Функції держави в ринковій системі

_т. Ринкова економіка має ряд достоїнств і пе-

Конкуренщя.. „

реваг у порівнянні з іншими економічними системами, що дає можливість вважати її найефективнішою фор­мою координації господарської діяльності людей. Синонім ринку — конкуренція. Саме конкуренція виражає найглибшу суть ринкового господарства, виступає головним регулюючим механізмом стохо-стичної системи, що зазнає постійного відхилення і коливання. Кон­куренція з впровадженими в неї блоками — попит, пропозиція, ціна і та сила, що приводить в рух маховик ринкової економіки, забезпе­чує ефективний розподіл обмежених ресурсів, їх використання з максимальним результатом. Ринок — відкрита система, де багато мільйонів суб'єктів здійснюють суверенне право вибору економіч­них рішень.

іДо ж дає можливість угадати результат і прийняти правильне рішення? Угадати результат і прийняти правильне рішення може рин­кова інформація, і тільки вона. Закодована в цінах, поширюючись подібно радіохвилям від споживача — покупця до виробника — про-давня і навпаки, ринкова інформація створює круговий причинний зв'язок, що не має ні початку, ні кінця. Якщо інформація спотво­рюється (припустимо, під впливом неринкових сил чи держави-мо-нополії змінюється рівень цін), то ринкові суб'єкти не можуть за­стосовувати оптимальних рішень, що веде до помилок у виборі способів оптимального використання обмежених ресурсів. А це не­минуче призведе до розбалансованості ринку. Ще одне достоїнство ринкової системи — спрямованість на задоволення потреб населен­ня. Ринок і дефіцит — поняття взаємовиключні. Виробники гнучко реагують на знову і знову виникаючі потреби, оперативно змінюють структуру пропозиції товарів і послуг, прагнучи найповніше задо­вольнити платоспроможний попит населення. Ринок — стимулю­юча система. Економічна нагорода у вигляді прибутку чекає тих товаровиробників, які виробляють товари високої якості та з най­меншими витратами. А це можливо тільки при використанні новітніх досягнень науки, техніки, технології.

Зрозуміло, достоїнство ринкової системи — гнучкість і адап-тивність до умов, що змінюються. Але гнучкість і адаптивність не безмежні та періодично дають збій. Виступаючи достоїнством, на визначеному етапі розвитку системи, такі якості переростають у її недоліки. І тут виявляється неспроможність ринку. Недоліки ринку зводяться до того, що, по-перше, ринкова конкуренція породжує свою протилежність — монополію, а з нею і можливість нав'язувати свою волю споживачу; по-друге, нездатність ринку підтримувати постійну економічну рівновагу, забезпечувати зростання виробниц­тва. Ринок байдужий до виробництва суспільних благ. Ринок не­спроможний до регулювання зовнішніх ефектів (екологічних про­блем). По-третє, ринок сприяє різкій диференціації доходів і глибокому соціальному розшаруванню населення.

Ринок нав'язує людям все нові й нові потреби, що призводить до Розбазарювання у використанні обмежених і невідтворених ресурсів. Недоліки ринку, його неспроможність, називають фіаско ринку. Але якщо ринкова система не справляється з проблемами, що сама по­роджує, якщо економічний механізм системи дає періодичні збої, то Необхідний зовнішній вплив, що виправляє дефекти системи. Такий зовнішній вплив на ринкову систему робить держава, її економічна Політика. Президент США Авраам Лінкольн підкреслював: «Розум­на мета держави полягає в тому, щоб робити для людей те, що їм

потрібно, але вони самотужки не можуть робити взагалі або не мп жуть робити належно». Задоволення потреб населення в необхідних товарах і послугах важлива особливість ринкової системи. І держава має піклуватися проте, щоб виробники оперативно змінювали струк­туру пропозицій товарів і послуг, повністю задовольняли потреби і платоспроможність населення. Регулювання державою Економічні функції держави в ринковому

