Екстремальні історичні події і ретроспективні вирахування їхніх демографічних наслідків

Тема 12. Прогнози чисельності населення.

Контрольні запитання

1. Необхідність прогнозування населення та історія розвитку.

2. Напрямки класифікації прогнозів населення.

3. Порядок проведення перспективних розрахунків населення.

4. Методи статистики в розрахунку перспективної чисельності населення:

а) загальної чисельності;

б) за окремими віковими групами.

5. Статистичні методи перевірки точності прогнозів.

1. Прогнозні розрахунки населення світу та регіонів.

2. Екстремальні історичні події і ретроспективні врахування їхніх демографічних наслідків.

1. Прогнозні розрахунки населення світу та регіонів.

Академік Н. Іноземцев підрахував кількість людей, які жили на Землі за всю історію людства – 100 мільярдів. На його думку ми близькі до зовсім нового етапу розвитку, при якому населення планети збільшуватися не буде і стабілізується приблизно на рівні 10 млрд. чол. Це відбудеться через те, що в країнах третього світу через кілька десятків років родини стануть настільки ж нечисленними як нині в розвинених державах. Серйозно зміниться структура суспільства: людей середнього і старшого віків буде більше, ніж молоді. Людство зможе знайти вихід тільки в збільшенні ефективності виробництва. Так, відомо, що на початку ХХ ст. в сільському господарстві США було зайнято 40 % населення, зараз – 2 %. Причому частина продовольства продається за рубіж. Це є наглядний доказ величезних можливостей технічного прогресу.

Найбільш складним є розрахунок чисельності населення в тих випадках, коли в досліджуваному періоді відбуваються події, які приводять до високих втрат населення. У таких ситуаціях, як правило, розбалансовується поточний статистичний облік, насамперед смертність, а пізніше і народжуваність, шлюбність та ін. Заважають правильним розрахункам також навмисна фальсифікація даних, їхнє відхилення.

Саме таке положення склалося в Україні. За період між переписами 1926 р. і 1939 р. були роки голодувань і масової смертності населення, роки політичних репресій. Між переписами 1939 р. і 1959 р. пройшли роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр., післявоєнних голодувань, важких років післявоєнного будівництва.

Народ піддався значним ударам. По-перше, це прямі втрати, по-друге – побічні, тобто втрати загиблими і ненародженими. Демографія намагається визначити величину цих утрат. Відповідно до оцінки українського демографа С.І. Пирожкова прямі і побічні втрати населення України склали 5,8 млн. чол., з них тільки прямі втрати – загибель людей - дорівнювали 2,7 млн. чол. За період 1939-1959 рр. загальні втрати він оцінив у 9,7 млн. чол., у тому числі прямі - 5,8 млн. чол.

Відповідно до офіційних даних, населення України в 1940 р. нараховувало 41340 тис. чол., а в 1950 р. – 35588 тис. чол. Зменшення в порівнянні з довоєнними роками склало 5752 тис. чол. або 13,9 %. І це незважаючи на п’ять мирних років, коли відбувався компенсаційний приріст.

Спроби розрахувати втрати України під час голоду 1932-1933 рр. зробив український демограф А.П. Рудницький. Його розрахунки дуже переконливі. Він, використовуючи дані переписів 1926 р. і 1939 рр. побудував таблиці смертності 1926-1927 рр. і 1938-1939 рр. За 1927-1931 рр. для розрахунків чисельності тих, що народилися, використані дані поточного обліку, а за 1932-1938 рр. – архівні джерела, доступ до яких раніше був заборонений дослідникам. До початку 30-х років поточний облік давав надійні дані. Недооблік смертей, народжень та ін. у 30-і роки збільшувався в зв'язку з реорганізацією обліку і його розладу під час голоду. А.П. Рудницький визначив реальне число народжених і померлих за 1927-1938 рр. Крім того, він розрахував, скільки дітей могло б народитися при нормальних умовах в Україні. Фактична чисельність народжених за ці роки склала 3654, а могло б народитися 4650 тис. чол. Утрати ненародженими склали 1086 тис. чол.

