Методологія та методи соціологічних досліджень

Лекція 5

План

1. Поняття соціологічного дослідження.

2. Програма соціологічного дослідження.

3. Кількісні та якісні методи збори соціальної інформації.

4. Інтерпретація соціологічної інформації.

1. Методоло́гія та ме́тоди соціологі́чного дослі́дження — сфера соціологічної науки, яка вивчає способи методологічного обґрунтування соціологічного дослідження, принципи формування програми дослідження, зміст та характеристики методів збирання первинної соціологічної інформації а також специфіку застосування методів та комп'ютерних технологій для збору та аналізу соціологічних даних.

Вивчаючи цю тему, слід звернути увагу на те, що соціологічні до-слідження — своєрідна відзнака соціологів, що виділяє їх серед пред-ставників інших соціальних та гуманітарних наук. Оволодіння соціологічними методами вимагає від дослідника ґрунтовної професійноїпідготовки не тільки з соціологічних дисциплін, а також із соціальноїфілософії, психології, етнографії, але й, що зовсім не просто, особливо для гуманітаріїв, потрібні певні знання математики, статистичних

методів, інформатики та ін.

Що ж таке соціологічне дослідження? Це система логічно послі-довних методологічних, методичних, організаційно-технічних процедур, яка передбачає отримання достовірних даних та фактів про явища чи процеси, що вивчаються, для їх подальшого використання в соціальному управлінні.

Соціологічне дослідження містить у собі деякі елементи, що притаманні будь-якій науковій діяльності. По-перше, це об’єкт дослідження. У соціології об’єктом дослідження можуть бути будь-які процеси та явища соціальної дійсності (демографічні, екологічні, економічні, соціальні, міжнаціональні, сімейно-побутові та ін.). По-друге, це суб’єкт дослідження (соціолог-дослідник або група соціологів). По-третє, як будь-яке інше дослідження, соціологічне дослідження спрямоване на досягнення певної мети і вирішення конкретних завдань. По-четверте, це засоби, що застосовуються в дослідженні (технічні й організаційні). По-п’яте, це результати дослідження, заради яких воно проводиться.

Основне завдання соціологічних досліджень — добування фактів про соціальну дійсність, її окремі явища, сторони. Соціальний факт — це певним чином фіксований, описаний фрагмент соціальної дійсності.

2. Програма дослідження – це виклад теоретико-методологічних передумов дослідження (загальної концепції) відповідно до основних цілей розпочатої роботи і гіпотез дослідження із вказанням правил процедури, а також логічної послідовності операцій для їх перевірки.

Зміст і структура програми соціологічного дослідження залежать від його загальної спрямованості, тобто від головної мети дослідницької діяльності. З цієї точки зору можна виділити два типи досліджень.

1. Теоретико-прикладні дослідження, мета яких — сприяння вирішенню соціальних проблем шляхом розробки нових підходів до їх вивчення, інтерпретації і пояснення, глибшого і всестороннього, ніж раніше.

2. Прикладні соціологічні дослідження, направлені на практичне рішення досить ясно обкреслені соціальні проблеми з тим, щоб запропонувати конкретні чини дій в певні терміни. Це дослідження, іноді звуться соціально-інженерними. Теоретичні підходи, вже розроблені в соціології, реалізуються тут в конкретному додатку до даної області суспільного життя і в даних видах діяльності людей і організацій, а безпосереднім їх результатом повинна бути розробка соціального проекту, системи заходів для впровадження в практику.

Програма дослідження будується залежно від названих цілей. Але яка б не була конкретна мета дослідження, його загальна спрямованість відповідає кінець кінцем практичним інтересам.

Ретельно розроблена програма — гарантія успіху всього дослідження. У ідеальному випадку програма теоретико-прикладного дослідження включає наступні елементи.

Методологічний розділ програми:

1. Формулювання проблеми, визначення об'єкту і предмету дослідження.

2. Визначення мети і постановка завдань дослідження.

3. Уточнення і інтерпретація основних понять.

4. Попередній системний аналіз об'єкту дослідження.

5. Розгортання робочих гіпотез.

Процедурний розділ програми:

6. Принциповий (стратегічний) план дослідження.

7. Обгрунтування системи вибірки одиниць спостереження.

8. Нарис основних процедур збору і аналізу початкових даних.

