Константинополь 8 страница

Незважаючи на уявний зовнішній спокій Імперії ромеев, при дворі існувала сильна опозиція василевсу. Її очолював стратиг Михайло Травл, колишній соратник Льва Армянина. У ніч на 25 грудня проникли під виглядом півчих в палац і в церкві, під час святкової служби, напали на автократора. Людина великої фізичної сили і хоробрий, василевс відбивався священним начинням прямо у вівтарі, але змовників було багато і вони буквально порубали його на шматки.

Патріарх Никифор з приводу трагічної загибелі Льва V Вірменина помітив, що держава ромеев втратила хоча і нечестивого, але великого правителя.

[1] Прізвисько Рангаве, можливо, слов'янського кореня і означає "сильнорукий".

[2] 25 грудня 811 р. Михайло I оголосив співправителем свого сина Феофилакта. Після позбавлення влади Рангаве Феофилакт і його брат Микита були оскоплені.

[3] Наприклад, повстання персів (816 - 837 рр.), на чолі якого стояв талановитий організатор Бабек.

Михайло II Травл (? - 829, имп. з 820)

Засновник Аморийской (Фригийской) династії, Михайло по прізвиську Травл ("шепелявий" або "недорікуватий"), родом з Амория, за часів Ірини і Никифора I був гвардійським командиром, а при Льві V стояв на чолі Аморийской фемы.

Після вбивства Льва Михайло, ще в ланцюгах, був проголошений імператором ромеев. Людина він був грубий і неосвічений, майже безграмотний, "бо усю молодість провів серед єретиків, євреїв і полуэллинизированных фригийцев" ([106, с. 256]), але в цілому недурний і хороший військовий. Обговорювати питання про поклоніння святим іконам Михайло II заборонив: "Ми в якому положенні знайшли церкву, в такому вирішуємо і залишити її. Тому ми визначаємо, щоб ніхто не осмілювався піднімати слово ні проти ікон, ні за них, і та не буде і слуху - неначе їх ніколи не бувало - про собори Тарасия, Костянтина і Льва, і та буде дотримано глибоке мовчання по відношенню до ікон" ([231, т. II, с. 278]). Офіційна релігійна доктрина держави продовжувала залишатися іконоборчою - в церквах святі зображення, якщо вони ще існували, поміщалися високо, юнацтву в школах вселялося презирство до иконопочитанию як наслідку неписьменності. Папського посла Мефодія (майбутнього константинопольського патріарха) Михайло II за заклики відновити иконопочитание покарав батогами.

Сам імператор погано розбирався в богословських тонкощах і був до справ віри байдужий. Підозрювали навіть, що і християнство він сприймав у формі однієї з численної східної єресі.

Найважливішою подією правління Михайла II стало повстання Хоми Славянина, що охопило майже усю імперію і що принесло незліченні лиха. Проте знати не прагнула підтримати Хому, не знайшов він співчуття і у грецької більшості населення імперії, бо для греків його похід був нашестям іновірців, варварів, єретиків і зрадників. Не встала на сторону повсталих і церкву, хоча Хома підтримував иконопочитание. "Тепер не час згадувати минулі спори. Це приносить смуту. Тепер час однодумності", - писав в ті дні Феодор Студить, повернений імператором в Константинополь ([132, т.П, с.73]).

Країна після трьох років громадянської війни сильно ослабіла. Як завжди, цим не забули скористатися зовнішні вороги. У 823 р. єгипетські араби зробили ряд експедицій на Кріт і острови Егейського моря.

Імператор Михайло II Травл помер 2 жовтня 829 р.

