Облігації як об'єкт банківської діяльності

Облігації — стандартні боргові контракти, випуск і обіг яких регулює держава, що зменшує витрати на укладення угод із ними і дозволяє сформувати широкий вторинний ринок цих фінансових інструментів. Облігаційні позики, як правило, випускають на більш довгі строки порівняно з ін­шими цінними паперами. Суми, залучені внаслідок випус­ку облігацій, не оподатковуються податком на прибуток підприємств.

Чинне законодавство визначає облігацію як цінний па­пір, що засвідчує внесення її власником коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк із виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації всіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

За емітентом облігації поділяють на державні облігації, у тому числі державні облігації зовнішніх позик; облігації муніципальних або місцевих позик; корпоративні обліга­ції; облігації іноземних емітентів (хоча чинне законодавство України розрізняє лише облігації внутрішніх і місцевих по­зик та облігації підприємств). Банки, що є підприємствами, мають право випускати облігації, які є за своєю правовою природою корпоративними.

Облігації є борговими зобов'язаннями і мають певні особливості. По-перше, облігація не є титулом власності, відповідно вона не дає права участі в управлінні емітен­та. По-друге, по закінченні встановленого терміну емітент зобов'язаний повернути держателю облігації суму, зазначе­ну на титулі. По-третє, емітент зобов'язаний сплатити де­ржателю доход у завчасно визначеному розмірі (у вигляді відсотка від номінальної вартості або в іншому еквіваленті).

Облігації можна класифікувати:

• за строками обігу — короткострокові (від 1 до 3 років); середньострокові (від 3 до 7 років); довгострокові (від 7 до 20 років);

• за способом виплати процентів — купонні (з процентни­ми купонами, які вирізаються та надаються до оплати при настанні терміну виплати процентів); з нульовим або міні-купоном (продаються з дисконтом, зі скидкою в ціні, тому викупаються за номіналом або за викупною ціною); з плава­ючою купонною ставкою (дохід виплачується за первинно фіксованою доходністю із врахуванням економічних показ­ників, наприклад індексу інфляції); змішаного типу (зок­рема, при продажу з дисконтом та купонними платежами при обігу); доходні облігації (за якими повертається номі­нал, а відсотки сплачуються залежно від прибутку емітента); з доплатою за вибором (інвестор у певний строк самостійно обирає викуп облігацій або їх обмін на акції);

• за характером обігу — такі, що відшкодовуються (у будь-який момент за бажанням держателя обмінюються на гро­ші); конвертовані (можуть бути обмінені на акції цього емі­тента); з правом дострокового погашення за ініціативою емітента; з правом дострокового погашення на вимогу ін­вестора; облігації з варрантом або підписними правами на акції або облігації;

• за способом забезпечення позики — забезпечені або гаран­товані (з майновою заставою; повні (бланкові); із заставою у вигляді майбутніх податків (державні); із трастовим забез­печенням (заставляються цінні папери інших емітентів); з заставою пула заставних; проектні; облігації, що гаранту­ються іншими юридичними особами, у тому числі банка­ми); незабезпечені (без забезпечення і без гарантій, застра­ховані, гарантовані, субординовані);

• за видами валют — у національній валюті, в іноземній валюті, у подвійній номінації.

Існують й інші класифікації облігацій.

Крім того, законодавство встановлює максимальну суму випуску облігацій: для акціонерних товариств — на суму, яка не перевищує розміру статутного капіталу або розмі­ру забезпечення, яке надають товариству з цією метою треті особи; для інших емітентів — без обмежень.

Облігації підприємств мають містити певні реквізити: найменування цінного папера — «облігація»; фірмове най­менування та місцезнаходження емітента облігацій; фірмо­ве найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій); місце та дату випуску, а також серію та номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента. Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист виплати процентів. Облігації, за­пропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні мати ку­понний лист.

Окрему увагу слід приділити єврооблігаціям, що поступо­во починають відігравати помітну роль на ринку позико­вих капіталів країни. Єврооблігацїі — це облігації, обіг яких необмежений територією певної країни або юрисдикцією певного уряду. На ринку єврооблігацій діють три основні групи учасників:

• позичальники — уряди, місцеві органи влади (муніци­палітети), великі компанії;

• кредитори — комерційні структури та багаті приватні інвестори;

• професійні учасники — організатори нових випус­ків та фінансові структури. Зазначений ринок регулює Міжнародна асоціація первинних ринків. У Європі єврооблігаціями торгують на Лондонській та Люксембурзькій бір­жах, а також на позабіржовому ринку.