Програма доповнюється робочим планом, в якому упорядковуються етапи роботи, терміни здійснення дослідження, оцінюються необхідні ресурси і так далі

Формулювання і обґрунтування проблеми дослідження необхідні для того аби отримати повну уяву про реально існуючі протиріччя з розрахунком знайти оптимальні шляхи і способи їх вирішення. Різні суперечливі ситуації, які існують у суспільстві – це соціальні проблеми. Проблемна ситуація частково відображається у науковій проблемі, в якій фіксується протиріччя між знанням про потреби суспільства і його організацій.

Об’єкт – це те, що містить соціальне протиріччя, породжує проблемні ситуації. Об’єкт соц. дослідження – це те, на що напрвлений процес дослідження. Об’єктом можуть бути: група, явище, соціальний процес, людина, область соціальної дійсності і т.д.

Предмет – це сторони і характеристики об’єкта, які підлягаюст аналізу. Предмет дослідження – це те, як об’єкт вивчається.

Ціль – це модель очікуваного кінцевого результату (рішення проблеми), яке може бути досягнуте тільки з допомогою проведення дослідження.

Завдання – конкретні вимоги, які ставляться для аналізу і вирішення проблем. Завдання показують мехінзми рішення. Завдання – основні і часткові.

Інтерпритація понятть – це процедура тлумачення, уточнювання змісту поняття. Інтерпритація: теоритична, емпірична і операціональна.

Гіпотеза – це наукове припущення про структуру об’єкта, його елементи, зв’язки між ними, і фактори, які обумовлють ці зв’язки. Гіпотези: описові, первичні, вторичні, основні і неосновні, пояснювальні.

3. Кількісні та якісні методи збору соціологічної інформації.

Кількісний метод дослідження – це дослідження, де данні, ми отримуємо шляхом опитування, анкетування та інтерв’ю. Ми отримуємо достатньо об’єктивну відповідь, фіксуючу кількість, ми відповідаємо на питання: як часто? Як довго?.

Якісний метод дослідження – це дослідження, де данні отриманні шляхом спостереження, інтерв’ю, аналіза особистих документів. Якісне дослідження проводиться для вивчення індивідуального аспекту соціальної практики, реального досвіду життя конкретних людей.

Опитування – метод одержання первинної соціологічної інформації шляхом усного або письмового звертання з питаннями до сукупності людей, що вивчаються, і одержання відповідей з проблеми дослідження. Розрізняють два основних види опитування: письмовий – анкетування та збір письмових пропозицій і усний – бесіда та інтерв’ю.

У кожному випадку вид опитування обирається в залежності від характеру необхідних досліднику даних. Основна різниця між видами опитування полягає в спрямованості комунікативних зв’язків. Під час анкетування – потік інформації односторонній, в інтерв’ю – двостороннє спілкування. Слід відзначити, що кожне дослідження завжди вимагає розробки нової анкети, яка б відповідала конкретним цілям і завданням, специфіці, місцю і часу проведення дослідження, постійно змінюваній соціокультурній ситуації. Тому використання анкет інших досліджень без переробки є неприпустимим.

Існують три різновиди інтерв’ю:

Сплановане (направлене, невільне). У його основі – заздалегідь підготовлений список питань, від якого не відхиляються. Тут дії інтерв’юєра чітко визначені та обмежені рамками інструкції інтерв’юєра.

Напівсплановане інтерв’ю (вільне) або бесіда. Інтерв’юєр працює, відштовхуючись від заздалегідь підготовленого списку проблем. Він може вести бесіду вільну, невимушену ставити додаткові, уточнюючі, чи підготовчі питання. Таким способом можна отримати найбільш глибокий матеріал, але тут необхідні високий професіоналізм, кваліфікація інтерв’юєра і досвід побічної роботи.

Несплановане інтерв’ю: у цьому випадку визначається лише загальна тема інтерв’ю, і інтерв’ю є неформальним. Розрізняють також інтерв’ю:

індивідуальне – один інтерв’юєр і один респондент (це найбільш поширена форма);

групове – один інтерв’юєр і невелика група людей (наприклад, робітнича бригада, шкільний клас, група студентів);

колегіальне – бесіда кількох дослідників з одним опитуваним.

Спостереження

Наукове спостереження – це планомірне, фіксоване та систематичне сприйняття об’єктів дійсності для отримання достовірних знань про об’єкти.

Існує декілька видів спостереження. За способом добування фактів про бібліотечні об’єкти слід відрізняти безпосереднє та посереднє спостереження.

Безпосереднє спостереження – це реєстрація фактів, побачених під час прямого знайомства з об’єктами.

