В аналітичній економіці існують різні класифікації інфляції

Класифікація інфляції:

1. За формою прояву:

- Відкрита: зростання цін, девальвація валюти, знецінення заощаджень.

- Прихована: зростання товарного дефіциту; нормований розподіл життєвих благ; порушення в сфері роздрібної торгівлі.

2. За темпами знецінення грошей:

- Повзуча: до 10 % в рік; характеристика: надмірна інфляція, накопичення грошей в каналах обігу, незначне зростання цін, інфляційне фінансування.

- Галопуюча: 10 – 100 % в рік; характеристика: розбалансування економіки, гарячі гроші (М1) провокують інфляційний мультиплікатор, грошовий голод (платіжна криза), якщо грошовий голод задовольняється емісією – емісійний шок, гроші втрачають функції засобу накопичення, платежу та обігу.

- Гіперінфляція: більше 100% в рік; характеристика: за місяць ціни зростають на 50 %, несправедливість, нееквівалентність перерозподілу доходів суспільства, «втеча» від грошей, інфляція розідає вартість активів, спекуляція, не грошові відносини, тіньова економіка.

3. За рівнем збалансованості:

- Збалансована: спостерігається при рівномірному зростанні цін на різні групи товарів і послуг.

- Незбалансована: означає різношвидкісний рух цін по різних товарних групах.

4. За причинами виникнення:

- Інфляція попиту (Кейнс). Основною причиною зростання цін є зростання сукупного попиту швидше, ніж зростає обсяг виробництва (монетаризм, марксизм). Збільшення сукупного попиту на фазі пожвавлення або економічного піднесення, що не супроводжується зростанням пропозиції, приводить до підвищення цін, до інфляції. Такого роду інфляцію може спровокувати будь-який неціновий чинник сукупного попиту(наприклад: збільшення грошової пропозиції понад необхідний рівень) (рис. 6.1.1).

Рис. 6.1.1 – Інфляція попиту

Інфляція витрат (Монетаристи) – це зростання цін, викликане збільшенням витрат виробництва, тобто відносним подорожчанням факторних послуг. Інфляція витрат у моделі AD –AS ілюструється зсувом лінії сукупної пропозиції вліво. Спровокувати подібний зсув можуть нецінові чинники сукупної пропозиції та від’ємні шоки сукупної пропозиції (рис. 6.1.2).

-

Рис 6.1.2. Інфляція пропозиції

- Інфляція як багатофакторне явище, термін зявився в 60 рр. ХХ ст.. інфляція як комплексне явище.

В результаті поєднання інфляції попиту та інфляції витрат виникає інфляційна спіраль. рисунок

Дана модель ґрунтується на наступних передумовах:

1) якщо інфляція виникає в результаті зростаючого попиту, то, найймовірніше, уряд почне обмежувати інфляцію шляхом обмеження сукупного попиту.

2) в моделі враховано інерцію виробників у їх ставленні до цін. Проіснувавши певний час в умовах інфляції, навіть, якщо відбувається реальне обмеження сукупного попиту, люди очікуватимуть зростання цін.

Рис 6.1.3. Інфляційна спіраль

Механізм виникнення інфляційної спіралі. Припустимо, центральний банк ­MS ® ­AD (із AD1 до AD2) ® ­Р (з Р1 до Р2).

Оскільки ставки зарплати залишаються без змін ® реальні доходи падають. Робітники вимагають підвищення ставки заробітної платні пропорційно зростанню рівня цін.

Це збільшує витрати фірм і призводить до ¯AS (від SRAS1 до SRAS2) ® ­Р до Р3. Реальні доходи знизяться. Робітники знову почнуть вимагати підвищення номінальної заробітної платні. Її зростання спочатку буде сприйнято як підвищення реальної зарплати, тому робітники збільшать споживчі витрати ® ­AD (до AD3) ® ­P (до Р4). Зростуть витрати фірм ® ¯AS (до SRAS3) ® ­P (до Р5).

5. За ступенем передбачення:

- Очікувана. Інфляційні очікування: у моделі AD –AS інфляційні очікування відбиваються зсувом кривої AD вправо(AD збільшується), а AS вліво (AS зменшується).

- Неочікувана.

6. За розповсюдженням інфляційних процесів:

- Локальна

- Світова

У економічній теорії, що виходить із циклічного розвитку економіки, простежується зв’язок між інфляцією та безробіттям, рівень інфляції певним чином пов’язані із нормою безробіття, що існує в суспільстві. Безробіття і інфляція відповідно до кейнсіанської теорії є альтернативними формами макроекономічної нестабільності і одночасно можуть виникнути тільки у випадку надзвичайних обставин.

6.2 Причини та наслідки інфляції

Основними теоріями, що пояснюють причини інфляції, є кейнсіанська і монетаристська.

Прихильники кейнсіанської теорії розглядають лише інфляцію попиту, яка, на їх погляд, виникає в умовах повної зайнятості. За цих умов збільшення сукупного попиту означає утворення надмірного попиту, який спричиняє зростання цін.

Таким чином, загальний рівень цін в економіці можна визначити через співвідношення обсягу виробництва, якого вимагають споживачі та потенційного обсягу виробництва. За повної зайнятості ці два показники дорівнюють один одному і тому загальний рівень цін не змінюється.

Якщо ж сукупний попит перевищує потенційний ВВП, то в економіці виникає надмірний сукупний попит. Для його усунення ціни мають зрости.

Отже, згідно з кейнсіанською теорією причиною інфляції є надмірний сукупний попит (надмірний споживчий попит; урядовий попит; іноземний попит).

Прихильники монетаристської теорії вважають, що причиною інфляції є надмірна кількість грошей в обігу порівняно з вартістю товарів та послуг. Теоретичною базою монетаристської позиції слугує рівняння кількісної теорії грошей.

Монетаристи виходять з двох передумов:

1. Швидкість обігу грошей є стабільною.

2. Обсяг виробництва визначається не монетарними, а реальними чинниками, тобто факторами виробництва.

За цих передумов надмірне збільшення грошової маси викликає зростання сукупного попиту і цін.

Свій висновок щодо ролі грошей в інфляційному процесі монетаристи підтверджують існуванням суттєвої кореляції між грошовою масою та інфляцією. Але, на думку кейнсіанців, грошова маса є не причиною інфляції, а засобом реалізації сукупного попиту, надмірне зростання якого спричиняє інфляцію. Тією самою мірою, якою надмірним є сукупний попит, надмірною є і грошова маса.

До найважливіших iнфляційних причин зростання цін можна віднести такі:

1. Диспропорційність – незбалансованість державних видатків і доходів (дефіцит державного бюджету). Часто цей дефіцит покривається за рахунок використання друкарського верстата, що призводить до збільшення грошової маси і, як наслідок, – інфляції.

2. Iнфляційно небезпечні інвестиції – здебільшого мілітаризація економіки. Військові асигнування призводять до утворення додаткового платоспроможного попиту і, як наслідок, - до збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

3. Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок в основному олігополiстичний. Оскільки олігополiст зацікавлений в скороченні виробництва і пропозиції товарів, створюється дефіцит, який використовується ним для підтримання чи підняття цін на товари.