Феофіл (ок. 812 - 842, имп. з 829)

Феофіл, син Михайла II від його першої дружини Феклы, виявився найяскравішою особою серед трьох василевсов Аморийской династії. У дитинстві його наставником був славний ученістю Іоанн Грамматик. Завдяки такому вихователеві і своїм талантам Феофіл став однією з образованнейших людей свого часу. Поет і автор церковних гімнів, меценат і полководець, знавець юриспруденції і богослов'я, він мав безперечні дарування. Проте в роки його правління імперія піддалася важким ударам з боку ворогів, наслідками яких були розорення країни і територіальні втрати, а іконоборство, яке Феофіл затверджував, додаючи масу зусиль, з його смертю остаточно пішло в минуле.

Візантії проти мусульман була потрібна допомога ззовні, і Феофіл вирішив знайти її на півночі. У 834 р. його архітектор Петрона відправився в Хазарию керувати будівництвом фортеці Саркел (Біла Вежа). Але спроби ромеев розширити свій вплив зустріли відсіч з боку кагана, який не дозволив навіть відкрити в Саркеле християнську церкву. Тоді Феофіл пішов по іншому шляху: він ліквідовував архонтат в Херсонесе, зробивши місто центром нової фемы Кліматів, і поставив там стратига. Вплив Візантії в Північному причорномор'ї істотно зміцнів.

Феофіл був украй запальний і в люті міг здійснювати необдумані дії. Іноді чудасії василевса дивували: одного разу він видав наказ про заборону для усіх жителів Константинополя носити довге волосся.

Імператор любив переодягатися в бідний одяг і у такому вигляді, ніким що не дізнався, ходив по столиці, прислухаючись до розмов городян. Часто заходив на ринок і "у кожного торговця він запитував, за скільки продає той на ринку, причому робив це не мимохідь, а дуже уважно і старанно і запитував не про один якийсь товар, а про усе: їжу, питво, паливо і одяг, та і взагалі про усе, виставлене на продаж" (Прод. Феоф., [69, с. 42]).

Феофіл пристрасно бажав, щоб народ знав його справедливість, і тому ніщо не рятувало тих, що провинилися від суду василевса. Він, наприклад, розпорядився страчувати вбивць Льва, незважаючи на те що його батько зійшов на трон завдяки цим людям. Одного дня він дізнався, що брат його дружини Петрона, будуючи будинок, самовільно прихопив собі ділянку бідної вдови. Коли розслідування підтвердило цей факт, Феофіл наказав будову знести, а родича батожити по плечах. Іншим разом, прогулюючись за містом, він побачив великий купецький корабель, що приставав до берега, неабияк навантажений їстівними припасами. З подивом почувши від мореплавців, що власниця судна - імператриця Феодора, василевс наказав керманичеві направити корабель до Влахернской пристані. Там, зійшовши на палубу, Феофіл запитав у тих, що оточували його синклитиков, чи не знають вони, хто має нужду в хлібі, провині або іншій якій-небудь домашній провізії. І коли, лестячи за звичаєм, ті відповіли, що під владою такого імператора вони ні чого не потребують, він вигукнув: "Невже не знаєте, що серпня, моя дружина, перетворила мене - пануючи Божою милістю в судновласника". "А хто коли бачив, - додав він з душевною гіркотою, - щоб ромейский цар або його дружина були купцями"? (Прод.Феоф., [69, с. 42]). Визнавши для василисы, ні в чому що не мала потреби, торгівлю справою непристойною, Феофіл велів прилюдно спалити судно разом з товарами, а дружину вилаяв.

Імператор з великою любов'ю протегував мистецтву і наукам. У роки його правління істотно змінився вигляд столиці. Із старого палацу Дафна і будівель часів Юстиниана II був зведений монументальний комплекс будівель, що з'єднав усе побудоване в цьому районі міста, - новий Великий імператорський палац, при спорудженні якого були застосовані усі новітні досягнення будівельної техніки того часу. У залах палацу за рахунок акустичних ефектів гучно розносився навіть шепіт. Вчений Лев Математик (з 840 р. - митрополит Фессалоники) спорудив там чудові автомати - статуї левів, що гарчать, і павичів, що махають крилами, а також золотий платан із співаючими механічними птахами, що прикрасили тронний зал. Сам трон імператора міг підніматися до стелі. Розкіш і пишність Великого палацу породжували легенди. Той же Лев Математик придумав систему світлового телеграфу, по лінії маяків якого в лічені години важливі вісті доходили в Константинополь від далекої киликийской межі.

