Гігієнічні вимоги до освітлення підприємств бродильної галузі

План

1. Поняття мікроклімату виробничих приміщень. Умови внутрішнього середовища: температура, відносна вологість, швидкість руху, ГДК шкідливих речовин.

2. Хімічний склад атмосферного повітря, джерела його
забруднення.

3. Санітарні вимоги до повітря робочої зони.

4. Опалення і вентиляція виробничих приміщень, СНиП 2.04.05-92 Опалення, вентиляція і кондиціювання повітря.

5. Гігієнічні вимоги до освітлення підприємств бродильної галузі згідно СНиП 11.04.02-79 Естественное и искусственное осветление.

6. Норми природного та штучного освітлення.

Суттєвий вплив на стан організму працівника, його працездатність здійснює мікроклімат у виробничих приміщеннях, під якими розуміють умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням.

Ці умови визначаються поєднанням температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, температури поверхонь, що оточують людину та інтенсивності теплового (інфрачервоного) опромінення, ГДК шкідливих речовин.

Незважаючи на те, що параметри мікроклімату виробничих приміщень можуть змінюватися, температура тіла людини залишається постійною (36,6⁰С). Властивість організму людини підтримувати тепловий баланс із навколишнім середовищем називають терморегуляцією.

Нормальне протікання фізіологічних процесів можливе лише тоді, коли тепло, що виділяється організмом людини, постійно відводиться в навколишнє середовище. Мікрокліматичні умови, за яких це має місце, вважають найкращим.

Віддача тепла організмом людини в навколишнє середовище здійснюється трьома основними способами: конвекцією, випромінюванням, випаровуванням вологи з поверхні шкіри.

Чим нижча температура повітря і швидкість його руху, тим більше тепла віддається випромінюванням. При високій температурі значна частина тепла витрачається випаровуванням поту. Разом з потом організм втрачає воду, вітаміни, мінеральні солі, внаслідок чого він зневоднюється, порушується обмін речовин. Тому працівники „гарячих” цехів забезпечуються газованою підсоленою водою.

Вологість повітря істотно впливає на віддачу тепла випаровуванням. Через високу вологість випаровування ускладнюється і віддача тепла зменшується. Зниження вологості покращує процес тепловіддачі випаровуванням.

Проте надто низька вологість викликає висихання слизових оболонок дихальних шляхів.

Рухомість повітря визначає рівень тепловіддачі з поверхні шкіри конвекцією і випаровуванням. У жарких виробничих приміщеннях при температурі рухомого повітря до 35⁰С рух повітря сприяє збільшенню передачі тепла організмом.

З підвищенням температури рухом гаряче повітря саме буде віддавати своє тепло тілу людини, викликаючи його нагрівання.

Рухоме повітря при низькій температурі викликає переохолодження організму. Різкі коливання температури в приміщенні, яке продувається холодним повітрям, значно порушують терморегуляцією організму і можуть викликати простудні захворювання.

Отже, для нормального теплового самопочуття людини важливо, щоб температура, відносна вологість, швидкість руху повітря знаходились у певному співвідношенні.

На сьогодні основними нормативними документами, що регламентують параметри мікроклімату виробничих приміщень є ДСН 3.3.6.042-99 та ГОСТ 12.1.005-88. Вказані параметри нормуються для робочої зони – визначеного простору, в якому знаходять робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.

В основу принципів нормування параметрів мікроклімату покладена диференційна оцінка оптимальних та допустимих метеорологічних умов у робочій зоні в залежності від категорій робіт, періоду року та виду робочих місць.

Під оптимальними мікрокліматичними умовами розуміють поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину забезпечують зберігання нормального теплового стану організму без активізації механізмів терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня працездатності.

Допустимі мікрокліматичні умови – це поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміну теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров’я, але можуть спостерігатися дискомфортні тепло відчуття, погіршення сома почуття та зниження працездатності.

