Основні групи представників дикої природи, що є об’єктами

3.

2.

1.

План

ПРИЧИНИ ЙОГО СКОРОЧЕННЯ

ТЕМА 1: ПОНЯТТЯ ПРО БІОРІЗНОМАНІТТЯ ТА

1. Конвенція ООН про біорізноманіття.
2. Рівні біологічного різноманіття.
3. Головні загрози біорізноманіттю.

За визначенням Всесвітнього фонду дикої природи (1989) біологічне різноманіття – це „все різноманіття форм життя на Землі, мільйонів видів рослин, тварин, мікроорганізмів з їх наборами генів та складних екосистем, які утворюють живу природу”.

У 1992 р. у Ріо-де-Жанейро (Бразилія) відбулася Конференція ООН з питань довкілля й розвитку, в якій брали участь глави 179 держав світу. Це була найширша за числом учасників зустріч світових лідерів. До них приєдналися сотні інших офіційних осіб із громадських, урядових, наукових, ділових та інших організацій — усього понад 18 тис. представників і понад 400 тис. відвідувачів. Роботу Конференції висвітлювали 8 тис. журналістів.

Конференція ухвалила п'ять основних документів:

1. Декларацію про довкілля й розвиток,

2. Порядок денний XXI століття,

3. Заяву про принципи управління, захисту й постійного розвитку всіх видів лісів,

4. Рамкову конвенцію про зміну клімату

5. Конвенцію про біорізноманітність. Дата підписання: 05.06.1992 р.

Дата ратифікації Україною: 29.11.1994 (Конвенцію ратифіковано Законом N 257/94-ВР від 29.11.94). Дата набуття чинності для України: 07.02.1995

Конференція вперше оголосила збереження біорізноманітності пріоритетним напрямом діяльності людства. В преамбулі Конвенції про біорізноманітність говориться:

Людство усвідомлює істинну цінність біологічної різноманітності, а також екологічне, генетичне, соціальне, економічне, наукове, виховне, культурне, рекреаційне й естетичне значення біорізноманітності та її компонентів.

Людство усвідомлює величезне значення біорізноманітності для еволюції й збереження систем біосфери, які підтримують життя.

Збереження біорізноманітності — спільна справа всього людства.

Людство занепокоєне тим, що біорізноманітність істотно зменшується в результаті деяких видів людської діяльності.

Необхідно передбачити можливість істотного скорочення чи втрати біорізноманітності, відвернути небезпеку й усунути причини цього.

Конвенцією про біорізноманітність було створено постійний орган, що визначає стратегію й системи конкретних правових, наукових, фінансових, технічних, технологічних та інших заходів зі збереження біорізноманітності, — Конференцію Сторін.

Біорізноманіття розглядають на трьох рівнях:

1. генетичне різноманіття (спадкова мінливість всередині кожного виду);
2. видове різноманіття (набір видів в даній екосистемі);
3. різноманіття угруповань / екосистем (місць існування та екосистем на даній території).

Для безперервного виживання видів і природних угруповань необхідні всі три рівні біорізноманіття:

- генетичне різноманіття потрібне будь-якому виду для збереження репродуктивної життєздатності, стійкості до хвороб, здатності до адаптації в змінних умовах середовища;

- видове різноманіття демонструє багатство еволюційних і екологічних адаптацій видів до різних умов середовища;

- різноманіття на рівні угруповань показує колективне пристосування до умов середовища для забезпечення безперервного нормального функціонування екосистем.

Нас оточує величезний світ живих істот – рослин, тварин, грибів, мікроорганізмів. Вони утворюють найрізноманітніші поєднання у різних частинах нашої планети. І самі види, і їх комплекси (біоценози) виникли задовго до появи людини як біологічного виду. Із кожною епохою в історії Землі цей світ все більше змінювався. На місце перших примітивних груп організмів приходили нові, прогресивніші в морфофізіологічному відношенні групи, що володіли ширшим еволюційним потенціалом. Так триває весь час, протягом якого на Землі існує життя.

З моменту виникнення життя видове різноманіття на Землі поступово збільшувалося. Однак це збільшення не було рівномірним. Воно супроводжувалося періодами з високими темпами видоутворення, на зміну яким приходили періоди з низькою швидкістю змін та переривалось 5-ма спалахами масових вимирань (у Ордовикському, Девонському, Пермському, Тріасовому та Крейдяному періодах). Вважають, що наймасовіше вимирання відбулося в кінці Пермського періоду, 250 млн років тому, коли за приблизними розрахунками вимерло 77-96% усіх видів морських тварин. Цілком вірогідно, що якась подія (масове виверження вулканів або зіткнення з астероїдом) викликала такі кардинальні зміни в кліматі Землі, що багато видів вже не змогли існувати в нових умовах. Процесу еволюції потрібно було близько 50 млн років, щоб відновити різноманіття родин, втрачених під час масового Пермського вимирання.

