Які основні напрями існували в соціології 19ст, і в чому їх сутність?

У чому полягає соціологічна система О.Конта?

О.Конт – це французький філософ – соціолог, чий внесок в науку не обмежений введенням терміна соціологія. Основна ідея його вчення – відокремлення науки від метафізики і теології. Два закони Конта про обґрунтування появи нової науки:

1 закон: Закон про 3 послідовні стадії інтелектуального розвитку людини:

1) теологічна – людина пояснює всі явища на основі релігійних уявлень;

2) метафізична – людина намагається все пояснити за допомогою абстрактних сутностей, причин та інших філософських абстракцій;

3) позитивна (наукова) – людина не оперує абстрактними сутностями, відмовляється від розкриття причин явищ і не обмежується спостереженням за явищем і фінансування постійних зв’язків.

2 закон: Закон розподілу і кооперації праці. Включає 2 фактори:

1) поява соц. і професійних груп – зумовлюють збільшення різноманітності у суспільстві та підвищенням матеріального становища людей, а також призводить до однобічної професіоналізації, яка веде до того, що соц. почуття не тільки об’єднують людей однієї професії, але і змушують вороже ставитись до інших професій;

2) сприяє становленню почуття солідарності і згоди між людьми як в одній професійній групі, так і між групами, щоб знищити егоїстичну мораль.

Конт зазначив, що соціології як науці про суспільство притаманні такі риси:

- видозмінений вплив законів, зазначених наукою;

- можливість урахування причини і наслідків міжособистісних взаємодій;

- удосконалення розуміння міжособистісних відносин як наслідків впливу попередніх поколінь на наступні.

Конт поділяв соціологію на дві частини: соціальну стати­ку, яка розглядає суспільство як єдине органічне ціле, вивчає умови його існування, закони функціонування, і соціаль­ну динаміку, що вивчає процеси суспільних змін, закони роз­витку тотальних систем. Соціальна статика — це теорія суспільного порядку, організації, гармонії. Конт розглядає сус­пільство як органічне ціле, всі елементи якого взаємопов'я­зані і можуть бути зрозумілими тільки в єдності. Ця концеп­ція спрямована проти індивідуалістичних теорій, спроб роз­глядати суспільство як продукт договору між індивідами. В тотальній статиці головним є питання природи соціального зз'язку, взаємодії елементів соціального організму, що існу­ють за всіх історичних умов. Тут у Конта на передній план виходить поняття «система*, яке дотепер є одним із цент­ральних у соціології. У Конта воно органічно пов'язане з ідеєю еволюції.

Натуралізм — напрям у соціології, представни­ки якого прагнуть зрозуміти соціальне через біологічне, природне. Натуралістичні теорії пояснюють розвиток сус­пільства різними природними чинниками — кліматични­ми умовами, географічним середовищем, біологічними і расовими особливостями людей тощо.

Марксизм – соц. – політична концепція, основою якої є матеріалістичне вчення про суспільство.

Основні соціологічні школи:

- географічна школа — натуралістичні вчення, які голов­ну роль у розвитку суспільств, народів відводять їх географіч­ному положенню і природним умовам.

Розгорнуту соціологічну систему в руслі географічної школи створив англійський історик Томас Вокль (1821 — 1862), обґрунтовуючи механічний географічний детермінізм, який утверджував майже повну зумовленість діяльності лю­дини природним середовищем.

- расово-антропологічна школа інтерпретувала суспільний розвиток у поняттях спадковості, «расового добору», боротьби вищих і нижчих рас.

- органічна – розглядала суспільство як живий організм, а соц. диференціацію сус-ва – як аналогічний розподіл функцій між різними органами.

- соціал – дарвіністська - опиралася головним чином на Спенсера, зводячи закономірності розвитку людського суспільства до законо­мірностей біологічної еволюції і принципів природного добо­ру, боротьби за існування і виживання найбільш пристосова­них організмів. Відповідні детермінантні чинники застосову­вались і щодо суспільного життя. Найвідомішим представни­ком цієї школи вважають польсько-австрійського соціолога Людвіга Гумпловича (1838—1909).

Спроби звести соціальне до біологічного, властиві пози­тивістській соціології, виявились явно неспроможними і на­прикінці XIX ст. призвели до кризи біолого-натуралістичних теорій, посилення психологічної тенденції в соціології. Со­ціологи, незадоволені примітивними біоорганічними аналогія­ми, виявили зростаючий інтерес до проблем мотивації та пси­хологічних механізмів соціальної поведінки. З іншого боку, зародження експериментальної психології та її інституціалізація як самостійної дисципліни високо піднесли її науковий престиж, сприяли «експансії» психологізму в інші галузі знань. Внаслідок злиття цих двох зустрічних рухів і склався так званий психологічний напрям у соціології.

Дата добавления: 2014-01-04