Оптимальні та допустимі параметри мікроклімату в робочій зоні виробничих приміщень для різних категорій робіт у теплий та холодний періоди року наведені в Правилах з охорони праці галузі. Період року визначається за середньодобовою температурою зовнішнього середовища t_сд. При t_сд < +10⁰С – холодний період, а якщо t_сд. ³ 10⁰С – теплий період року.

Допустимі величини параметрів мікрокліматичних умов встановлюються у випадках, коли на робочих місцях не можна забезпечити оптимальних умов мікроклімату за технологічними вимогами виробництва, технічною недосяжністю та економічно обґрунтованою недоцільністю.

Для створення нормальних умов виробничої діяльності необхідно забезпечити не лише комфортні метеорологічні умови, а й необхідну чистоту повітря. У повітряне середовище приміщень можуть надходити різноманітні шкідливі речовини, що використовуються в технологічних процесах.

Шкідлива речовина - це речовина, що контактуючи з організмом людини, може викликати захворювання чи відхилення у стані здоров'я як під час впливу речовини, так і в подальшому періоді життя теперішнього і наступних поколінь.

Шкідливі речовини можуть потрапити в організм людини через органи дихання, органи травлення, а також шкіру та слизові оболонки. Через дихальні шляхи потрапляють пари, газо- і пилоподібні речовини, а через шкіру - переважно рідини.

Основним шляхом, якім найчастіше потрапляють промислові шкідливі речовини в організм людини є дихальні шляхи.

Шкідливі речовини, що потрапили тим, чи іншим шляхом у організм можуть викликати отруєння.

В санітарно-гігієнічній практиці поділяють шкідливі речовини на хімічні речовини та промисловий пил.

Шкідливі речовини, що потрапляють в організм людини спричиняють порушення здоров'я лише в тому випадку, коли їх кількість в повітрі перевищує граничну для кожної величину. Під гранично допустимою концентрацією (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони розуміють таку максимальну концентрацію шкідливої речовини в повітрі робочої зони, яка при щоденній (крім вихідних) роботі протягом 8 годин не призводить до зниження працездатності і захворювання в період трудової діяльності та у наступний період життя.

За величиною ГДК у повітрі робочої зони шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007-76):

1 клас - речовини надзвичайно небезпечні - ГДК менше 0,1мг/дм(свинець, ртуть);

2 клас - речовини високо небезпечні, ГДК 0,1-1,0 мг/дм(кислота сірчана, соляна і хлор);

3 клас - речовини помірно небезпечні, ГДК 1,1-10,0 мг/дм(вінілацетат, спирт метиловий);

4 клас - речовини мало небезпечні, ГДК більше 10,0 мг/дм(аміак, бензин,ацетон).

Атмосферне повітря по своєму хімічному складу являє суміш різноманітних газів: азот, кисень, аргон, вуглекислий газ, водень, озон та ін. Головною складовою частиною атмосферного повітря являється азот. Вміст його 78,1% об.

Найбільш важливою складовою частиною повітря для людини і тварин є кисень, вміст якого в атмосферному повітрі 20,95% об. Кисень відновлюється завдяки зеленим частинам рослин в клітинах яких міститься пігмент хлорофіл. Під впливом сонячного світла зелені частини рослин засвоюють двоокис вуглецю, з якого утворюються органічні речовини і виділяють в повітря кисень. Тому концентрація кисню в атмосфері залишається незмінною.

Джерелами забруднення атмосфери являються: грунт, промислові виробництва, транспорт та ін.

Найбільш значні забруднення атмосферного повітря викликають димові гази, які викидаються котельнями промислових підприємств

Кількість двоокису вуглецю в атмосферному повітрі не перевищує 0,3%. У великих промислових містах може бути більш підвищена концентрація СО₂ в повітрі, джерелом якого є промислові гази й дим.

Гігієнічними дослідженнями встановлено, що в повітрі робочих приміщень концентрація СО₂ не повинна перевищувати 0,5%.

Для нормування чистоти повітря робочої зони розроблені ГДК для ряду речовин, що забруднюють його.