Приблизно в той же час з'явився минускул - дрібний книжковий шрифт, що вимагав, що змінив, великих витрат дорогого письмового матеріалу класичний унициал, завдяки чому книги подешевшали і стали доступнішими.

Феофіл став останнім іконоборчим імператором. Він щосили намагався відродити вчення, що йде, жорстокими способами переслідуючи пропагандистів иконопочитания, передусім ченців. У 833 р. імператор видав указ про виведення частини монастирів з міста. Розгром в 837 р. фемы Анатолик підтримки династії Фригийской, що була центром, звів нанівець в майбутньому іконоборство.

Арабська експансія на заході досягла Італії. У 840 р. ліг Тарент, мусульмани обложили Бари. Феофіл звернувся за підтримкою до західних государів - імператора Лотарю, дожа самостійної Венеції, що стала, і навіть до двору кордовского халіфа, політичного супротивника африканців. Незважаючи на доброзичливий прийом посольств, діяльної допомоги Візантія не добилася ні від кого.

В розпал таких сумних подій імператор важко захворів. Православне віддання запевняє, ніби перед смертю (20 січня 842 р.) Феофіл покаявся і визнав иконопочитание.

У народній пам'яті цей імператор залишився символом справедливості. Автор діалогу "Тимарион" (X ст.) помістив його в підземному царстві як суддю вчинків померлих християн.

При Феофілі, ок. 838 р., Константинополь відвідали посли "руссов". Із столиці Візантійської імперії ця делегація попрямувала в далекий Ин-гельгейм, де знаходився двір західного імператора Людовика Благочестивого.

Феодора (? - після 867, имп. 842 - 856)

У 830 р. мачуха Феофіла Ефросинья оголосила огляд наречених для імператора. У Константинополь з'їхалися красуні з усієї імперії. Серед них розумом і красою виділялися дві, Касія і Феодора, обоє - дочки знатних батьків. Василевсу дуже сподобалася Касія, і він вже підійшов до неї з яблуком, яке призначалося обраниці. Але Касія, за словами Георгія Амартола, "уразила серце його словом", і яблуко дісталося пафлагонянке Феодоре [1].

Після кончини чоловіка Феодора була оголошена імператрицею-регентшею при чотирирічному синові Михайлі III.

Використовуючи сприяння константинопольської знаті, вона негайно організувала підготовку до відновлення иконопочитания. Одним з перших постраждав Лев Математик, що позбувся в рік смерті свого покровителя Феофіла поста митрополита Фессалоники. 4 березня 843 р. в Константинополі відбувся церковний собор. Патріарх Іоанн Грамматик був відчужений від кафедри, його місце зайняв Мефодій. 11 березня собор оголосив про повну перемогу иконопочитания.

Від м'якого відношення до єретиків при імператорах-іконоборцях тепер не залишилося і сліду. Спершу грандіозні репресії уряд Феодоры застосував до павликианам. Протомандатор стратега Анатолика, хтось Карвей, павликианин, відвів з-під меча катів імператриці декілька тисяч своїх єдиновірців і віддався з ними під заступництво мелитинского еміра. Вигнанці збудували фортецю Тефрику і заснували в ній свою колонію, солдати якої виявилися не краще за своїх супротивників, беручи найдіяльнішу участь в набігах лютих мусульман на імперію.

Великий вплив на удовіючу імператрицю мав логофет дрома Феоктист - людина груба, зарозуміла і владна. Бездарний воєначальник, Феоктист неодноразово програвав битви арабам. З 850 по 852 р. імперії довелося відбиватися від нападів болгарського хана Бориса.

