А. Практичне відношення до світу та його освоєння

Практика охоплює як чуттєво-предметні перетворюючі дії, так і соціальні трансформації. Але творчими ці процеси стають відтоді, як культура стає умовою досягнення практичної мети. Річ як соціальний предмет і як предметна форма культури – явища різного гатунку. Та без практичних занурень буття не випірнули б і сенсові утворення. «Сенс потенційно безконечний, але актуалізуватися він може лише в перетині з іншими (чужими) сенсами» (Бахтін М.М.). Перетинаються ж сенси початково у сфері практики. В системі культурних значень предмет – це спосіб зв’язку між людьми певної спільноти. Поза людьми предмет не володіє ніякими сенсами, значеннями, цінністю. «Яку цінність надає людина певному об’єкту, можна судити не по тому, що вона говорить про його цінність, а за зусиллями, які вона страчує, щоб досягти його та щоб зберегти у цілості» (Шибутані Т.).

В практиці суспільних стосунків вбачається живе, безпосереднє буття світу на певному рівні освоєння, а тому – принцип формування речей людиною і самої людини. Практика – невичерпний резервуар гуманістичних сенсів опредметнених у них способів людської діяльності. Розпредметнення – свого роду «дешифрування» таких сенсів – необхідна умова формування людини як суб’єкта процесу культуротворчої діяльності. Практика –– предметно-перетворююча (як природний, так і соціальний матеріал) діяльність сумісно діючих людей. Обов’язково передбачає конструювання (а це вже сенсотворення, образність) мети, що є принципово новим явищем у порівнянні з тваринними діями. Праця – один різновид практики, завдяки якому утворилась виробнича діяльність. Є й різні види соціальної практики: політична, релігійна, художня, правова, економічна тощо.

І все ж не слід вважати практику «душею культури». Мета практики – утилітарне забезпечення життя, виводить вона й на пізнання. Практика – сфера активного втручання людини у речовий світ, у взаємодію речей, але це перший крок входження, початкова форма осягнення світу завдяки розщепленню природного і власне людського значення предметних можливостей. З розвитком практики відщеплюється та розвивається і власне людське у людині, але не сама по собі практика забезпечує весь процес її розвитку. Лише конечний практичний продукт є початком нового витоку освоєння, який ми називаємо культурою. Всезагальність практичної діяльності не виходить за межі безпосереднього спілкування людей. Практика – це всезагальність людського світовідношення, що має статус безпосередньої дійсності.

Включення предметів у людську діяльність надає їм соціально значиму, функціонально стійку форму, завдяки чому вони можуть перетворюватися у знак людського соціокультурного значення. У практиці речі й є знаками. Практика – принцип, розгортання якого в систему, дозволяє осмислити співвідношення всіх різноманітних способів освоєння світу. Поза практикою не утворюються знакові об’єктивації, предметний зміст людських сенсів. Перш, ніж згаснути у продуктах (практичних результатах) й отримати форму корисності, процес праці стає актом міжособистого спілкування, актом культурного творення: виробництво взаємних стосунків у значеннях «що», «як», «для чого» виробляється. Феномен символізації – наслідок відокремлення форми прояву соціально значимих властивостей предметів: отримання самостійного «сутнісного» (осяжного лише теоретично) значення – культурного значення.

Практика – це чуттєво-предметне «ядро» всіх інших форм життєдіяльності. Сама по собі практика ще дуже далека від того, щоб давати відповіді на світоглядні запити й запитання. Лев Толстой: «Ви шукаєте пояснення знаменному явищу життя, ви покладаєте, що знайшли загальний закон, який служить підставою явища, покладаєте, що знайшли ідеал, до якого тяжіє людство, критеріум його діяльності – вам відповідаю, що є купа, яка росте з кожним сторіччям. Чи добре, що вона росте? Навіщо вона росте? – на ці питання вам не відповідають і ще й дивуються, чого ви клопочетеся про вирішення таких питань». Граф Толстой правий: умовою для культури є вихід за межі утилітарно-практичної значимості. Але ж без неї (це ж джерело універсальності культури) не було б іншого (ціннісно-сенсового) значення. Отож не варто ні ігнорувати практики, ні гіпертрофувати її ролі для культури. Справжніми її епіцентром і базою є духовно-практичне відношення до світу, а не матеріальна чи духовна діяльність.

Дата добавления: 2014-01-04