Утворення

СКЛАДНІ СОЦІАЛЬНІ

«•••^=^•••1

СОЦІОЛОГІЯ ЕКОНОМІКИ. СОЦІОЛОГІЯ ПРАЦІ* 1. Економіка — соціальне утворення в суспільстві

У суспільстві на розвиток соціальних процесів істотно впливають сформовані соціальні утворення — соціальні інститути. Інституціо-нальні форми забезпечують переміщення соціальних спільностей, соціальних груп, надають стійкість і певність соціальним зв'язкам. Складні соціальні утворення — соціальні інститути здійснюють функ­ції соціальної циркуляції, селекції, тестування і розподілу індивідів у середині соціальних будов — суспільстві. Важливою, основною скла­довою життєдіяльності суспільства є економіка.

_ Із соціальною структурою суспільства тісно

Економічна сфера:,

місце в системі ^{пов язана} економіка — соціальне утворення,

суспільних зв'язків соціальний інститут, що є основою життєді­яльності суспільства. Економічні відносини визначають у суспільстві становище соціальних спільностей, закріп­лення їх глибинних соціальних зв'язків, характер взаємодії. Економі­ка, по суті, становить основу суспільства, базу, де здійснюється мате­ріальне виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ і послуг, необхідних для життєдіяльності людини. Традиційно біль­шість соціологів дотримується концепції багатоманітності факторів, що вказує на різні активно діючі в суспільстві фактори: економіка, політика, культура та ін. Соціолог Макс Вебер визначає економічні відносини як одну з позицій, що визначає соціальний розділ суспіль­ства. Вплив розподілу праці на соціальні процеси детально дослід­жує соціолог Еміль Дюркгейм. Та тлумачення ролі економіки в жит­тєдіяльності суспільства виражено найяскравіше у Карла Маркса. Економіка розглядається як основний визначальний фактор історії. Еко­номічні відносини визначають усі інші суспільні відносини, становлять базу суспільства, над якою височать, здіймаються залежні від неї над­будовні форми: політичні, правові, моральні та ін. Карл Маркс показує

* Глава підготовлена Є. М. Воробйовим, доктором економічних наук. 516

_ю залежність, аналізуючи зміну соціально-економічних відносин, оціально-економічних систем. Зміни раніше панівних економіч­них відносин, наприклад феодальних, призводять до зміни надбу­довних форм, зокрема появи політичної організації капіталізму, бур­жуазного права та ін. Безперечно, зворотний вплив надбудовних форм на економіку, її розвиток, але ні Карл Маркс, ні Фрідріх Ен­гельс ніколи не вважали економіку єдиновизначальним фактором у життєдіяльності суспільства. Було б помилкою все пояснювати лише економікою, адже економіка врешті-решт тільки визначає розвиток. Але ж марксизм спеціально і детально розглядав роль тільки еконо­міки, а це викликало неточності в трактуванні й оцінці.

Із марксизмом і досі полемізують у питанні бази і надбудови в суспільстві. Саме в процесі полеміки соціологи Макс Вебер, Еміль Дюркгейм, Торстейн Веблен та інші формулюють і пояснюють роль різних факторів (етики, економіки, релігії, культури тощо) у визна­ченні бази та надбудови суспільства. Економіка взаємодіє з іншими сферами та інститутами: політикою, правом, сімейно-побутовою сфе­рою, системою моралі, наукою, освітою та ін. У сучасних умовах формування ринкових відносин, економічних процесів у сфері ма­теріального виробництва зміни економічних відносин викликають потребу відповідних змін політичних, правових та інших форм. По­ява нових в Україні економічних відносин, що базуються на приват­ній власності, вимагає їх розвитку, вдосконалення, закріплення у відповідних конституційних та інших правових актах. Утвердження і поширення приватновласницьких відносин призводять до зміни моральних оцінок нетрудових доходів, біржових спекуляцій, посе­редницької діяльності, сприяють їх подальшому розвитку, а можуть і перешкоджати (введення непомірних податків тощо).

На кожному конкретному етапі розвитку суспільства пріоритет У взаємодії сфер належить будь-якій сфері, але все ж утворення нових економічних відносин визначає розвиток тієї чи іншої сфери, облік суспільства, характер надбудовних формувань і утворень. Вза­ємодія сфер виражається у спільному здійсненні функцій, у вза­ємодії організацій і установ, нормативних систем. Дещо інший ха­рактер має взаємодія економіки із соціальними процесами, бо соціальне не становить особливої сфери суспільства. Соціальне не має власної сфери, соціальні спільності взаємодіють у всіх сферах суспільства. Через соціальне здійснюється і взаємодія економіки з іншими сферами суспільства. Економіка впливає на інші сфери частіше опосередковано, через соціальні спільності, які функціо­нують в усіх сферах суспільства, через поведінку соціальних спіль­ностей, їх діяльність.

