Слобідська Україна

У середині XVII ст. територія Слобожанщини почала швидко залюднюватися. Тут оселялися кріпаки-втікачі з Московщини, російські служилі люди, які для протистояння татарам будували прикордонні укріплення та фортеці. В адміністративному відношенні Слобідська Україна була підпорядкована білгородському воєводі. З часом у Москві був створений наказ «Велика Росія», який відав цим краєм.

Перша велика хвиля української колонізації розпочалася в першій половині XVII ст. після поразки козацько-селянських повстань на території Лівобережної України. Поразка козацького війська під Берестечком 1651 року викликала нову хвилю переселенського руху. Тисячі козаків разом з родинами та майном переселялися в російські володіння.

Нові переселенці, як писав російський воєвода, розселилися в «Дикому полі», куди раніше досить часто робили набіги татарські орди. Переселенців приваблювали багаті вільні землі, тому швидко зростали села й міста.

Для заохочення переселенського руху мешканцям надавалися «слободи», зокрема звільнення від податків. Тому й поселення ці називалися «слободами», а територія, на якій вони виникали, дістала назву Слобожанщини. У цей період засновано багато міст Слобідської України.

1652 року Іван Дзиковський, полковник з-під м. Острога, привів із собою на нові землі тисячу козаків разом із жінками й дітьми, а також полкову старшину: обозного, сотників, осавулів, полкового писаря й навіть двох священників. Так було закладене місто Острогозьк. Того ж року було засновано місто Суми.

1654 року сотник Харко заснував місто Харків. Трохи пізніше сюди прибули 600 чоловік, які побудували Харківську фортецю. Цього ж року виникло місто Охтирка.

Адміністративний устрій Слобідської України значно відрізнявся від Гетьманщини. Основою автономії Слобідської України були царські жалувані грамоти, які видавалися слобідським полкам. Посад гетьмана тут не існувало. На території Слобожанщини було сформовано п’ять козацьких полків: Острогозький; Харківський; Сумський; Охтирський; Ізюмський.

Кожен полковник мав на території свого полку таку саму владу, як і полковник на Гетьманщині: відав організацією полку, керував у своїх округах усіма військовими та адміністративними справами. Списки обраних на місцях полковників білгородський воєвода подавав цареві на затвердження. Адміністрацію полку становила полкова старшина, що обиралася довічно. Полки поділилися на сотні.

Як на Лівобережній Гетьманщині, так і в Слобідській Україні в другій половині XVII ст. стали швидко складатися різні стани.

Звичайно, головним станом суспільства дули козаки. Вони мали значні привілеї: підлягали владі гетьмана та старшини, мали право вільно проживати в містах і займатися ремеслом, торгівлею, промислами. Козацтво несло військову службу й не сплачувало податків.

Козаки поділялися на дві категорії: «виборних» і «під помічників». Виборні козаки несли службу, а підпомічниками були небагаті козаки, які самі не служили, а допомагати виборним: виділяли кошти на придбання коней, амуніції, одягу, зброї. Окрім того, під помічники давали провіант та фураж армії, брали участь у державних роботах, вели господарство у старшини. У другій половині XVII ст. посилилася майнова та соціальна нерівність між козацькою старшиною та рядовим козацтвом.

Великими землевласниками на українських територіях стало російське та іноземне дворянство, що отримувало від царя землі за службу.

З розвитком монастирського та церковного землеволодіння на великих землевласників перетворилося й духовенство. Монастирі організовували власне господарство, розселяли на своїх землях селян. Водночас вони відкривали

школи й ставали справжніми культурними осередками краю. Часто засновниками монастирів виступали козаки й козацька старшина.

З виникненням і розвитком міст зріс і прошарок міського населення, але найчисленнішим станом українського суспільства все ж таки залишалося селянство. Селяни жили на землях козацької старшини та заможних козаків, не бажаючи брати землі із земельного фонду за військову службу. Тяжка козацька служба приваблювала далеко не кожного – переселенці-хлібороби були не дуже охочі міняти плуг на шаблю.

