Основні поняття. «Збалансоване природокористування» ТЕМА 1: земельні ресурси: їх місце в складі природних ресурсів

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

«Збалансоване природокористування»

1. ТЕМА 1: земельні ресурси: їх місце в складі природних ресурсів.

Поняття «земельні ресурси» не має єдиного вичерпного визначення, що пов’язано з широким використанням терміну «земля», яким позначається як планета, так і певна територія, ґрунтовий покрив, тощо. Крім того, кожне з цих визначень набуває різного відтінку, залежно від галузі свого застосування: географія, природокористування, екологія, право та ін.

Таким чином, термін «земельні ресурси» має широкий і вузький аспект свого застосування. В широкому розумінні земельні ресурси ототожнюються із природними ресурсами в межах планети Земля, що є не зовсім правомірно з огляду на те, що природні ресурси включають в себе ресурси як літосфери, так і атмосфери та гідросфери, а також частину космічних енергетичних потоків, що досягають поверхні Землі. Тому наведемо коротку характеристику природних ресурсів, виділимо їх складові і визначимо місце власне земельних ресурсів у їхній структурі (див. табл. 1.1).

Природні ресурси – це природні об’єкти і явища, які використовуються в минулому, теперішньому і майбутньому для прямого і непрямого споживання та сприяють створенню матеріального багатства та відтворенню трудових ресурсів.

Єдиної класифікації ПР немає. Найбільш повною і вдалою класифікацією природних ресурсів є наведена Н.Ф. Реймерсом [1:]. Ми спростили цю класифікацію, в результаті чого прийшли до висновку, що диференціацію природних ресурсів потрібно розпочинати з їхнього місцезнаходження. Таким чином, ПР диференціюються за двома ознаками (див. рис.1):

1) за джерелом і місцезнаходженням;

2) за можливістю вичерпання.

Окрім природних ресурсів, що належать оболонкам Землі, взаємопов’язаним між собою потоками енергії і речовини, на рис. 1 можна виділити так звану комплексну ресурсну групу, до якої належать природні ресурси, що можуть бути складовими одночасно декількох або всіх відразу оболонок землі і навіть Всесвіту.

Комплексна (інтегральна) ресурсна група - група природних ресурсів, які походять в результаті взаємодії одночасно декількох або всіх відразу оболонок Землі та частини Всесвіту, що в найближчому майбутньому може бути освоєна людством, і відображають та регулюють екологічну рівновагу в природі.

Комплексна ресурсна група включає такі види природних ресурсів:

1) кліматичні ресурси: природні та видозмінені кліматичні ресурси (видозміни місцевого клімату мають як позитивні (зони агролісомеліорації), так і негативні сторони (міста);

Рис. 1. Класифікація природних ресурсів за джерелами та місцезнаходженням

2) рекреаційні ресурси:

- ресурси природного середовища – оптимуму повсякденних умов для життя людей;

- ресурси відпочинку;

- лікувальні ресурси.

3) антропоекологічні ресурси:

- генетичні ресурси людства;

- природно-осередкові епідемії і трансмісивні захворювання;

- соціально-антропоекологічні ресурси (типи соціального середовища в суспільстві).

4) пізнавально-інформаційні ресурси:

- природно-еталонні ресурси (еталонні природні утворення: території і об’єкти природно-заповідного фонду, опірні геологічні розрізи, тощо, які дозволяють судити про зміни природного середовища);

- природно-історичні інформаційні ресурси (культурні шари і видозмінена людиною природа, вивчення яких дозволяє судити про минуле людства, оцінювати теперішнє і прогнозувати майбутнє).

5) ресурси простору і часу:

- ресурси простору (територіального, водного і повітряного, включаючи найближчий космос);

- ресурси часу (один з самих дефіцитних ресурсів, людство не встигає реагувати на зміни середовища, що створюються ним же, виникає загроза глобального дисхронозу історичного розвитку).

Як видно, комплексна ресурсна група включає в себе ресурси загального екологічного балансу, які близькі до вичерпання, тому їхнє використання повинно строго регулюватися.

Вичерпні природні ресурси класифікують за трьома ознаками:

1) за можливістю самопоновлювання і культивування (тобто здатністю або нездатністю до самопоновлювання за строки, порівняні з термінами їх споживання):

- поновлювані (рослинний і тваринний світ, тощо),

- умовно поновлювані (вода в річці, ґрунтові води, тощо),

- не поновлювані (мінерали, гірські породи, горючі корисні копалини);

2) за темпами економічного заповнення (за рахунок пошуку нових джерел або нових технологій, тобто які можуть або не можуть бути відшкодовані для економічних потреб):

- поправні або відшкодовані (дефіцит вуглеводневої сировини, заліза і марганцю на суші можна компенсувати освоєнням залізисто-марганцевих конкрецій на дні океанів);

- непоправні або невідшкодовані (ті ресурси, що є необхідним джерелом споживання і функціонування живих організмів - вода, повітря, тощо);

3) за можливістю заміни одних ресурсів іншими:

- замінні (метали-керамікою, пластмасою);

- незамінні (оптимальний для дихання склад атмосферного повітря, прісна вода).

