Кодування банковської приналежності

Назва Федерального резервного банку (штат)	Буква банку	Цифра
Бостон (Масачусетс)	A
Нью-Йорк (Нью-Йорк)	В
Філадельфія (Пенсільванія)	C
Кливленд (Огайо)	D
Ричмонд (Вірджинія)	E
Атланта (Джорджія)	F
Чикаго (Іллінойс)	G
Сент-Луїс (Міссурі)	H
Миннеаполис (Миннесота)	I
Канзасасіті (Міссурі)	J
Даллас (Техас)	K
Сан-Франциско (Каліфорнія)	L

Серійний номер банкноти сьогодні складається з одинадцяти знаків: наприкінці й початку номера стоять букви, а між ними – вісім цифр.

Номер йде наростаючим підсумком плюс додатковий банківський буквений код Федерального резервного банку й цифра – АА 00000000 А. Можливий випадок, коли замість останньої букви надрукована зірочка (ЕК 12345678*). Це значить, що даний грошовий білет випущений в обіг замість забракованого.

З 1929 р. на грошових знаках США друкуються портрети одних й тих самих історичних діячів.

Падіння ролі золотих монет у готівковому обігу на качану XX ст. – об'єктивний процес, і пояснюється змінами в складі грошової системи під впливом розвитку економіки країни. Однак у період світової економічної кризи 1929-1933 рр. США вдалося на тривалий час зберегти у складі грошової системи золотомонетний стандарт. Це пояснюється насамперед тим, що Сполучені Штати вступили у Першу світову війну лише незадовго до її закінчення, а тому їм не доводилося нести великі військові видатки й прибігати для їхнього покриття до інфляційного випуску паперових грошей. Крім того, після війни золотий запас країни значно зріс за рахунок збільшення обсягу торгових операцій на світовому ринку, що сприяло збереженню колишньої системи вільного розміну банкнот на золоті монети.

Однак за часів Великої Депресії долар девальвував на 41% і, його золотий зміст знизився з 1,5 г. до 0,89 г. Але оскільки економіка Сполучених Штатів не зазнала руйнівного впливу Першої світової війни, державі вдалося зберегти золотий обіг довше за європейські країни. Тільки у 1933 р. США все-таки були змушені відмовитися від золотого стандарту, і це призвело до радикальних змін в економіці та устрої грошово-кредитної системи країни.

У ході реформи грошової системи під час кризи державна влада США фактично провела націоналізацію монетарного золота. Два прийняті законодавчих акти зобов'язали банки та фірми продати наявне в них золото Федеральним резервним банкам та Казначейству за встановленим офіційним курсом – 35 дол. за унцію (трійська унція – це приблизно 31 г. золота).

Було введено заборону на володіння монетарним золотом і операції з ним для приватних осіб, компаній і банків. Ці заходи дозволили запобігти спекуляції дорогоцінним металом в умовах нестабільності грошової системи після кризи. На початку 1934 р. було проведено девальвацію долара США, й хоча офіційний золотий зміст було встановлено, обмін доларів на золото у внутрішньому обігу припинився і діяв тільки у сфері валютних розрахунків до 1971 р.

Незважаючи на те, що за часів Другої світової війни грошова маса в США виросла в 3,7 рази при збільшенні валового національного продукту тільки в 1,5 рази, долар на момент закінчення війни був самою стабільною валютою світу, хоча його купівельна спроможність і знизилася більш ніж на 25% відносно довоєнного періоду.

В результаті на міжнародній конференції 1944 р., що відбулася в американському місті Бреттон-Вудс, долар США був визнаний всесвітнім еквівалентом, поряд із золотом. Таким чином, був установлений золото-доларовий стандарт, що проіснував до 1971 р.

Використання в якості міжнародних валютних резервів доларів США та золота відображало той факт, що США мали після війни найбільш сильну економіку. Частка США у світовому капіталістичному виробництві становила понад 50%, світовому товарообігу - більш 20%. У 1949 р. золотий запас США складав 22 тис. т (70% резервів всього світу).