Повітря виробничих приміщень повинна задовольняти санітарні вимоги по підвищенню частоти, температури і вмісту водяних парів (w). Причини забруднення повітря робочої зони різні. Наприклад, в бродильному виробництві причини такі.

При виробництві пива, дріжджів, вина в процесі бродіння утворюється СО2, значна концентрація якого в повітрі шкідлива для години.

У виноробстві і пивоварному виробництві в якості дезинфікуючих речовин широко використовують розчини сірчаного ангідриду, які володіють токсичними властивостями і який забруднює повітря виробничих приміщень.

При митті, дезінфекції апаратури використовують різноманітні луги, кислоти, препарати хлору, які також забруднюють повітря виробничих приміщень.

На виробництвах, які оснащені тепловим технологічним обладнанням, утворюється надлишок теплоти, внаслідок чого температура в робочих приміщеннях підвищується до 30-33⁰С

Щоб запобігти забрудненню повітря робочих приміщень шкідливими виділеннями, а також накопичення надлишку теплоти і вологи при проектуванні і будівництві підприємств харчової промисловості повинні бути передбачені і проведені певні заходи. Заходи використовують такі:

- удосконалення технологічних процесів та устаткування впровадження нових технологій та устаткування, які не пов'язані з необхідністю проведення робіт в умовах інтенсивного нагріву дасть можливість зменшити виділення тепла у виробничі приміщення, наприклад, заміна гарячого способу обробки металу — холодним, нагрів полум’я — індуктивним, горнових печей — тунельними тощо.

- раціональне розміщення технологічного устаткування, основні джерела теплоти бажано розміщувати безпосередньо під аераційним ліхтарем, біля зовнішніх стін будівлі й в один ряд на такій відстані один від одного, щоб теплові потоки від них не перехрещувались на робочих місцях; для охолодження гарячих виробів необхідно передбачити окремі приміщення. Найкращим рішенням є розміщення обладнання, що виділяє тепло в ізольованих приміщеннях або на відкритих майданчиках.

- автоматизація та дистанційне керування технологічними процесами. Цей захід дозволяє в багатьох випадках вивести людину із виробничих зон, де діють несприятливі чинники (наприклад автоматизоване завантаження печей у металургії, управління розливом сталі тощо).

- раціональна вентиляція, опалення та кондиціонування повітря. Вони є найбільш поширеними способами нормалізації мікроклімату у виробничих приміщеннях. Так зване повітряне та водоповітряне душування широко використовується для запобігання перегрівання робітників у гарячих цехах. Забезпечити нормальні теплові умови в холодний період року в надтогабаритних та полегшених промислових будівлях дуже важко і економічно недоцільно. Найбільш раціональним варіантом у цьому випадку є застосування променистого нагрівання постійних робочих місць та окремих дільниць. Захист від протягів досягається шляхом щільного закривання вікон, дверей та інших отворів, а також влаштування повітряних і повітряно-теплових завіс на дверях і воротах.

- раціоналізація режимів праці та відпочинку досягається скороченнями
тривалості робочої зміни, введенням додаткових перерв, створенням умов для ефективного відпочинку в приміщеннях з нормальними метеорологічними умовами. Якщо організувати окреме приміщення важко, то в гарячих цехах створюють зони відпочинку — охолоджувальні альтанки, де засобами вентиляції забезпечують нормальні температурні умови.

Для робітників, що працюють на відкритому повітрі зимою, обладнують приміщення для зігрівання, в яких температуру підтримують дещо вищою за комфортну.

Застосування теплоізоляції устаткування та захисних екранів. Як теплоізоляційні матеріали широко використовуються: азбест, азбоцемент, мінеральна вата, склотканина, керамзит, пінопласт та ін.

На виробництві застосовують також захисні екрани для огородження джерел теплового випромінювання від робочих місць. За принципом дії теплозахисні екрани поділяються на:

- тепловідбивні (поліровані або покриті білою фарбою металеві листи, загартоване скло з плівковим покриттям, металізовані тканини, плівковий матеріали

- теплопоглинальні (металеві листи та коробки з теплоізоляцією, загартоване
силікатне органічне скло та ін.);

- тепловідвідні (водяні завіси та металеві листи або сітки, з яких стікає вода);

- комбіновані.