Також великими були прямі втрати в зв'язку зі понадсмертністю населення від голоду. У 1932-1933 рр. за звітними даними, вмерло 2577,1 тис. чол. Гіпотетичний розрахунок дав інше число. Якби не було голоду, кількість померлих склала б 1030 тис. чол. Відповідно до звітних даних у результаті голоду вмерло 1547,1 тис. чол.

Ці дані суперечать розрахункам чисельності населення України, які зроблені статистичними організаціями того періоду. Так, чисельність населення України на початок 1933 р. склала 31901,4, а в 1934 р. –
27662,7 тис. чол. Якщо відняти міграційний приплив, то число померлих, за розрахунками А.П. Рудницького, склало 4 млн. чол. Без обліку звичайного числа померлих чисельність померлих від голоду досягає
3,5 млн. чол. Для України такі розрахунки надзвичайно актуальні, однак методи їхнього здійснення вимагають удосконалення.

Перед демографічною статистикою стоїть також задача більш точного кількісного визначення втрат народонаселення України в першій світовій і вітчизняній війнах, установлення їхнього впливу на теперішній стан населення. Дотепер точно невідомі втрати України в другій світовій війні, невідомо, скільки загинуло на фронтах, у партизанських формуваннях, у полоні.

У наш час практичну роботу з розробки демографічних прогнозів ведуть міжнародні організації, урядові агентства й наукові інститути.

Найбільш масштабна робота щодо цього проводиться Відділом народонаселення Департаменту економічної й соціальної інформації й політичного аналізу Секретаріату ООН. Цей міжнародний орган регулярно, раз у два роки, публікує прогнози чисельності й структури населення, а також основних демографічних процесів для світу в цілому, основних регіонів і всіх країн, які входять в ООН. Ці прогнози доступні у вигляді фундаментального видання “World Population Prospects”, а також на Web-сторінках ООН, ряду інших міжнародних організацій, а також багатьох університетів у США, Австралії та інших країнах.

Згідно з прогнозом ООН (1998 р.), до 2050 р. чисельність населення Землі досягне приблизно 10,7 млрд. чол. – верхній варіант, 8,9 млрд. чол. – в середній варіант й близько 7,3 млрд. чол. – низькій варіант, тобто передбачається, що протягом найближчого півсторіччя чисельність населення світу збільшиться приблизно в 1,2-1,8 рази. Прогноз 2000 р. дає трохи більші цифри чисельності населення до 2050 р. Відповідно до верхнього варіанту в 2050 р. очікується 10,9 млрд. чол., до середнього – 9,3 мільярди й до нижнього – 7,9 млрд. Фахівці ООН вважають найбільш імовірним середній варіант прогнозу 1998 р., хоча, швидше за все, істина буде лежати десь посередині між нижнім і середнім варіантами, з огляду на тенденцію завищувати величину коефіцієнта приросту населення земної кулі, властиву більшості демографів-прогнозистів, у тому числі й працюючих в ООН. Правда, як видно з наведених вище даних, у прогноз 1998 р. вкралася інша помилка. Автори прогнозу визнають, що трохи переоцінили швидкість зниження народжуваності в ряді країн, що розвиваються. На думку фахівців ООН, 60 % з 77,8 млн. чоловік щорічного абсолютного приросту світового населення доводиться тільки на 10 країн, причому 36 % його – на частку Індії й Китаю. При цьому, згідно з прогнозом 2000 р., в 39 країнах чисельність населення в 2050 р. буде меншою, ніж у цей час. Найбільше скорочення чисельності населення очікується в Естонії (-46,1 %), Болгарії (-43,0 %), на Україні (-39,6 %),
у Грузії (-38,8 %) і Гайані (-33,7%). Росія скоротить свою чисельність на 28,3 % (шосте місце в цьому сумному списку).

“Верхня десятка” країн за чисельністю населення за майбутні півсторіччя зміниться, відповідно до середнього варіанта прогнозу 2000 р., у такий спосіб (таблиця 3.3.1.2).