Однак вимирання видів трапляється і без потужних руйнівних факторів: один вид може бути витіснений іншим або бути знищеним хижаками; деякі види у відповідь на зміну умов навколишнього середовища можуть поступово еволюціонувати в інші. Іноді фактори, що визначають вразливість або стійкість конкретного виду, залишаються незрозумілими, але вимирання видів є таким же природнім процесом, як і видоутворення. Занепокоєння з приводу зникнення видів зумовлюється відносними швидкостями видоутворення і вимирання. Видоутворення, як правило, повільний процес, що проходить через поступове накопичення мутацій чи зсуви в частотах алелей протягом тисяч, а то й мільйонів років. До тих пір, поки темпи видоутворення дорівнюють темпам вимирання або перевищують їх – біорізноманіття залишатиметься на сталому рівні або зростатиме. У минулі геологічні епохи вимирання видів було збалансованим або збільшувалось за рахунок виникнення нових видів. Однак сучасні темпи вимирання вже у 100-1000 разів перевищують темпи минулих епох. Нині ми знаходимось на початку 6-го спалаху вимирання, плейстоценового, що характеризується скороченням видів внаслідок втрати місць існування, надмірної експлуатації та впливу інвазійних видів. Цей сучасний спалах вимирання, обумовлений в основному виключно діяльністю людини. Така втрата видів має безпрецедентний, унікальний та незворотній характер.

Вперше помітний вплив діяльності людини на темпи зникнення видів проявився на прикладі знищення великих ссавців в Австралії, Північній і Південній Америці поселенцями, які прийшли на ці території тисячі років тому. Невдовзі після появи там людини від 74 до 86% мегафауни – ссавців вагою понад 44 кг – у цих областях зникло. Можливо, це було пов’язано із полюванням, випалюванням та розчищенням лісів, поширенням принесених хвороб.

Темпи зникнення видів у більш сучасні епохи характеризуються такими даними: з 1600 року на Землі зникло 85 видів ссавців, 113 видів птахів, 21 вид рептилій, 384 види квіткових рослин. Однак найбільше занепокоєння викликають навіть не ці цифри, а тенденція до пришвидшення темпів зникнення видів за останні 150 років. Так, із 1600 до 1700 року темпи зникнення птахів і ссавців становили приблизно 1 вид за десятиліття, а з 1850 до 1950 року вони зросли до 1 виду за рік. На сьогодні найбільшою загроза зникнення є для оленів (процент зникаючих видів – 79), ігуан (68%), удавів (53%), сумчастих (48%), папуг (39%), варанів, вовків і диких собак (по 38%), гусеподібних (33%), пальм (33%), голонасінних (32%). Таке збільшення темпів зникнення видів свідчить про серйозну загрозу для усього біорізноманіття нашої планети.

Із усіх відомих видів тварин і рослин, що зникли із 1600-го року, понад 50% становлять острівні види. Вважають, що острівні види особливо схильні до вимирання, оскільки серед них багато ендемічних видів. Одним із найбільш яскравих прикладів ізольованої області з високим відсотком ендемізму є острів Мадагаскар. Його вологі тропічні ліси виключно багаті на ендемічні види – 93% із 28 видів приматів, 99% із 144 видів жаб та понад 70% видів рослин острова більше ніде на Землі не зустрічаються. Внаслідок руйнування природних угруповань та при інтенсивній експлуатації популяцій на таких ізольованих територіях ці ендемічні види вимирають.

Головні загрози біорізноманіттю, зумовлені діяльністю людини полягають в наступному:

1. руйнування місць проживання (існування), їх фрагментація та деградація;
2. глобальна зміна клімату;
3. надмірна експлуатація ресурсів (видів);
4. вторгнення екзотичних видів;
5. поширення хвороб.

Руйнування місць проживання

Для більшості вимираючих видів рослин і тварин саме втрата місць проживання є першочерговою загрозою. У багатьох регіонах Землі, особливо на островах та в областях із високою щільністю населення, більшість первинних місць існування видів уже зруйновано. Наприклад, у Кенії, Мадагаскарі, Індії, Філіпінах понад 50% ключових для біорізноманіття лісових місць існування зруйновано.