Використання засобів індивідуального захисту. Важливе значення для профілактики перегрівання мають індивідуальні засоби захисту. Спецодяг повинен бути повітро- та вологопроникним (бавовняним, з льону, грубововняного сукна), мати зручний покрій. Для роботи в екстремальних умовах (наприклад, при пожежі) застосовують спеціальні костюми з металізованої тканини. Для захисту голови від теплового опромінення застосовують дюралеві, фіброві каски, повстяні капелюхи; очей - окуляри (темні, або з прозорим шаром металу); обличчя — маски з відкидним прозорим екраном. Захист від дії зниженої температури досягається використанням теплого спецодягу, а під час опадів — плащів та гумових чобіт.

Опалення

Призначення систем опалення заключається у відновленні витрат тепла приміщеннями або в підтримці в середині опалювальних приміщень постійної температури незалежно від температури зовнішнього повітря, забезпечити нормальні умови діяльності людини.

Підприємства харчової промисловості використовують тепло, як правило, від теплової мережі міста або селища, яка задовольняє потреби технологій виробництва, опалення, вентиляції і гарячого водопостачання. В інших випадках використовують невеликі місцеві котельні, які задовольняють тільки санітарно-технічні потреби.

Системи опалення поділяють на місцеві і центральні. Місцеві – пічне і повітряне опалення. Центральне – водяне, парове, панельне, повітряне і комбіноване.

Будь-яка система опалення включає в себе наступні основні елементи генератор теплової енергії (або джерело тепла); нагрівальні прилади, які служать для передачі тепла від теплоносія повітрю опалювальних приміщень (радіатори); трубопроводи або канали.

Виробничі приміщення харчових підприємств мають різні системи опалення: водяне, парове, повітряне. При паровому або повітряному опаленню нагрівальними приладами служать ребристі труби і радіатори.

При повітряному опаленні повітря, яке нагріте в калориферах, подається вентиляторами при нагріванні до 70⁰С на висоті 3,5 м і більше, або у нижню зону при нагріванні до 45⁰С.

Норми температури і вологості повітря у виробничих приміщеннях приймаються з врахуванням пори року, кількості тепловиділень від обладнання і людей, характеру роботи (легка, важка), степені вологовиділення.

Основною роботою водяної системи опалення являється безперервний кругообіг (циркуляція) води по колу: котел (генератор тепла) - нагрівальний прилад - котел. Це кільце називається циркуляційним.

По способу переміщення теплоносія (води) водяні системи опалення діляться на системи з природною циркуляцією і системи з насосною циркуляцією.

До переваг водяних систем опалення відноситься:

1. можливість центрального регулювання тепловіддачі
нагрівальних приладів шляхом зміни температури води у котлі;

2. порівняно низька температура поверхні нагрівальних
приладів, при якій не проходить розкладання органічного пилу;

3. довговічність: термін служби 25-30 років;

4. безшумність;

5. пожежонебезпечність;

6. відсутність запаху гару при осіданні пилу на радіатори;

7. виключення опіків від нагрівальних приладів та пожежна безпека.

Недоліки

1. порівняно висока собівартість;

2. малий радіус дії систем з природною циркуляцією;

3. можливість її замерзання при вимиканні у зимовий період.

Таке опалення найчастіше використовується в приміщеннях, які призначені для постійного перебування в них людей (адміністративні будівлі, житлові, лікарні і ін.).

Робота парових систем опалення заснована на здібності пари виділяти приховану теплоту пароутворення під час конденсації. Пар готується в котлі і по трубопроводам поступає в нагрівальні прилади. Тут він конденсується і за рахунок виділеної теплоти пароутворення проходе нагрівання навколишнього повітря. Утворений конденсат повертається по трубопроводах в котельню.

Всі системи виконуються 2-хтрубними.