4. Імпортована інфляція, роль якої зростає із збільшенням відкритостi економіки і залученням її до світогосподарських зв’язків тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби у держави досить обмежені. Засіб ревальвації власної валюти, що інколи застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідним, одночасно ускладнюючи експорт.

5. Iнфляційні очікування – набуття інфляцією самопідтримуючого характеру. Це коли населення і господарські суб’єкти звикають до постійного підвищення цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасається товарами заздалегідь, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробники побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, які закладають в ціну своїх товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі і розгойдують цим “маховик” інфляції. Приклад таких iнфляційних очікувань ми можемо спостерігати у повсякденному житті.

Причиною інфляції також можуть бути такі види монополій:

1. Державна монополія на емісію грошей.

2. Профспілкова монополія.

3. Монополія великих фірм на визначення ціни і власних витрат.

Ці три види монополій пов’язані між собою і кожна з них може порушувати баланс попиту і пропозиції. Причини інфляції можуть знаходитися і за межами держави, тобто у світовій торгівлі.

Наслідками інфляції вважаються:

1.Падіння реальних поточних доходів більшості населення

2.Зростаючими темпами скорочується добробут населення з фіксованими доходами

3.Зазнають втрат власники фінансових активів із фіксованим доходом

4.Відбувається перерозподіл прибутків між кредиторами і дебіторами при непередбаченій інфляції

5.Пригнічена інфляція підриває стимули до продуктивної праці, оскільки має місце натуральний розподіл матеріальних благ через талони та спеціальну торгівлю

6.Скорочення обсягу інвестицій через подорожчання кредиту

7.Гіперінфляція безмірно підсилює всі перераховані вище наслідки. Вона приводить до натуралізації обміну, спекулятивних тенденцій на ринку, глибоких соціальних і політичних потрясінь.

6.3. Інфляція і безробіття

У економічній теорії, що виходить із циклічного розвитку економіки, простежується зв’язок між інфляцією та безробіттям, рівень інфляції певним чином пов’язані із нормою безробіття, що існує в суспільстві. Безробіття і інфляція відповідно до кейнсіанської теорії є альтернативними формами макроекономічної нестабільності і одночасно можуть виникнути тільки у випадку надзвичайних обставин.

Безробіття характерно для спаду, а інфляція для підйому економіки. Отже оптимальним станом є природний рівень безробіття при невисоких рівнях інфляції Альтернативний зв’язок між інфляцією і безробіттям описує крива Філіпса (рис. 4).

П

N

П_n

0 П=0 U

Рис. 4. Крива Філіпса

Аналіз кривої

1. Вище точки N безробіття менше природного, що характерно для економічного буму, однак “перегрів” економіки призводить до інфляції Від точки N до точки перетину з горизонтальною віссю – економічний спад, що характеризується зростанням безробіття і зниженням інфляції, породженої скороченням сукупного попиту

Нижче точки П=0 – дефляція. Що супроводжується високим безробіттям, характерно для глибокої депресії в економіці

Перелік рекомендованих літературних та інтернет-джерел

1. Базилевич, В. Д. Макроекономіка [Текст]: Навчальний посібник / В. Д. Базилевич, Л. О. Баластрик. – Вид. 2-ге, доп. – К.: Атіка, 2009. – 368 с. - ISBN 978-498-845-6.

2. Калініченко, О. В. Макроекономіка. Практикум [Текст]: Навч. Посіб. / О. В. Калініченко, О. Д. Плотник – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 656 с. - ISBN 978-611-01-0011-3.

3. Манків, Н. Г. Макроекономіка [Текст]: Пер. з англ. / Н. Г. Манків. - К.: Основи, 2000. - 583 с. - ISBN 5-211-03213-6.

4. Офіційний сайт НБУ [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://bank.gov.ua. - Заголовок з домашньої сторінки інтернету.

5. Тарасевич, Л. С. Макроэкономика [Текст]: Учебник / Л. С. Тарасевич, П. И. Гребенников. – М.: Высшее образование, 2006. – 654 с. - ISBN 5-9692-0044-1.

ЛЕКЦІЯ 7 ­­– Споживання домогосподарств

Анотація

Доходи домогосподарств як джерело споживання. Доходи і витрати домогосподарств у моделі економічного кругообігу. Особистий дохід у приватній закритій економіці та його складові. Особистий наявний дохід у приватній закритій економіці: його кількісна визначеність та розподіл. Заощадження та споживання домогосподарств. Зв'язок між диференціацією до­ходів і споживанням. Економічна нерівність та способи її оцінювання: крива Лоренца, децільний коефіцієнт, коефіцієнт Джині. Межа бідності.

Кейнсіанська функція споживання. Сучасна модифікація кейнсіанської функції споживання. Гранична схильність до споживання та заощаджень. Чинники, що впливають на граничну схильність до споживання. Середня схильність до споживання та заощаджень. Функції споживання з урахуванням фактора часу. Теорія Фішера про міжчасовий вибір споживача. Вплив на споживання поточного доходу, заощаджень та позик. Гіпотеза життєвого циклу Модільяні. Функція споживання за гіпотезою життєвого циклу. Гіпотеза постійного доходу. Функція споживання за гіпотезою постійного доходу.

План

7.1 Доходи домогосподарств як основний фактор рівня споживання.

7.2 Кейнсіанська функція споживання.

7.1 Доходи домогосподарств

Споживчий попит домогосподарств – це платоспроможний попит домогосподарств на товари довгострокового використання (холодильники, відео, радіотехніку, пральні машини, меблі тощо); товари повсякденного вжитку (харчування, одяг, засоби гігієни тощо); послуги (охорони здоров'я, освіти, комунальні, страхові і т. ін.).

Іншими словами, споживання — це повний обсяг товарів та послуг, куплених і спожитих домогосподарствами впродовж певного періоду.

Найважливішим чинником, що зумовлює рівень споживання, є рівень доходу після сплати податків. Це означає, що із зростанням доходу зростає споживання, і навпаки.

В сучасній науці розрізняють та вивчають 2 види доходу:

1) дохід на мікрорівні (від праці за наймом, від підприємницької діяльності, від власності);

2) дохід на макрорівні (національний доход).

За суб’єктами привласнення виділяють такі доходи:

- доходи домашніх господарств (населення);

- доходи фірм;

- доходи держави;

- доходи нації (національний доход).

Сукупність цих доходів визначає максимальний попит в економіці.

Важливим предметом макроекономічного аналізу є розподіл національного доходу між окремими групами населення, а також факторів, що визначають їх рівень.

Валовий дохід домашніх господарств включає:

- чисту заробітну плату, субсидії та інші виплати по соціальному забезпеченню;

- проценти, дивіденди, орендну плату;

- підприємницький дохід;

- доходи від особистого підсобного господарства, оренди житла;

- компенсації і страхові відшкодування збитків та інше.

При визначенні доходів приватних осіб враховуються доходи від факторів виробництва, які не одержують домашні господарства, наприклад, нерозподілені прибутки комерційних організацій, внески на соціальне страхування, які відраховуються із національного доходу, і трансферти, які доповнюють національний дохід.