На сьогодні вже знищено понад 10% усіх коралових рифів, які хоч і займають всього 0,2% океанічної площі, але слугують місцем існування 1/3 усіх відомих видів океанічних риб. Найдраматичніша ситуація на Філіпінах, де 90% пошкоджених рифів уже загинули або вмирають. Головні причини: забруднення, замулювання внаслідок вирубування прибережних лісів, хижацький вилов риби, молюсків та інших тварин (часто із використанням вибухівки або ціанідів).

Багато цінних диких видів втратили більшу частину свого первинного ареалу і лише незначна частина тих місць існування, що залишилися, перебувають під охороною. Наприклад, орангутанг, що живе на Суматрі та Борнео, був позбавлений 63% своїх місць існування, а під охороною знаходиться лише 2% від його початкового ареалу.

Фрагментація місць існування

Крім повного руйнування, місця існування, які раніше займали великі площі, часто розбиваються на маленькі фрагменти дорогами, полями, населеними пунктами, місцями відпочинку, військовими спорудами тощо.

Фрагменти відрізняються від початкового суцільного місця існування тим, що:

1. мають порівняно велику протяжність прикордонних зон, суміжних із людською діяльністю;
2. центр кожного фрагмента розташований близько від краю.

Для ілюстрації проблем, які породжуються цими чинниками можна навести такий приклад:

Заповідник №1

з усіх боків оточений полями, має квадратну форму, довжина кожної сторони – 1000м, площа – 1 км² або 100га, периметр – 4000м. Точка центру заповідника знаходиться на відстані 500м від найближчої точки периметра. Якщо домашні коти у пошуках їжі будуть заходити вглиб лісу на 100м і заважатимуть лісовим птахам насиджувати яйця, то лише 64 га заповідника залишаються придатними для спокійного розмноження птахів, а непридатна периферійна смуга займає 36 га.

Заповідник №2

з усіх боків оточений полями, має квадратну форму, але поділений на чотири рівні частини автомобільною дорогою (ширина 10м) із півночі на південь та залізницею (ширина 10м) із заходу на схід.Таким чином, відчужена площа в цілому складає 2га (2 х 1000м х 10м), що становить лише 2% від загальної площі заповідника.

Оскільки заповідник розділений на 4 фрагменти площею 495м х 495м кожен, то відстань від центру кожного фрагмента до найближчої точки периметру становить 240м. У зв’язку з наявністю доріг коти можуть заходити в ліс з чотирьох боків кожного фрагменту, тому у птахів для спокійного розмноження залишаються лише внутрішні квадрати кожного фрагменту площею 8,7га, а всього у заповіднику вони займають 34,8га. Таким чином, хоч дорога та залізниця забрали лише 2% території заповідника, але вони все одно удвічі скоротили придатну для птахів територію проживання.

Фрагментація місць проживання загрожує існуванню видів і тим, що:

1. Обмежуються можливості видів до розселення. Наприклад, багато видів птахів, ссавців та комах, що мешкають в глибині лісу не можуть подолати навіть вузькі смуги відкритого простору через небезпеку нападу хижаків. У результаті цього деякі види після зникнення популяції у фрагменті не мають змоги заселити його знову. Крім того, якщо через фрагментацію зникають тварини, які поширюють м’ясисті та липкі плоди, то страждають і відповідні види рослин. Врешті-решт, ізольовані фрагменти місць проживання не заселяються багатьма характерними для них видами. У той же час всередині окремих фрагментів відбувається і природне зникнення видів внаслідок сукцесійних та популяційних процесів, тому у фрагменті відбувається поступове видове збіднення.
2. Скорочується арена пошуку корму для багатьох типових тварин. Багато видів тварин використовує широко розсіяні або сезонно доступні корми, сезонно розподілені джерела води, тому їм необхідне вільне пересування по значному простору. Певний ресурс (корм або вода) може використовуватись лише кілька тижнів за рік або взагалі один раз у кілька років, але при фрагментації місць проживання ізольовані види позбавляються можливості мігрувати всередині свого природного ареалу у пошуках цього рідкісного, але іноді надзвичайно важливого ресурсу. Наприклад, загорожі можуть перешкоджати природній міграції великих травоїдних тварин (антилопи гну, бізони), змушуючи їх пастись на одному місці, що врешті призводить до голодної смерті тварин та деградації місць проживання.
3. Прискорюється зникнення популяцій, оскільки в результаті фрагментації широко розселена популяція розпадається на ізольовані субпопуляції, всередині яких відбуваються процеси інбридінгу та дрейфу генів і врешті втрачається можливість для тривалого стійкого розвитку.
4. Збільшується частка межових (прикордонних) місць проживання, які можуть сильно відрізнятися від внутрішніх, наприклад сильними коливаннями рівнів освітленості, температури, вологості та швидкості вітру. Оскільки деякі види тварин і рослин дуже вузько пристосовані до цих факторів, вони не витримують змін і зникають у фрагментах. Прикладами таких вразливих організмів є тіневитривалі види квіткових рослин в умовах помірного клімату або надзвичайно чутливі до рівня вологості амфібії.
5. В ізольовані місця проживання легше проникають як екзотичні агресивні види, так і паразити вихідних видів, від свійських тварин до диких передаються хвороби тощо.