ринкових відносин господарстві визначаються неспроможністю

ринку в реалізації суспільно значимих проб­лем. Функції держави у регулюванні ринку полягають в підтримці конкурентного середовища, забезпеченні умов функціонування рин­кового механізму; розробці й організації реалізації додержання гос­подарського законодавства; у визначенні пріоритетів макроеконо-мічного розвитку економічної системи; в стабілізації економіки через фіскальну та грошово-кредитну політику; у здійсненні протекціоні­стських заходів забезпечення стратегічних проривів і освоєння но­вих напрямків науково-технічного прогресу. Держава здійснює фінансування суспільних благ і послуг, гасіння негативних зовнішніх ефектів, реалізацію соціальних цінностей, регулювання зовнішньо­економічних відносин. Реалізація функцій регулювання економіки різноманітна. Це прямі, тобто адміністративні, й економічні (рин­кові) методи. Як правило адміністративні методи обмежені, викори­стовуються переважно в екстремальних обставинах — в період війн, природних катаклізмів, епідемій тощо, рідше — в умовах кризового розвитку економіки. Адміністративним методом розподіляють де­фіцитні ресурси (по галузях і підприємствах), регулюють ціни і заро­бітну плату, здійснюють антимонопольне законодавство. У звичай­них умовах уряд здійснює свої функції регулювання економічними методами. Найважливіші функції державного регулювання ринко­вої економіки — підтримка конкурентного середовища, забезпечен­ня необхідних умов для функціонування ринкового механізму. Регу­лювання ринкових відносин сприяє ефективності ринкового господарства.

Історія розвитку ринкового господарства показала, що вільна, сучасна конкуренція, коли жоден товаровиробник не має можли­вості впливати на ринкові ціни, не відтворюється автоматично. З прискоренням технічного прогресу народжується велике виробниц­тво, а з ним і могутні підприємства — трести, концерни, конгломера­ти, що контролюються фінансово-промисловими об'єднаннями. Конкуренція стає невигідною економічно, оскільки це приводить до колосальних витрат. Процес злиття та поглинання одних фірм інши­ми дає можливість уникнути дорогого суперництва на ринку, &&

приводить до утворення монополій. Так виникають нові ринкові моделі недосконалої конкуренції — монополістична, олігополістич-_на_г чиста монополія. Ринок заперечує сам себе. Монополія, маніпу­люючи ціною й обсягом, встановлює над ринком монопольну владу, що приводить до безповоротних суспільних затрат. І якщо монопо­лістична конкуренція практично не приводить до деформації ринко­вого механізму, то чиста монополія й олігополія без обмежувальних заходів держави істотно підриває його. В таких умовах держава здійснює політику обмеження монопольної влади, аж до розформу­вання монополії на окремі самостійні підприємства.

Функція держави у розробці та організації здійснення та додер­жання господарського законодавства важлива для країн, які перехо­дять від командної економіки до ринкової. У центрально керованій системі, що мала директивний характер, основні питання господарсь­кого розвитку зважувалися не на основі права, а відповідно до рішень чиновників партійно-державного апарату. Панувало телефонне пра­во. Система розподілу ресурсів здійснювалася на вольовій основі. Командна економіка — дистрибутивна. Ринок — система договірна. Однак, навіть в умовах укладення угоди, договірна система може торкатися інтересів третіх осіб. Умови укладення контрактів, права власності, відповідальності сторін та інше — усе суворо регламен­тується правовими законами. Відомий філософ і економіст Карл Поппер писав, «суспільство, що засноване на ринкових відносинах і передбачає значну свободу вибору,— немислиме без правової систе­ми, без влади закону».

Створення ринкового середовища в Україні, конкурентного клімату вимагає розробки відповідного законодавства. Необхідно визнати, що основи такого законодавства вже створені. Можна на­звати ряд законів, що регулюють господарську діяльність в Україні. Це закони про власність, про підприємство, про господарські това­риства, про цінні папери та фондову біржу. Динамічно змінюються умови підприємництва, удосконалюється структура власності, ви­никають підприємства зі змішаним капіталом, створюються вільні економічні зони, розробляється й удосконалюється господарське законодавство — процес творчий і безперервний.