Трансферти населенню - це поточні платежі фізичним особам, які передбачені для збільшення їх доходу. Подібні платежі можуть бути окремою добавкою до бюджету певної сім'ї чи особи або компенсування певних видів витрат, наприклад, на харчування, комунальні послуги, оплату проїзду тощо. До цієї категорії також включається допомога інвалідам, багатодітним сім'ям, стипендії, пенсії, путівки на оздоровлення.

Одними із основних недоліків ринкової системи є нерівність в доходах і виникнення на цій основі бідності. Нерівність розподілу доходів властива усім країнам незалежно від типу їхньої економічної системи.

У ринковій економіці найзагальнішою причиною нерівного розподілу доходу є безпосередньо ринковий механізм. Інші причини: відмінності у здібностях людей, рівні освіти і професійної підготовки працівників, професійні смаки і схильність людей до ризику, володіння власністю, талант, зв’язки, дискримінація, передача доходів у спадщину тощо.

Зменшити нерівномірність розподілу доходів можна за рахунок перерозподілу доходів, який спрямований на досягнення соціальної справедливості.

Існує три напрями економічної думки, що обґрунтовують досягнення більшої рівності в доходах:

1) Соціалістичне вчення. Проти приватної власності, нетрудових доходів та права спадщини;

2) Індивідуалістичні доктрини. Стверджують гідність особи і право усіх людей на соціальних «мінімум»;

3) Кейнсіанська концепція. Надмірна нерівність послаблює попит на споживчі товари, стримує економічне зростання.

Перерозподіл доходів здійснюється по кількох напрямах:

1) через державну податкову систему і державний бюджет;

2) через соціальне страхування;

3) через коливання ринкових цін як на фактори виробництва, так і на товари і послуги;

4) через добровільні внески до громадських, доброчинних, релігійних фондів і організацій.

Суспільство може впливати на нерівний розподіл особистого доходу через податкову систему і трансфертні платежі. Однак цей вплив, на думку багатьох економістів, має бути помірним. Отже, він звужуватиме можливості економічного зростання країни. Низькі темпи економічного зростання - це темпи збільшення національного доходу, який суспільство прагне перерозподіляти від багатих до бідних.

Сучасне суспільство повинне шукати і знаходити компроміс між зрівнюванням доходів і ефективністю економіки. Якщо надто велика частина національного доходу перерозподілятиметься на користь бідних, це пригнічуватиме економічні стимули, звужуватиме обсяг національного доходу. З іншого боку, посилення нерівномірності, коли держава не втручається у розподіл національного доходу (він регулюється виключно ринковими силами), зумовлює низку складних проблем. Головна серед них - це зубожіння частини населення і надмірне збагачення невеликої кількості сімей. Така поляризація суспільства посилює його соціальну і політичну нестабільність.

Але треба знаходити компроміс між зрівнюванням доходів і ефективністю економіки.

Якщо надто велику частину національного доходу перерозподілятиме на користь бідних, це пригнічуватиме економічні стимули, звужуватиме обсяг національного доходу.

З іншого боку, посилення нерівномірності може призвести до зубожіння більшості населення і збагачення невеликої кількості сімей. Це збільшує поляризацію суспільства та посилює його соціальну і політичну нестабільність.

Для аналізу індивідуального розподілу доходу використовують криву Лоренца та коефіцієнт Джині.

Крива Лоренца – крива, яка показує, яку частину сукупного грошового доходу країни отримує кожна група сімей.

Таким чином, вона відображає у відсотках розподіл доходу між родинами із різним статками. Крива характеризує наскільки фактичний розподіл доходу відрізняється від рівномірного розподілу.

Рисунок 7.1 ­ Крива Лоренца

Площа між лінією абсолютної рівності і кривою Лоренца показує ступінь нерівності у розподілі доходів. Чим більше крива Лоренца відхиляється від бісектриси, тим більшу нерівність в доходах вона показує.

Якщо площу заштрихованого сегмента позначити через Т, то можна одержати таке співвідношення, яке в економічній теорії одержало назву коефіцієнта Джині (показник нерівності в доходах):

(7.1)

Значення від 1 до 0:

1 – весь дохід отримує окрема група людей

0 – абсолютно рівномірний розподіл доходів населення.

Критична межа, коли найбідніші 40% населення починає отримувати лише 12-13% сукупних доходів.

Для оцінки реального стану життєспроможності людей у кожній розвинутій країні визначається так звана межа бідності. Межа бідності - рівень доходу, нижче від якого є неможливим задоволення основних потреб.

Критерієм визначення межі бідності є також структура споживання сім'ї. Закономірності зміни структури споживання сім'ї і добробуту нації дослідив ще в середині XIX ст. німецький економіст і статистик Е. Енгель. Суть закону Енгеля така: із зростанням доходів сім'ї частка її витрат на продовольчі товари зменшується, на промислові (одяг, житло, комунапьні послуги) залишається незмінною, а на соціальні, духовні і культурні запити зростає.

Отже, чим менша частка витрат сім'ї на харчування, тим вищий економічний розвиток країни і добробут нації. Водночас аналіз структури витрат окремих категорій сімей дає можливість виявити сім'ю, яка знаходиться за межею бідності. Зокрема, для США такою межею є не менше 30 % витрат на харчування від доходів сім'ї.

Середньостатистична частка витрат на харчування дає можливість виявити бідні країни. Такими є країни, в яких на продовольчі товари витрачається більше 60 % доходів сімей.

7.2 – Кейнсіанська функція споживання

Переважна частина (приблизно 2/3) виробленої продукції йде на споживання (С). При цьому та частина доходу, яка залишається після сплати всіх податків (Y-Т), називається використовуваним доходом.

Використовуваний доход спрямовується на споживання (С) та заощадження (S).

Залежність між обсягом споживання і використовуваним доходом має назву функції споживання. Дана функція була запроваджена вперше Кейнсом, який вважав, що доход є основним, визначальним фактором споживання, а процентна ставка не відіграє в цьому значної ролі.

C = a + b*(Y-T),

де: а — автономне споживання – це обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (наприклад, проживання в борг, за рахунок заощаджень, субсидій. У довгостроковому періоді для економіки в цілому автономне споживання має тенденцію наближатися до нуля);

b — гранична схильність до споживання (МРС) — це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну одиницю.

Розрахунок МРС:

де: ΔС — приріст споживчих витрат;

ΔУ — приріст використовуваного доходу.

МРС може змінюватись від 0 до 1. Це пояснюється тим, що кожна гривня додаткового доходу витрачається або на додаткове споживання, або на додаткове заощадження.

З геометричної точки зору гранична схильність до споживання (МРС) — це кут нахилу кривої споживання (рис.7.2).

Рисунок 7.2 ­.Графічна інтерпретація граничної схильності до споживання

Середня схильність до споживання (АРС) — це відношення обсягу споживання до величини використовуваного доходу.

Графічно інтерпретація функції споживання наведена на рис. 3.

Якби споживчі витрати дорівнювали післяподатковому доходу, то графік функції споживання збігся б із бісектрисою. Перетин лінії 45° і графіка споживання у точці А означає рівень нульового заощадження (рис. 7.3). Знак означає від'ємне заощадження, оскільки витрати перевищують доходи, а знак —додатне заощадження, тому що доходи перевищують витрати.

