Інтерфейс IDE - ATA/ATAPI mSATA

Радиоинтерфейс Bluetooth

Bluetooth (синій зуб) — це фактичний стандарт на мініатюрні недорогі засоби радіопередачі інформації на невеликі відстані між мобільними (і настільними) комп'ютерами, їхніми периферійними пристроями, мобільними телефонами і будь-якими іншими портативними пристроями. Розробкою специфікацій займається група фірм, що лідирують в областях телекомунікацій, комп'ютерів і мереж, — 3Com, Agere Systems, Ericsson, IBM, Intel, Microsoft, Motorola, Nokia, Toshiba. Ця група (названа Bluetooth Special Interest Group) і вивела дану технологію на ринок. Специфікація Bluetooth вільно доступна в Мережі (www.bluetooth.org), щоправда, досить об'ємиста (більш 1000 сторінок базової специфікації); відкритість специфікації сприяє її швидкому поширенню. Тут дозволимо собі скоротити назва технології до «ВТ» (це не офіційне скорочення). Сама назва бере початок від прізвиська датського короля, що об'єднав Данію і Норвегію, — натяк на загальну об'єднуючу роль технології.

Специфікації версії 1.0 з'явилися в 1999 році, у 2000 році вийшла відредагована версія 1.1. У версії 1.2 (2003 р.) уведений ряд удосконалень: прискорене встановлення з'єднання, введена адаптація використовуваних частот, визначені розширені синхронні з'єднання; поліпшені механізми виявлення помилок, керування потоком і синхронізації. У 2004 році вийшла версія, що позначається як 2.0 + EDR (Enhanced Data Rate), у якій з'явилися швидкості передачі даних 2 і 3 Мбайт/с і зв'язані з ними нові типи пакетів.

Інтерфейс IDE призначений для підключення пристроїв збереження даних, що володіють власним контролером. В даний час інтерфейс АТА/ AT API є самим масовим інтерфейсом пристроїв збереження даних, причому не тільки у світі PC-сумісних комп'ютерів. Поки що найбільше поширення одержав його «класичний» паралельний варіант, йому на зміну йдуть послідовні інтерфейси Serial ATA (SATА) і Serial ATA-II (SATA-II). Тепер паралельний інтерфейс ATA/ATAPI стали називати РАТА (Parallel ATA — паралельний інтерфейс AT А).

Паралельний інтерфейс АТА (Advanced Technology Attachment) був уведений наприкінці 1980-х років як інтерфейс для підключення нагромаджувачів на твердих магнітних дисках до комп'ютерів IBM PC AT із шиною ISA. Інтерфейс з'явився в результаті переносу стандартного (для PC/AT) контролера нагромаджувача на твердому диску (Hard Disc Controller, HDC) ближче до нагромаджувача, тобто створення пристроїв з убудованим контролером (Integrated Drive Electronics, IDE). Для зв'язку пристрою із системною шиною ISA використовували стрічковий кабель з рівнобіжним шинним інтерфейсом, що одержав назви AT A і IDE, що, фактично, є синонімами. У цьому інтерфейсі використовуються сигнали шини ISA, частина з яких буферизовали на невеликій платі адаптера IDE, встановлюваного в слот ISA, а частина направили прямо на рознімання нового інтерфейсу.

Інтерфейс АТА призначений для обміну з пристроями збереження блоками фіксованого розміру — секторами по 512 байт. Адресація даних усередині пристроїв АТА має «дискові корені»: для нагромаджувачів споконвічно вказували адреси циліндра (cylinder), голівки (head) і сектора (sector) — так називана тривимірна адресація CHS. Пізніше прийшли до лінійної адресації логічних блоків (Logical Block Address, LBA), де адреса блоку (сектора) визначається 28-бітним числом. Тривимірна і 28-бітна лінійна адресація в АТА мають межу ємності пристроїв у 136,9 і 137,4 Гбайт відповідно, що по нинішніх мірках недостатньо. У сучасних версіях інтерфейсу лінійну адресацію розширили до 48-бітної, при цьому межа адресації складає 2⁴⁸ = 281 474 976 710 656 секторів, або близько 144 Пбайт (петабайт), тобто 144 115 188 075 855 360 байт. Пристрій може підтримувати різні формати адресації, причому формат адреси може мінятися навіть у сусідніх командах.

Прийнята система команд і регістрів, що є частиною специфікації АТА, орієнтована на блоковий обмін даними з твердими магнітними дисками — пристроями збереження з безпосереднім доступом. Пізніше специфікацію розширили для інших пристроїв збереження:

Паралельний інтерфейс АТА вичерпав свої ресурси пропускної здатності, що досяг 133 Мбайт/з у режимі UltraDMA Mode 6. Для подальшого підвищення пропускної здатності інтерфейсу (але, на жаль, не самих пристроїв збереження, що мають набагато менші внутрішні швидкості обміну з носієм) було прийняте рішення про перехід від рівнобіжної шини до послідовного двухточечному інтерфейсові Serial ATA (SATA). Ціль переходу — поліпшення і здешевлення кабелів і коннекторов, поліпшення умов охолодження пристроїв усередині системного блоку (рятування від широкого шлейфа), забезпечення можливості розробки компактних пристроїв, полегшення конфигурирования пристроїв користувачем.

Інтерфейс SATA дозволяє зберегти (і розвивати) сформовану систему команд АТА/ATAPI, що забезпечує наступність і програмну сумісність зі старим ПО. Спочатку інтерфейс SATA відрізнявся тільки способом транспортування даних і команд між контролером і пристроями. Головна революція в організації обміну з пристроями збереження зроблена в специфікації SATA II, у якій описаний ефективний механізм обслуговування черг — NCQ на базі механізму FPDMA. Для SATA II з'явилася нова специфікація контролера — AHCI, що змінює й ідеологію взаємодії (зберігаючи команди), що виводить SATA на «професійний» рівень інтерфейсу пристроїв збереження, що майже не уступає по можливостях інтерфейсові SCSI.

Розробкою специфікацій AT A/ AT API займається технічний комітет Т13 (колись — Т10) Міжнародного комітету зі стандартизації в області інформаційних технологій (INCITS). Розроблені ним специфікації оформляються у виді стандартів ANSI. Розвиток інтерфейсу відбиває історія специфікацій, що почалася з АТА-1 (1994 р.). У 2005 році обговорюються специфікації ATA/ATAPI-7 і ATA/ATAPI-8, у которие входять як рівнобіжні шини (РАТА), так і послідовні інтерфейси (SATA). У Мережі можна знайти специфікації рівнобіжної шини ATA/ATAPI (http://ww.tl3.org) і послідовного інтерфейсу Serial ATA (http://www.serialata.org).

Дата добавления: 2014-01-04