Визначення мети — початок державної економічної політики та її здійснення. З цим пов'язана функція — визначення пріоритетів макроекономічногорозвитку. Уряд має у своєму арсеналі заходи, здатні згладжувати виникаючі періодично циклічні коливання економіч­ної кон'юнктури, впливати на темпи розвитку економіки. Пріори­тетні заходи сприяють підтримці макроекономічної збалансованості, встановлення стабільності розвитку різних галузей економіки, рівно-

■54 "Соціологія" -""

ваги між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Адже суть економічної політики держави і полягає в тому, щоб постійно задо­вольняти потреби населення в товарах і послугах, а це можливо при

рівновазі попиту та пропозиції. Графічно це зображено на рис 3.

загальний рівень цін;

обсяг внутрішнього національного

продукту;

сукупний попит;

сукупна пропозиція.

Рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією буде в точці перетину кривих АО і А8 (точка Е). У випадку порушення рівноваги уряд заходами грошово-кредитної політики, операціями з цінними паперами, регулюванням процентної ставки й обов'язко­вих резервів комерційних банків може або стимулювати, або стриму­вати ріст економічної кон'юнктури.

У ситуації, коли держава виступає як ринковий суб'єкт, вона не має ніяких переваг у порівнянні з іншими учасниками ринкових відносин. У здійсненні макроекономічної політики роль держави провідна. Тут дуже тонка грань відокремлює оптимальні рішення від неадекватних. Американський економіст Джордж Стіглер, пише, що ступінь недосконалості ринку в американській економіці, відомий як фіаско ринку, куди менший за фіаско політики, до якого призво­дять прорахунки в економічній політиці.

Держава відіграє важливу роль у стабілізації економіки через фіскальну і грошово-кредитну політику.

Проведення фіскальної політики включає оподаткування та дер­жавні витрати, за допомогою яких уряд впливає на рівень економіч­ної активності, темпи зростання випуску продукції, підвищення про­дуктивності праці, економії сировини та трудових ресурсів. Нерідко прагнення уряду сформувати бюджет, здатний максимально забез­печити державні витрати на соціальні, культурні та освітні потреби населення, провокує його на збільшення податкових ставок не тільки на підприємницьку діяльність, але й на підвищені доходи фізичних осіб. Однак на практиці в господарській і економічній діяльності

Крива Лаффера Рис. 4

існує правило — збільшення доходної частини бюджету за рахунок зростання оподатковування має межі, за які по-прапляє під удари приватний бізнес, який або розоряється, або йде в тінь. Ховають свої доходи і фізичні особи. У результаті бюджет втрачає навіть ті оп­тимальні необхідні доходи, що при ви­сокій податковій ставці він міг би вільно одержати. Така залежність описується кривою Лаффера (рис. 4).

По осі ординат відкладається роз-
________________________ мір податкової ставки (ЇЧ), по осі аб­
сцис — податкові надходження до бюд­
жету (У). Точка І — оптимальна ставка, при якій максимізуються
податкові надходження. Подальше збільшення податкової ставки
призводить до зменшення доходів бюджету з У, до У,. Вважається
оптимальною ЗО % податкова ставка з прибутку підприємств. Але
уряд може використовувати різні варіанти нижньої межі. Для стиму­
лювання малих форм підприємництва, фермерського господарства,
особливо в період їх становлення, податки можуть бути більш ща-
дящі або навіть на якийсь термін скасовані.