Невдоволення частини столичного нобілітету тиранією Феоктиста викликало змову, на чолі якої встав брат василисы, честолюбний і притому небезталанний доместик схол Варда. На початку 856 р. Феоктист був убитий, а Феодору змусили відмовитися від регентства. Залишаючи трон, вона дала звіт синклиту про стан державної казни, де, як з'ясувалося, були скоплені величезні засоби. Після зречення Феодоры Варда змусив сестру і чотирьох незаміжніх її дочок віддалитися в монастир Гастрии.

Михайло III П'яниця (ок. 840 - 867, имп. з 842, факт. - з 856)

Михайло, що прозвав сучасниками П'яницею, складав разючий контраст зі своїм батьком Феофілом. Майже до самого кінця правління Михайло III мало брав участь в політиці, віддаючи перевагу над справами грубим задоволенням: пияцтво, полювання, ристания, маскаради. За свідченням Сімеона Магистра, "вдавшись до всякої розпусти, Михайло розтратив величезні суми, які зберегла його мати. Приймаючи від святого хрещення і усиновляючи дітей наїзників цирку, він дарував їм то по сто, то по п'ятдесят номисм. За столом в п'яній компанії товариші його бенкетів змагалися в безчинствах, а цар милувався цим і видавав нагороду до ста золотих монет найбруднішому розпусникові [Продовжувач Феофана називає його - патрикий Имерий по кличці Свинья], який умів випускати вітри з такою силою, що міг загасити свічку на столі. Раз він [цар] стояв на колісниці, готовий почати біг, в цей час прийшла звістка, що араби спустошують Фракисийскую фему і Опсикий і наближаються до Малангинам, і протонотарий в зніяковінні і страху передав йому донесення доместика схол. "Як ти смієш, - закричав на нього імператор, - турбувати мене своїми розмовами в такий важливий момент, коли уся моя увага зосереджена на тому, щоб той середній не перегнав лівого, через що я і веду це змагання"! Але найгірше - це було його співтовариство, в якому він любив обертатися,: сатири і соромітники, здатні на найбрудніші витівки" ([231, т. II, с. 346]). Гурт товаришів по чарці юного василевса буйствував на константинопольських вулицях, влаштовуючи блазеньські містерії, переодягнуті учасники яких зображували вельмож, клір і навіть патріарха. Траплялося, що маскарадний хід, на чолі з "патріархом" Феофілом по прізвиську Грилл ("порося") - головним скоморохом імператора, зустрічав процесію справжнього духовенства і обсипав "конкурентів" лайкою і кепкуваннями. Жартівники причащали перехожих, що зазівалися, оцтом і гірчицею. Одного дня, пародіюючи самого Христа, василевс з друзями ввалився до якоїсь бідної жінки і зажадав нічлігу для себе і своїх "апостолів", чим привів її в чимале зніяковіння.

Михайло III сам виступав на іподромі як візник під кольорами "блакитних", а коли багато хто став відкрито виражати невдоволення з такого приводу, влаштував закритий іподром і змагався там.

До матері, що любила безпутного сина незважаючи на усі його захоплення, Михайло відносився без належної пошани. Якось він повідомив імператрицю, що її чекає патріарх. Коли благочестива жінка прибула у вказану залу, вона побачила на патріаршому престолі закутану від ніг до голови у священний одяг фігуру. Феодора, не підозрюючи про обман, підійшла виклопотати благословення, і переодягнутий Грилл (а це був він), схопившись, показав серпні зад "і випустив смердючий гуркіт і потворні розмови" (Прод.Феоф., [69, с. 87]). Михайло, спостерігаючи жах і образу матері, від душі потішався.