У сучасних умовах економіка — це наука про способи ведення господарства, в наслідок чого людина змінює, пристосовує речі, за­соби, багатства природи для своїх потреб. Економіка — сукупність галузей народного господарства, засобів та процесів, що використову­ються людьми для забезпечення життєдіяльності. Система економіч­них відносин складається між людьми в процесі суспільного відтво­рення (виробництва, розподілу, обміну, споживання) матеріальних благ і послуг.

Різні економічні школи по-різному інтерпретують характер еко­номічних відносин, що складаються в суспільстві між людьми. Одні визначальну роль відводять відносинам присвоєння матеріальних умов виробництва, тобто відносинам власності. Інші головним фак­тором, що робить вирішальний вплив на всі сторони життєдіяль­ності людей, називають проблему вибору в умовах обмеженості ресурсів. Але діяльність при обмежених ресурсах — це ще не еконо­мічний аспект. Англійський економіст Лайонел Роббінс вважає, що манна небесна хоча й обмежена, але її не можна ні обміняти, ні відкласти на користь іншого продукту. Людей вигнали з раю. Люди позбавлені вічного життя і необмежених благ.

І якщо люди щось вибирають, то змушені відмовлятися від тих благ, від яких в інших умовах не відмовилися б. Економіка — це відносини, що складаються між людьми в процесі виробництва, роз­поділу, обміну і споживання благ в умовах обмеженості ресурсів, можливості їх альтернативного використання. Економічні відноси­ни проявляються через систему суперечностей. Різноманітні соці­альні спільності — класи, групи, індивіди — мають кожний інтере­си, неминуче зустрічаються з інтересами інших суб'єктів. Щоб спільність людей у стосунках один з одним не керувалася законами джунглів, вона змушена виробляти правила суспільної поведінки у всіх сферах, насамперед в економічній. Адже важко заперечувати пріоритет економічних інтересів, як би це не суперечило духовності людини.

„.. Економічна політика народжується разом з

Економічна політика _

державою, покликаною забезпечити захист

інтересів різних соціальних спільностей. Економічна політика — по­ведінка держави в сфері економіки країни. Економіст Джеймс Кейнс розглядав економічну політику як загальну волю, втілену в держав­ному регулюванні. Німецький економіст Вільгельм Ойкен під еко­номічною політикою розумів сукупність державних заходів впливу на економічні процеси. Нобелівський лауреат з економіки Джеймс Бьюкенен вважав економічну політику процесом обміну між суб'­єктом і державою, де кожен добровільно погоджується обмінювати

стку витрат за змістом державних служб за послуги, одержувані пільно. Економіст Мілтон Фрідмен відносив економічну політику о мистецтва прийняття рішень, що дає можливість виявляти основ­ну єдність кінцевої мети у представників різних економічних течій і гпоияти подоланню розбіжностей. Отже, економічна політика, що здійснюється державою, урядом, — система практичних заходів у сфері управління економікою, з надання економічним процесам спрямованості відповідно до мети, завдань та інтересів країни.