У 80-х роках XX ст. у США при проведенні економічної полі­тики, що одержала назву рейганоміка (від імені президента Рональда Рейгана), одним з найважливіших факторів стало скорочення з 50 % до 28 % ставок прибуткового податку і на прибуток підприємств. Це дало можливість забезпечити зростання виробництва і зайнятості, істотно знизити інфляцію та дефіцит державного бюджету. Для підприємств такий захід став засобом росту інвестиційної активності і прибутків для працівників — підвищення доходів. Фіскальні дохо­ди можуть поповнюватися за рахунок державної монополії на горіл­чані і тютюнові вироби. Це особливо важливо для таких країн, як Україна, що зазнає значних труднощів при формуванні прибуткової частини державного бюджету.

Використання інструментів грошово-кредитної політики можна проілюструвати на прикладі концепції дешевих і дорогих грошей. У випадку перегріву економічної кон'юнктури, коли економічний ріст набирає темпи, а у виробництво залучені всі наявні ресурси, починає Рости заробітна плата, а з нею і ціни, спекулятивний характер набу­ває ринок цінних паперів. Як сніжна лавина росте фіктивний капі­тал. Щоб не допустити обвалу піраміди, а з нею і різкого спаду ви­робництва і зайнятості, держава використовує політику дорогих

³⁴' 531

грошей, взаємопов'язаних заходів. Центральний банк продає об­лігації, тим самим зв'язуючи гарячі гроші, збільшує дисконтну ставку відсотка, сприяє зменшенню по-питу на кредитні гроші, збільщу_є розмір обов'язкових резервів комерційних банків, що зберігаються на спеціальних рахунках Центрального банку і не можуть викорис­товуватися для поточного кредитування. Завдяки таким заходам зменшується пропозиція грошей, скорочуються інвестиції, падає зайнятість, скорочується виробництво.

Політика дешевих грошей проводиться з метою стимулювання виробництва і зайнятості. У таких умовах уряд викуповує державні облігації, вивільняючи інвестиційні ресурси. Центральний банк знижує дисконтну ставку, стимулюючи попит на кредитні ресурси зменшує розмір обов'язкових резервів комерційних банків, розши­рюючи можливості кредитування частки капіталу. У результаті збільшується пропозиція грошей, зростають інвестиції, виробниц­тво і зайнятість.

Стабільне економічне зростання забезпечує та економіка, що здатна освоювати новітні досягнення науково-технічного прогресу. Командна система програла економічне змагання ринковій насам­перед тому, що виявилася несприйнятливою до інновацій, у певній мірі використовувалися у галузях військово-промислового комплек­су, не виходячи за його межі. Прогресуюче відставання в цій сфері від розвинутих країн Заходу призвело до деградації економіки, а потім і до краху економіки. Але й у ринковій економіці забезпечення стра­тегічних проривів і освоєння нових проявів науково-технічного прогресу вимагає протекціоністських заходів з боку уряду. Лише держава може здійснити великі інвестиційні проекти в галузі з неясними перс­пективами попиту, стимулювати підприємства, здатні освоювати інновації. Серед заходів стимулювання інновацій на мікрорівні — пільгове оподаткування, введення митних і інших пільг на оплату контрактів постачання імпортного устаткування, призначеного для розвитку нових напрямків науково-технічного прогресу, централі­зоване фінансування і бюджетне кредитування, політика приско­реної амортизації. Але особливо важлива політика уряду в генерації нових знань, а це вимагає інтенсивного розвитку освіти і науки. Освіта народжує науку. Наука створює інновації. Інновації забез­печують майбутнє. Світ без науки — це світ без майбутнього. Май­бутнє забезпечується насамперед розвитком фундаментальних знань. Уряд субсидує різні програми підтримки науки й освіти за рахунок засобів державного і місцевого бюджетів. Важливо спря­мувати засоби на розробку тих наукових проблем, що дадуть най­більшу вигоду.