Після 856 р. політику двору визначав дядько імператора, Варда (з 862 р. - кесар). Другий дядько царя, Петрона, стратиг Фракисийской фемы, займався справами військовими. Активність Варды була протилежністю неробства імператора. Проте синклитики, яким доводилося терпіти могутність доместика схол, робили це з явним незадоволенням. Спочатку основну ставку опозиція робила на патріарха Ігнатія [3]. Збудити Ігнатія, суворого аскета, проти Варды виявилося надзвичайно легко, бо останній вів життя, далеке від канонів офіційної моралі. У 857 р. патріарх не допустив Варду до причастя, звинувативши його в тяжкому гріху - співжитті з вдовою сина. Результат виявився несподіваним - Ігнатій був негайно зміщений, а на його місце Варда запропонував обрати світського чиновника Фотія. Порушуючи усі правила постачання патріарха, той за тиждень пройшов усі східці посвячення в духовний сан і зайняв кафедру. Візантійське духовенство і миряни розділилися на угрупування прибічників нового і старого патріархів.

Волею історії фотианский розкол став подією міжнародного масштабу. Ігнатій не переставав скаржитися на незаконність свого позбавлення влади, волаючи до правосуддя. У справу втрутився владний папа Микола I і зажадав перегляду рішення. Весною 861 р. в Константинополі за участю папських представників відбувся собор, що підтвердив легітимність обрання Фотія. Папа, що не чекав такого від своїх легатів (говорили, що візантійці купили їх згоду), покарав їх і скликав в Римі свій собор, який оголосив Фотія позбавленим влади.

Михайло III спочатку був налагоджений до церковних проблем байдуже і навіть якось зі знущанням помітив, що "мій патріарх - це Феофіл [скоморох Грилл], кесаря [Варды] - Фотій, а у народу патріарх Ігнатій" ([231, т. І, с. 348]), проте з часом, обурений наполегливими спробами Миколи I диктувати східній церкві свої умови, виступив в захист Фотія і в листі до папи досить різко заявив, що не визнає примату римського єпископа. Константинопольський собор (Малий Софійський) 867 р. відлучив папу від церкви як єретика - приводом послужило питання про сходження Святого Духу (Візантія не визнавала формули filioque - "від Батька і Сина", прийнятою на заході); стався церковний розкол.

Фотій же залишився в історії як одна з найблискучіших осіб на патріаршому троні візантійської столиці. Але не політичні інтриги склали йому добру пам'ять людства, а його науково-енциклопедична робота. За ініціативою ученейшего Фотія і при його безпосередній участі був складений "Мириобиблион" - коментар до рукописів 279 (!) древніх авторів, що було в столичній бібліотеці, з великими виписками з оригіналів. Самі ці твори згодом в значній частині загинули, і ми маємо можливість отримати уявлення про них лише завдяки праці Фотія, що збереглася.

За ініціативою патріарха і Варды була відроджена до життя константинопольська вища школа. Віднині вона стала діяти в палаці Магнавра, і ректором її був зроблений Лев Математик. У Магнаврском університеті вивчали сім вільних наук [4], илософию, юриспруденцію, медицину і, звичайно ж, богослов'я. На тлі темного варварства, що володарювало на заході, візантійська вченість тих років - явище унікальне. Ромейский двір під керівництвом Варды використовував культуру і як найважливіший зовнішньополітичний інструмент. У 863 р. почалася діяльність просвітників Костянтина (Кирилла) і Мефодія серед слов'ян - Константинополь затверджував свій вплив на півночі.

Столична знать не припиняла спроб позбавитися від Варды. На наступному етапі цієї боротьби головною дійовою особою виявився новий фаворит Михайла III, Василь Македонянин. Останньому вдалося переконав автократора, людини, незважаючи на недоліки, незлобного, все-таки розправитися з кесарем.