У визначеннях поняття «економічна політика» чітко видно тісний діалектичний взаємозв'язок економіки і політики. Взаємозв'язок еко­номіки стає рельєфнішим, якщо взяти до уваги сучасний науковий підхід розмежування на позитивну і нормативну функції економічної теорії. Якщо позитивна функція розглядає реальний економічний процес, тобто фіксує те, в якому становищі перебуває економіка, то нормативна функція уособлює судження про те, яким має бути еконо­мічний процес, тобто що повинно бути. Економічна політика виконує переважно практичну, нормативну функцію. Зрозуміло, взаємозв'я­зок економіки і політики глибше, аніж той, що здійснюють функції. Визначальними суперечностями економіка — політика виступає економіка. Економіка первинна, визначає напрям діяльності полі­тичних інститутів: уряду, політичних партій, громадських організацій. Економіка — сукупність економічних інтересів суб'єктів господарської діяльності. Суб'єкти господарювання структуруються в різні соціальні спільності зі своїми, специфічними тільки властивими спільності інтересами, переважно економічними. За будь-якою дією — індиві­дуальною чи суспільно значимою — стоять інтереси. Відстоювати їх в умовах плюралістичного суспільства потрібні відповідні органі­заційні форми — політичні партії, політичні рухи, громадські органі­зації, що виступають виразниками інтересів класів і соціальних спільностей. Не може бути політичної партії, що виражає інтереси народу. Народ — занадто абстрактне поняття. В умовах вільної еко­номіки і найманої праці, одні соціальні спільності більш, а інші менш здатні збільшувати і відстоювати свої інтереси. І хоча у відкритому суспільстві суперечності інтересів все-таки не стають антагоністич­ними та іноді можуть проявлятися досить гостро. Арбітром, що утри­мує протиборство соціальних спільностей в межах цивілізованості, Що забезпечує певний баланс їх інтересів, виступають держава, уряд. Економічний процес формування і реалізації інтересів диктує уря­довим структурам відповідну соціальну політику, спрямовану на узго­дження суперечностей. Інакше виникають соціальні катаклізми, що загрожують основам існування держави. Усе це і дає підставу вважа­ти політику концентрованим відображенням економіки.

Взаємозв'язок економіки і політики може бути позитивним і не­гативним. Візьмемо інфляцію. Чи правильне твердження, що інфля­ція об'єктивно властива ринковому господарству? Тільки частково у незначному ступені. Більш обгрунтована інша думка. Інфляція —' результат бездарної політики уряду. Прагнення держави жити не відповідно до достатків неминуче штовхає уряд на грошову емісію здатну створити короткочасну ілюзію успіху. Якщо розумні межі порушені, інфляція наростає як сніжна грудка, тому має властивість підгодовуватися. Спіраль зарплата — ціни (інфляція попиту) здатна породити гіперінфляцію в сотні і тисячі відсотків на рік. Змішуючись з інфляцією витрат, гіперінфляція буквально знищує економіку краї­ни, а з нею й уряд з його волюнтаристською економічною політи­кою. Черговий уряд вживає екстрених заходів погашення інфляції. Маніпулюючи грошово-кредитними і фіскальними інструментами, різко скорочуючи соціальні виплати, заморожуючи заробітну плату, уряд домагається скорочення грошової маси. Інфляція стримана. Нібито успіх досягнуто.

Але чомусь триває спад виробництва, росте безробіття, погір­шується соціальний клімат в країні? Виявляється, надмірна ре­тельність нейтралізації інфляції може мати і негативні наслідки. Надмірне зменшення грошової маси, коли коефіцієнт монетизації (відношення грошової маси до валового внутрішнього продукту) знижено до 13—15 % за оптимального показника 50 % і більше, при­водить до гіпоксії виробництва, обумовленою недостачею обігових коштів. Падає купівельна спроможність населення. Недостача гро­шей породжує кредити. Банки обслуговують лише короткострокові операції. Реальний сектор економіки продовжує стагнувати. Зрозу­міло, непрофесійний підхід до формування і реалізації економічної політики дає негативний результат.

На жаль, ілюстрація про інфляцію не абстрактна, а реальний про­цес, що триває в Україні. Але інфляція показує, наскільки тонка межа відокремлює ретельно вивірені кваліфіковані підходи в економічній політиці від спонтанно прийнятих, необгрунтованих рішень. У су­спільних системах, де економічне життя стабільне, де ринкові відно­сини функціонують у чітко визначеному правовому полі, залежність економіки від політичних рішень менш глибока, аніж у тих країнах, де робляться важкі спроби реформування економіки на ринкових заса­дах. У перехідних економічних системах, коли демонтований колишній господарський механізм, але не створений новий, вплив економічної політики не повинен слабшати. Практика економічних перетворень У країнах пострадянського простору в 90-ті роки показала, що усунення урядових інститутів від регулювання перехідних процесів, проведен-

^ приватизації і формування нової структури власності, створення ринкового механізму і правового забезпечення його функціонування позначається негативно не тільки на економіці, але й на громадському ужитті країни. Між тим, тільки маючи аргументоване уявлення про мету, завдання і терміни реформування економіки, можна визначити найоптимальніші способи здійснення необхідних перетворень. Од­нак і в розвинутих, традиційно ринкових країнах, взаємодія економі­ки і політики залишається актуальною. І тут існують чітко окреслені межі державного регулювання, що не повинні порушуватися. Верхня межа втручання в економіку — збереження конкурентного середови­ща. Скорочення втручання в економіку не повинно призвести до зву­ження ринкових відносин, деформації економічних принципів, на яких будуються взаємозв'язки між господарськими суб'єктами — підприємствами, фірмами, об'єднаннями. Принцип не нашкодити один з основних в економічній політиці. Але й без активної ролі еко­номічної політики не обійтися.

