Історія розвитку демографічних досліджень

Для визначення поняття демографії як науки про народонаселення необхідно знати історію її становлення і простежити розвиток демографічної думки.

Вивчення народонаселення і його відтворення має давню історію. Одне з перших згадувань про населення є в працях древнього китайського історика Конфуція, який жив в VI ст. до н.е. У XIII томі його твору “Книги царств” повідомляється про те, що за 2275 років до н.е. міністр Ю при імператорі Яо проводив підрахунок населення і його майна.

В історії Древньої Греції відомі так звані реформи Солона, які проводилися в VI ст. до н.е. в Аттиці, куди входив і підрахунок населення. У той час вільне населення (не раби) одержувало безкоштовний хліб від держави для свого прогодування. Щоб знати кількість необхідного хліба, треба було мати дані про чисельність населення.

У V ст. до н.е. у Древньому Римі при шостому імператорі Сервії Тулії були уведені своєрідні переписи населення – цензи, які проводилися спеціальними чиновниками – цензорами, в обов'язки яких входив підрахунок населення. Для цього усі вільні громадяни – глави сімейств - під присягою повинні були у визначений час повідомляти цензору про себе і про число членів своєї родини, число рабів з підрозділом за статтю і віком. Цікаво, що цензор спостерігав за тим, щоб молоді люди вчасно обзаводилися родиною.

У середні віки в Європі існували великі і безліч дрібних самостійних князівств, яким потрібні були статистичні дані про населення для того, щоб підрахувати суму доходів від оподаткування і число осіб чоловічої статі, яких можна було залучити до служби в армії. Перші вказівки про організацію статистичних записів у Древній Русі відзначені в збережених документах, які відносяться до 945 і 946 р. – це літописи-грамоти тих далеких часів.

Збереглися книги й інші записи (договірні, статутні грамоти, заповіти та ін.), у яких є посилання на статистичні записи про населення в епоху державотворення (IX-X ст.).

З XIV ст. на Русі проводилося велике число статистичних записів про населення (у 1638 р. у Москві при переписі населення враховувалися його заняття і промисли; у 1641 у всій Російській державі були переписані ковалі).

Для контролю природного руху населення Петро I видав 14 квітня 1702 р. Указ “Про подачу в Патріарший Духовний наказ парафіяльним священикам тижневих даних про народжених і померлих”. Указ пропонував священикам вести записи про народжених дітей під час обряду водохрещення, а померлих – під час обряду відспівування. Надалі ця практика була поширена із реєстрацією шлюбів при обряді вінчання. Такі записи стало робити не тільки православне духівництво Росії (з 1722 р.), але і священнослужителі інших релігій: католицизму і магометанства (з 1828 р.), іудейської (єврейської – з 1835 р.).

У 1704 р. був виданий Указ “Про якнайшвидше закінчення перепису душ і про учинення табелів, з позначенням порізно за статями людей усякого стану”.

Подальше вивчення населення Росії в XVIII і XIX ст. пов'язано з проведенням ревізій – своєрідних переписів населення, перша з яких була розпочата в 1718 р. і називалася першим подушним переписом податного населення. Ревізіями вони називалися тому, що виконувалися найпростішим методом: бралися списки попереднього перепису і проти кожного запису про людину відзначали: є відсутня дана особа під час запису; якщо вона була у наявності, то проставлявся вік; якщо була відсутня, то писали причину відсутності (помер, у солдатах та ін.). Основним статистичним документом були переписні книги.

В Указі Сенату від 1742 р. про другий перепис податного населення (другу ревізію) було оголошено, що переписи будуть проводитися через кожні 15 років. Усього було проведено 10 ревізій. Дані останньої з них, закінченої в 1860 р., були підсумовані й опубліковані відомим російським статистиком Бушеном у 1863 р.

У загальній таблиці населених місць показано: міських поселень - 2874, великих сільських поселень – 243927, дрібних сільських поселень – 86716, усього – 334517. Було враховано: чоловіків – 36893 тис. чол., жінок – 37378 тис. чол., обох статей – 74271 тис. чол., у тому числі у Європейській Росії (49 губерній): чоловіків – 29367 тис. чол., жінок – 29963 тис. чол., обох статей – 59330 тис. чол.

Починаючи з 1864 р. статистикою населення стала займатися і земська статистика.