Через деякий час Василь зробився магістром, а незабаром і співправителем Михайла III. Стосунки між двома імператорами стали швидко псуватися. У вересні 867 р. під час бенкету Михайло III, за звичаєм понад міру навантажившись, скинув з себе імператорські туфлі (кампагии) і наказав надіти їх своєму новому улюбленцеві, патрикию Василикину. Вказуючи на нього, імператор із сміхом помітив, звертаючись до оточення, що Василикину вони йдуть більше, ніж Василю, і пора б зробити його співправителем. Стривожений такою перспективою, Василь I вирішив діяти напевно. 23 вересня 867 р., коли Михайло III після щедрого узливання в заміському палаці Маманта відправився спати, підручні Василя увірвалися з мечами в опочивальню імператора. Уранці тіло оплакали викликані з Гастрии мати і чотири сестра-черниці. Поховали Михайла без урочистостей на заміському березі Босфору.

[1] Згодом Касія пішла в монастир і прославилася як талановита поетеса.

[3] Після установлення миру Борис урочисто хрестився, прийнявши ім'я василевса - Михайло.

[4] Тривиум: граматика, риторика, діалектика і квадривиум: арифметика, геометрія, астрономія і музика.

Василь I Македонянин (? - 886, сопр. з 866, имп. з 867)

Походження Василя I неабияк заплутане істориками Македонської династії, передусім онуком імператора, Костянтином VII Багрянородным, який у своєму творі [1] довів родовід його предків до парфянських царів, Костянтина Великого і Олександра Македонського! Серед великої кількості чудес і легенд, що прикрасили життєписи Македонянина, дещо істотне загубилося - наприклад, точна дата його народження (у проміжку між 813 і 836 гг).

Народився майбутній імператор в сім'ї небагатих вірменських переселенців у Фракии, біля Адрианополя. Досягнувши зрілого віку, він поступив на службу до македонського стратигу Цанци, а потім відправився в столицю - шукати щастя, сподіваючись на свої достоїнства: красу, спритність і незвичайну силу.

Був в Константинополі деякий чиновник Феофіл, що прозвав за мале зростання Феофилицей (Феофиликом). Цей коротун мав пристрасть набирати у свою свиту слуг рослих і видних, а тому примітив Василя і зробив його своїм конюхом. Декілька випадків, що сталися в різний час, зробили Василя відомим в столичних кругах.

Під час однієї з поїздок Феофилицы по Пелопонесу Македонянин придивився фантастично багатій місцевій аристократці, вдові Данилиде, і та обсипала його небувалими милостями, подарувавши йому цілий стан. Дружба Данилиды і Василя не припинялася і після сходження його на престол, а помираючи, вона заповідала йому чималу частину своїх колосальних багатств.

Якось в Константинополі з'явився болгарин-борець, що осоромив усіх грецьких силачів, про що і зайшла розмова на бенкеті у доместика схол. Феофилица похвалився Василем, той зустрівся з іноземцем і з честю вийшов з поєдинку. Іншим разом Македонянин вправно утихомирив буйного царського коня, і захоплений Михайло III дарував йому посаду протостратора (856).

Македонянин активно включився в розваги Михайла III і поступово став одним з найближчих його приятелів. У 865 р. імператор запропонував Василю одружуватися на своїй коханці, Евдокии Ингерине, на що останній, такий, що не відрізнявся особливою педантичністю, погодився і уклав з Евдокией брак, розвівшись зі своєю першою дружиною. Михайло III і після весілля продовжував свої стосунки з Ингериной, а Македонянин "в обмін" розділив ложе з сестрою імператора Феклой. Коли ж він обійняв посаду паракимомена, Варда скрушно помітив друзям, що вони впустили в палац лева, який усіх їх зжере.

Кесар, як відомо, не помилився. Наступного дня після вбивства Михайла III Василь I проголосив себе автократором. Відомий був новий правитель імперії і неуцтвом, він не умів ні читати, ні писати. Проте Василь виявив себе як розумний государ.