Хліборобство та скотарство стали головними заняттями населення Слобожанщини. Крім зернових культур, селяни вирощували різноманітну городину й технічні культури (коноплі, тютюн тощо), плекали садки. Удосконалювалися сільськогосподарські знаряддя праці: наприкінці XVII ст. з’явилися спеціальні пристрої для виорювання степових земель – важкий плуг та соха на колесах.

Основою економічного життя як на Слобожанщині, так і на Гетьманщині було землеволодіння. За законами Російської держави земля належала цареві. Цар видавав полку жалувану грамоту, якою передавав йому в розпорядження землю. Вільних земель у цьому краї було дуже багато, тому кожен міг узяти собі стільки, скільки спроможний був обробити.

У другій половині XVII ст. багато переселенців одержували царські жалувані грамоти, якими закріплювалося вічне користування зайнятими землями. Завдяки цим грамотам старшина захопила собі великі земельні володіння. Найбільшим землевласникам – гетьману та старшині – належали ще й млини, рудні, ґуральні (горілчаний промисел). Великими землевласниками стали також монастирі і церкви. Незабаром землевласники почали розселяти на своїх землях хліборобів, які за право користуватися наділами мусили обробляти й хазяйську землю. Проте ці хлібороби, або, як їх іще називали, «посполиті», залишалися вільними людьми – сплачуючи податок цареві, вони могли вільно переходити від одного землевласника до іншого.

Поряд із землями, заселеними українцями-переселенцями, на Слобожанщині існували землеволодіння російських поміщиків, пожалувані царем за службу. Маєтки ці заселялися привезеними з центральних російських земель кріпаками. Спочатку становище «посполитих» у маєтках козацької старшини і кріпаків у «московських» помістях сильно відрізнялося. Та згодом, під впливом росіян, старшина поступово змінила своє ставлення до селян, що на неї працювали. Так особисто вільні селяни перетворювалися на феодально залежних, прикріплених до землі багатого козака-пана. Уже в 50-60 рр. XVII ст. селяни Лівобережжя почали відбувати панщину та повинності: виконували польові роботи, заготовляли дрова, ловили рибу тощо.

В економіці Лівобережжя та Слобожанщини, крім хліборобства, важливу роль відігравали різні промисли й торгівля.

На Лівобережжі та в Слобідській Україні швидко розвивалося ґуральництво, млинарство, гутництво (виробництво скла), збільшувалося виробництво заліза. Частина населення Слобожанщини займалася солеварінням: у 60-х роках на соляних розробках працювало близько 10 тис. осіб. Протягом другої половини XVII ст. у багатьох містах Лівобережжя виникли нові ремісничі спеціальності й цехи. Ремісники виготовляли товари як для місцевих потреб, так і на продаж.

Торгівля на Лівобережжі була традиційним заняттям. Привілеї в торгівлі належали козацтву, хоч займалися нею також купці, міщани, посполиті. Наприклад, за жалуваною грамотою Харківському полку 1684 року, козаки одержали право безмитної торгівлі різними товарами. Торгівля велася переважно на ярмарках. Великі ярмарки відбувалися в Харкові (чотири рази на рік) і в Сумах (тричі на рік). Багато товарів туди привозилося з російських міст та з-за кордону. З Тули до України російські купці привозили зброю (рушниці, пістолі), казани, дзвони; торгівці з Галичини, Криму, Польщі завозили мануфактурні та продуктові товари. Усе це скуповували на ярмарках гуртом, а потім розвозили по Гетьманщині та Слобожанщині.

Питання для самоконтролю:

1 Причини, характер, рушійні сили війни та проблеми її періодизації.

2 Богдан Хмельницький.

3 Початок війни, універсали Хмельницького до українського народу.

4 Перші перемоги козацько-селянського війська під Жовтими водами та Корсунем /травень 1648 року/.

5 Наростання повстанського руху. Діяльність Б.Хмельницького по створенню народної армії.

6 Воєнні дії в другій половині 1648 року. Розгром польсько-шляхетських військ під Пилявцями /вересень 1648 року/, облога Львову / вересень – жовтень року / та Замостя /жовтень – листопад 1648 р./.