Починаючи з 50-х років відновився швидкий рост інфляції, в чималому ступені цьому сприяло ведення США локальних війн у Кореї (перша половина 50-х рр.) і В'єтнамі (друга половина 60-х рр.).

Виконання доларом функцій резервної валюти дозволяло США здійснювати емісію доларів для погашення дефіциту свого платіжного балансу. Цей дефіцит фінансувався через зростаюче накопичення доларових резервів у банках ФРН і Японії (країн з активним сальдо платіжного балансу), що створювало можливість для додаткової емісії банкнот в цих країнах, тобто відбувався "експорт інфляції".

До початку 70-х років основи Бреттон-Вудської системи - переважне положення США у світовій економіці, стійкість долара, дефіцитність його для інших країн - були підірвані, так як західні країни і Японія відновили свій промисловий потенціал, у них накопичився величезний запас доларів, який США вже не в змозі були обміняти на золото. Інфляційні процеси призвели до повного невідповідності купівельної спроможності долара його золотому змісту. Тому в 1968 р. офіційна ціна золота була залишена тільки для міжнародних розрахунків, на приватному ринку вона вийшла з-під контролю.

У березні 1968 р. США довелося піти на встановлення подвійної ціни на золото: за офіційною ціною (35 дол. за 1 унцію) воно продовжувало продаватися тільки казначействам і центральним банкам інших країн. Разом з тим були прийняті плаваючі ринкові ціни, що встановлюються на приватних ринках золота.

Крім того, у тому ж 1968 р. було скасовано обов'язкове, 25%-не золоте забезпечення банкнот Федеральних резервних банків. Золотий запас країни зменшився з 24,6 млрд. дол., який вона мала у 1949 р., до 11,0 млрд. дол. у 1971 р. Фактично на цей час в країні залишається мінімальний рівень золотого запасу як військово-стратегічного резерву (близько 10 млрд. дол.), тому в 1971 р. США відмовилися виконувати бреттон-вудські угоди та обмінювати долари на золото.

У результаті з 1971 р. США відмовилися від оборотності долара в золото, а з 1973 р. була скасована система коректованих фіксованих курсів валют і встановилася система плаваючих керованих курсів. Основи її закріплені домовленостями на міжнародній конференції в Кінгстоні (Ямайка), тому нову систему, яка в основних рисах діє в сучасних умовах, стали називати Ямайської. Для валют тепер не зафіксовані їх золотий вміст або тверді паритети по відношенню до інших валют. Здійснюються різкі коливання складаються на ринку валютних ресурсів, тобто валюти знаходяться в стані "плавання".

Валютні курси повинні мати можливість "плавати", постійно змінюватися разом із змінами умов економічних відносин між країнами для уникнення стійких позитивних чи негативних сальдо платіжних балансів, тобто в довгостроковому плані треба забезпечити гнучкість валютних курсів, а в короткостроковому періоді для стимулювання міжнародної торгівлі і фінансів - їх стабільність. Центральні банки країн повинні управляти змінами курсів, проводячи валютні інтервенції (купуючи і продаючи іноземну валюту).

Таким чином, у 1971 р. золото-доларовий стандарт припинив своє існування.

Ямайська валютна угода у 1976 р. офіційно встановила систему «плаваючих» валютних курсів і скасувала використання офіційної ціни золота в доларах як бази твердих валютних паритетів, у такий спосіб завершивши демонетизацію золота. Крім того, була скасована фіксація масштабу цін у золоті, воно стало продаватися вільно з державних запасів і МВФ на аукціонах, внески у МВФ у золоті були замінені на СДР.

У Ямайської валютної системі була відмінена офіційна ціна золота, було вирішено виключити його з розрахунків між МВФ і його членами і повернути їм частину золотого запасу фонду. Нова система заснована не на одній, а на декількох ключових валютах, її можна назвати багатовалютний стандарт. Крім того, роль світових грошей була передана новій формі міжнародних кредитних грошей - СДР - Special Drawing Rights, або "спеціальним правам запозичення", вперше створеним у 1969 р.