Коли мова йде про розвиток освіти, то передбачається політи­ка уряду щодо стимулювання виробництва суспільних благ. І функ-І_Я _ фінансування суспільних благ і послуг, гасіння негативних зовніш­ніх ефектів — одна з важливих. На відміну від приватного блага, що _є об'єктом суперництва, суспільне благо доступне усім без усякої плати. Використання суспільних благ теоретично розглядається як ефект безбіїетника, коли людина вигадує користь з користування благом, що одержує його безкоштовно. Його не можна обмежити або виключити з числа людей, які користуються суспільними бла­гами- Національнаоборона, певний стандарт безкоштовної освіти й охорони здоров'я, світло маяка і святковий феєрверк — це тільки окремі приклади суспільного блага, а надаючи їх безкоштовно держа­ва несе чималі витрати. Тому визначаючи ті чи інші види суспільного блага, їх обсяг, урядові структури аналізують з погляду витрати-вигоди. Такий аналіз менш точний, аніж при виробництві приватно­го блага, тому він торкається інтересів величезного числа людей. Так, будівництво швидкісної залізниці Харків — Київ бажане для одних людей, але завдає шкоди інтересам інших, створює загрозу навколишньому середовищу, вивело із сільськогосподарської сіво­зміни певні родючі землі тощо. Суспільні витрати виробництва то­варів — альтернативна вартість ресурсів, витрачених на реалізацію такого проекту. Якщо вихід (В) більше витрат (II), то відношення В/{] буде більше одиниці. Отже, будь-який проект, у якому відно­шення В/СІ > 1 буде прийнятним. Нарощувати виробництво сусп­ільних товарів у межах проекту буде вигідно, поки відношення В/ II< 1 не досягне одиниці, тому що В/\] < 1 робить проект невигідним.

Приклад будівництва швидкісної залізниці виводить на пробле­му, що виступає об'єктом економічної політики — проблему зовнішніх ефектів або екстерналій. Екстерналії займають інтереси третіх осіб (не покупців і не продавців), а можуть бути вигідні третім особам і такі екстерналії називають позитивними, а можуть завдава­ти їм шкоди — це негативні екстерналії. Загальна середня або вища освіта, крім збільшення вартості людського капіталу, підвищує за­гальний культурний рівень населення, сприяє зменшенню злочин­ності в країні. Це приклад позитивних екстерналій. Ілюстрацією не­гативних зовнішніх ефектів може стати забруднення навколишнього ^сеРедовища. Теплова електростанцш до того ж працює на низько­сортному вугіллі, інтенсивно забруднює довколишню територію. У Ціні її кВт/години зовнішні витрати не відображені, тому, що по­бічний негативний ефект — збідніння природи, хвороби людей, еко­номісти електростанції не враховують. Отже, ціна електроенергії для ^сУспільства несе спотворену інформацію і без виваженої економіч-

ної політики уряду тут не обійтись. Якими можуть бути заходи, що запобігають економічним збиткам? Адміністративними — аж до за­криття підприємства і непрямими — формування ринку прав на ски­дання відходів, сплата податків, що компенсують шкоду, завдану брудним виробництвом та ін.

Відчутна недосконалість ринку виявляється в соціальній сфері. Реалізація соціальних цінностей — найважливіша економічна функ­ція держави, що пов'язана з функціями фінансування суспільних благ і послуг, гасіння негативних зовнішніх факторів, але має і са­мостійне значення. Ринок — найдосконаліший механізм формуван­ня доходів, у тому числі і заробітної плати, що складає в розвинутих країнах три чверті і значно вищих сукупних доходів. Але оскільки якість праці різна (вартість людського капіталу — рівень освіти, про­фесійна підготовка — не однакові), зарплата когось робить замож­ним, когось забезпеченим, когось бідним, а інших відкидає за межу бідності, приречуючи людей на півголодне існування і знищення. Така сувора реальність ринку.