Частіше за все при емісії таких облігацій емітент приймає рішення про призначення певного емісійного банку провід­ним менеджером (андеррайтером), який може формувати синдикат із різних банків та дилерів. Кожний учасник синди­кату стає андеррайтером частини випуску облігацій на пев­них умовах. Така система реалізації емісії має низку переваг, до яких належать оперативність, стабілізація та стабільність, можливість укладення запроданих угод, за яких провідний менеджер бере на себе ризики від будь-яких коливань цін та випускає облігації у продаж на фіксованих умовах.

Успішні розміщення єврооблігацій урядом України від­крили дорогу на світові фінансові ринки іншим вітчизняним емітентам і створили сприятливі передумови для емісії єв­рооблігацій, у тому числі Києву та іншим регіонам. За рахунок випуску єврооблігацій уряд та місцеві органи влади отримали можливість перенести тягар бюджетного наван­таження (поповнення бюджетів різних рівнів) за кордон і залучити значні довгострокові фінансові ресурси на умовах значно більш вигідних, ніж на внутрішньому ринку.

Порівняно із кредитами, що їх видають банки та інші кредит­ні організації, єврооблігаційні позики мають ряд переваг:

• єврооблігаційна позика розміщується частками в широко­го кола інвесторів (поряд з інституційними інвесторами єв-рооблігації можуть придбавати приватні інвестори), завдяки чому залучаються вільні кредитні лінії для даного регіону;

• публічний випуск єврооблігації з котируванням на од­ній із західних фондових бірж на етапах підготовки та здій­снення випуску єврооблігацій супроводжується рекламою компанії, що сприяє формуванню гарної репутації регіону на міжнародних фінансових ринках і дає йому можливість звертатися на ці ринки в майбутньому;

• єврооблігаційна позика, обертаючись на вторинному рин­ку, стає для інвесторів ліквідним фінансовим інструментом. При проведенні регіоном цілеспрямованої політики підви­щення свого фінансового рейтингу ліквідний вторинний ри­нок на його боргові зобов'язання відкриває широкі можли­вості для інших схем фінансування;

• міжнародний ринок єврооблігацій характеризується роз­маїттям форм і видів інструментів. Пропонує широкий вибір інструментарію, що найбільше підходив би для тієї чи іншої регіональної адміністрації, а також для конкретної ситуації і, більше того, часу випуску;

• юридичну й технічну реалізацію випуску єврооблігацій та організацію їхнього котирування на біржі беруть на себе першокласні міжнародні банки та фінансові компанії з вели­ким практичним досвідом роботи. Крім того, банки-організатори зобов'язуються викупити всю суму єврооблігаційної позики при первинній підписці, гарантуючи позичальни­кові отримання ним повної суми позики (за вирахуванням комісії) в момент випуску¹.

Випуски єврооблігацій великими містами, компаніями та банками, які слідують за випусками держави, забезпечу­ють відповідну підготовку ринку та більш сприятливі вар­тісні умови для емітента, які наближуються до вартості суверенної державної позики. Саме тому випуски єврооблігацій створюють додаткові канали залучення іноземних інвести­цій у регіони та більш стабільне джерело фінансування про­ектів розвитку регіонів та галузей порівняно з іншими вида­ми запозичень, особливо з внутрішнього ринку.

Прикладом такого підходу стало розміщення у грудні 2003 р. на європейському ринку трирічних облігацій участі у кредиті Приватбанку на суму $ 100 млн. Держателями єврооблігацій стали великі банки та приватні інвестори з Великобританії, Данії, Греції та інших країн світу. При цьо­му було зафіксовано, що обсяг заявок інвесторів на придбан­ня зазначених боргових зобов'язань дещо перевищив обсяг випуску, що свідчить про зростання інтересу до українсь­ких позичальників. За допомогою випуску євробондів Приватбанк фактично отримав значний обсяг стабільних до­ларових ресурсів та створив кредитну історію на відкритих ринках капіталів. Це сприяло й підвищенню його іміджу як надійної та прозорої структури, яка стала першою фінансо­во-кредитною установою та другою компанією України, що випустила євробонди на відкритих ринках капіталів.

З погляду багатьох експертів перше успішне розміщення Приватбанком єврооблігацій відкриває шлях українським банкам та іншим фінансово-кредитним установам до перс­пективного європейського ринку приватних запозичень, ос­кільки Україна тепер асоціюється в потенційних інвесторів із певним рівнем довіри.

Дата добавления: 2014-01-04