Деградація та забруднення місць проживання

Деградація та забруднення місць проживання хоч і не пов’язані із їх явним руйнуванням, але можуть призвести до порушень, які врешті зумовлять зникнення певних видів. Наприклад, рибальські судна щорічно тралами борознять близько 15 млн км²океанічного дна, тобто руйнують площу у 150 разів більшу, ніж площа лісів, які вирубують за цей же період. Трали пошкоджують і нищать таких ніжних істот як анемони і губки, а разом з цим скорочують видове багатство, біомасу та змінюють структуру угруповань.

Здебільшого забруднення природного середовища (пестицидами, добривами, стічними водами, викидами підприємств і транспорту та ін.) є найбільш універсальною формою його руйнування. Здебільшого вони бувають непомітними візуально і їх вплив проявляється не одразу, але трапляються і вражаючі випадки, наприклад масові розливи нафти та 500 пожеж під час першої війни у Перській затоці.

1. Забруднення пестицидами. У першій половині 20 ст. для знищення комах у посівах зернових культур та личинок комарів на водних поверхнях у світі широко використовували хлорорганічний пестицид ДДТ. У 60-х роках було з’ясовано, що ДДТ та деякі інші подібні препарати спричиняють кумулятивний ефект, тобто у кожній наступній ланці харчового ланцюга відбувається збільшення їх концентрації. Таким чином, у хижих птахів (яструбів, орлів) через високий рівень цих пестицидів у тканинах, самки відкладали яйця із ненормально тонкою шкаралупою, що не витримувала ваги птахів і тріскалась під час насиджування. Часто й ембріони розвивались із аномаліями. Через знижену здатність до розмноження чисельність популяцій цих птахів у всьому світі різко знизилась. Також вчені фіксували накопичення ДДТ та інших пестицидів у хижих рибах та морських ссавцях, зокрема в дельфінах. У багатьох с/г областях разом із шкідливими комахами були знищені корисні та рідкісні види. Наукові дослідження цієї проблеми призвели до заборони застосування ДДТ у багатьох країнах. Після цього чисельність багатьох видів птахів (сапсана, скопи, орлана білоголового) поступово відновилась.
2. Забруднення вод. На відміну від забруднення наземного середовища, в якому відходи зберігаються відносно локально, у водному середовищі токсичні речовини (пестициди, нафтопродукти, сполуки важких металів, промислові відходи, детергенти) розносяться течіями по значних територіях. У водних екосистемах особливо сильно проявляється кумулятивний ефект, тому навіть дуже незначні концентрації токсичних речовин можуть накопичуватись у водних організмах до летальної концентрації.

Крім того стічні води, добрива, детергенти та промислові викиди є джерелом сполук Нітрогену та Фосфору і, таким чином, викликають евтрофікацію водойм, у тому числі й морів (Північне та Балтійське моря, Мексиканська затока, моря, які омивають Японію).

1. Забруднення повітря. У сучасному світі деякі типи забруднення повітря (кислотні опади, смоги, викиди токсичних металів) набули таких масштабів, що почали серйозно шкодити цілим екосистемам.

Глобальна зміна клімату

Парниковий ефект – явище збільшення в атмосфері парникових газів, які затримують теплове випромінювання Землі та перешкоджають відтоку тепла в космічний простір. Основними парниковими газами є:

- водяна пара (затримує до 60 % теплового випромінювання Землі),

- вуглекислий газ (затримує близько 20% тепла), основними джерелами його надходження в атмосферу є виверження вулканів, лісові пожежі, господарська діяльність – спалювання різних видів палива, антропогенні пожежі, знищення лісів,

- метан потрапляє в атмосферу з рисових полів, при добуванні природного газу, нафтодобуванні, з вугільних шахт, з ферм, де утримують ВРХ,

- хлорфторвуглеводні – використовуються як холодоагенти в холодильних установках, кондиціонерах, як пропеленти в аерозольних упаковках, як пінний компонент в будівництві та при гасінні пожеж,

- оксиди азоту – виділяються при спалюванні палива в двигунах реактивних літаків та ракет, при застосуванні нітратних добрив у с/г

- озон – як вторинний забрудник, поява якого пов’язана із зростанням кількості автомобілів.

