Показники результатів макроекономічної діяльності (макроекономічні показники продукту та доходу) та методи їх обчислення

СНР передбачає застосування великої кількості макроекономічних показників. Серед них основними є ті, що подають інформацію про результати економічної діяльності країни і використовуються для здійснення макроекономічного аналізу та формування економічної політики держави.

Первинним показником результатів функціонування економіки країни є випуск – сукупна ринкова вартість товарів і послуг, вироблених резидентами країни за відповідний період. Згідно з межами виробничої сфери, визначеними в СНР, випуск включає:

- товари, вироблені одиницями – резидентами країни, незалежно від того, як вони використовуються (поставлені іншим інституційним одиницям або використані для власного невиробничого споживання чи нагромадження, включаючи приріст запасів матеріальних оборотних коштів);

- послуги, надані іншим інституційним одиницям, зокрема неринкові послуги органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства;

- послуги домашніх господарств за проживання у власному житлі і домашні послуги, які надаються оплачуваною домашньою прислугою.

Для обчислення випуску враховуються різні ціни. Переважно випуск оцінюється в основних (базисних) цінах. Основна ціна – це ціна, яку отримують виробники товарів і послуг і яка не включає податки на продукти, але враховує субсидії на продукти. Якщо оцінка в основних цінах є неможливою, то використовуються ціни виробників, які крім основних цін включають також податки за мінусом субсидій на продукти, крім податків, аналогічних податку на додану вартість. В операціях, які характеризують використання товарів і послуг, застосовуються ринкові ціни (ціни покупців). Такі ціни включають всі податки за мінусом субсидій на продукти. Це означає, що ринкові ціни відображують усі витрати покупців на придбання продукції.

Серед показників, які характеризують результати економічної діяльності країни, центральне місце посідає валовий внутрішній продукт (ВВП). За своєю сутністю ВВП – це ринкова вартість кінцевої продукції, виробленої резидентами країни за відповідний період.

Для з’ясування сутності ВВП важливе значення мають такі поняття, як „внутрішній продукт” і „кінцева продукція”. Визначення ВВП як внутрішнього продукту означає, що при його обчисленні враховуються результати виробничої діяльності внутрішньої економіки, до якої відноситься діяльність резидентів на географічній території даної країни. На відміну від цього національна економіка – це економічна діяльність усіх резидентів даної країни, незалежно від їх місцезнаходження. ВВП порівняно з випуском точніше вимірює обсяг національного виробництва, оскільки всі товари і послуги, що виробляються в країні, враховуються у ньому лише один раз. Отже, ВВП виключає кількоразове врахування результатів виробничої діяльності.

Кінцева продукція – це всі вироблені товари та послуги, які статечно виходять із сфери виробництва, тобто не використовуються для подальшого виробництва. Кінцева продукція є продукцією кінцевого використання, до якої відноситься та частина випуску, що спрямовується на кінцеве споживання, інвестування та експорт. ВВП не враховує ту частину випуску, яка є проміжною продукцією (проміжним споживанням). До проміжної продукції відносяться товари та послуги, що купуються з метою подальшого перероблення, оброблення чи перепродажу. Вартісна оцінка проміжної продукції – це вартість товарів і послуг, які використані інституційними одиницями для виробничих потреб, мінус вартість споживання основного капіталу.

Як уже зазначалося, для обчислення випуску, в тому числі й ВВП, використовуються відповідні ціни. Проте деякі товари і послуги не продаються на ринках і не мають реальної ціни. У такому разі, обчислюючи ВВП, застосовують умовне оцінювання. Умовну оцінку називають приписаною вартістю. Вона застосовується у певних випадках.

По-перше, це стосується житлової сфери. Як відомо, особа, котра наймає житло, платить орендну плату. Вона входить до складу ВВП як дохід власника будинку і витрати наймача. Проте більшість людей проживає у своїх власних будинках. Вони не платять орендної плати, але отримують такі самі послуги, що й наймачі житла. Для врахування послуг, якими користуються власники будинків, у ВВП включають вартість цих послуг на рівні орендної плати, яку власник будинку ніби сплачує сам собі. По-друге, приписана вартість застосовується у разі оцінювання послуг, які надає держава. Це стосується послуг державного управління, армії, міліції тощо. Такі послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни, а фінансуються за рахунок державного бюджету. Система національних рахунків ураховує такі послуги у ВВП згідно з бюджетними видатками на їх фінансування. Тому заробітна плата працівників бюджетної сфери розглядається як вартість їхньої продукції.