Перший час після подій 24 вересня Василь почував себе невпевнено. У жертву своїм інтересам, прагнучи вмилостивити супротивників Варды і покійного Михайла III, імператор приніс Фотія. Вже 25 вересня той був позбавлений влади, і патріаршу кафедру знову зайняв Ігнатій. Останній з тих, що визнаються і Константинополем, і Римом вселенських соборів - VIII, що відбувся в столиці у кінці 869, - початку 870 р., узаконив рішення монарха. Сам автократор не відчував до Фотія неприязні і, коли пристрасті уляглися, повернув його з посилання і довірив виховання сина Льва. У 877 р., по смерті Ігнатія, Фотій повернувся на патріаршество.

Македонянин активно боровся із зловживаннями чиновників. Василь особисто розбирав скарги населення і часто розсилав для контролю своїх емісарів в різні відомства в самій столиці і провінціях. Велика була його радість, коли одного дня ніхто не з'явився до суду скаржитися на утиски, і навіть послані глашатаї не змогли знайти в Константинополі скаржника! У сімдесяті роки був створений і опублікований "Прохирон" - чергова законодавча компіляція, куди більше, ніж попередня "Еклога", близька до Юстинианову праву. Власне 'Эклогу" василевс зневажливо називав "базіканням исавров", хоча дещо в "Прохироне" і складеному пізніше збірці "Исагога"[2] запозичив звідти.

Епоха Македонської династії, починаючи від першого її представника, стала часом найвищого розквіту візантійського самодержавства після Юстиниана Великого, вже на новому фундаменті - фемном строе. При Василі I з'являються, втім, і деякі риси занепаду цього ладу: наприклад, набув поширення харистикий - передача прибутків з якої-небудь місцевості якій-небудь людині або монастирю, що привносило елемент васально-ленних стосунків, подібних до таких в Західній Європі. Влада "сильних", "динатов", росла, і, хоча основа фемного пристрою - стан стратиотов - залишалася ще досить міцною, для стягування податків з селянства, що розорялося, імператор був вимушений вдатися до пам'ятної з часів Никифора Геника круговій поруці - аллиленгию.

Зовнішньополітичне положення Імперії ромеев при Василі I продовжувало залишатися хистким, хоча він і добився очевидних успіхів в кампаніях проти арабів і павликиан

Василь не раз особисто брав участь в битвах і не гребував ділити простими солдатами усі труднощі війни: "Бажаючи утішити своїх воїнів, допомогти їм легше переносити тяготи.. та і себе виснажити добровільною працею, щоб, якщо станеться займатися недобровільним, не сплохувати і не сторопіти, він ревно працював разом з воїнами.. вантажі, які тягав цар, насилу переносили троє" (К.Б., [69, с. 114]).

Не менш енергійними, ніж на Сході, були дії візантійців на заході. 2 лютого 872 р. християни отримали велику перемогу: Людовик II і союзна візантійська ескадра опанували Бари. Через три роки місто перейшло під протекторат Василя I.

Якщо в Італії справи йшли непогано, то на Сицилії візантійці пожинали плоди невдач. З втратою Сиракуз у ромеев на острові залишилося лише одне велике місто - Таормина.

У цей період загострилися взаємини імперії з Римом. У 879 р. (Великий Софійський) за участю самого автократора, в Константинополі завершився собор, що відмінив рішення VIII Вселенського. Проте у кінці правління Василя папа Стефан V (88f - 891), доведений до відчаю хаосом, що панував серед італійських князьків, примирився з імператором і слізно благав його прислати воїнів, які охороняли б римські стіни від набігів, що почастішали, сарацин.

Македонянин багато будував в Константинополі і його околицях, не жаліючи засобів на відновлення постраждалих від часу споруд. Чималу долю з них складали церкви, бо Василь усяк піклувався про урочистість християнства, причому не лише у себе в країні: до його правління відноситься цікава звістка про хрещення руссов (мабуть, т.з. "Приазовській Русі").

