Монетарне

Завдяки ринковим регуляторам може забезпечуватися рівновага між сукупним попитом і пропозицією, але одночасно з цим може існувати неповна зайнятість, вимушене безробіття та висока інфляція.

5. Не пропозиція створює попит, а навпаки, попит створює власну пропозицію, а це означає, що приймаючи участь у збільшенні сукупного попиту, держава може ефективно впливати на рівень виробництва.

6. Регулюючий вплив держави може відбуватися:

а/ шляхом збільшення держзакупок та/або зниження податків (фіскальна політика через державний бюджет);

б/ за рахунок зниження відсоткових ставок за кредити (грошово-кредитна політика через центральний банк).

7. Перевага надається фіскальному регулятору, тому що під час спаду виробництва інвестиції слабо реагують на зниження відсоткової ставки.

Кейнсіанська теорія домінувала до кінця 70-х років, коли в економіці багатьох країн з’явилися нові негативні явища. Головною проблемою стала висока інфляція при одночасному падінні виробництва (стагфляція). Кейнсіанські рекомендації по збільшенню бюджетних витрат в той час, як існувало дефіцитне фінансування держбюджету виявилися неефективними. З’явилося кілька нових (альтернативних) теорій макроекономічного регулювання: - монетаристська, - економіки пропозиції, - раціональних очікувань.

Ø Монетаризм - це теоретична течія в макроекономіці, яка головну роль відводить грошово-кредитній, а не фіскальній політиці. Засновник теорії - Мілтон Фрідмен (США) в 1976 р. отримав Нобелівську премію. Головна робота - "Грошова історія США".

Монетаризм передбачає наступне:

1. Ринкова система здатна досягти стабільності без втручання держави - більш того, втручання держави негативно впливає на еко­номіку.

2. Якщо кейнсіанці спиралися на рівняння ВВП = Спож + Інвест + Держвитр + Чистий експорт,

то головне рівняння монетаристів: M х V = Р х Q, де:

M - пропозиція грошей (грошова маса);

V - швидкість обігу грошей (кількість разів на рік)

P - рівень цін;

Q – фізичний обсяг ВНП.

3. Швидкість обігу грошей стабільна

4. Співвідношення кількості грошей до ВНП також стабільне.

Позиція монетаризму щодо грошово-кредитної політики: центральний банк повинен стабілізувати не процентну ставку, а грошову пропозицію.

правило: приріст грошей у обігу повинен дорівнювати темпу приросту реального ВНП.

З одного боку, монетаристи підтверджують, що ринковий механізм спроможний забезпечити стабільний розвиток економіки. З іншого боку, вони вважають, що фіскальна політика неефективна, тому що виштовхує приватні інвестиції з виробництва, а використання кредитно-грошової політики може підсилити дестабілізацію у виробництві в зв'язку з непередбачуваністю її реального майбутнього впливу на економіку. З погляду монетаристів держава повинна тільки регулювати темп приросту грошової маси відповідно до реального приросту ВНП і рівня цін (правило монетаристів) у довгостроковому періоді.

Серед слушних критичних зауважень до положень монетарної теорії виділяються наступні.

§ Швидкість обертання грошей нестабільна – вона мінлива і непередбачувана, тому що гроші використовуються не тільки для поточних угод (“купівля-продаж”), а й зосереджені в активах. Останні – це непрацюючі гроші, швидкість обертання яких дорівнює нулю. Співвідношення між двома складовими грошей впливає на швидкість їх обертання.

§ Швидкість обертання грошей знаходиться в оберненій залежності від грошової маси, яка опосередковується прямою залежністю від відсоткової ставки. А оскільки залежність попиту на гроші як активи від відсоткової ставки не піддається передбаченню, то вплив грошової маси на номінальній ВНП не може бути ні пропорційним, ні передбачуваним.