7 Вступ повстанської армії до Києва /грудень 1648 р./.

8 Відновлення воєнних дій у 1649 р. Облога Збаража /червень-липень 1649 року/.

9 Битва під Зборовом / серпень 1649 р./. Зборовський договір /серпень 1649 року/.

10 Формування української козацької держави. Становлення нового адміністративного апарату. Організація армії. Судова система. Налагодження соціально-економічного життя.

11 Активна зовнішня політика, її головні напрямки. Необхідність та суперечливість союзу з Кримом. Українсько-російські взаємини.

12 Хід воєнних дій 1650-1653 рр. Битва під Берестечком /червень 1651 р./. Білоцерківський договір /вересень 1651 р./.

13 Розгром польсько-шляхетського війська під Батогом /травень 1652 р./. Бої під Жванцем /восени 1653 р./.

14 Козацькі дипломати у Москві. Рішення земського собору /жовтень 1653 року/. Переяславська Рада /січень 1654 р./.

15Березневі статті. Ставлення українського народу до Переяславської Ради.

16 Приєднання України до Росії. Наукові оцінки договору 1654 р.

17 Основні етапи заселення та особливості устрою Слобідської України.

Список рекомендованої літератури:

1 Воронянський А. Історія України. Навчальний посібник. – Х.,2005.

2 Історія України: Курс лекцій. У 2-х кн. – К., 1991–1992.

3 Рибалка І. Історія України. – Х., 1995.

4 Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1991.

5 Історія України. – Львів, 1996.

6 Бойко О.Д. Історія України. – К., 1999.

7 Семененко В., Радченко Я. Історія України з прадавніх часів до сьогодення. – Х., 2000.

8 Борисенко В. Курс української історії. – К., 1998.

9 Новітня історія України – К., 2000.

10 Історія України. – Львів, 2000.

11 Історія України. – К.,2001.

12 Історія України (під ред. Темко Г.Д., ТупчієнкоЛ.С.). – К., 2002.

13 Iсторія України (під ред. Світлічна В.В.). – К., 2002.

14 Історія України. – К.,2003.

15 Історія України. – Львів,2003.

16 Історія України: нове бачення: У 2-х кн. – К., 1995.

17 Юрій М. Історія України. – К.,2004.

18 Баран Н. Україна: новітня історія (1945–1991 рр.). – Львів, 2003.

19 Калініченко В., Рибалко І. Історія України. Частина 3 (1917–2003). –

Х.,2004.

Додаткова:

1 Аркас М. Історія України - Русі. – К., 1990.

2 Грушевський М.С. Історія України -Русі: У 2-х тт., 12 кн. – К. 1995.

3 Грушевський М.С. Очерк истории украинского народа. – К., 1991.

4 Дорошенко Д. Нарис історії України: У 2-х тт. – Львів, 1991.

5 История Украинской ССР: В 10 тт. – К., 1981–1983.

6 История Украинской ССР: В 8 тт. – К., 1977–1979.

7 Історія та історіографія України. – К., 1985.

8 Історія Української РСР: Короткий нарис. – К., 1991.

9 Історія України в запитаннях і відповідях. – К., 1989–1991. – Вип.1–3.

10 Костомаров М.І. Історія України в життєписах визначних її діячів. – К., 1991.

11 Крип'якевич І. Історія України: У 2-х тт. – Львів, 1990.

12 Страницы истории Украины. Ч.1. Учебное пособие. Материалы к лекциям и семинарам. – Запорожье, 1992.

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………….2

Тема 1 Територія і населення України в далекому минулому. Давні слов’яни….4

Тема 2 Середньовічна держава Київська Русь…………………………………….19

Тема 3 Феодадьна роздробленість Київської Русі. Галицько – Волинська держава (ХІІ – XIVст.)……………………………………………………………...27

Тема 4 Українські землі в складі Литви та Польщі (друга половина XVІ – перша половина XVІІ ст.). Козацтво в Україні…………………………………………..34

Тема 5 Національно – визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького середини XVІІ ст. ………………………………………………..56

Дата добавления: 2014-01-04