Переваги парових систем опалення:

1. менша поверхня нагріву нагрівальних приладів в порівнянні, з водяними системами;

2. менші діаметри трубопроводів;

3. можливість опалення багатоповерхових приміщень в зв'язку з
малою питомою вагою пари;

4. швидкий нагрів системи.

Недоліки

1. висока температура поверхні нагрівальних приладів, яка
викликає розкладання органічного пилу, який лежить на нагрівальних
приладах;

2. неможливість центрального регулювання тепловіддачі
нагрівальних приладів;

3. менший термін автоматизації;

4. небезпека опіків;

5. перегрівання повітря та зниження його відносної вологості.

Парова система опалення не використовується в приміщеннях харчової промисловості, які призначені для тривалого перебування в них людей.

Централізоване теплопостачання -це постачання багатьом споживачам від великої котельні або теплоелектроцентралі (ТЕЦ)

Переваги

1.можливість використання низько-сортових видів палива;

2. скорочення транспортних витрат по перевезенні палива;

3. звільнення населених міст від бруду і диму;

4. зниження експлуатаційних витрат і зменшення чисельності обслуговуючого персоналу.

На підприємствах харчової промисловості використовується повітряне опалення, яке може бути центральним та місцевим, основними перевагами якого є: відсутність у приміщенні нагрівальних приладів, економічність, можливість використання в літній період для охолодження та вентиляції.

Вентиляція

Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам. Основне завдання вентиляції — вилучити із приміщення забруднене, вологе або нагріте повітря та подати чисте свіже повітря.

Вентиляція класифікується за такими ознаками:

— за способом переміщення повітря — природна, штучна (механічна) та суміщена (природна та штучна одночасно);

— за напрямком потоку повітря — припливна, витяжна, припливно-витяжна;

— за місцем дії — загальнообмінна, місцева, комбінована;

— за призначенням — робоча, аварійна.

Припливна вентиляція слугує для подачі чистого повітря ззовні у приміщень При витяжній вентиляції повітря вилучається з приміщення, а зовнішнє надходить через вікна, двері, нещільності будівельних конструкцій. Припливно-витяжна вентиляція поєднує першу й другу.

Загальнообмінна вентиляція підтримує нормальне повітряне середовище у всьому об'ємі робочої зони виробничого приміщення (цеху). За допомогою місцевої вентиляції шкідливі виділення вилучаються або розчиняються шляхом припливу чистого повітря безпосередньо у місцях їх утворення. Комбінована вентиляція поєднує загальнообмінну та місцеву.

В виробничих приміщеннях, де вентиляція відіграє важливу роль в утворенні нормальних гігієнічних умов праці і видалення професійних шкідливостей, крім природної вентиляції необхідна штучна.

Найбільш цілеспрямована припливно-витяжна вентиляція, так як вентиляція тільки з подачею припливного повітря або тільки витяжне по своїй ефективності буває недостатньою для підприємств харчової промисловості. Всі вентиляційні прилади повинні забезпечити достатній повітрообмін в робочих приміщеннях з розрахунком на повне видалення шкідливих газів. Припливно-витяжна вентиляція складається з слідуючих основних частин: повітрозаборний пристрій, фільтр для очищення повітря, нагнітаючого вентилятора, припливних повітропроводів і повітророзподілюючих приладів, витяжних каналів і місцевих відсмоктувань, витяжного вентилятора і спеціальних приладів для очищення видаленого повітря від виробничих газів і пилу.

Шкідливі пари і пил перед викидами в атмосферу повинні піддаватися очистці.

На підставах харчової промисловості в цехах з значним пиловиділенням необхідно систематично проводити міри по боротьбі з запиленістю повітря. Все обладнання, яке являється джерелом виділення пилу повинно бути герметизоване і розміщено в ізольованому приміщенні Процеси обробки сировини, які супроводжуються пиловиділенням, повинні бути автоматизовані.

Для переміщення пилових матеріалів необхідно використовувати національні способи транспортування; пневмотранспорти. З метою зменшення вологовиділення обладнання, при роботі якого б виділяється волога, повинно бути ретельно герметизовано.