Рисунок 7.3 ­ Функція споживання

Найпростіша функція заощадження має вигляд:

де S – величина заощаджень у приватному секторі;

а – автономне споживання;

(1-b) – гранична схильність до заощадження.

Гранична схильність до заощаджень (MPS) – характеризує на скільки зростуть заощадження при збільшенні використовуваного доходу на одиницю:

де ΔS- приріст заощаджень;

ΔY — приріст використовуваного доходу.

Оскільки частина кожної гривні, яка не споживається, обов'язково за­ощаджується, то гранична схильність до споживання і гранична схильність до заощадження в сумі дорівнюють одиниці.

Середня схильність до заощадження (APS) – це частина використову­ваного доходу, яку домогосподарства заощаджують.

У короткостроковій перспективі із збільшенням доходу зростає частка споживання так званих "люксових благ", серед яких найбільшим "люксовим благом" є заощадження, тому середня схильність до споживання має тенденцію до зменшення, а середня схильність до заощадження зростає (за кейнсіанською теорією).

Проте в довгостроковій перспективі середня схильність до споживання стабілізується (за С. Кузнецом).

Функція заощадження наведена на рис. 7.4.

Рисунок 7.4 ­ Функція заощадження

Сучасні дослідники показали, що споживання — функція не лише від поточного використовуваного доходу.

Крім величини доходу на зміни споживання і заощаджень впливають:

- багатство (чим воно більше, тим більшим є споживання і меншим – заощадження);

- сподівання споживачів, пов’язані з майбутніми цінами та грошовими доходами;

- заборгованість споживачів, необхідність сплати якої зменшує як споживання, так і заощадження;

- оподаткування, що впливає на рівень доходу розпорядження;

- рівень цін.

Зміна в одному чи в декількох факторах, що не пов’язані з доходом, призводить до переміщення графіків споживання та заощадження.

ЛЕКЦІЯ 8. – ПРИВАТНІ ІНВЕСТИЦІЇ

Анотація

Інвестиції в основний капітал. Класифікація інвестицій. Фактори, що визначають інвестиції. Інвестиційний попит. Кейнсіанська функція інвестицій. Передумови кейнсіанської функції інвестицій. Гранична ефективність капіталу. Графічна та математична інтерпретація кейнсіанської функції інвестицій. Неокласична функція інвестицій. Передумови неокласичної функції інвестицій. Бажаний обсяг капіталу, граничні витрати на капітал, очікуваний обсяг виробництва. Модель гнучкого акселератора. Математична інтерпретація неокласичної функції інвестицій.

Заощадження та інвестиції. Заощадження як джерело і фінансове обмеження інвестицій. Залежність заощаджень від доходу. Рівновага між заощадженнями та інвестиціями як закон-тенденція. Класичний механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями. Кейнсіанський механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями. Структура заощаджень приватної закритої економіки. Роль фінансової системи в трансформації заощаджень в інвестиції.

План

1. Інвестиції, їх класифікація та фактори, що впливають на їх обсяг.

2. Інвестиційна функція: кейнсіанський та класичний підходи.

Питання для самостійного ознайомлення:

3. Інвестиційні цінності.

4. Мультиплікація інвестицій.

5. Макроекономічна рівновага в моделі доходів і витрат: «Кейнсіанський хрест».

1. Інвестиції та фактори, які впливають на їх обсяг

Інвестиції відіграють повійну роль у макроекономіці, з одного боку, у короткостроковому періоді вони впливають на сукупний попит та визначають обсяг виробництва, а, з іншого, в довгостроковому періоді впливають на економічне зростання через капіталоутворення, на потенційний обсяг випуску та сукупну пропозицію.

Поряд із споживанням інвестиції являють собою другу за важливістю складову сукупних витрат. Як зазначалося в темі 1, інвестиції – це витрати підприємств на відновлення та розширення капіталу.

За різними критеріями розрізняють наступні види інвестицій.

1) За вартісною формою – валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції є більш широким поняттям, оскільки вони містять інвестиції на відновлення основного капіталу та вкладення коштів на розширення виробництва. Перша частина, в свою чергу, складається з інвестицій на капітальний ремонт та інвестицій на реновацію (повну заміну зношеного обладнання). Кількісно відновлювальні інвестиції дорівнюють амортизаційному фонду підприємств. Інвестиції, призначені для проведення модернізації і розширення виробництва, отримали назву чистих.

2) За натуральною формою – інвестиції в основний капітал, будівництво та приріст запасів товарно-матеріальних цінностей (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, готової продукції).

3) За фізичною формою – реальні та фінансові інвестиції. Реальні означають вкладення коштів у придбання елементів капіталу (машин, обладнання, додаткової сировини), а фінансові – у придбання цінних паперів акціонерних товариств.

4) За мезоструктурою – регіональні та галузеві інвестиції. Цей підхід використовується в структурному аналізі інвестицій, їх розподілі в економіці за окремими регіонами та галузями господарства.

5) За походженням – національні та іноземні. Вкладниками перших є резиденти, а других – нерезиденти;

6) Залежно від чинників, що визначають обсяг попиту на інвестиції – автономні та індуційовані. Інвестиції, здійснення яких не зумовлене зростанням національного доходу, називають автономними. Прикладом автономних інвестицій можуть бути інвестиції в нову техніку та поліпшення якості товарів і послуг.Індуційовані інвестиції – інвестиції, зміна обсягу яких обумовлена змінами національного доходу.

Джерелами формування інвестицій в економіці виступають заощадження домашніх господарств, підприємств і держави у формі:

- прибутку підприємств (нерозподіленого прибутку акціонерних товариств), який використовується на розвиток виробництва, тобто відбувається самофінансування розвитку;

- банківських кредитів, що утворились шляхом залучення депозитів суб’єктів економіки до банківської системи;

- коштів, залучених через фондовий ринок шляхом емісії цінних паперів;

- бюджетних вкладень держави та органів місцевого самоврядування в межах їх бюджетів розвитку.

Фактори, що впливають на обсяг інвестицій, досить багатогранні. Однак в макроекономіці, насамперед, вирізняють такі:

- очікувана норма прибутку від інвестиційного проекту;

- ставка банківського процента, оскільки альтернативою інвестиціям є розміщення коштів на депозиті в банку;

- рівень оподаткування прибутку підприємств;

- нові технології, наявність яких потребує додаткових коштів на переозброєння виробництва;

- резервні виробничі потужності, які гальмують інвестиційний процес, оскільки в законсервованому стані можуть перебувати цілі заводи, цехи, дільниці і створення нових потужностей при цьому недоцільне.

У макроекономічних моделях провідним фактором рівноваги інвестиційного ринку виступає ставка банківського процента.

2. Інвестиційна функція: класичний та кейнсіанський підходи

Джерелом інвестицій є заощадження. При цьому виникає проблема – заощадження здійснюються одними господарюючими суб'єктами, а інвестиції здійснюються, як правило, зовсім іншими економічними агентами. Незбіг процесів заощадження (інвестиційної пропозиції)та інвестування (інвестиційний попит) призводить до порушення макроекономічної рівноваги.