Якщо є потреба оцінити природні ресурси певної території, то вдаються до терміну природно-ресурсний потенціал - одне з таких понять:

1) в екологічному розумінні - здатність природних систем без шкоди для себе (а, отже, і для людей) віддавати необхідну для людства продукцію або виконувати корисну роботу в рамках господарства даного історичного типу;

2) в економічному розумінні - доступна при даних технологіях і соціально-економічних відносинах сукупність природних ресурсів;

3) в географічному розумінні - система природних ресурсів, умов, явищ і процесів, яка, з одного боку, є територіальною і ресурсною базою життєдіяльності суспільства, а з іншого-протистоїть йому як об'єкт антропогенного впливу;

4) в соціально-економічному розумінні - теоретично гранична кількість природних ресурсів, яка може бути використана людством в умовах кінцевого цілого планети і її найближчого оточення.

З відмічених вище визначень ПРП з позицій оптимізації природо­користування найбільш об'єктивним представляється перше, яке відображає частину природних ресурсів Землі і найближчого космосу, яка може бути реально залучена до господарської діяльності при даних технічних і соціально-економічних можливостях суспільства за умови збереження середовища життя людства. Це визначення ПРП є синонімом екологічного потенціалу. Економічно оцінений ПРП входить до складу національного багатства тієї або іншої країни.

Рис. 2. Класифікація природних ресурсів за можливістю вичерпання

Примітка: Вважається, що за наявністю природних ресурсів Україна належить до багатих країн світу. Її ресурсна база здатна не лише забезпечувати потреби власної економіки, а й дозволяє експортувати великі обсяги мінеральної сировини. Територія країни займає 0,5% загальної площі суші, її населення становить 0,6% населення планети, а видобувається тут щороку біля 5% світового обсягу мінерально-сировинних ресурсів.

Із загального обсягу природно-ресурсного потенціалу України (ПРП) 44,4 % припадає на земельні ресурси, 28,3% - на мінеральні, 13,1 - на водні, 9,5 - на рекреаційні, 4,2 - на лісові, 0,5% - на біологічні.

В широкому розумінні земельні ресурси є частиною природних ресурсів, місцезнаходженням яких є планета Земля, або іншими словами, земельні ресурси – це всі природні ресурси, за виключенням космічних, важливою ознакою яких є можливість їхнього вичерпання.

Вузьке розуміння поняття земельні ресурси залежить від галузі його застосування.

Так, виходячи з з географічної точки зору, земельні ресурси – це вид відновлюваних природних ресурсів, придатних для використання в різних галузях національної економіки, що характеризується величиною території і її якістю: ґрунтовим покривом, кліматом, рельєфом, гідрологічним режимом, рослинністю, тощо.

З економічної точки зору, земельні ресурси - це просторовий базис господарської діяльності і розселення людей та екологічної сталості території, головний засіб виробництва та біологічної продуктивності.

З екологічної точки зору, земельні ресурси - це біосферне чи природно-соціальне утворення, яке характеризується ознаками просторового та інтегрального характеру - протяжністю, рельєфом, ґрунтовим покривом, біотою, а також є об'єктом господарської діяльності та визначає екологічні умови життя людей.

Якщо звернутися до Земельного кодексу України, яким регулюються земельні відносини, які в свою чергу, є суспільними відносинами щодо володіння, користування і розпоряджен­ня землею, то визначення «земельні ресурси» тут відсутнє. Проте, зазначено: «земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною дер­жави (ст..1, гл.1, розд.I); до земель України належать усі землі в межах її території, втому числі острови та землі, зай­няті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії (ст..18, гл.4, розд.II). Крім того, одним з основних принципів земельного законодавства є «поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ре­сурсу і основного засобу виробництва» (ст..5, гл.1, розд.I).

Отже, виходячи з положень Земельного кодексу України, земельні ресурси тотожні поняттю земля і являють собою всі землі в межах території України, в тому числі острови та землі, зай­няті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії які в сукупності виконують функції територіального базису, природного ре­сурсу і основного засобу виробництва.

Територіальний аспект земельних ре­сурсів характеризується поняттям «земельний фонд» - сукупність земель різних категорій ці­льового використання в межах певної території, про що йтиметься далі (див. розд.4).

