Банківське право: предмет та методи правового регулювання

У юридичній науці триває дискусія щодо визначення міс­ця банківського права у правовій сисгемі, віднесення його до комплексної галузі права або до комплексного правового ін­ституту. Свого часу М. М. Агарков зазначав, що під терміном «банківське право» можна розуміти сукупність юридичних норм, які регулюють організацію та діяльність банків (кре­дитних установ). Банківське право в основному становить спе­ціальний розділ торговельного права, присвячений банкам.

Деякі автори відносять банківське право виключно до фі­нансового права, або банківське законодавство — суто до внутрішньогалузевого законодавства, яке є складовою фі­нансового законодавства. Однак у цьому разі виникає слуш­не запитання щодо доцільності обмеження регулювання сус­пільних відносин, які існують у сфері банківської діяльності, лише набором правових засобів, характерним для фінансо­вого права. Безумовно, не можна заперечувати величезну роль адміністративно-правових та фінансово-правових норм у складі банківського законодавства, але це зовсім не при­меншує значення норм цивільного та господарського права, які супроводжують здійснення банківської діяльності.

Слід вказати і на помилковість розуміння банківсько­го права як невідокремленої складової частини цивільного права або тяжіння його до господарського права, як на цьо­му наголошують деякі автори.

Останніми роками все більшого поширення набуває дум­ка про поступову трансформацію банківського права у са­мостійну галузь права (як, зокрема, це сталося із аграрним, інформаційним, житловим, екологічним правом), що має ознаки галузі права другого порядку і поєднує в собі ознаки та методи базових галузей. Тому логічною виглядає концеп­ція розуміння банківського права як самостійної (комплекс­ної) галузі права, висловлена в роботах багатьох науковців.

Серед чинників, які дають підстави так вважати, нази­вають:

— наявність суспільної потреби та зацікавленості держа­ви в самостійному правовому регулюванні галузі, що зумов­лено особливою значущістю банківської системи для здійс­нення економічної реформи;

— наявність самостійного предмета правового регулю­вання, зумовленого чітким виокремленням специфіки регу­льованих цією галуззю суспільних відносин;

— потреба в особливому методі правового регулювання;

— наявність або потреба в особливих (спеціальних) дже­релах права;

— конституційне та (або) законодавче закріплення прин­ципів цієї галузі права;

— наявність специфічної (притаманної лише цій галузі права) системи понять і категорій.

Водночас низка дослідників вважають, що поки що не­має підстав говорити про розуміння банківського права як галузі права, а доцільно вивчати і досліджувати його право­вий комплексний інститут.

Отже, розглядаючи зазначене утворення, слід розуміти складність правового регулювання відносин у сфері банківсь­кої діяльності. З одного боку, банківське право — це сукуп­ність цивільно-правових норм, які регулюють товарно-гро­шові відносини, що з'являються при здійсненні банками та іншими кредитно-фінансовими інститутами, які виконують банківські операції, діяльності у кредитно-банківській сфері. З іншого — сюди належить сукупність фінансово-правових та адміністративно-правових норм, які забезпечують регулю­вання банківської діяльності та управління державними фі­нансами з боку уповноважених суб'єктів банківської системи.

Предметом банківського права є суспільні відносини у сфері здійснення банківської діяльності та організації бан­ківської справи. Чинне законодавство України під банківсь­кою діяльністю розуміє сукупність операцій, які здійсню­ють банківські установи, у тому числі залучення у вигляді вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та роз­міщення їх від власного імені, на власних умовах та на влас­ний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізич­них та юридичних осіб.

Методами правового регулювання банківських відносин є методи, характерні для публічних та приватних галузей права. Вони поєднують у собі, з одного боку, обов'язковість регулювання з боку держави, видання державних приписів та можливість застосування державного примусу, а з іншо­го — допускають рівність сторін у ряді банківських відносин. Відповідно, при регулюванні банківських відносин застосо­вують комплекс імперативних та диспозитивних засобів.

Превалювання того чи іншого методу регулювання за­лежить від конкретних правовідносин. Наприклад, якщо говорити про відносини НБУ та окремих банків із при­воду здійснення банківського нагляду, то переважати­муть імперативні засоби. В організації діяльності само­го центробанку превалюють адміністративно-правові та господарсько-правові методи. У проведенні грошово-кредитної політики - як фінансово-правові, так і цивільно-правові та господарські, залежно від того, який інструмент використовує НБУ. При організації міжбанківських відно­син, учасниками яких виступають банки, застосовують дис­позитивний метод регулювання.

Значне поширення імперативних норм при регулюванні банківської діяльності не підриває цивільно-правової при­роди банківських відносин. Ці норми ґрунтовані на рівно­правності, автономії, самостійності та свободі поведінки учасників майнових та пов'язаних із ними особистих немайнових відносин, що виникають у процесі здійснення бан­ківської діяльності, у першу чергу за договірних відносин. Договори між банками і клієнтами є публічними договора­ми та договорами приєднання, якщо інше не передбачено правилами банків.

Важливою особливістю регулювання відносин між банка­ми та клієнтами є те, що на банки покладено певні публіч­ні функції (функції агентів валютного контролю, контролю за проведенням касових операцій, за цільовим використанням наданих кредитів тощо). Це створює певну нерівність у відно­синах банків і клієнтів. Проте навіть публічні функції банків мають своєю підставою цивільно-правові відносини: зазначені функції здійснюють щодо клієнтів, які перебувають із банка­ми у договірних та інших цивільно-правових відносинах.

Отже, банківське право становить сукупність норм, що ре­гулюють суспільні відносини, котрі виникають у зв'язку з фун­кціонуванням банківської системи України, проведенням бан­ківського регулювання й нагляду та здійсненням банківської діяльності. Зрештою правове регулювання банківських від­носин спрямоване на підтримку стабільності національної валюти, забезпечення належних умов для розвитку ринко­вої економіки та насичення її «здоровими» фінансами.

Дата добавления: 2014-01-04