Відомий підприємець і фінансист Джордж Сорос головною небезпекою для відкритого суспільства вважає ринковий фундамен-талізм, що робить втручання держави в економічний процес об'єктив­ним. Але помилки в економічній політиці посилюють позиції при­хильників ринкового фундаменталізму з його принципами «Іаіззег іаіге» (невидимої руки) Адама Сміта, що заперечує скільки-небудь помітний вплив держави на економічне життя суспільства. Характер двостороннього зв'язку між сучасними рішеннями і майбутніми по­діями залежить від того спирається уряд в рішеннях на достовірні, об'єктивні наукові знання чи на упереджені, суб'єктивні.

В значному ступені некваліфіковані політичні рішення і в краї­нах ринкової економіки, й у тих, що тільки намагаються її створити, стають головними причинами виникнення у господарській практиці проблем. Економіст Джордж Стіглер підкреслює, що жодна з реаль­них економічних систем не досягає ідеальності. Це стосується і рин­кової моделі, якій властиве соціальне явище, відоме як фіаско ринку. Однак, ступінь неудосконалення ринку куди менше фіаско політи-^ки, До якого ведуть прорахунки в економічній політиці реальних сус­пільних систем.

2. Мета економічної політики

Економіка — це цілісна, організована і строго субординована система, де окремі, зовні самостійні елементи, ланки і блоки пе­ребувають в складній взаємодії. Значно впливає на характер взаємо-³ язків економічна політика. Сама економічна політика охоплює

суб'єкти, об'єкти, а також механізм впливу суб'єктів на об'єкти. Го ловний суб'єкт — держава. Економічна політика — це, насамперед державна політика. Однак як реальні суб'єкти, що активно вплива­ють на економічну політику, виступають: політичні партії, об'єднан­ня, профспілки, фінансово-промислові групи. Особливо велика у визначенні напрямків економічної політики роль фінансово-про­мислових груп. Упроваджуючи у владні структури чи делегуючи туди своїх представників, здобуваючи контроль над сучасними засобами масової інформації, фінансово-промислова олігархія зосереджує у своїх руках політичну й економічну владу. Це дає практично необме­жені можливості впливу на політику уряду, визначення мети та за­собів її досягнення. Певний тиск на уряд роблять і інші суб'єкти економічної та соціальної політики.

Об'єкти економічної політики — це ті соці-Об'єкти

ально-економічш процеси, що відбуваються

еКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ^И. „ /"'""іь^

в суспільстві на кожному етапі його розвит­ку. Механізм впливу суб'єкта на об'єкт залежить від типу економіч­ної системи. У адміністративно-командній економіці — це переваж­но адміністративні методи, у ринковій — економічні. Політичні рішення, перш ніж вони почнуть здійснюватися, через економічне прогнозування повинні передбачити майбутній результат, визначи­ти ту мету і ті засоби, що необхідно використовувати для їх реалізації. Безперечно, результат залежить від багатьох змінних і насамперед від складності політичних рішень. Мета має бути реальною, що спи­рається на об'єктивні фактори. Для їх реалізації необхідні обгрунто­вані тимчасові межі. Програми типу «500 днів» свідчать тільки про те, що не повністю уявлялися труднощі переходу до ринкової еконо­міки країни, що вона не готова ні політично, ні економічно, ні морально. Мета економічної політики має відповідати природному еволюційному, а не революційному характеру суспільного процесу, забезпечувати соціальну стабільність суспільства, економічну безпе­ку держави.

