Зонах України

Оптимальне співвідношення угідь в основних ґрунтовно-кліматичних

Наукові принципи збалансованого застосування мінеральних добрив

Газоподібні втрати азоту в атмосферу.

Забруднення атмосфери газоподібними сполуками азоту виникає внаслідок процесів амоніфікації, нітрифікації та денітрифікації, що відбуваються у грунті. Відомо, що ці процеси призводять до утворення і втрат із грунту в атмосферу молекулярного азоту, аміаку, оксиду та двоокису азоту. Виділення молеку­лярного азоту не можна розглядати як фактор забруднення агмосфери, але це знижує ефективність внесених добрив. Деякими науковцями висловлюється певна стурбованість щодо можливості руйнування озонового екрану стратосфери Землі внаслідок проникнення в них окислів азоту. Проте досить авторитетні міжнародні оргазації прийшли до висновку, що ці спостереження певною мірою перебільшені.

Певною мірою процеси амоніфікації, нітрифікації та денітрифікації можуть бути врегульовані агрохімічними та агротехнічними заходами, внаслідок чого значної частини газоподібних втрат азоту в атмосферу можна уникнути. Зокрема, рослинний покрив значно зменшує газоподібні втрати азоту з грунту.

Збереження стану екологічної рівноваги на орних землях не досягається лише застосуванням добрив. Тому їх застосування повинно доповнювати зазначені вище принципи збалансованого землекористування (див. розд.13). Неодмінною умовою справді ефективного, екологічно обгрунтованого застосування добрив є застосування їх на фоні оптимального співвідношення в агроекосистемах земельних угідь: ріллі, лісу, лук, пасовищ, водойм та ін. (див. розд.13).

В Україні над цим питанням працював Інститут охорони грунтів, узагальнені дані якого наведені в табл. 14.33.

Звичайно, вказані нормативи можуть варіювати залежно від кліматичних, геоморфологічних, геолого-гідрологічних і ґрунтових особливостей сільськогосподарських територій та конкретних місцевих умов. Але тільки на фоні оптимального співвідношення угідь можна відновити екологічне благополуччя агроландшафтів, та такі ознаки екосистем як замкненість (вибіркове поглинання, утримання і замкнення біофільних елементів через кругообіг речо­вин), саморегулювання та стійкість, в підтриманні якої системи удобрення належить приблизно 30-50 %.

Таблиця 14.33.

Грунтовно-кліматична зона, підзона	Площа, %
Рілля	Полезахисна лісистість	Природні кормові угіддя
Полісся Лісостеп Центральний і Північний Степ Південний Степ	40-50 35-45 40-60   50-60	3-5 7-10 5-10   7-10	45-47 45-48 30-55   30-43

Найголовніша вимога до застосування добрив - нормування агрохімічних засобів в межах потенціалу самовідновної здатності агроекосистем.

Отже, система удобрення сільськогосподарських культур в адаптивно­му землеробстві має грунтуватися на екологічних законах та принципі "розумної достатності". Вона повинна забезпечувати не тільки біодинамічну рівновагу СЗ, одержання врожаїв екологічно доцільної кількості та якості, а й стійке стабільне функціонування АЕС, мак­симально сприяти зберіганню таких їх важливих властивостей, як замкненість, саморегулювання та здатність до самовідновлення без шкоди для навколишнього середовища. Оскільки система удобрення повинна бути енерго- та ресурсозберігаючою, то нормування аг­рохімічних засобів слід проводити на біоенергетичній основі, спираю­чись на закони Природи про збереження і перетворення енергії та ре­човин.

До застосування азотних добрив треба ставитися обережно, дотримуючись регламентів. Найголовніший з них - екологічно небез­печний показник інтенсивності балансу (ІБ). За даними вчених для азоту ІБ не може перевищувати 105-110 % при веденні землеробства на дерново-підзолистих і сірих лісових грунтах і 70-100 % - в зоні чорноземів. Що стосується фосфорних і калійних добрив, то для них цей показник варіює в залежності від вмісту в грунті рухомого фосфору і обмінного калію (рис. 14.12).