Інвестиційний попит складається з двох частин: з попиту на заміщення використаного капіталу та з попиту на збільшення чистого реального капіталу. Інвестиційний попит - це дуже динамічна й мінлива частина загального попиту; вона залежить як від об'єктивних факторів (економічної кон'юнктури, очікування норми чистого прибутку, процентної ставки), так і від суб'єктивного фактору (бажання розширення приватного виробництва).

Кількість інвестиційних проектів, які приваблюють виробників, залежитьвід обсягу інвестицій, а також від величини відсоткової ставки. Для того, щоб інвестиційний проект був прибутковим, доход від його реалізації має перевищувати витрати на його впровадження. Підвищення ставки проценту призводить до того, що зменшується кількість прибуткових інвестиційних проектів та, відповідно, скорочується попит на інвестиційні товари.

В макроекономічному моделюванні використовується проста інвестиційна функція, в якій базовою змінною інвестиційного попиту є лише процентна ставка. Вплив інших чинників на інвестиційний попит враховується в автономній складовій інвестиційної функції. Виходячи з цього проста інвестиційна функція в алгебраїчній формі записується так:

(8.1.1)

Де,

І — попит на інвестиції,

— автономні інвестиції, до яких відносяться інвестиції, що не залежать від процентної ставки, а перебувають під впливом інших чинників,

b — чутливість інвестицій до зміни рівня реальної процентної ставки. Вона показує, на скільки грошових одиниць обернено змінюються інвестиції при зміні процентної ставки на один пункт, тобто . Наприклад, , , , . Отже, процентна ставка зменшилася на два пункти, а інвестиції збільшилися на 100 грн. Звідси .

В простій інвестиційній функції незалежною змінною є процентна ставка, а залежною — інвестиції. При зростання процентної ставки збільшуються витрати, що пов’язані з інвестуванням, і зменшується рівень прибутковості, що скорочує кількість прибуткових інвестиційних проектів. Це зменшує сукупний попит на інвестиції. Чим вища процентна ставка (вартість інвестицій), тим менша кількість інвестиційних проектів може бути привабливою для підприємців і тим меншим є сукупний попит на інвестиції. І навпаки.

Попит інвестиції можна подати в графічній формі (рис. 8.1.1). Графік інвестиційного попиту нахилений до низу; чим вища ставка проценту (г), тим менша кількість інвестиційних проектів буде прибутковою. Іншими словами, прибутковість інвестицій перебуває в оберненій залежності від ціни капіталу, і вища процентна ставка змушує фірми анулювати певні інвестиційні проекти (зменшити обсяг інвестицій).

Рис. 8.1.1 - Попит на інвестиції

Кейнсіанський підхід.

Ставка процента, на думку Кейнса, формується не на ринку позичкових коштів в результаті взаємодії інвестицій і заощаджень, а на грошовому ринку - як наслідок співвідношення попиту на гроші і пропозиції грошей.

Тому грошовий ринок стає повноцінним макроекономічним ринком, зміна ситуації на якому дає поштовх для зміни ситуації на товарному ринку.

Кейнс довів, що при одному і тому ж рівні ставки процента фактичні інвестиції і заощадження можуть бути не рівні, оскільки інвестиції і заощадження здійснюються різними економічними агентами, які мають різні мотиви.

Основним чинником, що визначає величину інвестиційних витрат є не рівень ставки процента, а очікувана внутрішня норма віддачі від інвестицій(гранична ефективність капіталу).Інвестор ухвалює інвестиційне рішення, порівнюючи дану величину із ставкою процента. Якщо перша величина перевищує другу, то інвестор фінансуватиме інвестиційний проект, незалежно від абсолютної величини ставки процента. Наприклад, якщо оцінка граничної ефективності капіталу інвестором рівна 100 %, кредит буде взятий за ставкою, що дорівнює 90 %

Чинником, що визначає величину заощаджень, є також не ставка відсотка, а величина наявного доходу. Якщо дохід людини невеликий і його ледве вистачає на поточні витрати (С), то робити заощадження навіть при дуже високій ставці процента людина не зможе.

Графічно співвідношення інвестицій і заощаджень в кейнсіанській моделі рис. (8.1.2).

Рис. 8.1.2 - Інвестиції і заощадження за кейнсіанським підходом

Заощадження не залежать від ставки процента – графік вертикальна лінія. Інвестиції слабо залежать від ставки процента – крива із невеликим від’ємним нахилом. Якщо заощадження збільшуються до S1_, то рівноважну ставку процента визначити неможливо. Тому рівноважна ставка процента встановиться на іншому ринку - грошовому (співвідношенню МD та МS).

ІІ. Класичний підхід.

Ринок позичкових коштів– це ринок, на якому «зустрічаються» інвестиції (I) і заощадження (S) та встановлюється рівноважна ставка відсотка (R).

Попит на позичкові кошти пред’являютьфірми, використовуючи їх для покупки інвестиційних товарів, а пропозицію кредитних ресурсів здійснюють домогосподарства, надаючи у позику свої заощадження.

Інвестиції обернено залежать від ставки відсотка, оскільки чим вища ціна позичкових коштів, тим більше витрати фірм на обслуговування кредитів та тим вищу норму прибутку повинні забезпечити проекти, що фінансуються, тому крива інвестицій є спадною.

Графічно класичний підхід щодо формування попиту та пропозиції на інвестиційному ринку (рис. 8.1.3).

Рис. 8.1.3 - Рівновага на інвестиційному ринку

Е₀А – величина надлишкових заощаджень.

Якщо заощадження збільшуються, то крива S(заощадження) переміщується праворуч.

За попередньої ставки rЕ0частина заощаджень не приноситиме дохід, тому що вони не будуть використовуватись як інвестиційний ресурс.

Домогосподарства вважатимуть за краще одержувати дохід, тобто винагороду на всі свої заощадження, навіть і по нижчій ставці відсотка. Таким чином, початкове збільшення заощаджень призведе до зниження рівноважної ставки відсотка.

Рівність між обсягом інвестицій та заощаджень є важливою для рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією, алевона не може бути досягнута автоматично.

Згідно з класичною теорією рівновага між заощадженнями та інвестиціями досягається завдяки коливанню процентної ставки під впливом попиту на позичкові кошти (інвестиції) та їх пропозиції (заощадження). Так, відхилення від повної зайнятості внаслідок зменшення інвестицій знижує проценту ставку, яка скорочує заощадження до рівноважного рівня. На думку класиків, зменшення заощаджень супроводжується адекватним збільшенням споживання, що відновлює повну зайнятість. Згідно з кейнсіанською теорією відхилення від повної зайнятості внаслідок зменшення інвестицій знижує процентну ставку. Але не вона зменшує заощадження. Зменшення заощаджень до рівня інвестицій зменшує ВВП, а заощадження як функція доходу зменшуються до рівня інвестицій. Це означає, що у кейнсіанців рівновага між заощадженнями та інвестиціями може досягатися за неповної зайнятості.