Апарати, прилади, трубопроводи, які являються джерелом променевої енергії покривають теплоізоляцією.

У всіх приміщеннях, незалежно від обладнання штучної вентиляції, необхідно мати відкриваючі формочки. Загально - обмінна вентиляція повинна бути розрахована на потрапляння такої кількості повітря, яка потрібна для позбавлення парів і газів до ГДК. Виробничі лабораторії повинні проводити систематичний контроль за станом повітряного середовища в цехах у відповідності з встановленими нормативами.

Різновидність загальнообміної витяжної вентиляції являється аварійна вентиляція, яка встановлюється в тих приміщеннях, де можливі надходження в повітря великих кількостей токсичних газів, включення аварійної вентиляції може бути автоматичним або ручним, вона включається тільки під час аварій. Як правило, аварійна вентиляція повинна забезпечувати 8-12-кратний повітрообмін за годину в приміщенні. Як правило аварійна вентиляція проектується витяжна.

Створення в приміщеннях потрібних кліматичних умов (температура, вологість та об’єм повітря) незалежно від зовнішніх кліматичних умов і внутрішніх факторів називаються кондиціюванням повітря. використовується на підприємствах, коли технологічний процес зв'язаний з точним спостереженням температурно-вологих умов праці.

Підтримка в середині приміщень температури і вологість на задньому рівні здійснюється за допомогою автоматів, отже це автоматичний процес.

В залежності від радіусу дії системи кондиціонери ділять на центральні, які обслуговують багато приміщень, і місцеві - одне приміщення. Використання: на заводах первинного виробництва в цеху витримки марочних вин, на заводах шампанських вин у виносховищах, відділення витримки, бродильних відділеннях.

Для створення сприятливих умов зорової роботи, які б виключали швидку втомлюваність очей, виникнення професійних захворювань, нещасних випадків і сприяли підвищенню продуктивності праці та якості продукції, виробниче освітлення повинно відповідати наступним вимогам:

- створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зоро­вої роботи і не є нижчою за встановлені норми;

- забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої переадаптації органів зору;

- не створювати засліплювальної дії як від самих джерел освітлення, так і від інших предметів, що знаходяться в полі зору;

- не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней (особливо рухомих);

- повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст поверхонь, що освітлюються;

- не створювати небезпечних та шкідливих виробничих чинників (шум, теплові випромінювання, небезпека ураження струмом, пожежо- та вибухонебезпека світильників);

- повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним та естетичним.

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути: природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; штуч­ним, що створюється електричними джерелами світла та суміщеним, при якому недо­статнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Природне освітлення поділяється на: бокове (одно- або двостороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє, здійснюване через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях; комбіноване — поєднання верхнього та бокового освітлення.

Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим. Загальним нази­вають освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення). Ком­біноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосову­вати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний в процесі роботи напрямок світла. Місцеве освітлення створюється світиль­никами, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосу­вання лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне, чергове.

Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, перемі­щення людей, руху транспорту і є обов'язковим для всіх виробничих приміщень.

Аварійне освітлення використовується для продовження роботи у випадках, коли раптове вимкнення робочого освітлення та пов'язане з ним порушення нормального обслуговування обладнання може викликати вибух, пожежу, отруєння людей, пору­шення технологічного процесу тощо. Мінімальна освітленість робочих поверхонь при аварійному освітленні повинна складати 5% від нормованої освітленості робочого освітлення, але не менше 2 лк.

Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення евакуації людей з примі­щень при аварійному вимкненні робочого освітлення. Його необхідно влаштовувати: в місцях, небезпечних для проходу людей; в приміщеннях допоміжних будівель, де можуть одночасно знаходитись більше 100 чоловік; у проходах; на сходових клітках; у виробничих приміщеннях, в яких працює більше 50 чоловік. Мінімальна освітле­ність на підлозі основних проходів та на сходах при евакуаційному освітленні повин­на бути не менше 0,5 лк, а на відкритих майданчиках — не менше 0,2 лк.