При посередньому спостереженні об’єкти вивчаються через інших осіб, які їх знають. Воно може суттєво доповнити дані, що отримані шляхом безпосереднього спостереження або опитування. В залежності від позиції дослідження відносно об’єкта, спостереження може бути невключеним та включеним.

Невключене спостереження – це спостереження, під час якого дослідник за раніше розробленим планом протягом певного часу спостерігає за об’єктом, що вивчається, начебто “збоку”.

Включене спостереження передбачає входження дослідника в аудиторію, що вивчається, та дослідження її “з середини ”.

Спостереження може бути явним або прихованим. Під час явного спостереження респонденти знають, що стали об’єктами вивчення, але їх поведінка змінюється, перестає бути вільною і це може перешкодити дослідженню.За часом відрізняється тривале та одноразове спостереження.

Експеримент

Експеримент – самостійна різновидність аналітичного дослідження. Його проведення потребує створення експериментальної ситуації шляхом зміни звичних умов функціонування. Це один із своєрідних і трудомістких методів, що застосовується у соціологічних бібліотекознавчих дослідженнях.

Фокусні групи

Метод фокус-груп в останні часи привертає до себе найбільше уваги. Це детально спланована бесіда, в процесі якої дослідник намагається викликати дискусію в групі. Загальна ідея метода фокус-груп заснована перш за все на передбаченні того, що за допомогою поглибленого інтерв’ю у спеціально підібраної групи (фокус-групи) можна “зняти зріз” масові свідомості і потім використати його для виміру характеристик бібліотечних процесів, що цікавлять дослідника.Фокусні групи складаються з 8-12 чоловік, серед яких є модератор - людина, яка зосереджує обговорення на відповідних темах.

4. Інтерпретація соціологічної інформації

Інтерпретація соціологічних даних — заключна частина аналізу соціологічної інформації — являє собою перетворення певних числових величин (отриманих на попередніх етапах) у логічну форму: показники (індикатори), що дають можливість перевірити дослідницькі гіпотези та сформулювати висновки про стан і зміни, які відбулися в об'єкті дослідження.Використання та впровадження соціологічних даних, які отримані в ході проведеного дослідження, в практичну діяльність можуть здійснюватись у іяльність можуть здійснюватись у різних формах, а саме: а) у формі захисту результатів дослідження перед замовником; б) у формі публікації основних висновків, положень, пропозицій і рекомендацій у засобах масової інформації, наукових збірниках, монографіях тощо; в) у формі виступів на конференціях, по радіо і телебаченню; г) у формі підготовки проектів документів і відповідних матеріалів для органів влади й управління. Результати соціологічних даних, отриманих після дослідження, опрацьовуються на ЕОМ та подаються, як правило, у вигляді соціологічних

звітів.

Словник спеціальних термінів

АВТОРИТЕТ — установлене й узаконене право керувати діями і поведінкою інших людей.

АГЕНТИ ВТОРИННОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ — представники адміністрації школи, ВНЗ, армії, підприємства, партій, засобів масової інформації та ін.

АГЕНТИ ПЕРВИННОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ — люди, які є найближчим оточенням особи (батьки, родичі, друзі).

АГЕНТИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ — певні особи, які навчають людину культурним нормам і допомагають засвоювати соціальні ролі.

АНОМІЯ — такий стан суспільства, за якого значна частина його членів, знаючи про існування обов'язкових суспільних норм, ставляться до них негативно або байдуже.

БУНТ — форма масової поведінки, яка означає ряд стихійних форм колективного протесту: масового хвилювання, повстання. Б. означає непокору офіційній владі. Причиною його виникнення є масове невдоволення чимось (умовами життя і праці, гнітом, поганим ставленням тощо), або кимось (найчастіше керівництвом).

БЮРОКРАТІЯ — офіційні особи, посади яких утворюють ієрархію, вони відрізняються формальними правами й обов'язками, що визначають їх дії і відповідальність.

ВИСХІДНА СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ — соціальний підйом, рух індивіда чи соціальної групи у соціальній ієрархії.

ВЛАДА — це взаємодія, яка ґрунтується на нерівності індивідів, коли одна особа може примушувати одну чи кілька осіб до певних дій, незалежно від їхнього бажання, а іноді й всупереч йому.

ГЕНЕРАЛЬНА СУКУПНІСТЬ — всі соціальні об'єкти, які є предметом вивчення у межах, окреслених програмою конкретного соціологічного дослідження.