Конкретна мета економічної політики має враховувати те соці­альне середовище, у якому здійснюються економічні процеси. У ринковій економіці головними умовами ефективного функціону­вання господарських суб'єктів виступає свобода вибору ними способів оптимального використання обмежених ресурсів, самостійне вирішен­ня питань: «що виробляти?», «як робити?», «скільки робити?» і «для кого робити?», зрозуміло, в межах відповідного законодавства. Умо­ва здійснення мети економічної політики — забезпечення цивільних прав населення, економічна безпека людей, плюралізм відносин власності, зважена соціальна політика. Найважливіша мета еконо-

ої політики держави: по-перше, стабільне економічне зростан-

' • повна й ефективна зайнятість; по-друге, орієнтація на інновації

ідвишення економічної ефективності; стабільний рівень цін; по-

¹ _етЄ збалансованість державного бюджету; рівновага платіжного

балансу. Таку розмаїтість мети нерідко в економічній політиці сус-

ільства називають магічною. На відміну від відомого в математиці

огічного квадрата, де розташовані у малих квадратах числа завжди

лають один результат, економічний багатокутник найчастіше не

зрівноважений. Це означає, що жодна економічна система, жодна,

навіть найрозвинутіша, країна не може забезпечити виконання всієї

мети не тільки в короткий термін, але й у тривалих періодах.

Економічне зростання — це кількісні і якісні зміни, що виража­ються в зростанні кінцевих народногосподарських результатів, вимі­рюється рядом показників. Найбільш узагальнюючий — приріст ва­лового національного продукту — у відсотках за рік. Іноді економічне зростання ілюст­рується переміщенням кривої виробничих можливостей у результаті збільшення вико­ристаних ресурсів або впровадження найдос­коналішої техніки і технологій.

Переміщення кривої виробничих мож­ливостей з положення АВ у положення СТ) призвело до зростання виробництва і послуг на величину заштрихованої частини графіка. З метою підтримки стабільних темпів еконо­мічного зростання уряд вживає конкретних заходів для стимулювання — проводить відповідну інвестиційну, мо­нетарну і фіскальну політику. Однак циклічність ринкової економі­ки, незважаючи на вжиті заходи, час від часу призводить до загальної розбалансованості економіки, спаду виробництва, зростання безро­біття, інфляції тощо. Уряд заходами впливу може послабити нега­тивні наслідки економічної і соціальної кризи, пом'якшити їх наслідки для ринкових суб'єктів, але взагалі запобігти їм неспро­можний.

Мета тісно переплітається з іншими і, насамперед, зі стабільним економічним зростанням, повною й ефективною зайнятістю. Вже в самому формулюванні мети закладено суперечності. Повна зай­нятість не завжди означає ефективну, а ефективна — не обов'язково повну. Коли мова йде про повну зайнятість, то абстрагуємося від природного рівня безробіття. Рівень безробіття має місце, коли ^ькості безробітних відповідає така ж кількість робочих місць. Динамічний розвиток виробництва, технічний прогрес, рух ро-

бочої сили тощо обумовлюють такі форми природного безробіття-фрикційне, технологічне, структурне, інституціональне. Кількісн безробіття охоплює 4 — 6 % робочої сили. Безробіття за межами при-родного називають циклічним. Безробіття — абсолютне зло. За ходи для запобігання циклічності безробіття ті ж, що використову­ються для стимулювання економічного росту. З метою підтримки стабільності розвитку економіки уряд має розробити заходи ліквідації безробіття, що не відбивалися б на темпах росту оплати праці.

Стабільний рівень цін

Р

Рівень цін

~" Рівень безробіття

Рис. 2

Мова йде про мету уряду не допустити інфля­цію в країні. Рідко інфляція ототожнюється з ростом цін. Це некоректне судження. Якщо зростання цін відстає від зростання доходів, то це не інфляція. Інфляція починається тоді коли грошова маса росте швидше суми цін обігу в сфері товарів і послуг (з урахуванням швидкості обігу грошової маси). По інтен­сивності інфляції виділяють повзучу, галопуючу і гіперінфляцію. І якщо галопуюча, а особливо гіперінфляція завжди руйнівні, то ріст цін у 1 — 2 % на рік може бути і пози­тивним фактором для економіки. Чому? Справа в тому, що та­кий ріст цін підстьобує підприєм­ницьку активність, тому, що че­кання сприятливої економічної кон'юнктури стимулює інвести­ційний процес, отже, і зростання виробництва. У таких випадках незначне зростання цін назива­ють змащенням для економічної машини. В економіці існує тісна залежність між інфляцією і без­робіттям, що описується кривою

економіста Франка Філліпса. Згідно з кривою повна зайнятість веде до росту цін, низькі ціни — до зростання безробіття. Логіка проста: хочете повну зайнятість — миріться з інфляцією, хочете низькі ціни — миріться з безробіттям.