Але участь держави в процесі розподілу прибутку породжує су­перечності. З одного боку, реалізація головного принципу сучасної ринкової економіки — волі вибору, обумовлює значну диференціацію доходів, з іншого боку — втручання держави в постійний процес роз­поділу прибутків деформує найглибшу суть сучасного ринкового механізму, поводження ринкових суб 'єктів, знижує ефективність ви­користання ринкових ресурсів. Ця суперечність переборюється в за­лежності від економічних можливостей країни. У середині 90-х років XX ст. у США при середньому прибутку на душу населення в 10 тисяч доларів, край бідності проходив для однієї людини на рівні 7 700 до­ларів, на сім'ю з чотирьох чоловік — 15 350 доларів. Виробництво внутрішнього національного продукту на душу населення в США складає 29 тисяч доларів. В Україні такий показник у 40—50 разів нижче, а рівень малозабезпеченості залежно від валютного курсу — 200—240 доларів в рік надушу. Незрівнянні можливості, незрівнянні величини і форми державної допомоги (пільги, субсидії, трансферти в натуральній формі).

Держава проводить динамічну політику регулювання зовнішньо­економічної діяльності. Ця політика включає широкий спектр за­ходів, спрямованих на активну участь національного капіталу в міжнародному поділі праці, формуванні та розширенні зовнішньо­економічних зв'язків, що зміцнюють зовнішньоекономічний потен­ціал країни. Складовими зовнішньоекономічної політики ви­ступають: по-перше, торговельна політика, що включає експортну й імпортну політику; по-друге, валютна політика; по-третє, інве-

стииійна політика, що відображає рух капіталу; по-четверте, митна політика — протекціонізм та фритредерство (вільна торгівля). По­казниками включеності країни в систему світових господарських зв'язків служить експортний потенціал, що відображає відношення експорту до обсягу внутрішнього валового продукту, а також зовніш­ньоторговельний оборот, експорт надушу населення. Заходами дер­жавної політики регулюється зовнішньоторговельний і платіжний баланс.

Теоретично вільна торгівля (фритредерство) вигідна всім, але прак­тично не завжди так. Із незапам'ятних часів держава здійснювала про­текціоністські заходи з приводу національного капіталу, використо­вуючи митно-тарифне і нетарифне регулювання. Зовнішня торгівля безперечно сприяє економічному прогресу країни, але пріоритетним повинен бути розвиток внутрішнього ринку і споживання за рахунок розширення внутрішнього виробництва. Винятково важливий об'єкт державної політики — валютне регулювання, яке включає встанов­лення валютного курсу (грошова вартість національної валюти у ва­люті іншої країни), умови обігу національної валюти у своїй країні, систему міжнародних валютних розрахунків і платежів.

Ево іюііія ^ ^а РІ^{ЗНИХ етапах} розвитку світової цивілізації

економічної політики змінювалися уявлення про суть мети і зав­дань економічної політики, тому що зміню­валася сама економіка, а з нею і держава. Вже вчення мислителів Стародавнього Сходу — Конфуція, Сюнь Цзи, в індійських «Законах Ману» висловлювалися ідеї про методи управління господарством і ролі імперської влади в підтримці стабільності в державі, регулю­ванні господарського життя. Нерідко правителі дотримувались по­рад стародавніх мислителів. Так, у Стародавній Греції і Стародав­ньому Римі, де Ксенофонт, Платон, Арістотель, Варрон, Лукрецій, Сенека висловлювали оригінальні думки з приводу ролі держави в економіці. Середньовічна Європа вже народжує зрілі форми еконо­мічної політики. Теорія меркантилізму уперше формулює значення Державної політики для захисту інтересів національного купецького капіталу, її роль у здійсненні політики протекціонізму в зовнішньо­економічній діяльності.

Уявлення про економіку мали об'єктивну основу, хоча Адам Сміт називав меркантилізм марновірством Середньовіччя. Попе­редники класичної школи — фізіократи вустами Франсуа Кене проголошували принцип вільної економіки, обмеженої ролі уряду в господарському житті. Класики (Адам Сміт, Девід Рікардо) най­кращим регулятором вважали невидиму руку ринку, що найкраще справляється із підтримкою ринкової рівноваги. Державі відводи-

лася роль нічного сторожа — захист прав власності, підтримки принципу вільної конкуренції.