На динаміку населення світу, на думку фахівців ООН, істотний вплив зробить подальше поширення СНІДу. Найбільшому впливу цієї страшної хвороби, згідно з прогнозом перегляду 2000 р., піддадуться 45 країн (проти 34 країн за прогнозом 1998 р.). В 1999 р. у цих 45 країнах носіями ВІЛ (Вірус Імунодефіциту Людини) були не менш 2 % населення у віці 15-49 років.

Таблиця 3.3.1.2 - “Верхня десятка” країн за чисельністю населення,
2000-2050 р. Прогноз ООН перегляду 2000 р. Середній варіант. (млн. осіб.)

	1998 рік		2050 рік
	Китай		Індія
	Індія		Китай
	Сполучені Штати Америки		Сполучені Штати Америки
	Індонезія		Пакистан
	Бразилія		Індонезія
	Пакистан		Нігерія
	Росія		Бразилія
	Японія		Бангладеш
	Бангладеш		Ефіопія
	Нігерія		Демократична республіка Конго

У число цих 45 країн входять 35 країн Африки, розташованих південніше Сахари (за прогнозом 1998 р. – 29 країн), Індія, Камбоджа, М`янма (Бірма) і Таїланд в Азії (у прогнозі 1998 р. М`янма була відсутня), а також 6 країн Латинської Америки (у прогнозі 1998 р. тільки Бразилія й Гаїті). Демографічний ефект від СНІДу виражається насамперед у різкому скороченні тривалості майбутнього життя. Наприклад, у згаданих 35 країнах Африки демографічна ціна СНІДу виражається у втраті 6,5 років життя (48,3 роки замість 54,8 року за умови, що СНІДу немає. У прогнозі 1998 р. ці дані були ще більш песимістичними: для 29 згаданих країн Африки очікувалася втрата 7 років життя: 47 років замість 54). Особливо страшними є наслідки цієї хвороби в 9 країнах Африки, де частка ВІЛ-інфікованих дорівнює або перевищує 14 % дорослого населення: у цей час втрати в тривалості майбутнього життя немовляти в цих країнах становлять 12,2 роки (10 років за прогнозом 1998 р.), до 2010-2015 р. вони виростуть до 19,6 років (17 років за прогнозом 1998 р.).

Якщо цю страшну ціну СНІДу виразити у величині втрат чисельності населення, то, наприклад, у Ботсвані, де 36 % дорослих хворі на СНІД або є ВІЛ-носіями (25 % за даними прогнозу 1998 р.) чисельність населення
до 2025 р. очікується на 28 % менше, ніж вона була б при відсутності цієї хвороби.

Проте навіть у цих країнах зростання населення не припиниться через високу народжуваність. Однак оцінки майбутньої народжуваності є найбільш слабким місцем ООНівських прогнозів, які не враховують соціологічні дані про репродуктивну поведінку й тому виявляються, подібно прогнозам багатьох інших статистиків-прогнозистів, “не в змозі точно визначити масштаби й швидкість поширення однодітності в розвинених країнах і темпи переходу до средньодітності й малодітності – у тих, що розвиваються”. Як результат – у прогнозах заставляються нереально високі параметри народжуваності.

Ще однією особливістю населення світу в середині сторіччя, що наступило, буде подальше постаріння населення, і це стане результатом спільної дії зниження народжуваності й зростання середньої очікуваної тривалості життя. Світ у цілому вступить у смугу демографічної старості не пізніше, ніж в 2015 р., навіть за максимальним варіантом прогнозу. Особливо старими будуть більш розвинені регіони світу, у яких основним фактором старіння населення буде старіння “зверху”. Виконаний фахівцями ООН прогноз чисельності “найстарших” (тобто населення у віці 80 років і більше) показав різке збільшення чисельності й частки цієї вікової групи. Так, число осіб у віці 80 років і більше за майбутнє півсторіччя виросте у світі в 5,5 рази (з 69 млн. в 2000 р. до 379 млн. чол. в 2050 р.), у тому числі у віці 80-89 років – в 5,2 рази (з 61 млн. чол. до 314 млн. чол.), у віці 90-99 років – майже в 8 разів (з 8 млн. чол. до 61 млн. чол.), у віці 100 років і більше – в 18 разів (з 180 тис. чол. до 3,2 млн. чол.). При цьому частка “найстарших” у розвинених країнах в 5 разів вище, ніж у країнах, які вважаються за офіційною класифікацією ООН “менш розвиненими”.

