Фактори розвитку

Рушійні сили розвитку

Внутрішні протиріччя є рушійними силами розвитку.

Людська психіка розвивається як система, яка сама себе удосконалює. Постійно порушується і знову відновлюється рівновага між організмом і середовищем, стан рівноваги є тимчасовим, а процес рівноваги постійним. Протиріччя, що виникають, стимулюють організм до активності спрямованої на подолання та встановлення рівноваги.

Мотиваційна сторона випереджує операціональну і змістовну, стимулюючи до розвитку. Протиріччя вирішуються завдяки діяльності, призводячи до нових особистісних якостей.

Протиріччя виникають:

- між новими потребами, цілями, прагненнями і наявним рівнем засобів задоволення;

- між зростаючими фізичними та психічними можливостями та формами взаємовідносин з оточуючими людьми та видами діяльності;

- між розвитком людини та її місцем в системі суспільних відносин;

- між тенденціями до інертності і стійкості з одного боку і рухливості, змін з іншого;

- у розходженні між новими пізнавальними цілями і наявними способами дій;

- між новими ситуаціями і попереднім досвідом;

- між засвоєними загальними і новими фактами

- у становленні окремих психічних процесів (при переході перцептивного до мисленевого пізнання дійсності; від аналітичного розрізнення рис об’єктів до синтетичного узагальнення);

- у становленні особистісних якостей, мотивів, емоційних якостей;

- у становленні вольових якостей (прагнення до самоствердження, самостійності у підлітків);

- у розходженнях між очікуваним, бажаним майбутнім і теперішнім.

Психічний розвиток здійснюється під впливом основних факторів – спадковості та середовища.

Спадковість – властивість організму повторювати в ряді поколінь подібні типи обміну речовин та індивідуального розвитку в цілому.

Генотип – сукупність генів організму, успадкованих від батьків, що визначає анатомо-фізіологічну структуру, морфологічні ознаки організму, будову нервової системи, стать, стадії і темпи дозрівання, ряд індивідуальних (нейробіологічних і функціональних) особливостей, зокрема групу крові, особливості обміну речовин, динамічні властивості нервових процесів.

Про дію фактору спадковості свідчать: згорнутість інстинктивної поведінки немовляти, тривалість дитинства. Фенотипічні фактори типізують розвиток, забезпечують реалізацію видової, фенотипічної програми (прямоходіння, мовленеве спілкування, універсальність руки).

Середовище – оточуючі людину суспільні, матеріальні та духовні умови існування.

Природне середовище, що включає клімат, рослинність, географічні умови, оскільки існує географічний вплив на особливості характеру.

Культурне середовище містить систему цінностей, закріплену в соціальних предметах і знаках.

Соціальне середовище – сімейне та суспільне оточення. Досвід, набутий в сім’ї визначає особистісну поведінку, на різних етапах соціальне середовище змінює свій вплив: для немовляти – малий соціум, для підлітка вплив великого соціуму, у похилому віці важливе сімейне оточення; по-третє, культурне середовище включає систему цінностей, закріплену в соціальних предметах і знаках.

Педагогічний вплив є частиною впливів середовища, опосередковується наявним рівнем розвитку та індивідуальними особливостями; не зводиться до засвоєння та інтеріоризації зовнішніх відносин, включає переробку засвоєного, його систематизацію.

Міра детермінованості впливу факторів різна, в середньому, пропорційне співвідношення 50/50 відсотків біологічного і соціального. Змістовні якості психіки, розвиток яких обумовлений переважно участю в діяльності (ігровій, навчальній, трудовій) більшою мірою залежать від соціального фактора. Розвиток формальних якостей психіки, які включають формально-динамічні (темперамент) та формально-програмні (когнітивні стилі та стратегії) задається логікою спадковості (біологічний фактор). О.Р. Лурія зазначав, що в онтогенезі включення слова, мови в реалізацію мнемічної функції знижує генотипічний вплив в її індивідуальних особливостях.

Дата добавления: 2014-01-04