Можливі наслідки посилення парникового ефекту:

· зростання середньорічної температури на планеті (у порівнянні з доіндустріальним періодом температура вже зросла на 0,6°С, до 2025 року вона може зрости на 2,5°С, а до кінця 21 століття – майже на 6°С);

· підвищення рівня Світового океану за рахунок танення материкового та морського льоду (за минуле століття рівень світового океану зріс на 10-25 м). Унаслідок цього під водою опиниться багато прибережних районів та островів, через вторгнення солоних морських вод у прісноводні річки відбудеться засолення прісноводних прибережних акваторій;

· зміщення кліматичних поясів, розширення зон пустель, почастішання випадків посух і пожеж;

· порушення біологічних ритмів розвитку рослин і як наслідок – довготривалі періоди неврожаїв;

· зсув ареалів видів (наприклад 2/3 європейських видів метеликів тепер виявляють на 35-250 км північніше, ніж кілька десятиліть тому),

· зниження чисельності популяцій (наприклад, популяції пінгвіна Аделі за останні 25 років зменшились на 1/3 внаслідок танення морського льоду в місцях їх проживання),

· підвищення рівня захворюваності на серцево-судинні, респіраторні, інфекційні та ін. захворювання через нестачу продуктів харчування та води, збільшення вмісту біозабрудників (пилок, спори), зростання кількості травм, психічних розладів та смертних випадків внаслідок підвищення інтенсивності та тривалості природних аномалій (повеней, ураганів тощо),

· розширення середовища існування переносників хвороб (наприклад, малярійного комара, черевоногих молюсків, які поширюють шистоматоз).

Надмірна виснажлива експлуатація ресурсів

Для того, щоб вижити людина в усі часи використовувала природні ресурси, однак допоки чисельність людства була незначною, а технології примітивними, людина могла полювати чи збирати врожаї, здебільшого не призводячи до зникнення потрібних їй видів. Траплялися лише поодинокі випадки надмірної експлуатації ресурсів, що призводили до зниження чисельності чи вимирання окремих видів. Наприклад, гавайські королі для ритуальних церемоній використовували плащі із пір’я птахів Дрепаніс. Для виготовлення одного такого плаща використовували пір’я 70 тис. птахів цього вже нині вимерлого виду.

У більшості сучасних розвинутих країн часто вводяться обмеження на надмірну експлуатацію ресурсів:

- суворо контролюються права на використання с/г земель;

- забороняється полювання на певних територіях;

- забороняється знищення самок, молодняка та тварин з низькою чисельністю;

- забороняється збір плодів у певні сезони року, тощо.

Але у багатьох регіонах світу ресурси експлуатуються з максимальною ефективністю. Якщо існує попит на певний продукт, місцеве населення знаходить способи знайти та продати його. Часто для задоволення легальних і нелегальних потреб знищуються цілі біологічні угруповання. Для колекціонерів виловлюють рідкісні види комах, і особливо метеликів, вивозять орхідеї, кактуси, мушлі морських молюсків, для акваріумістів – тропічних риб і т. п. У багатьох випадках механізм надмірної експлуатації такий:

- виявляється ресурс;

- визначається для нього ринок збуту;

- мобілізується місцеве населення для його добування та продажу.

У результаті ресурс споживається наскільки широко, що стає рідкісним або навіть зникає, а ринок виводить на його місце інший ресурс, або ж відкриває новий регіон для експлуатації (наприклад, при промисловому вилові риби після виснаження одного виду починають вилов іншого і т.д., при заготівлі деревини поступовими послідовними циклами вирубують все менш і менш цінні види дерев доти, доки в лісі залишаться лише поодинокі товарні екземпляри).

Для багатьох цінних видів єдина надія на відновлення чисельності з’являється лише тоді, коли вони стають настільки рідкісними, що втрачають комерційну цінність. Але буває і навпаки, наприклад по мірі того, як носороги стають все рідкіснішими, зростає ціна їхнього рогу на чорному ринку.

Одна з найгарячіших суперечок стосовно експлуатації диких видів виникла навколо полювання на китів. Після того, як з’ясувалося, що у результаті промислу чисельність багатьох видів китів знизилась до загрозливо низького рівня, у 1986 році Міжнародна комісія по китах заборонила промисловий вилов китів. Однак незважаючи на це чисельність більшості видів китів так і продовжує лишатись низькою, ймовірно через нелегальний вилов, загибель особин при зіткненні із суднами чи потраплянні у рибальські сіті.

Дата добавления: 2014-01-04