твердого піднебіння проходить піднебінний шов — raphe palatini. Обабіч шва розміщені підне­бінні валики (зморшки) — rugae palatinae, різні за формою й кількістю. Каудально валики згладжуються і зникають. Позаду різців на піднебінному шві виділяється різцевий сосочок — papilla incisiva. Збоку від сосочка від­кривається парна різцева протока 2 — ductus incisivus, через яку носова по­рожнина сполучається з ротовою. Каудально тверде піднебіння переходить у м'яке піднебіння, а спереду і по боках — в ясна. В товщі твердого підне­біння проходять артерії, нерви і розміщене добре розвинуте венозне спле­тення.

У ВРХ тверде піднебіння відносно широке з добре вираженим піднебінним швом. Обабіч шва розміщено близь-ко 20 парних піднебінних валиків, вільні краї яких мають зазубринки і спрямовані назад. Задні валики виступають слабко і нечітко виражені.

У коня різцевого сосочка і різцевої протоки немає. Піднебіння надзви­чайно багате на венозні сплетення, розміщені в кілька рядів (звідси схиль­ність до значних набряків). Піднебінні валики (18-24) продовжуються до початку м'якого піднебіння.

У свині тверде піднебіння має добре виражений підне­бінний шов, який розділяє піднебіння на дві половини, кожна з яких має 20-25 піднебінних валиків, більш високих у передній ділянці. Між пер­шим і другим валиками розміщений невеликий різцевий сосочок.

У собаки тверде піднебіння каудально дуже розширю­ється від різцевих зубів і має до 10 дугоподібно вигнутих піднебінних вали­ків. Між основними валиками трапляються неповні валики.

М'яке піднебіння — palatum molle, — є продовженням каудально твердого піднебіння. Задній кі­нець м'якого піднебіння закінчується вільно. М'яке піднебіння рухливе і знаходиться на межі ротової порожнини і глотки, розділяючи їх. Вільний кінець м'якого піднебіння утворює піднебінну дугу — arcus palatinus, яка формує вихід з ротової порожнини в глотку — зів. Слизова оболонка м'якого піднебіння з боку ротової порожнини вистелена багатоша­ровим плоским епітелієм, на яко­му розсіяні отвори слизових під­небінних залоз — gll. palatmae. М'яке піднебіння утворене двома шарами слизової оболонки, між якими лежить м'язовий шар, представлений цілою низкою м'язів, які викликають рухи. Основою м'якого піднебіння є:

1) піднебінний м'яз — m. palatinus

2) напружувач м'якого піднебіння — m. tensor veli palatini. М'яз допомагає проковтувати харчову грудку;

3) підіймач м'якого піднебіння — m. levator veli palatini. Він підіймає м'яке піднебіння під час проковтування харчової грудки і одночасно розширює зів.

М'яке піднебіння не у всіх тварин однакове. У собаки воно коротке, і тва­рини можуть вільно дихати ротом, в інших, навпаки, воно довге ( кінь ) і мо­же своїм вільним кінцем щільно прилягати до кореня язика, перекриваючи таким чином доступ повітря через ротову порожнину. М'яке піднебіння має своєрідну будову у верблюда — воно довге, спрямоване горизонтально назад зверху від гортані. У самців одногорбого верблюда в період парування м'яке піднебіння набрякає і випадає з ротової порожнини у вигляді міхура.

Парний піднебінний мигдалик — tonsіlla palatine-скла­дається із скупчення лімфоїдної тканини, слизових залоз та лімфоїдних ву­зликів, які закладені в слизовій оболонці стінки мигдаликових крипт. Під­небінні мигдалики у ВРХ мають овальну форму і часточ­кову будову. В них проходить з боку порожнини язикового відділу глотки головна крипта значного діаметра. У собаки мигдалики розміщені в глибо­ких синусах. У коня мигдалики побудовані за дифузним типом і лежать по боках кореня язика у вигляді довгастого потовщення з численними мигдаликовими ямочками — fossulae tonsilares. У свині парні піднебінні мигдалики займають майже всю вентральну поверхню м'якого піднебіння. У коня в передній частині м'якого піднебіння під слизовою оболонкою на серединній лінії лежить непарний мигдалик — tonsilla veli palatini.

Самостійна робота студентів.

Дата добавления: 2014-01-04