Охоронне освітлення влаштовується вздовж меж території, яка охороняється в нічний час спеціальним персоналом. Найменша освітленість повинна бути 0,5 лк на рівні землі.

Чергове освітлення передбачається у неробочий час, при цьому, як правило, ви­користовують частину світильників інших видів штучного освітлення.

Класифікація видів виробничого освітлення наведена на рисунку.

Класифікація видів виробничого освітлення

Природне і штучне освітлення підприємств харчової промисловості повинно відповідати спеціальним гігієнічним вимогам. Робоче місце повинно бути достатньо освітлене. Світло, що падає не повинне створювати на освітленій поверхні предмета великої яскравості, сліпити очі, розподілення світла повинне бути рівномірним, без різких контрастів. При відсутності такої рівномірності око повинне пристосовуватись до меншої або більшої яскравості, що погіршує зір. Додержання цих правил запобігає напруження зору і загальній втомі робітників. Добре освітлення є однією із умов підвищеної продуктивності праці, забезпечення безпеки роботи. Промислові, адміністративні, та допоміжні приміщення повинні мати природне освітлення. На підприємствах харчової промисловості приміщення освітлюються боковим світлом через віконні пройоми в стінах, або верхнім світлом через ліхтарі та отвори в перекритті, влаштовуються також комбіноване освітлення верхнім та боковим світлом, а також комбіноване. Норми освітлення в промислових приміщеннях встановлюються з урахуванням коефіцієнта природного освітлення К_по. Коефіцієнтом природного освітлення називається відношення освітленості даної точки всередині приміщення до одночасної зовнішньої освітленості горизонтальної площини, що освітлюється світлом небосводу.

Різні виробничі процеси в залежності від характеристики та точності роботи по зоровим умовам розділяються на 8 розрядів (СНиП ІІ-4-79):

- до 1 розряду відносяться особливо точні роботи, при яких потрібно розрізняти об’єкти розміром від 0.1 мм і менші.

- До 2 розряду відносяться роботи високої точності, що потребують розрізняти об’єкти від 0.1 до 0.3 мм.

- До 3 розряду відносяться роботи високої точності, що потребують розрізняти об’єкти від 0.3 до 1 мм.

- До 4 розряду відносяться роботи малої точності, що потребують розрізняти об’єкти від1 мм до 10 мм.

- До 5 розряду відносяться грубі роботи, що потребують розрізняти об’єкти, більші за 10 мм.

- До 6 розряду відносяться роботи, що потребують загального спостерігання за ходом технологічного процесу.

П’ять розрядів наведено в таблиці нижче.

Коефіцієнт природного освітлення в різних приміщеннях в залежності від характеру робіт, що виконуються наведені в таблиці, з якої видно, що більшість цехів харчової промисловості по характеру зорових робіт відносяться до 4 розряду.

Степінь освітленості природнім світлом значно погіршується при забрудненні скляних поверхонь світлових пройомів. В приміщеннях, де виділяється пил, дим віконні стекла дуже забруднюються, внаслідок чого пропускання світла зменшується на 60-70%. Тому на підприємствах повинна проводитись регулярна очистка вікон.

Розряд	Характер	Кпо
	Спостерігання за КВП, вагами, робота в лабораторії, робота з використанням ріжучих інструментів	2,0
	Роботи, при яких потрібно розрізняти відтінки, розміри, знаходити дефекти в невеликих предметах, сортувати чай, табак, бракувати цукор-рафінад	1,5
	Варочні та тістомісильні цехи, всі приміщення в консервних заводах, цехи м’ясокомбінатів, приміщення ковбасних заводів, робота на цукрових заводах: фільтри, вакуум-апарати, центрифуги, сатуратори. Роботи, пов’язані з обслуговуванням та спостереженням за рухаючи ми механізмами.	1,0
	Робота в приміщеннях допоміжних або технічного призначення, в яких не потрібно розрізняти невеликі предмети: миття буряка, апаратне відділення холодильної установки.	0,5
	Топочні приміщення, склади, гаражі, двори, проїзди.	0,25

Штучне освітлення передбачається у всіх виробничих та побутових приміщеннях, де недостатньо природного світла, а також для освітлення приміщень у темний період доби. При організації штучного освітлення необхідно забезпечити сприятливі гігієнічні умови для зорової роботи і одночасно враховувати економічні показники.