Отже, з будь-якої точки зору, земельні ресурси – це різновид природних ресурсів, який характеризується обмеженістю і вичерпністю. Якщо розглядати земельні ресурси в географічному аспекті, то окремі їх компоненти (сировинно-мінеральні) є невідновлюваними, інші (ґрунтовий покрив, віковічні дерева) – відносно відновлювані, а інші (рослинний і тваринний світ) – відновлювані. Хоча здатність до відновлюваності також в значній мірі регулюється принципами землекористування людства. Адже нищівне використання земельних ресурсів призводить до зникнення окремих видів рослин і тварин, що змушує віднести і цей вид ресурсів до відносно відновлюваних або не відновлюваних.

В агрономії вживають термін грунтово-земельні ресурси – територія, покрита ґрунтовим покривом або потенційно родючими породами, яка використовується або може бути використана для виробництва сільськогосподарської продукції.

Ґрунтовий покрив - продукуючий (родючий) шар поверхні землі, самостійне природно-історичне органо-мінеральне утворення, здатне до саморозвитку і самовідтворення, а також забезпечення функціонування біогеоекосистем (біосфери) завдяки характерній властивості – родючості - що утворилося і змінюється в результаті вивітрювання гірських порід і безпосереднього впливу фізико-хімічних та біологічних процесів та діяльності людини.

Родючість ґрунтів - здатність задовольняти потреби рослин в елементах живлення та воді, забезпечувати їх кореневі системи повітрям, теплом, іншими умовами росту і розвитку. Отже, родючість - головний показник якості і основа нормативної ціни земель сільськогосподарського призначення.

В сільськогосподарському використанні землі ґрунтовий покрив віддзеркалює суть і властивості її як засобу виробництва, основи агрофітоценозів, об'єкта оцінки, відтворення і охорони.

В нашому посібнику характеристика земельних ресурсів України буде здійснена саме з екологічної точки зору їхнього визначення і відповідно функцій в біосфері.

Здатність наземних природних систем без шкоди для себе (а, отже, і для людей) віддавати необхідну для людства продукцію або виконувати корисну роботу в рамках господарства даного історичного типу є земельно-ресурсним потенціалом даної території.

Земельно-ресурсний потенціал території оцінюється на трьох рівнях:

1) природно-історичному (проводиться якісна оцінка окремих компонентів землі-території без спеціальної оцінки їх соціальних функцій та значення);

2) природно-ресурсному (поводиться оцінка соціальних функцій окремих елементів земельних ресурсів як власне ресурсу-джерела отримання певних матеріальних і духовних благ);

3) еколого-соціально-економічному (проводиться поглиблений аналіз соціальних функцій сукупності елементів земельних ресурсів в різних територіально-господарських комплексах та системах – сільського-сподарському, лісогосподарському, тощо).

Як згадано у вище наведеному визначенні, стан земельних ресурсів визначає екологічні умови життя людей, тому в процесі ведення народного господарства першочерговими завданнями повинні бути охорона земель і відтворення продуктивності земель, а також охорона і відтворення родючості ґрунтів.

Виходячи з тлумачення поняття "земельні ресурси", охорона земель – це система правових, організаційних, технологічних і інших заходів, спрямованих на забезпечення раціонального використання та відновлення продуктивності земельних ресурсів, забезпечення режиму цільового використання територій.

Охорона ґрунтів - система організаційно-господарських, технологічних нормативно-правових і економічних заходів з відновлення цілісності та еколого-ландшафтних функцій ґрунтового покриву, родючості ґрунтів, захисту їх від забруднення і деградації.

На перший погляд, охорона і використання земельних ресурсів – це, дві протилежно спрямовані дії людини, які такими і були на початку і в середині XX століття, допоки гостро не постали проблеми вичерпності земельних ресурсів і деградації ґрунтового покриву планети. Тому сучасні підходи використання земельних і будь-яких інших ресурсі повинні базуватися на принципах раціональності і збалансованості.

Збалансоване природокористування – це така система відносин суспільного виробництва, при якій досягається оптимальне співвідношення між економічним зростанням, нормалізацією якісного стану природного середовища і його екологічних функцій та ростом матеріальних і духовних потреб населення.

Прикладом збалансованого землекористування може бути такий шлях використання земель сільськогосподарського призначення, як вирощування сільськогосподарської продукції високої якості з використанням екологічних технологій, які дозволяють отримувати стабільно високі доходи за умови забезпечення простого або розширеного відтворення родючості ґрунту. Таким чином, забезпечуються умови економічного зростання виробника такої продукції, а також умови нормалізації стану ґрунтового покриву та зростання потреб населення в економічно доступній екологічно чистій сільськогосподарській продукції, що зменшує рівень захворюваності і смертності.

Таких прикладів можна навести безліч, але в сучасних умовах занепаду сільського господарства потрібні ефективні законодавчі та економічні механізми регулювання аграрних відносин, щоб отримання екологічно чистої продукції та відтворення родючості ґрунтів стали можливими вже в перші роки впровадження екологічних технологій.

Дата добавления: 2014-01-04