Важливим періодом у розвитку економічної думки про роль уря­ду в регулюванні господарського життя — історична школа, що ви­ступала з позицій заохочення державної участі в економіці, критику­вала підхід класиків, як відірвану від життя теорію. Історичну школу іноді називають теорією національної економіки. Державному управ­лінню економікою її представники відводили роль фундаменту на­ціонального господарства. Далі неокласична школа, представники яко'ЇАльфред Маршалл, Клод Менгер, Вільям Джевонс відстоювали ідеї волі вибору і негативно ставилися до ідеї активної ролі держави в регулюванні економічних процесів.

Сучасні економічні теорії досить глибоко розходяться в поглядах на економічну роль держави. Протилежні судження характерні кейн-сіанству і монетаризму. Економічні школи в основному працювали над вирішенням мікроекономічної проблеми. Однак, реальне еко­номічне життя показало обмеженість мікроекономічного підходу. Економічні кризи ринкової системи, що почастішали, поставили перед наукою і господарською практикою нові завдання. Вимагали­ся нові підходи в осмисленні ролі держави у підтримці макроеконо-мічних пропорцій. Настав час теорії Джона Мейнарда Кейнса. У праці «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей», здійснено справжню революцію в поглядах на економічну роль держави, різка критика центрального положення класичної школи про здатність ринкового механізму підтримувати економічну систему в стані рівно­ваги, забезпечувати економічне зростання і повну зайнятість. Зви­чайно, кейнсіанство трактується як теорія, що вперше обґрунтувала необхідність систематичної і глибокої участі держави в регулюванні економічного життя. Однак нові положення, що перевернули звич­не уявлення — ідеї про ефективний попит і роль держави в забезпе­ченні обсягу. Саме недостатність такого попиту — основа криз і без­робіття. Необхідність активного стимулювання попиту, в тому числі збільшення державних витрат, пов'язана з тим, що в людей прева­лює психологія заощадження прибутків. Споживання зростає по­вільніше, аніж прибутки. Це наслідок відкритого психологічного за­кону. Оскільки частина, що зберігається, вилучається з обігу, Джон Кейнс сформулював концепцію мультиплікатора — коефіцієнта, що відбиває залежність приросту національного прибутку від приросту інвестицій, тобто приріст прибутку дорівнює приросту інвестицій, помноженому на мультиплікатор. Це означало, що 100 од. інвес­тицій, вкладених у виробництво через систему міжгалузевих зв'яз­ків, дає багаторазовий приріст національного прибутку. Вихідні ка-

егорії кейнсіанства — споживчі, інвестиційні та державні витрати, означають обсяг сукупного попиту, стимулюють виробництво і зай­нятість.

Будь-яка економічна теорія, кейнсіанство та інші в умовах, що динамічно змінюються, уже не можуть пояснити нові реалії госпо­дарського життя, поступаючись місцем новим теоретичним поло­женням. Так, на зміну кейнсіанству знову, хоча і на більш високому витку спіралі, приходить економічна школа неокласичного, лібе­рального напрямку — монетаризм. Батьком сучасного монетаризму вважається Мілтон Фрідмен — глава Чиказької економічної школи. За теорією Чиказької економічної школи ринок сам справляється з проблемою нерівноваги, що час від часу виникає в економіці. Втру­чання держави у відтворювальний процес лише підсилює не­стабільність. Монетаризм змінює вектор стимулювання з попиту на пропозицію. В основу теорії покладена концепція про тісний зв'я­зок обсягу грошової маси і швидкості її обігу — з одного боку, і обсягу внутрішнього національного продукту і рівня цін — з іншо­го. Мова йде про рівняння Фімера МУ = РР; М = РО/У; де М — обсяг грошової маси; V — швидкість обігу грошових одиниць; О^ — обсяг валового національного продукту; Р — загальний рівень цін. Державі монетаризм призначає скромну роль — регулювання грошового обігу і створення умови для розвитку приватного підпри­ємництва. Практики прискорення процесу нагромадження капіта­лу, зростання виробництва і зайнятості перешкоджають необгрун­товано високі податки і помилки уряду в економічній політиці. Зростання необгрунтованих державних витрат приводить до роз­кручування інфляційної спіралі, росту процентних і кредитних ста­вок, обмеженню інвестиційного процесу, скороченню виробницт­ва, росту безробіття.