В основі неокласичної функції інвестицій в основний капітал лежить розрив між бажаним і наявним обсягами капіталу. Бажаний обсяг капіталу знаходиться в оберненій залежності від граничних витрат на капітал і в прямій — від очікуваних обсягів виробництва. При цьому граничні витрати на капітал є сумою реальної ставки проценту, норми амортизації і чистих граничних податків. Очікуваний обсяг виробництва — це середньорічний обсяг, який відповідає уявленням підприємців про майбутній попит на їх продукцію. Прихильники неокласичної теорії спираються на модель гнучкого акселератора, згідно з яким попит на чисті інвестиції в поточному періоді залежить від капітального розриву та частки, на яку усувається цей розрив в кожному поточному періоді. Попит на відновлювальні інвестиції залежить від середньої вартості капіталу в поточному періоді та норми амортизації. Звідси за неокласичною теорією попит на інвестиції є сумою попиту на відновлювальні та чисті інвестиції.

ЛЕКЦІЯ 9. – СУКУПНІ ВИТРАТИ ВВП

Анотація

Сукупні витрати і рівноважний ВВП. Визначення рівноважного ВВП на основі методу «витрати-випуск». Фактичні та заплановані витрати. Модель «кейнсіанський хрест». Визначення рівноважного ВВП за методом «вилучення-ін'єкції».

Мультиплікатор витрат. Індуційовані й автономні витрати. Алгебраїчна модель простого мультиплікатора та його сутнісне визначення. Механізм мультиплікації автономних витрат. Ефект мультиплікатора та його математична і графічна інтерпретація.

Сукупні витрати і потенційний ВВП. Рецесійний розрив як наслідок дефіциту автономних витрат в умовах неповної зайнятості. Графічна та математична інтерпретація рецесійного розриву. Інфляційний розрив як наслідок надлишку автономних витрат в умовах повної зайнятості. Графічна та математична інтерпретація інфляційного розриву.

План

1. Рівновага сукупного попиту та пропозиції. «Кейнсіанський хрест»

2. Рецесійний та інфляційний розриви у кейнсіанській моделі рівноваги

Питання для самостійного розгляду:

1.Визначення рівноважного ВВП за методом «вилучення-ін'єкції».

2.Класичний підхід до встановлення рівноважного ВВП.

1. Рівновага сукупного попиту та пропозиції. «Кейнсіанський хрест»

Класична економічна теорія виходить із двох основних положень. По-перше, стверджується, що навряд чи можлива ситуація, за якої рівень сукупних витрат Y=C+I+G буде недостатнім для закупки продукції, виробленої за умов повної зайнятості ресурсів (тобто, навряд чи можлива ситуація, коли AD≠AS). По-друге, навіть якщо така ситуація виникне, то негайно зміняться заробітна плата, ціни і ринкова процентна ставка, і відразу за скороченням сукупного попиту відбудеться спад виробництва, що й стабілізує ситуацію. Важливо, що грошовий ринок завжди гарантує рівність інвестицій та заощаджень і, відповідно, повну зайнятість ресурсів. Можливе лише "добровільне" безробіття в межах природного його рівня. Це означає, що в точці рівноваги AD і AS обсяг виробництва У завжди дорівнює потенційному Y*.

Кейнсіанська економічна теорія спростовує існування такого механізму саморегулювання. На основі емпіричних даних, отриманих у період "великої депресії", Д. Кейнсу вдалося довести, що повна зайнятість у нерегульованій економіці може виникнути лише випадково. Рівновага попиту і пропозиції (рис. 1), як правило, не збігається з повною зайнятістю ресурсів: у точці А встановлюється рівність AD=AS, проте рівноважний обсяг виробництва Y<Y*.

Однією із причин такої розбіжності є невідповідність планів інвестицій та заощаджень, які здійснюються різними економічними агентами з різних мотивів.

Мотиви заощаджень домогосподарств:

- ­придбання коштовних речей;

- ­забезпечення в старості;

­страхування від непередбачених обставин (хвороба, нещасний випадок тощо);

­забезпечення дітей у майбутньому.

Рис. 9.1.1 – Невідповідність між рівноважним та потенційно можливим обсягом виробництва

Мотиви інвестицій фірм:

- ­ максимізація норми чистого прибутку;

- _­ процентна ставка — плата за придбання грошового капіталу для інвестування, яка враховується при розробці планів інвестицій.

У відповідності з класичною економічною теорією, основним фактором, який визначає динаміку інвестицій та заощаджень, є процентна ставка: якщо вона підвищується, то домогосподарства починають відносно більше зберігати і менше споживати з кожної додаткової одиниці доходу. Зростання заощаджень домогосподарств призводить до зменшення ціни кредиту, що забезпечує збільшення інвестицій.

У відповідності з кейнсіанською економічною теорією, не ставка процента, а величина використовуваного доходу домогосподарств є основним фактором, який визначає динаміку споживання і заощаджень. При цьому заощаджується та частина доходу, яка залишається після здійснення всіх споживчих витрат. Вплив процентної ставки є другорядним, оскільки вона відіграє досить незначну роль стосовно визначення обсягів споживання та заощаджень. В той же час динаміка інвестицій визначається перш за все динамікою процентних ставок, що знаходить відображення у відповідних функціях споживання, заощаджень та інвестицій.

Розбіжність планів інвестицій та заощаджень зумовлює коливання фактичного обсягу виробництва навколо потенційного, а також невідповідність між фактичним рівнем безробіття та його природним рівнем. Цим коливанням сприяє і низька еластичність заробітної плати й цін щодо їхнього скорочення. Тому циклічне безробіття, яке має примусовий, а не добровільний характер, є, за Кейнсом, економічною закономірністю. Для того щоб уникнути значних втрат від спаду виробництва, необхідно проводити активну державну політику по стабілізації сукупного попиту, яку кейнсіанці пропонують здійснювати за допомогою змін величин державних витрат, податків та грошової пропозиції.

На викладених вище передумовах базується кейнсіанська модель рівноваги.Ця модель називається також "модель доходи–витрати" або "кейнсіанський хрест".

Сукупний попит (AD)у моделі представлено у формулі (9.1.1) плановими витратами – сумою, яку домогосподарства, фірми і держава мають намір потратити на купівлю товарів та оплату послуг (позначається літерою Е).

(9.1.1)

Сукупна пропозиція (AS) представлена фактичними витратами (Y).

Фактичні (реальні) витрати відрізняються від планових тоді, коли фірми змушені здійснювати незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси (ТМЗ) в умовах неочікуваних змін у рівні продажів, тобто:

Фактичні інвестиції = Планові інвестиції + Незаплановані інвестиції в ТМЗ

Планові та фактичні витрати в кейнсіанській моделі рівноваги є функцією від доходу і не залежать від рівня цін, який залишається фіксованим. Також в моделі не враховуються амортизаційні витрати та непрямі податки на бізнес. Відповідно формула (9.1.2):

(9.1.2)

Функція планових витрат (Е=С+І+G) графічно зображується як функція споживання – С=a+b*(Y-T) – "зміщена" вгору на величину a+І+G.