Рис.14.12. Екологічно обґрунтовані показники інтенсивності балансу основних елементів живлення в землеробстві

Такі величини ІБ забезпечують високу продуктивність земле­робства, розширене відтворення родючості грунтів та екологічну чистоту агроценозів. Окрім того, ІБ поживних речовин слід вважати основним кри­терієм агроекологічної оцінки систем удобрення. При цьому враховується принцип порівняння фактичних показників інтенсивності балансу з екологічно нормованими. По відхиленнях від норми робиться висно­вок про ступінь порушення екологічної рівноваги в сівозмінах, а також пропонуються конкретні заходи щодо її стабілізації.

Окрім дотримання оптимальної інтенсивності балансу, збалансованість СЗД досягається також рядом заходів, що попереджають непродуктивні втрати добрив та забруднення навколишнього середовища.

Заходи з охорони навколишнього середовища та запобігання непродуктивних втрат міндобрив можуть бути розділені на організаційні, агротехнічні та хімічні.

1. Організаційні заходи зводяться до раціонального розташування складів мінеральних добрив, яке виключає їх змив зливовими та талими водами. Склади мають бути розташовані не ближче 500 м від водойм. Зберігання мінеральних добрив просто неба, в лісосмугах тощо має бути цілком виключено. Миття машин, агрегатів і тари після внесения добрив не може здойснюватися у водоймах. Добрива, що не використані протягом дня на внесення, мають бути повернені до складу.

2. Агротехючні заходи:

1. Застосування диференційованих норм добрив. Норми добрив мають бути розраховані з урахуванням вмісту поживних речовин у грунті.

Методи розрахунку доз добрив для отримання запланованих урожаїв сільськогосподарських культур є найважлившою складовою агроеколопчної системи програмування врожаїв у сільському господарстві.

2. Добір раціональних способів внесення добрив. Поверхневе внесения доб­рив без загортання їх у грунт різко підвищує небезпеку їх змиву, особливо на схилах. Добрива мають бути загорнуті в шар грунту з максимальним розвитком кореневих систем та відносно стабільним зволоженням.

3. Рівномірне внесення добрив. За умов нерівномірного внесення на переудобрених ділянках значно підвищується ризик вимивання елементів живлення, крім того це негативно позначиться на якості продукції.

4. Використання локальних методів внесения добрив. За умов рядкового та ямкового внесення азотних амонійних добрив створюється підвищена концентрація іонів амонію, що затримує нітрифікацію та зменшує небезпе­ку вимивання рухомих нітратів.

5. Дробове внесения азотних добрив дозволяє рослинам найбльш повно використовувати азот, причому його втрати істотно знижуються.

6. Застосування мікроелементів, які при використанні високих доз міеральних добрив сприяють повному засвоєнню рослинами азоту, фосфору, калію та прискорюють процеси синтезу в рослинах.

7. Недопущення зниження освітленості посівів (наприклад, внаслідок перевищення оптимальної густоти) для запобігання надмірного накопичення нітратів у овочах, плодах та кормах.

8. Збалансованість сівозміни – дозволяє запобігти надмірному виснаженню грунту на окремі елементи живлення та розвитку бур’янів;

9. Боротьба із забур’яненістю полів – дозволяє зменшити винос ЕЖ бур’янами та покращити умови росту і розвитку рослин а відтак і продуктивне споживання ЕЖ добрив.

3.Хімічні заходи:

1. Використання інгібіторів нітрифікації при внесенні добрив, що містять азот в амонійній та нітритній формах.

2. Застосування форм добрив повільної дії, зокрема азотних (карбамідоформ, оксамід, урамід тощо), які повільно розчиняючись у грунті та забезпечують рослини діючою речовиною. Такий ефект може бути прирівняний до багаторазового дробного внесення. У результаті зменшуеться небезпека вимивання та залишкового накопичення нітратів у продукції.

3. Внесення капсульованих добрив дає високий екологічний ефект. Гранули азотних добрив (звичайно, сечовини) можуть бути вкриті плівками, що уповільнюють розчинення. Це можуть бути полімерні сполуки або елементарна сірка. Сьогодні найбільш поширеним добривом цієї групи є сечовина, покрита сіркою (СПС). Ефективність СПС пояснюється з одного боку рівномірним використанням сечовини, що повільно розчиняється, а з другого - засвоенням рослинами сірки як елементу живлення.

Дата добавления: 2014-01-04