СДР являють собою безготівкові гроші у вигляді запису на рахунках країни в МВФ. При створенні СДР їх курс був прирівняний до курсу долара США. СДР розраховуються як середньозважена комбінація валют п'яти провідних країн. У його "кошик" входять долар США (40% з січня 1991 р.), марка ФРН (21%), японська ієна, англійський фунт стерлінгів, французький франк (по 11%). Регулярний перегляд складу СПЗ здійснюється раз на 5 років. У статуті МВФ поставлено завдання - перетворити СДР в основну форму міжнародних розрахунків, вони стають однією з головних форм міжнародних ліквідних засобів.

З'явилася і регіональна форма міжнародних кредитних грошей - ЕКЮ (European Currency Unit), які виконують свої функції в рамках Європейської валютної системи, створеної для протистояння "загальній плавання валют". ЕКЮ базуються на "кошику" національних валют країн-членів ЄЕС з урахуванням їх питомої ваги в сукупному валовому національному продукті і виконують розрахункові і кредитні функції. Колективна валюта володіє більшою стійкістю, оскільки коливання курсів входять до неї валют взаємно погашаються. Ці гроші надаються центральною організацією ЄЕС кожній країні в обмін на внесок 20% її доларових і золотих резервів.

Поглиблення західноєвропейської валютної інтеграції в напрямку створення валютного союзу ЄЕС і Європейської системи центральних банків надає позитивний імпульс процесу розвитку інструментів корекції незбалансованих міжнародних розрахунків, створенню стабільної валютної системи.

Сьогодні долар на світовому ринку найбільш використовувана й, донедавна, найсильніша валюта.

У 1995 р. в обігу було близько 380 мільярдів доларів, дві треті з яких – за межами США. К 2005 р. цей показник становить близько 760 мільярдів дол., за різними оцінками від половини до двох третин з них перебувають за межами США. У грудні 2006 р. долар обійшов євро щодо загальних обсягів готівки в обороті.

Світова криза 2008 р. призвела до того, що США почали "кількісне пом'якшення" - QE. Це означає, що вони почали масово друкувати долари. За останні роки США вже кілька разів проводили це "кількісне пом'якшення". У 2009 році в рамках програми QE1 було надруковано 1,7 трлн. доларів. Ці гроші пішли на латання дірок на ринку іпотечних цінних паперів. У 2010 році було вже QE2, тоді США надрукували ще 2,3 трлн. дол Тепер вже говорять про QE3 і чекають чергової порції - кілька трильйонів нових доларів.

Керівництво ФРС США пояснює необхідність емісії незабезпечених доларів тією обставиною, що це дасть можливість простимулювати розвиток економіки, яка зараз переживає не найкращі часи.

Суть цього стимулювання полягає в наступному. Емісія доларів в будь-якому випадку приведе до зростання цін у доларах, що повинно позитивно відбитися на американському бізнесі. Це підштовхне розвиток виробництва, що дозволить знизити безробіття, рівень якої нині зашкалює.

Зростання доходів американських корпорацій підстьобне збільшення номінальної заробітної плати американських працівників. Споживча активність зросте. США це найбільший споживчий ринок, тому керівництво ФРС небезпідставно думає, що емісія буде стимулювати попит і це дасть позитивний результат для всієї економіки країни.

Індикатор девальвації долара - ціни на золото. Якщо в Україні для оцінки знецінення гривні використовують курс долар / гривня, то на світовому ринку ціни на золото показують наскільки легшає світова валюта. У 2008 р., до масової емісії доларів, ціни на золото трималися на рівні 700-800 доларів за тройську унцію. Вже наприкінці 2009 р. вартість золота зросла до 1085 доларів за тройську унцію, а в 2011 р. ціни на благородний метал подолали рубіж в 1700 доларів.

До 2016 р. планується видалити з грошового обігу паперові купюри вартістю в 1 і 2 долари із заміною їх монетами відповідного номіналу.

Дата добавления: 2014-01-04