VI. Козацький гопачок

Вчитель. Козацький танець був не просто танцем для душі. Це були спеціальні акробатичні вправи, які допомагали козаку навіть у бою.Козак, як вихор, міг із шаблею в руках, вистрибуючи, виконували спеціальні елементи танцю. Самі вороги говорили, що важко

битися з козаком, в якого вселився ніби сам біс. Це козаку допомагав танок. Отож, спробуйте і ви свої сили в танці.

Конкурс «Хто кого перетанцює».

За бажанням вибираються два учасники із різних команд. Хто довше танцюватиме навприсядки, той – переможець.

VII. Конкурс отаманів.

За 5 хвилин записати імена відомих гетьманів України часів Козаччини.

VIII. Конкурс. «Визволи побратима з полону».

Вчитель. Ми згадали з вами що, побратими- це названі брати, що побратались і дали слово честі і вірності.Чи знаєте ви, які клятви давали побратими один одному?

Уявімо, що в кожній команді козаки побраталися.

Учасники стають парами у кожному курені.

Одного із побратимів забрали в полон турки. Щоб його визволити, необхідно пройти не легкий шлях:

- Добігти до кільця і закинути м’яч.

- Із зав»язаними очима розплутати зав’язаний шпагат.

- Зібрати в обруч розкидані на підлозі шарики, кубики.

- Залізти в мішок і дострибати до побратима.

- Прив’язати побратима до себе і повернутись назад.

IX.Конкурс співу. (домашнє завдання)

Вчитель. Що то за козак, коли він не любить співати?

Команди куренів мають переспівати одна одну. Виконують тільки козацькі пісні. Пісні готувалися вдома. Співають по одному куплету.Перемагає команда що більше знає пісень.

X. Підсумок.

Виступає гетьман читає грамоту.

Гетьман. Я – гетьман усіх вільних земель українських і всієї держави – даною мені владою і своєю волею велю привітати найсміливіших, найдружніших козаків.

Нагородження учасників.

Висновки

Шкільна історія переживає сьогодні один із найцікавіших етапів у своєму розвитку. Вже сформована концепція історичної освіти в Україні. Здійснена чітка систематизація навчальних курсів. Щоразу вдосконалюється методика викладання шкільної історії. Як наслідок цього процесу створюються нові навчальні технології покликані створювати педагогічні умови для виховання в учнів ставлення до власного життя як до творчого процесу, сприяти задоволенню учнями фундаментальних життєвих потреб в існуванні, у зростанні (творчому розвитку), у прагненні побудувати власний життєвий світ та жити в ньому, пробуджувати в учнях інтерес до самоактуалізації та самореалізації своєї особистості. А саме базис, фундамент для реалізації цих завдань історичної освіти закладається ще у 5 класі. Саме тут діти знайомляться з історією, починають усвідомлювати себе її складовою частиною і як та губка всмоктують в себе ту інформацію, яку ми

їм подаємо. Досвідом доведено, що чим міцніший фундамент, тим стійкішою буде надбудова і від будівничих (вчителя) залежить із якого матеріалу стоятиме будівля. А щоб дитина не стояла осторонь цього потоку інформації, необхідно безпосередньо включити учня у процес засвоєння і осмислення знань. І як свідчить практика, у великій мірі цьому сприяє використання різнобічних методологічних прийомів на уроках, зокрема таких як ігри. Адже, граючись діти пізнають складний, часом суперечливий матеріал, але при цьому не стомлюються і не вважають його нецікавим. У навчальному плані такі уроки сприяють зростанню розумового рівня дитини, розвитку раціонального мислення та логіки. У комунікативному плані – гра – найкращий засіб спілкування, під час якої учасники понад усе цінують вміння приходити на допомогу. Під час спільної ігрової діяльності виявляються і соціологізуючі фактори, серед яких вміння жити у суспільстві і рахуватися з ними, відстоювати свою точку зору. І, нарешті, гра виховує, бо лише в сприятливій атмосфері дитина може вирости, чуйною, доброзичливою до спілкування.

Підсумовуючи результати використання ігрових завдань на уроках історії у 5 класі, можна зробити такі висновки:ігрові завдання можна викорис­товувати на різних рівнях: репродуктивному, реконструктив­ному і творчому;

· такі завдання дозволяють фор­мувати знання термінів, дат, гео­графічних назв та ін., тобто всіх складових елементів історичних знань школярів;

· найбільш ефективними ігровізавдання виявляються на повторювально-узагальнюючих уро­ках. Це пояснюється тим, щодля використання ігрових за­вдань учні повинні мати певнийзапас знань і володіти певними уміннями та навичками, якіформуються на уроках історії.

· Ігрові завдання можна викорис­товувати під час проведенняуроків будь-яких типів;

· ігри допомагають урізноманіт­нити позаурочну діяльність підчас вивчення історії;

· використання ігрових завдань дозволяє суттєво урізноманіт­нити методику викладання іс­торії та підвищити рівень пізна­вального інтересу школярів.

Крім того, слід пам’ятати і про різні активні форми роботи учнів з навчальним матеріалом та фольклором на уроках історії. Така організація роботи дозволяє максимально використовувати здібності учнів до активної діяльності. Крім того має і виховний ефект: учень самостійно опрацьовує навчальний матеріал з історії, в нього з’являється відчуття впевненості у собі, в своїх силах, прослідковується взаємозв’язок між учнем та культурною спадщиною рідного народу під впливом якого формується національна свідомість школяра. У зв’язку з цим доречно згадати думку видатного французького історика Марка Ферро: «Не треба себе обдурювати: образ інших народів або власний образ, який живе в наший душі, залежить від того, як у дитинстві нас навчали історії. Це запам’ятовується на все життя… Те, що задовольняло нашу першу зацікавленість, пробуджувало наші перші емоції, залишається назавжди».

Використана література:

1. Баханов К. Модель навчання грі // Історія в школі. – 2000. – №10. – Жовтень. – С.12.

2. Борзова Л.П. Игры на уроке истории. – М., 2001. – С. 11.

3. Кожем’яка О.Л. Інтелектуальні ігри на уроках історії. – Харків: Основа, 2005. – 143 с.

4. Копцюх Б. Вірші-загадки у вивченні історії України (5-7 кл.) // Історія в школі. – 1999. – №8-9. – С.25.

5. Осадчук Р.І. Дидактичні ігри в навчальному процесі школи/ Педагогіка і психологія. – 1996. – №4(13). – С.94-99.

6. Кучерова Г.М. Інтерактивні вправи та ігри. – Х: Основа+, 2011. – С. 1-15, 129-132.

7. Баханов К.О. Професійний довідник вчителя історії. – Х.: Основа+, 2011. – С. 128, 136, 226.

Дата добавления: 2014-01-04