Василь I помер 29 серпня 886 р. За однією з версій, його підчепив рогом на полюванні олень і, зачепивши за пояс, довго тягнув по лісу, поки один з охоронців не наздогнав його і не перерубав пояс мечем. Згідно версії Багрянородного, Василя I уразило "витікання шлунку".

[1] Окрема глава в життєписах "Продовжувача Феофана", см [69].

[2] Іноді звана також "Эпанагога".

[3] Син від першого шлюбу.

[4] Андрій носив кличку Скіф, можливо, це був російський.

Лев VI Філософ(866 - 912, сопр. з 870, имп. з 886)

19 вересня 866 р. у Евдокии Ингерины народився син Лев. Оскільки усій столиці було відомо про її конкубинате з імператором Михайлом III, питання про істинного батька Льва достатнє щекотлив, і цілком імовірно, що по крові імператори Македонської династії, починаючи з Льва, - нащадки Аморийской. В усякому разі, Василь I випробовував до нього неприязнь, що особливо посилилася після кончини Костянтина - улюбленого сина від першої дружини.

Запанувавши, Лев VI розпорядився негайно перезахоронювати останки Михайла III, які урочисто, в кипарисовому саркофагу, були перенесені в храм св.Апостолов.

Як і більшість імператорів Македонської династії, Лев був людина безумовно неабияка. Вихованець ученейшего Фотія, він писав анакреонтики, проповіді, оракули, під його ім'ям відома "Тактика" - твір про військове мистецтво, і не випадково нащадки дали Льву прізвисько Філософа або Мудрого. В той же час був він плаксивий, часто непослідовний, схильний підпадати під чужий вплив. Ще в юності він любив вдаватися до досить дивної для спадкоємця престолу розваги: вирушати ночами в бідному одязі на прогулянки по нічній столиці, перевіряючи пильність стражників; він був надзвичайно задоволений, коли одного разу солдати прийняли його за бродягу і відправили до в'язниці.

Мабуть, знаючи слабкості Льва, Василь I одного дня загадково вимовив, звертаючись до натовпу, що вітав спадкоємця, що вийшов з в'язниці,: 'Це з приводу мого сина ви прославляєте Бога? Ну так я вам скажу, що йому ж ви будете зобов'язані довгими днями праці і печалі" ([198, с. 8]).

Творча натура імператора немало сприяла його грамотній внутрішній політиці. При Льві VI особливо розцвіли торгівля і ремесла, були видані спеціальні постанови (наприклад, "Книга эпарха" - 911 р.), що регламентують складні стосунки між виробником і державою, створено нове зведення законів - "Василики". Імператор видав близько ста написаних досить витонченим складом новел, присвячених найрізноманітнішим аспектам життя країни і її населення, - від дозволу давати позики під відсоток до питань сім'ї і браку. Василевс не боявся переслідувати що заважала його діяльності знати, відмінив і без того куці законодавчі права курій і синклита ("Нині про усе печеться імператор" - [3, с. 143]), обмежував апетити церкви. Так, перешкоджаючи збагаченню монастирів за рахунок дарів по заповітах, він з гнівом писав в новелі: "Хіба не нелюдяно усувати від спадку рідних і друзів покійного [йдеться про традицію переходу до обителі власності померлого її члена] і усе тягнути собі? Адже це тільки ненажера старається, лежачи за столом, нічого не залишити іншим. Якщо передати майно [померлого] ченця монастирю [повністю], те ні раб не отримає звільнення від оков рабства, ні бідняк не зможе скористатися співчуттям, ніхто з тих, що знаходяться в нужді не знайде солодкості втіхи" [217, с. 37]. Сам імператор був дуже щедрий, з приводу чого вірменський історик Асохик захоплено писав: "Син Василя Лев був людина миролюбна, що печеться про благо цілої держави, щедра на дари, при роздачі яких він не походив на скаредного грека, у якого на мові немає навіть слова "щедрість", але, як син вірменина, він перевершив всякого вірменина обдарованістю" [13, с. 108].

Дата добавления: 2014-01-04