Які ж рецепти пропонує монетаризм? Передбачається через ско­рочення бюджетного дефіциту і подорожчання кредиту досягти ско­рочення попиту. Це приведе до банкрутства нерентабельних під­приємств і тимчасового спаду виробництва. На ринку збережуться лише сильні товаровиробники, яким необхідно створити сприятли­вий інвестиційний клімат, зменшити податки на бізнес і здешевити кредити. Наслідком цього буде зростання інвестицій, виробництва і зайнятості. Збільшення товарної пропозиції приведе до зниження Цін.

В другій половині 70-х і на початку 80-х років концепція монета-Ризма вплинула на розвиток економіки в західних країнах. Однак спроби використати теорію для реформування економіки країн пост­радянського простору, де не було навіть віддалено подібних із захід-

ними країнами умов, призвели до серйозних помилок і поглиблення економічної кризи.

У 90-х роках XX ст. широку популярність набула економічна школа — інституціоналізм. її відомі представники — Томас Веблен Джон Гелбрейт — виходять ізтісного взаємозв'язку динамічно мінли­вих у процесі еволюції економічних та неекономічних факторів Основна увага приділяється ролі, яку виконують різні інститути в прийнятті економічних рішень. Суспільні інститути — різноманітні за структурою і відносинами — від власності і ринку до сім'ї та проф­спілки. Особливе місце займають елементи соціальної структури форми організації регулювання економічної діяльності. Без соціаль­ного контролю з боку суспільства за діяльністю всієї сукупності інсти­тутів, і насамперед економічних, не можна досягти ефективного функціонування системи. Особливо важливо це в тих сферах, де най­виразніше виявляється фіаско ринку — економічні, соціально-куль­турні, регіональні проблеми. Вітчизняна економічна думка в сучас­них умовах дедалі більше схиляється до того, щоб методологічною основою проведених економічних реформ ставали б ідеї не однієї якоїсь економічної школи — монетаризма або кейнсіанства, а від­повідні специфічним умовам національної економіки та духовно-моральних цінностей народу найбільш цінні наукові розробки вітчиз­няних та закордонних вчених.

Марксизм — практично єдина теорія, що заперечує роль ринко­вого механізму як найефективнішого інструменту економічної сис­теми. Марксизм споконвічно виходив із провідної ролі держави у системі, що прийде на зміну капіталізму. Це суспільство — кому­нізм, з першою, нижчою стадією, іменованою соціалізмом. Ін­терпретація марксизму послідовниками школи розподілилася на два напрямки — реформаторський (сучасна соціалістична думка на За­ході) і радикальний, що одержав розвиток у працях Володимира Ле­ніна і став теоретичною базою проведених після жовтня 1917 року перетворень у Росії.

У наведеній схемі відображено основні концепції державного регулювання економіки, включаючи марксизм, який донедавна зай­мав центральне місце у вітчизняній економічній думці як справді наукова теорія. Але марксизм не може бути поставлений в один ряд із західними теоріями навіть регульованої економіки. Економічний механізм царської Росії хоча й ринковий, але значно деформований всевладдям бюрократичного апарату.

Відомий економіст Іван Чупров гірко жартував: «У світі є чоти­ри види правопорядку. Один — в Англії, де все дозволено, крім того, що заборонено. Інший — у Німеччині, де все заборонено,

Таблиця

Дата добавления: 2014-01-04