Найменша освітленість робочих поверхонь у виробничих приміщеннях регламентується СНиП П-4-79 і визначається, в основному, характеристикою зорової роботи. Норми носять міжгалузевий характер. На їх основі, як правило, розробля­ють норми для окремих галузей промисловості.

В СНиП П-4-79 вісім розрядів зорової роботи, із яких перші шість характеризуються розмірами об'єкта розпізнавання. Для І—V розрядів, які окрім того мають ще й по чотири підрозряди (а, б, в, г), нормовані значення залежать не тільки від найменшого розміру об'єкта розпізнавання, але і від контрасту об'єкта з фоном та характеристики фону. Найбільша нормована освітленість складає 5000 лк (розряд Іа), а найменша — 30 лк (розряд VIIIв).

Як джерела штучного освітлення широко використовуються лампи розжарювання та газорозрядні лампи.

Лампи розжарювання належать до теплових джерел світла. Під дією електрич­ного струму нитка розжарювання (вольфрамовий дріт) нагрівається до високої температури і випромінює потік променевої енергії. Ці лампи характеризуються простотою конструкції та виготовлення, відносно низькою вартістю, зручністю експлуатації, широким діапазоном напруг та потужностей. Поряд з перевагами їм притаманні й суттєві недоліки: велика яскравість (засліплювальна дія); низька світлова віддача (7—20 лм/Вт); відносно малий термін експлуатації (до 2,5 тис. год); переважання жовто-червоних променів у порівнянні з природним світлом; не придатні для роботи в умовах вібрації та ударів; висока температура нагрівання (до 140 °С і вище), що робить їх пожежонебезпечними.

Лампи розжарювання використовують, як правило, для місцевого освітлення, а також освітлення приміщень з тимчасовим перебуванням людей тощо.

Газорозрядні лампи внаслідок електричного розряду в середовищі інертних газів і парів металу та явища люмінесценції випромінюють світло оптичного діапа­зону спектра.

Основною перевагою газорозрядних ламп є їх економічність. Світлова віддача цих ламп становить 40—100 лм/Вт, що в 3—5 разів перевищує світлову віддачу ламп розжарювання. Термін експлуатації — до 10 тис. год, а температура нагрівання (люмінесцентні) — 30—60 °С. Окрім того, газорозрядні лампи забезпечують світловий потік будь-якого спектра.

При виборі освітлювачів мають на увазі умови навколишнього середовища, вимоги до характеру світлорозподілення, економічну доцільність. Крім цього, освітлювальні прилади повинні забезпечувати електробезпеку та інші вимоги.

Освітлювачі з лампами розжарювання використовуються в промислових приміщеннях, де проводяться грубі роботи, в житлових та допоміжних приміщеннях, в приміщеннях з особливо важкими умовами середовища, для освітлення під’їздів до підприємства та його території. Як правило лампи накалювання використовуються для аварійного освітлення. Електричні лампи накалювання використовуються для місцевого освітлення робочих місць. Спіраль таких ламп має високу механічну міцність до вібраційних навантажень.

Освітлювачі з люмінесцентними лампами використовують для освітлення промислових приміщень, де виконуються роботи великої та середньої точності, а також для приміщень з недостатнім природним освітленням або коли воно зовсім відсутнє. Використовуються вони для допоміжних приміщень з постійним перебуванням людей при нормованій освітленості вище 100 лк. Крім того, освітлювачі з люмінесцентними лампами використовуються в приміщеннях, де виконуються роботи, які потребують розпізнання кольорових відтінків. Ці освітлювачі використовуються при аварійному освітленні.

Дата добавления: 2014-01-04