§ Кейнсіанці вважають грошово-кредитну політику неефективною з точки зору її впливу на реальний ВНП. Це пояснюється низькою чутливістю: а/ відсоткової ставки до грошової маси і б/інвестицій до відсоткової ставки. Тобто, зростання грошової маси викличе лише невелике зниження відсоткової ставки, яка в свою чергу несуттєво вплине на збільшення інвестицій. До того ж, в умовах значного спаду виробництва відсоткова ставка та альтернативна вартість грошей дуже низькі і спостерігається інвестиційний песимізм. Це означає, що чутливість відсоткової ставки до грошової маси та інвестиції до відсоткової ставки взагалі дорівнює нулю.

Ø Теорія раціональних очікувань базується на двох постулатах:

1. Підприємці, споживачі, наймані робітники, як правило, осмислюють економічну інформацію, яка має для них практичний інтерес, в результаті чого вони здатні прогнозувати майбутні зміни в економічній кон’юнктурі, розуміти можливі наслідки реалізуємої державою економічної політики і приймати такі власні рішення, що максимізують їхній добробут. Сукупність цих рішень/дій в масовому масштабі стає впливовим фактором стану економіки.

2. Всі ринки конкурентні, а ціни і ставки заробітної плати еластичні і реагують не тільки на зміну економічної ситуації, але і на інформацію про можливі зміни державної політики. Інформація, яку одержують економічні суб’єкти, швидко відбивається на зміні співвідношення попиту та пропозиції висококонкурентних ринків і завдяки цьому рівноважні параметри економіки відновлюються, досягаючи стану повної зайнятості.

Саморегулююча здатність економічних суб’єктів до раціональних дій реалізується через ринковий механізм, тобто без державного втручання. З погляду прихильників цієї теорії будь-яка дискреційна стабілізаційна політика в принципі марна, за винятком політики, що проводиться відповідно до правил монетаристів.

Проте, доцільно зауважити, що людей, обізнаних у функціонуванні економіки, значно менше, ніж вважають прихильники цієї теорії. Крім того, багато ринків не є конкурентними, до того ж існує часовий лаг, коли економіка знов прийде у рівновагу.

В цілому протидія громадськості, як показує досвід бага­тьох країн, не дуже й велика.

Ø Суть теорії економіки пропозиції полягає у перенесенні акцентів з управління попитом на стимулювання сукупної пропозиції, зростання виробництва і зайнятості. Назва теорії є похідною від її головної ідеї – стимулювати пропозицію капіталів і робочої сили.

Теорія ґрунтується на наступних положеннях:

1. Повинні бути скорочені податки, особливо на виробництво, адже вони лише посилюють циклічні коливання. Зокрема пропонується відмовитися від прогресивного оподаткування, знизити податкові ставки на підприємництво, на заробітну плату і дивіденди. Зниження податків на заробітну плату, наприклад, має підвищити стимули до праці, що призведе до зростання пропозиції робочої сили на ринку праці.

2. Повинні бути скорочені державні витрати, особливо трансферти, адже вони знижують стимули до праці. Ці витрати повинні нести самі працівники та фірми.

3. Проблемою, яка виникає внаслідок зниження податків, є скорочення бюджетних доходів, а, отже, збільшення бюджетного дефіциту. Вирішувати цю проблему пропонується шляхом зменшення соціальних програм, скорочення апарату державного управління, відмови від малоефективних державних витрат (субсидій промисловим підприємствам, витрат на розвиток інфраструктури тощо).

Згідно з теорією економіки пропозиції зменшення податкового тиску викличе зростання реального ВВП як податкової бази, що у довгостроко­вому плані збільшить податкові надходження (крива Лаффера). Зростання ж податкових надходжень поряд із зменшенням державних витрат має забезпечити збалансування державного бюджету. Проте, слід мати на увазі, що ефект від зменшення ставок податків виявиться лише через кілька років, а скорочення соціальних програм викличе значні поза­економічні проблеми, які можуть переважити суто економічний ефект.

Дата добавления: 2014-01-04