Лекція 10. Стимулювання інноваційної діяльності

Сутність та принципи стимулювання. Форми та методи організації системи стимулювання інноваційної активності підприємства. Формування інноваційної культури на підприємстві.

Розвиток малого інноваційного бізнесу надасть змогу зберегти кваліфіковані науково-технічні кадри й прискорити доведення нау­ково-технічної розробки до промислового зразка і його впроваджен­ня. Проте малі інноваційні підприємства дуже нестійкі, у них надто короткий життєвий цикл, тому в усьому світі вони користуються державною підтримкою, включаючи цільове фінансування з бюдже­ту, стимулювання приватного капіталу до фінансування їхньої діяль­ності, податкові й амортизаційні пільги.

Одна з найважливіших функцій держави у розвинених країнах – створення сприятливих умов для інноваційної діяльності підприєм­ницького сектора. Задля реалізації цієї функції вживають таких заходів:

• включають витрати на дослідницькі роботи приватного сектора в собівартість продукції;

• списують значну частину наукового устаткування за нормами прискореної амортизації;

• застосовують систему адресних податкових пільг;

• залучають малий і середній бізнес до інноваційної діяльності у сфері нових технологій;

• надають пільгове кредитування для науково-технічних розробок;

• безоплатно передають чи надають на пільгових умовах держав­не майно або землю для створення інноваційних підприємств, а також наукової інфраструктури в регіонах.

Досвід розвинених країн показує, що необхідною умовою прог­ресу науки і техніки є розвиток і максимальне розкриття творчого потенціалу науковців. Активізація людського фактора і прискорення науково-технічного прогресу – це взаємозалежні проблеми збалан­сованості та динамічного розвитку факторів виробництва. Науково-технічний потенціал – це узагальнена характеристика рівня розвитку науки, інженерної справи, техніки в країні, можливос­тей і ресурсів, якими оперує суспільство для вирішення науково-тех­нічних проблем. Основою складової науково-технічного потенціалу є наукові кадри.

Науковій праці, як жодній іншій, притаманні риси колектив­ної й індивідуальної праці одночасно. Це – праця творча, пов'я­зана з постійним пошуком, з необхідністю виконання неповторю­ваних дій, вона вимагає максимального прояву індивідуальних здібностей і якостей дослідника. Вільна і свідома робота, переко­наність у необхідності творчого пошуку, захопленість вирішен­ням свого завдання є основою підвищення результативності праці. Проте розбіжності в рівні кваліфікації, стажі роботи за спеціальні­стю та безпосередньо за даним науковим напрямом, психолого-фізіологічні особливості не можуть не впливати на продукти­вність праці науковців. На все це необхідно зважати в процесі мотивації.

Основою для мотивованої трудової діяльності є покликання до того чи іншого роду занять, тобто наявність відповідних здібностей.

Загалом можна виділити сім груп, із властивим кожній з них домінуючим внутрішнім спонуканням до праці:

• інтерес до роботи й бажання творчої самореалізації за відсутнос­ті інтересу до заробітку;

• орієнтація на цікаву роботу, сполучена з інтересом до високого заробітку;

• інтерес до високого заробітку, сполучений з усвідомленням ко­рисності власної праці для суспільства;

• орієнтація на високий заробіток, сполучений з інтересами про­сування по роботі;

• ставлення до роботи як до вимушеної, неприємної необхідності;

• мотивація змішаного типу.

Оцінка й стимулювання праці дослідників і розробників мають сприяти:

• удосконаленню й підвищенню ефективності організаційної діяль­ності в керуванні створенням і освоєнням науково-технічної продукції, поліпшенню загальних результатів діяльності під­приємства;

• скороченню термінів та підвищенню ефективності розробки й впровадження проектів, які мають науково-практичне значення, відзначаються конкурентоздатністю, комерційною цінністю, можливістю реалізації на внутрішньому й зовнішньому ринку;

• здійсненню диференційованої оцінки результатів творчої праці, включаючи патентну й ліцензійну діяльність;

• організацію цілеспрямованої оцінки і стимулювання об'єктів досліджень і розробок у взаємозв'язку з творчою науково-техніч­ною й економічною діяльністю осіб, що займаються розробкою, створенням і впровадженням нових виробів у виробництво;

• спонуканню дослідників і розробників підвищувати профе­сійний рівень знань, розвивати уміння й удосконалювати дос­від самостійного пошуку нових дослідницьких, конструкторсь­ко-технологічних, економічних, екологічних і маркетингових рішень;

• більш об'єктивному й повному дотриманню принципу розподі­лу матеріальних і моральних стимулів до праці;

• скороченню розриву між потенційними й реальними, творчими можливостями дослідників і розробників проектів.

Дата добавления: 2014-01-04