На початку XVIII ст. О.О. Курбатовим була висловлена ідея організації особливого статистичного департаменту в Росії. У 1858 р. був організований Центральний статистичний комітет, діяльність якого була спрямована на одержання якісних даних щодо статистики взагалі і статистики населення в цілому, на підготовку і проведення першого загального перепису населення в Росії.

В Україні роботу, зв'язану з урахуванням населення, ведуть відділи статистики населення, які входять у Державний комітет зі статистики, в обласні та районні управління статистики.

Переписи населення в сучасному розумінні почали проводитися з 1790 р. у США через кожні 10 років. З початку XIX ст. вони проводяться у Швеції, Фінляндії, Англії, Данії, Норвегії, коли була визнана їхня необхідність для організації економічного життя країни як основи державного управління.

В організації переписів населення світу виділяють 3 етапи.

Перший (до середини XIX ст.) характеризувався тим, що були закладені їхні основи, оскільки населення враховувалося лише за невеликою кількістю ознак. У Франції, наприклад, у 1801 р. відзначалися тільки стать і шлюбний стан; в Англії – стать і заняття глави родини.

Другий етап (середина XIX ст. – середина XX ст.) охоплює поширення переписів у всіх країнах Європи й Америки і деяких країн Азії й Африки та удосконалювання практики їхнього проведення щодо організації та програми. Був покладений початок вивчення соціально-економічних характеристик населення.

Третій етап – сучасний, що почався з 50-х рр. XX ст. Його відрізняє зростаюча потреба в даних про населення, особливо з його територіальною мобільністю, проведення переписів у всіх державах світу, ускладнення їхніх програм, широке застосування різних методів підрахунку, подальше удосконалювання організації.

Становлення статистики населення як науки і початок систематизації даних бере свій початок з 1662 р., коли англієць Джон Граунт опублікував у Лондоні книгу “Природні і політичні спостереження, зроблені над бюлетенями смертності”, у якій представлений аналіз смертності і народжуваності населення в Лондоні. Інший англійський вчений У. Петті, якого К. Маркс назвав у деякому роді “винахідником статистики”, у 1672 р. у роботі “Політична анатомія Ірландії” поклав початок вивченню політичної сторони масових соціально-економічних явищ. Едмунд Галлей розвив теорію Граунта, особливо в побудові таблиць смертності, установлення залежності подій природного руху населення від соціальних умов.

Серед російських вчених статистикою населення займався М.В. Ломоносов. Він дав характеристику стану населення Росії середини XVIII ст. У 1761 р. він написав трактат “Про збереження і розмноження російського народу”, у якому затверджував, що народ – багатство країни.

Найважливішим фактором зростання країни він вважав шлюбність, ратував за скорочення дитячої смертності, за підвищення санітарної культури населення, за збільшення числа лікарів і аптек.

Багато чого зроблено для розвитку статистики населення К.І. Арсеньєвим. У роботі “Накреслення статистики Російської держави”, у якій перша частина озаглавлена “Про стан народу” (1818 р.), він визначив склад населення, народжуваність і смертність. Д.П. Журавський у 1852 р. опублікував тритомний “Статистичний опис Київської губернії”, високо оцінений М.Г. Чернишевським. У цій праці дається картина “чисельного розвитку” населення, його природного руху, уперше застосоване угруповання за соціальними групами. На основі ревізій автор передбачав побудувати баланс відтворення населення розглянутого їм регіону.

Значний вплив на розвиток статистики населення Росії в дореволюційний час зробили: Н.А. Каблуков, А.А. Кауфман,
Д.І. Менделєєв, П.П. Семенов-Тян-Шанский, А.І. Супров, Ю.Е. Янсон, А.А. Чупров та ін. У колишньому СРСР ведучі статистики-демографи – А.Я. Боярський, І.М. Венецький, М.В. Птуха, С.Г. Струмілін,
Б.С. Ястремський, Г.С. Кільдишев. В даний час в Україні – С.Г. Стеценко, І.В. Козаченко, В.Г. Швець.

Контрольні запитання:

1. Походження назви “демографія”.

2. Що входить у систему демографічних наук.

3. Предмет демографічної статистики, її задачі.

4. Назвіть традиційні для статистики і специфічні методи демографічної статистики.

5. Історичні етапи розвитку демографічної статистики.

Дата добавления: 2014-01-04