Велику роботу із прогнозування населення світу й окремих країн веде Бюро цензів США. На його Web-сторінці можна знайти дані про динаміку чисельності населення світу і всіх країн аж до 2150 р. Як свого роду страшилки тут же можна знайти так називані демографічні годинники, які замість часу показують, як змінюється чисельність населення світу й США.

Методологічну цінність прогнозних сценаріїв добре ілюструє опис сценаріїв майбутньої динаміки народжуваності в прогнозі Центру демографії й екології людини, опублікованому в 2000 р. Ключове слово в цих сценаріях – “ стабілізація ”. Розходження між низьким, середнім і високим варіантами прогнозу сумарного коефіцієнта народжуваності зводяться лише до швидкості досягнення цієї стабілізації, а також до рівнів, на яких вона відбудеться. При цьому високий варіант прогнозу передбачає стабілізацію не як підсумок зниження народжуваності, а як завершення її деякого зростання, щоправда, до значень, які далеко не досягають хоча б рівня, необхідного для простого заміщення поколінь.

Мотиви вибору саме таких сценаріїв ніяк не обмовляються, якщо не вважати такими невідомо на чому засновану надію, що “родини повністю реалізують свої репродуктивні наміри про очікуване число дітей, висловлені при мікропереписі 1994 р.” Не говорячи вже про те, що навряд чи дані опитувань про очікуване число дітей у родині варто розглядати як безумовний індикатор “репродуктивних намірів” (цей показник є результатом складної взаємодії потреби в дітях і наявних життєвих умовах, а також, про що забувають багато демографів, взаємодії респондента й соціолога), хоча він і точніше інших відображає потребу в дітях, сумніви викликає перенесення сприйняття життєвих умов 1994 р. у майбутнє. Крім того, навіть якщо прогнозна цінність числа дітей, яке очікується, і вище ніж інші показники чисел, яким надається перевага, реально її можна використовувати тільки тоді, коли життєві умови не змінюються чи змінюються повільно і в бік покращення. В епохи ж їх різких негативних для більшості змін, як це було в 90-ті роки та особливо в їх першу половину, показник очікуваного числа за мети прогнозування народжуваності, можна використовувати лише як верхню і недосяжну межу, до якої реальність може наближуватись. Не випадково, що навіть в спокійних умовах “очікуване число дітей на старті сім`ї у середньому реалізується з невеликим недобором у кінці репродуктивного періоду”. Що стосується періодів, коли життєві умови сімей та їх сприйняття населенням стрімко змінюються, то навіть показник числа дітей, яке очікується, не говорячи вже про інші, не може розглядатись як індикатор майбутніх рівнів сумарного коефіцієнту народжуваності.

Взагалі оцінки майбутньої народжуваності, є найбільш слабким місцем практично всіх демографічних прогнозів, які не враховують соціологічні дані про репродуктивну поведінку й тому виявляються досить далекими від реальних масштабів і темпів поширення однодітності й добровільної бездітності в нашій країні.

Як результат – у прогнозах зіставляються нереально високі параметри народжуваності, які, у свою чергу, завищують прогнозні оцінки чисельності населення України. Основна причина цього полягає у відсутності уваги й інтересу до даних соціологічних досліджень народжуваності, які тільки й можуть дати надійну й точну інформацію про реальні репродуктивні наміри населення та їхню динаміку.

Ідеальним рішенням завдання прогнозування народжуваності, була б розробка системи макро- і мікроматематичних моделей, які враховують взаємозв'язок рівня народжуваності й соціально-економічних факторів, які її визначають. У цьому випадку прогнозні значення соціально-економічних факторів виступали б як вхідні параметри гетерогенної імітаційної моделі народжуваності, на виході якої були б значення сумарного й повікових коефіцієнтів народжуваності, у свою чергу використовуваних як основа для прогнозу чисельності й структури населення.

