Розкрийте сутність поглядів на суспільство мислителів стародавньої Греції – Демокріта, Платона, Арістотеля

Життя і творчість Демокріта, біля 470–366 рр. до н.е., припадають на період розквіту античних міст-полісів.З точки зору Демокріта люди походять з природи, яка була їх колискою.

Закони, на його думку, покликані забезпечувати належне життя людей у полісі, але для досягнення цього необхідні зусилля з боку самих громадян, їхній послух законові. Закон, підкреслює Демокріт, прагне допомогти життю людей. Але він може цього досягнути тільки тоді, коли самі громадяни прагнуть жити щасливо. Для тих, хто виконує вимоги закону, закон є тільки свідченням їхньої доброчесності. Він є примусовим засобом, спрямованим проти тих, хто, в силу своєї розумової або моральної ущербності, добровільно не надається до доброчесної поведінки " внутрішнім прагненням і переконанням".

Платон, (427—347 до н.е.), був одним із перших, хто спробував пояснити причини со­ціального розшарування, тобто створив теорію соціальної стра­тифікації. Соціальна структура суспільства, за Платоном, формується внаслідок дії надлюдського розуму. Боги ство­рюють душі й розміщують їх на зорях. Душі певний час спо­глядають вище буття ідей. Наситившись спогляданням, вони падають і потрапляють у тілесний світ. Тілесні душі є не­рівними, оскільки різною мірою прилучалися до вищого бут­тя ідей, Нерівність душ, тобто різне володіння ідеями, знан­нями, спричиняє нерівність соціальну, певну ієрархію про­фесій, класів. Ця ієрархія починається з філософа, далі йдуть цар, державний діяч, лікар, віщун, поет, ремісник і землероб. Є у Платона й простіша соціальна структура, в якій він розрізняє три стани: філософи, воїни, землероби і ремісники.

На його думку, в державі (під державою розумів і суспільство ) всі громадяни мають займатися тільки своєю спра­вою і не втручатися в чужі. В цьому полягає і соціальна спра­ведливість: кожен має своє і виконує також своє.

Задля соціальної справедливості Платон пропонував скасувати сім'ю як соціальний інститут.

Учень Платона Аристотель ( 384—322 до н.е.) є творцем найширшої наукової системи античності.

Теоретична спадщина Аристотеля містить цікаві погляди на соціальну організацію. Він вважав, що людина у своєму житті потребує певних благ, необхідних для існування. Без цього неможливий всебічний розвиток особистості. Але над­мірні майнові статки не потрібні. Вчений обстоював не­обхідність приватної власності.

Значним соціологічним відкриттям Аристотеля є теорія «середнього елемента», згідно з якою «середній елемент» — соціальна група, яка за майновим станом посідає проміжне місце між найбагатшою і найбіднішою верствами суспільства (.малися на увазі вільні громадяни; раби до уваги не бралися). Держава, яка складатиметься переважно з людей середнього достатку, матиме й найкращий державний устрій, а її грома­дяни перебуватимуть у найбільшій безпеці. Вони не прагнути­муть чужого добра, як бідняки. Ніхто не претендуватиме на те, що належить середньому класу, бо він є більшістю насе­лення країни. Аристотель був упевнений, що бідність пород­жує бунт і злочин, а там, де відсутній середній клас і чисельно переважають бідні верстви населення, неминучі соціальні уск­ладнення, які можуть призвести до загибелі держави.

Аристотеля справедливо вважають провісником політи­ки середніх верств населення. У XX ст. теорія «середнього класу», що обґрунтовує його стабілізуючу роль у суспільстві, посіла помітне місце в соціології.

Дата добавления: 2014-01-04