Лінія планових витрат перетинає лінію фактичних витрат у якійсь точці А, де реальні та планові витрати дорівнюють одне одному (Y=Е). Наведений графік отримав назву кейнсіанського хреста (рис. 2).

Рис. 9.1.2. – Кейнсіанська модель рівноваги

На лінії Y=E завжди дотримується рівність фактичних інвестицій та заощаджень. У точці А, де доход дорівнює плановим витратам, досягається рівність між плановими та фактичними інвестиціями і заощадженнями, тобто встановлюється макроекономічна рівновага.

Якщо фактичний обсяг виробництва Y₁перевищує рівноважний Y, то це означає, що покупці купують товарів менше, ніж фірми виробляють, тобто AD<AS. Нереалізована продукція набирає форми товарно-матеріальних запасів (ТМЗ), які зростають. Таке збільшення запасів примушує фірми скорочувати виробництво і зайнятість, що в результаті зменшує ВВП. Поступово Y₁зменшується до рівня Y, тобто доход і планові витрати вирівнюються. Таким чином, досягається рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією (AD=AS).

Навпаки, якщо фактичний випуск Y₂менший за рівноважний рівень Y, то це означає, що фірми виробляють менше, ніж покупці готові придбати, тобто AD>AS. Підвищений попит задовольняється за рахунок незапланованого скорочення запасів фірм, що створює стимули до збільшення зайнятості і випуску. В результаті ВВП поступово зростає від рівня Y₂до рівня Y, і знову досягається рівновага: AD=AS.

2. Рецесійний та інфляційний розриви у кейнсіанській моделі рівноваги

Рівноважний рівень випуску Y може коливатися у відповідності із зміною величини будь-якого компонента сукупних витрат: споживання, інвестицій, державних витрат. Збільшення кожного з цих компонентів зсуває криву планових витрат вгору і сприяє зростанню рівноважного рівня випуску. Скорочення будь-якого з компонентів сукупного попиту зсуває криву планових витрат донизу, супроводжується спадом зайнятості та рівноважного випуску.

Збільшення будь-якого компонента автономних витрат призводить до значно більшого зростання сукупного доходу Y завдяки ефекту мультиплікатора.

Мультиплікатор автономних витрат визначається як відношення зміни рівноважного обсягу ВВП до зміни певного компонента автономних витрат за формулою (9.2.1):

(9.2.1)

Де,

– мультиплікатор автономних витрат;

— зміна рівноважного ВВП;

- зміна автономних витрат, незалежних від динаміки Y.

Мультиплікатор витрат показує, у скільки разів загальний приріст (скорочення) сукупного доходу перевищує початковий приріст (скорочення) автономних витрат .

Одноразова зміна будь-якого компонента автономних витрат породжує багаторазову зміну ВВП. Якщо, наприклад, автономне споживання зростає на якусь величину ΔC, то це призводить до збільшення сукупних витрат і доходу Y на таку ж величину, що, в свою чергу, викликає повторне зростання споживання (оскільки збільшився доход), але вже на величину МРС*ΔС. Далі сукупні витрати і доход знову зростають на величину МРС*ΔС, потім знову, за схемою кругообігу "доходи – витрати".

Таким чином, мультиплікатор витрат можна виразити через граничну схильність до споживання за формулою (9.2.2):

(9.2.2.)

Якщо врахувати вплив податків, то формула приймає наступний вигляд:

(9.2.3)

Де,

Т – гранична ставка оподаткування.

Розглянемо на конкретних прикладах, як змінюється доход Y під впливом екзогенних змінних бюджетно-податкової політики (державних витрат та податкових надходжень).

Приклад 1. Припустімо, що державні витрати зростають на величину ΔG. Крива планових витрат при цьому пересунеться вгору на ΔG (рис.9.2.1). Рівновага в економіці переміститься із точки А в точку В.

Рис. 9.2.1 – Зростання державних видатків у моделі кейнсіанський хрест

Цей графік наочно демонструє, що зростання державних витрат призводить до більшого зростання доходу у порівнянні з попереднім імпульсом, тобто ΔY є більшим у порівнянні з ΔG.Співвідношення ΔY/ΔG називається мультиплікатором державних витрат; воно показує, у скільки разів зростає дохід при збільшенні державних витрат на одну одиницю.

Із моделі кейнсіанського хреста чітко видно, що мультиплікатор державних витрат — величина, більша за одиницю. Причина полягає в тому, що, у відповідності із функцією споживання, вищий рівень доходу призводить до вищого рівня споживання. Оскільки зростання державних витрат збільшує доход, це також збільшує рівень споживання, що, в свою чергу, сприяє подальшому зростанню доходу і, відповідно, подальшому збільшенню рівня споживання, і т.д.

Процес мультиплікації розпочинається тоді, коли державні витрати зростають на величину ΔG, а це означає, що доход також зростає на ΔG.Таке збільшення доходу призводить, у свою чергу, до зростання споживання на величину МРС*ΔG. Коли зросло споживання, це знову сприяє збільшенню витрат і доходу. Друге збільшення доходу на МРС*ΔGвикликає зростання споживання цього разу на величину МРС*(МРС*ΔG), що, в свою чергу, збільшує витрати і доход, і т.д.

Оскільки ланцюжок переходу від споживання до доходу і знову до споживання є безперервним за формулою (9.2.4):

(9.2.4)

Відповідно формула (9.2.5) для визначення мультиплікатора державних витрат має вигляд:

(9.2.5)

Наприклад, якщо гранична схильність до споживання дорівнює 0,75, то мультиплікатор державних витрат дорівнюватиме 1/(1-0,75)=4. За таких умов зростання державних витрат на 1 грн. збільшить рівноважний рівень доходу на 4 грн.

Приклад 2.Розглянемо тепер, як впливає на рівноважний рівень доходу зміна податкових надходжень. Зменшення податків на величину ΔTвідразузбільшить використовуваний доход (Y-Т) на величину ΔT і, відповідно, споживання — на величину МРС*ΔT. При будь-якому заданому рівні доходу Y планові витрати тепер зростуть. Таким чином, крива планових витрат пересунеться вгору на МРС*ΔT(рис. 4), а рівновага в економіці переміститься з точки А в точку В.

Рис. 9.2.2 – Зменшення податків у моделі кейнсіанський хрест

Подібно до збільшення державних витрат, зменшення податків також створює мультиплікативний ефект на доход. Сукупний ефект для доходу під впливом зміни податків дорівнює за формулою (9.2.6):

(9.2.6)

Цей вираз є податковим мультиплікатором; він показує, на скільки одиниць зміниться сукупний доход у відповідь на зміну податків на одну одиницю.

Наприклад, якщо гранична схильність до споживання дорівнює 0,75, то податковий мультиплікатор дорівнюватиме -3. Це свідчить про те, що зменшення податків на 1 грн. збільшить рівноважний рівень доходу на 3 грн.

Коливання рівноважного рівня випуску навколо потенційного призводять до виникнення так званих рецесійних та інфляційних розривів.

Рецесійний розрив– величина, на яку повинен зрости сукупний попит (сукупні витрати) для того, щоб підвищити рівноважний рівень ВВП до неінфляційного рівня повної зайнятості.