Крива має негативний кут нахилу, тому що описує зворотну за­лежність. Однак крива Франка Філліпса — це статична модель, не завжди відображаюча процеси, що реально відбуваються в економіш-В умовах стагфляції, коли спостерігається спад виробництва і Р^1СТ безробіття, одночасно ростуть і ціни. За таким сценарієм в 90-ті роки розгорталися події в більшості країн колишнього Союзу, а в деяких мають місце і в сучасних умовах.

новації, ефективність Сучасна економіка може бути ефективною

тільки за умови розвитку її інноваційних ос-

_оВ. Самі по собі нововведення в техніку, технології, організації

_аці і виробництва, навіть засновані на новітніх досягненнях, ще _не гарантують лідерства. Головне — безупинний процес зміни інно­вацій-

Яку ж роль відіграє економічна політика? Саму безпосередню. Мова йде не про поточну, а про довгострокову політику, що нази­вають економічною стратегією, охоплює заходи, що нібито безпо­середньо не впливають на інновації діяльності підприємств. Але опосередковано, через сучасну систему утворення, розвитку науки, V тому числі фундаментальної, професійної і загальної культури, активну участь у міжнародному поділі праці і світових інте­граційних процесах, держава стимулює ріст економічної ефектив­ності.

_, Бюджет країни — один із ключових об'єктів

Збалансованість.... „

бюджету економічної політики. Бюджет країни най-

важливіший інструмент, за допомогою якого перевіряється не тільки збалансованість фінансових засобів, але й всіх інших використовуваних ресурсів. Через бюджетне фінансуван­ня уряд здійснює загальнодержавну мету — і в сфері виробництва, і поза нею. Освіта, охорона здоров'я, наука, культура, оборона, дер­жавний апарат, правоохоронні органи — усе утримується за рахунок засобів державного бюджету. Прибуткова частина державного бюд­жету формується переважно за рахунок податків, наповнюваність бюджету залежить від того, наскільки успішно функціонують підприємства, сфери виробництва і послуг, наскільки високі їх при­бутки та доходи.

Якщо держава живе не відповідно до можливостей, тобто ви­трачає більше, аніж має доходів, то вдаватиметься до позик — внутрішніх і зовнішніх, житиме в борг. Обслуговування боргу (ви­плата відсотків за позиками) здійснюється за рахунок коштів дер­жавного бюджету. Росте борг, ростуть витрати з обслуговування. Дер­жава потрапляє в хибне коло, з якого дуже важко вибратися. І хоча помірний бюджетний дефіцит сам собою не загрожує крахом систе­ми (допускається дефіцит до 20 % чи доходів 5—10 % валового внут­рішнього продукту), може спровокувати інфляцію й усе, що з нею пов'язане. Якщо уряд має доступ до грошового друкованого верста­та, йому не уникнути спокуси привести його в дію. Тоді галопуючої Щфляції не уникнути. Ось чому існує порівняння: допускати уряд до Друкованого верстата однаково, що поставити алкоголіка торгувати У винній крамниці.

Рівновага Сучасна економіка характеризується гли-

платіжного балансу боким міжнародним поділом праці. Інтен­сивний розвиток світових господарських зв'язків — головна домінанта суспільного процесу. Мета економіч­ної політики — визначити місце національної економіки в проце­сі, знайти нішу в системі світової торгівлі. Міжнародний поділ праці передбачає спеціалізацію країн — учасниць процесу у ви­робництві визначеною товарною номенклатурою. Навіть найроз­винутіша країна не може лідирувати в усіх напрямках науково-технічного прогресу, поставляти на світовий ринок необмежену номенклатуру товарів. Це невигідно економічно. Тому у світовій торгівлі використовується принцип відносної переваги, коли зіставляються витрати упущених можливостей виробників товарів і послуг. Ті учасники міжнародної торгівлі, що мають низькі аль­тернативні витрати своїх товарів, одержують перевагу перед інши­ми її суб'єктами. А це дає можливість мати активний торговий баланс, зміцнювати національну економіку. Сполучаючи участь вітчизняного капіталу в міжнародному поділі праці, держава ви­користовує широкий набір економічних та адміністративних інструментів стимулювання експорту. До економічних належать пільгова податкова політика, прямі дотації фірмам-експортерам, політика прискореної амортизації, митно-тарифне регулювання, до адміністративних — нетарифне регулювання, ліцензування, квотування експорту-імпорту. В економічній політиці, важливе місце займає тісний взаємозв'язок і субординованість усіх її ланок і складових.

Дата добавления: 2014-01-04