ГРОМАДСЬКА ДУМКА — це сукупність поглядів індивідів щодо певної проблеми, яка стосується інтересів певної групи людей.

ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА — поведінка, що не узгоджується з суспільними нормами, не відповідає очікуванням групи або суспільства у цілому.

ДЕМОГРАФІЯ — наука про населення, яка вивчає його чисельність, склад, структуру, розподіл на території, а також зміну цих об'єктів у часі.

ДОМІНУЮЧА КУЛЬТУРА — сукупність цінностей, вірувань, традицій і звичаїв, якими керується більшість членів суспільства.

ЕКЗОГАМІЯ — це правила, які забороняють укладення шлюбу всередині певної суспільної групи. Як правило, забороняється вступати у подружні зв'язки з членами своєї родини.

ЕКСПЕРИМЕНТ — один із методів отримання соціологічної інформації про кількісні і якісні зміни показників діяльності й поведінки об'єкта, внаслідок дії на нього певних факторів (змінних), якими можна керувати і які можна контролювати.

ЕЛІТА — коло людей, які мають високе суспільне становище, обумовлене особливими професійними, особистісними якостями і досягненнями, або також таких, що отримали свій статус у спадщину або за рахунок просування в межах закритої елітної групи.

ЕНДОГАМІЯ — це правила, за яких подружнього партнера варто обирати всередині певних суспільних груп (клас, раса, каста, віровизнання, національність, плем'я тощо).

ЕТНІЧНА ГРУПА — це частина суспільства, члени якої вважають (або інші так вважають щодо них), що спільним для них усіх є їхнє походження, культура і що вони беруть участь у спільній діяльності.

ЕТНОС — тип культурної спільноти, яка приділяє значну увагу спільному походженню та історичній долі і вирізняється з-поміж інших подібних спільнот однією або кількома культурними особливостями: релігією, звичаями, мовою тощо.

ЕТНОСОЦІЛОГІЯ — це спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає походження, суть, функції і загальні закономірності розвитку етносів міжетнічні взаємини та розробляє основні методологічні принципи їх досліджень.

ІДЕАЛЬНИЙ ТИП — теоретична конструкція, схема, яка спочатку створюється в уяві дослідника, а потім співвідноситься з емпіричною реальністю. Категорія запропонована М. Вебером.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ — соціально-психологічний процес ототожнення індивідом себе з певною людиною, соціальною групою чи спільнотою, що допомагає індивіду оволодівати різними видами соціальної діяльності, набувати певні соціальні статуси і ролі, засвоювати і перетворювати норми і цінності.

ІНДИВІД — це окрема людина, одиничний представник людського роду.

ІННОВАЦІЯ. Цей термін включає в себе два поняття: відкриття і винахід. Відкриття — це сприйняття багатьма людьми нових, раніше невідомих аспектів реальності. Відкриття примножує знання, воно завжди додає до культури щось нове. Винахід — це нова комбінація вже відомих елементів, наприклад, комбінація парового двигуна і візка привела до винаходу паротяга.

ІНСТИТУТИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ — установи, які впливають на процес соціалізації, спрямовують його. Вони розвивають особистість, розширюють її знання про світ, її розуміння того, якою є бажана і небажана соціальна поведінка.

ІНСТИТУЦІАЛІЗАЦІЯ — це заміна спонтанної й експериментальної поведінки на передбачувану поведінку, яка очікується, моделюється, регулюється.

Існує також трохи ширше розуміння цього терміна, суть якого полягає у тому, що в певний історичний період ті країни, які раніше були менш економічно розвинуті, можуть почати інтенсивний розвиток своєї економіки, форсуючи зміну технологічного укладу.

КАСТА — замкнена соціальна група. Між К. існують практично нездоланні бар'єри: людина не може змінити К. у якій вона народилася, не дозволяються і шлюби представників різних К.

КОНТРКУЛЬТУРА — це різновид субкультури, який не просте від
різняється від домінуючої культури, але протистоїть їй, принципово не
сприймаючи пануючих у суспільстві цінностей.

КОНФОРМІЗМ — некритичне сприйняття і наслідування пануючиХДУ" мок, норм, традицій, принципів і стереотипів масової свідомості.

КОНЦЕПЦІЯ — система взаємопов'язаних поглядів на певні явища і процеси; спосіб їх розуміння і трактування; головна ідея певної теорії.

КОРЕЛЯЦІЯ — тип асоціації однієї змінної з іншою, при якій зміна однієї величини супроводжується зміною іншої.