На жаль, завдання створення подібних математичних моделей остаточно дотепер не вирішене через його неймовірну складність і необхідність використання величезних інформаційних й обчислювальних ресурсів, якими наша країна, зважаючи на все, не розташовує. Найбільш просунутою частиною цієї системи моделей демографічного прогнозування є, мабуть, розробка стохастичних імітаційних моделей народжуваності. Однак їхня верифікація ускладнена через відсутність релевантної соціологічної інформації про параметри репродуктивної поведінки та їхньої залежності від значень соціально-економічних факторів, необхідних для визначення ймовірностей подій, які утворять репродуктивний процес. Особливий дефіцит відчувається стосовно інформації, яка відноситься до 90-х рр. минулого сторіччя – часу радикальних політичних, економічних і соціальних змін у нашій країні.

В найближчі роки й десятиріччя варто очікувати не тільки зростання числа тих, що вважають, що їхні життєві умови не дозволяють їм обзаводитися хоча б ще однією дитиною (причому незалежно від того, які ці умови “насправді”, тобто якими вони здаються сторонньому спостерігачеві), але й подальшого зменшення самої потреби в дітях як закономірного й неминучого результату переорієнтації на позасімейні цінності.

Зниження народжуваності обумовлене не якимись привхідними обставинами, а історично тривалим процесом, який має глобальний характер, ослаблення потреби в дітях, викликане зміною ролі й місця родини в суспільстві. Цей процес неодноразово й у деталях описаний у соціологічній і демографічній літературі, тому немає необхідності зупинятися на цьому докладно. Згідно із соціологічними даними, протягом останнього півсторіччя відбувався неухильний і монотонний процес ослаблення потреби в дітях, величина якої зменшувалося приблизно на третину через кожні 10-15 років.

Оскільки ж немає ніяких підстав затверджувати або хоча б сподіватися на те, що перестали або перестануть діяти фактори кризи родини, остільки потреба в дітях буде зменшуватися й у майбутньому, якщо, звичайно, не відбудеться радикальних змін у соціальній структурі або не почне проводитися спеціально орієнтована на зміцнення родини з декількома дітьми сімейна політика. Але надія на це досить слабка. Навпроти, ми спостерігаємо наростання егоїстичного індивідуалізму й орієнтації на престижні позасімейні цінності, пов'язані з особистим успіхом, багатством, нехай навіть і не цілком праведно нажитим, і т.п. Родина ж чим далі, тим нижче опускається на шкалі соціальних цінностей. Про це говорять результати практично всіх соціологічних вимірів. І прогнозування майбутньої динаміки й структури населення нашої країни просто зобов'язане враховувати цей соціологічний факт, який безальтернативно свідчить про те, що потреба в дітях буде зменшуватися, а зростання соціальної мобільності й орієнтації на неї буде обумовлювати те, що наявні життєві умови родини будуть оцінюватися як усе менш сприятливі для збільшення її дітності незалежно від того, які вони “насправді”.

Тому не буде великою помилкою затверджувати, що стосовно найближчих 10-20 років треба виходити із прогнозної величини сумарного коефіцієнта народжуваності в 0,8-0,9 дитини на 1 жінку репродуктивного віку. А це означає, що самі песимістичні прогнози чисельності населення повинні бути скоректовані убік більшого песимізму. Можна не сумніватися, що реальний збиток населення буде не менш ніж на третину більше того, який прогнозується низькими варіантами прогнозів.

І викликану такими змінами потреби в дітях депопуляцію не зможуть компенсувати ні будь-яке зниження смертності (хіба що одне загальне безсмертя здатне на це), ні будь-яка імміграційна політика, якою б привабливою вона не була.

Тільки усвідомлення всім суспільством погроз, які несе із собою депопуляція, тільки, так сказати, загальна мобілізація на боротьбу із цими погрозами, тільки вироблення й проведення демократично орієнтованої сімейної й демографічної політики, метою якої є відродження в нових економічних і соціальних умовах повної родини з декількома дітьми, здатні якщо не повернути депопуляцію назад, те хоча б зупинити її.

Дата добавления: 2014-01-04