Якщо фактичний рівноважний рівень випуску Y менший за потенційний Y* (рис. 9.2.3), то це означає, що сукупний попит неефективний, тобто сукупні витрати недостатні для забезпечення повної зайнятості ресурсів, хоча рівновага AD=AS досягнута. Недостатність сукупного попиту чинить депресивний вплив на економіку.

Для того щоб подолати рецесійний розрив і забезпечити повну зайнятість ресурсів, потрібно простимулювати сукупний попит і перемістити рівновагу з точки А в точку В. При цьому приріст сукупного рівноважного доходу ΔY дорівнює:

ΔY = величина рецесійного розриву * величина мультиплікатора автономних витрат

Рис. 9.2.3 – Рецесійний розрив

Інфляційний розрив – величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні витрати) для того, щоб зменшити рівноважний рівень ВВП до неінфляційного рівня повної зайнятості.

Якщо фактичний рівноважний рівень випуску Y перевищує потенційний Y*, це свідчить про те, що сукупні витрати надто високі (рис. 6). Надлишок сукупного попиту призводить до інфляційного буму в економіці: рівень цін зростає, тому що фірми не можуть розширити виробництво адекватно до зростаючого сукупного попиту, оскільки всі ресурси вже зайняті.

Рис. 9.2.4 – Інфляційний розрив

Подолання інфляційного розриву можливе за рахунок стримування сукупного попиту і "переміщення" рівноваги з точки А в точку В (повна зайнятість ресурсів). При цьому скорочення рівноважного сукупного доходу ΔY дорівнює:

ΔY = (– величина рецесійного розриву) * величина мультиплікатора автономних витрат

Також із моделі кейнсіанського хреста можна зробити ряд висновків:

1) Якщо державні витрати і податкові надходження зростають на одну й ту ж величину, то й рівноважний рівень виробництва зростає на ту саму величину. В цьому випадку кажуть про мультиплікатор збалансованого бюджету, який завжди дорівнює одиниці.

2) мультиплікативний ефект від скорочення податків слабший, ніж при збільшенні державних витрат, що доводиться алгебраїчно показаний у формулі (9.2.7):

(9.2.7)

Таким є наслідок сильнішого впливу державних витрат на величину доходу і споживання у порівнянні із зміною податків. Ця різниця визначальна при виборі інструментів бюджетно-податкової політики.

Тема 10.– ЕКОНОМІЧНА ДИНАМІКА

Анотація

Основні засади теорії економічного зростання. Два способи збільшення обсягів виробництва. Сутність економічного зростання та його показники. Економічне зростання та економічний розвиток. Екстенсивне та інтенсивне зростання економіки. Основні положення кейнсіанської теорії економічного зростання. Основні положення неокласичної теорії економічного зростання. Сутність теорій ендогенного зростання.

Модель Солоу. Основні передумови моделі Солоу. Вплив нагромадження капіталу на капіталоозброєність. Умови формування стійкої капіталоозброєністі. Вплив приросту населення на капіталоозброєність. Граничні інвестиції. Вплив технічного прогресу на капіталоозброєність через зростання ефективності праці. Технічний прогрес як нескінченний фактор економічного зростання. Золоте правило нагромадження капіталу.

Джерела економічного зростання. Внесок факторів виробництва в економічне зростання. Рівняння, що описує внесок капіталу і праці у приріст продукту. Внесок технічного прогресу в приріст продукту. Рівняння, що описує економічного зростання з урахуванням усіх факторів. Залишок Солоу.

Економічні цикли. Сутність та Структура економічного циклу. Характеристика фаз економічного циклу. Два напрями теорій економічного циклу. Теорії економічного циклу. Модель мультиплікатора-акселератора.

План

10.1. Циклічність економічного розвитку.

10.2. Сутність і фактори економічного зростання.

10.3. Неокласична модель економічного зростання Р. Солоу.

Питання для самостійного ознайомлення:

3. Теорії циклічного розвитку: класифікація та характеристика.

4. Економічне зростання в моделі Харода–Домара.

5. Характер і динаміка зростання економіки України.

10.1. Циклічність економічного розвитку

Функціонування ринкової економіки, як і будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Економічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.

Циклічність - це об'єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого.

Економічний цикл – періодичне зростання та падіння ділової активності, що виявляються у невідповідності сукупного попиту та сукупної пропозиції.

Причинами циклічності можуть бути технічні нововведення (НТР), які впливають на інвестиції та споживчі витрати, а відповідно - на виробництво, зайнятість і рівень цін; політичні й випадкові події (наприклад, війни, "перебудова" у СРСР та перехідний період у нових незалежних державах); зміни в кредитно-грошовій політиці (коливання обсягів грошової маси); нестача національних інвестицій; зміни цін на нафту, газ та інші види сировини тощо.

Циклічність характеризується:

1) самовідтворенням;

2) безперервністю (останні фази попереднього циклу є початком наступного);

3) хвилеподібним характером динаміки макроекономічних показників.

За своїм змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору тривалості виділяють кілька типів економічних циклів: короткі (2-3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40 - 60 років).

В економічній теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної.

Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає: такі фази: спад, кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить своє: остаточне відображення у новій кризі.

Прояви економічних циклів можна виявити за рядом ознак - показників економічної активності, основними з яких є:

- рівень завантаженості виробничих потужностей;

- сукупні обсяги виробництва;

- загальний рівень цін;

- зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів;

- прибутки та курси акцій найбільших корпорацій;

- динаміка попиту на товари тривалого користування;

- інвестиції у нове будівництво тощо.

Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічного процесу відтворення.

Спад — це фаза ділового циклу, в якій обсяг національного виробництва скорочується протягом не менш як двох кварталів поспіль. У фазі спаду домогосподарства купують менше споживчих товарів, особливо тривалого користування. Як наслідок, зростають запаси цих товарів на складах. Бізнес реагує скороченням виробництва та згортанням закупівель і збільшенням запасів. Тому реальний ВВП починає зменшуватися. Скорочуються інвестиції у будівництво, машини та устаткування. Спад болісно вражає національну економіку, передусім, галузі промисловості, які виробляють капітальні блага та споживчі товари тривалого користування, інша справа - продукти харчування, взуття, одяг та інші споживчі товари щоденного вжитку. їх закупівлю не можна відкласти надовго. Щоправда, у фазі спаду обсяг закупівель навіть цих продуктів зменшується.

Криза - це різке порушення існуючої рівноваги внаслідок диспропорцій, що зростають. Відбувається скорочення попиту на товари, а також виникає надлишок їх пропозиції. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і зростання безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше ускладнює збут. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Курси цінних паперів знижуються, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресії.

Депресія - це фаза циклу, яка виявляється у застої виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте й не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. За умов скороченого виробництва ставка позичкового відсотка зменшується до свого мінімального значення. Проте на цій фазі починає поступово зростати сукупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

Пожвавлення розпочинається з незначного зростання обсяіу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття. Підприємці намагаються відновити прибутковість виробництва, нарощують інвестиції у нову, більш иродуктиву техніку, що пожвавлює: попит - спочатку на капітальні блага, а потім і на спо

Дата добавления: 2014-01-04