КУЛЬТУРА — це система цінностей, уявлень про життя і кодів поведінки, спільних для людей, пов'язаних певним способом життя.

КУЛЬТУРНИЙ РЕЛЯТИВІЗМ — це переконаність індивіда у тому, що оцінка окремого елемента культури (звичаю, норми, цінності) можлива тільки в межах тієї культури, з якої він походить.

КУЛЬТУРНІ УНІВЕРСАЛИ — це певні елементи, обов'язково присутні у кожній соціальній культурі (елементи властиві всім видам культури): мова, спорт, танці, звичай прикрашати тіло, освіта, ритуали похоронів та весіль, звичай дарувати подарунки та ін.

ЛЕГІТИМНІСТЬ — це здатність системи породжувати і підтримувати віру, що існуючі політичні інститути є найбільш придатними для суспільства.

МАКРОСОЦІОЛОГІЯ — сфера соціологічного знання, яка вивчає великі елементи соціальних структур, їхній стан та взаємодію, зорієнтована на дослідження масштабних суспільних процесів.

МІКРОСОЦІОЛОГІЯ — галузь соціологічного знання, яка вивчає переважно міжособистісні, внутрішньогрупову і щоденні взаємодії людей.

МОНОГАМІЯ — подружжя, що складається із одного чоловіка і однієї жінки.

НЕРІВНІСТЬ — становище, за якого люди не мають рівного доступу до соціальних благ.

НЕФОРМАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ ґрунтується на схваленні або засудженні дій людини з боку її родичів, друзів, колег, знайомих, а також з боку громадської думки, яке висловлюється через звичаї і традиції, або через засоби масової інформації.

НЕФОРМАЛЬНІ НЕГАТИВНІ САНКЦІЇ — це покарання, непередбачені офіційними інстанціями, такі як зауваження, насмішка, злий жарт, зневага, недоброзичливий відгук, наклеп тощо.

НЕФОРМАЛЬНІ ПОЗИТИВНІ САНКЦІЇ — це публічне схвалення з бо ку неофіційних осіб та організацій: публічна похвала, комплімент, мовчазне схвалення, аплодисменти, слава, посмішка тощо.

НИЗХІДНА СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ — соціальний спуск, рух індивіда чи соціальної групи донизу у соціальній ієрархії.

НОРМИ — засоби соціальної регуляції поведінки індивідів і груп. У нормативній структурі виділяють звичаї, моральні норми і закони.

НУКЛЕАРНА СІМ'Я складається із дружини, чоловіка і їхніх дітей. Вона є найбільш поширеним типом сім'ї у сучасному індустріальному суспільстві.

ОСОБИСТІСТЬ — стійкий комплекс якостей, властивостей, набутих під впливом відповідної культури суспільства та конкретних соціальних груп, до яких належить індивід.

ПРЕДМЕТ СОЦІОЛОГІЇ — це концептуальна схема соціальної реальності, у якій її головні елементи зведені в систему і логічно виводяться одні з одних.

ПРЕСТИЖ — повага до статуса, який існує в громадській думці.

ПРИПИСУВАНИЙ СТАТУС — це статус, у якому людина народжена, але за яким, крім того, суспільством визнані певні соціальні ознаки.

РАБСТВО — економічна, соціальна і юридична форма соціальних стосунків, за якої одні люди є власністю інших людей.

РЕСПОНДЕНТ — той, кого опитує соціолог.

РЕФЕРЕНТНІ ГРУПИ — це соціальні групи, на які індивід орієнтується при оцінюванні і формуванні своїх поглядів, почуттів і дій.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ — це процес засвоєння культури (норм поведінки, цінностей, ідей, правил, стереотипів розуміння). Це процес формування соціальних якостей, завдяки яким людина стає дієздатним учасником соціальних зв'язків, інститутів і спільнот.

СОЦІАЛЬНА ГРУПА — це двоє або більше індивідів, які мають спільні погляди і пов'язані один з одним у відносно стійких моделях соціальної взаємодії.

СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ — переміщення індивідів та груп від одного соціального статусу до іншого.

СОЦІАЛЬНА РОЛЬ — модель поведінки, орієнтована на певний статус, її ще називають динамічною стороною статусу.

СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА — цілісне утворення, головним елементом якого є люди, їх зв'язки, взаємини та взаємодії, а також соціальні інститути та організації, соціальні групи, спільноти, норми і цінності.

Дата добавления: 2014-01-04