Не всі кінцеві товари та послуги можуть бути враховані у ВВП. Наприклад, оренда автомобілів та інших благ тривалого користування, за аналогією з орендою житла, мала б враховуватися у ВВП за приписаною вартістю. Але на практиці зробити це неможливо. Відомо також, що домашні господарства виробляють і самі споживають у домашніх умовах страви, які не потрапляють на ринок. Проте вартість, що додається у процесі приготування домашніх страв, у ВВП не враховують. Неможливо також врахувати у ВВП і приписану вартість товарів і послуг, що виробляються і продаються у тіньовій економіці. Наведені приклади підтверджують, що ВВП не є абсолютно точним показником результатів економічної діяльності країни, але з усіх можливих показників він є найбільш точним.

Згідно з СНР результати економічної діяльності виступають, з одного боку, як вироблений продукт, з іншого – як утворений дохід. ВВП є не лише виробленим продуктом, а й показником первинних доходів, які утворюють резиденти всередині країни. Проте дохід країни залежить і від результатів їх економічних відносин із зовнішнім світом. Це означає, що ВВП не повною мірою відбиває доходи, які може мати країна у своєму розпорядженні. Тому поряд із ВВП у СНР застосовуються й інші показники, які повніше відбивають величину доходу країни.

По-перше, первинні доходи, утворені в результаті виробничої діяльності одиниць-резидентів, розподіляються в основному між іншими одиницями-резидентами. Але певна частина їх може розподілятися на користь одиниць-нерезидентів (наприклад, проценти за кредити, надані країні іноземцями). На противагу цьому деякі первинні доходи, утворені в інших країнах, можуть розподілятися на користь одиниць-резидентів (наприклад, оплата праці, зароблена одиницями-резидентами за кордоном).

У результаті наведеного розподілу первинних доходів формується показник валовий національний дохід. Він дорівнює валовому внутрішньому продукту плюс первинні доходи, які отримують одиниці-резиденти від одиниць-нерезидентів, мінус первинні доходи, які виплачуються нерезидентам. Цей показник є аналогом валового національного продукту, який застосовувався в СНР до 1993 р.

По-друге, первинні доходи, які отримують резиденти, можуть використовуватися частково для надання трансфертів нерезидентам. Аналогічно, резиденти можуть отримувати трансферти, джерелом яких є первинні доходи резидентів інших країн. У результаті такого вторинного розподілу доходу утворюється показник валовий національний наявний дохід. Він дорівнює валовому національному доходу плюс поточні трансферти, які надходять у країну від нерезидентів, мінус поточні трансферти, які надаються в розпорядження нерезидентів.

До основних макроекономічних показників слід також віднести кінцеве споживання та національні заощадження.

Кінцеве споживання – це вартість товарів і послуг, використаних для задоволення як індивідуальних, так і колективних потреб людей. Воно складається з витрат на кінцеве споживання домашніх господарств, органів державного управління та некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства.

Національні заощадження – це та частина валового національного наявного доходу, яка не використана на кінцеве споживання, а може бути спрямована на здійснення нагромадження, що охоплює приріст основного капіталу, зміну товарно-матеріальних запасів і придбання за мінусом вибуття цінностей.

Валовий внутрішній продукт можна обчислювати за трьома методами: виробничим (за доданою вартістю), розподільчим (за доходами) і за методом кінцевого використання (за витратами). Ці методи спираються на різну інформацію, але мають забезпечувати однаковий результат. Іншими словами, величина ВВП не залежить від методу його обчислення.

Виробничий метод. За цим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс чисті продуктові податки:

ВВП = (Випуск – Проміжне споживання) +

+ (Податки на продукти – Субсидії на продукти) (2.1)

У наведеній формулі вираз „випуск мінус проміжне споживання” є валовою доданою вартістю, створеною в окремих галузях економіки, а вираз „податки на продукти мінус субсидії на продукти” – це чисті продуктові податки.

Валова додана вартість – це та частина випуску, яка додається факторами виробництва до вартості проміжного споживання, тобто вартості сировини, матеріалів, електроенергії тощо, спожитих у процесі виробництва. Тому величина валової доданої вартості визначається як різниця між випуском і проміжним споживанням. Вона є валовим показником, оскільки включає в себе амортизацію (споживання основного капіталу).

До продуктових податків належать такі податки, що стягуються пропорційно до кількості або вартості продуктів, які вироблені та продані як всередині країни, так і за кордон, або імпортовані резидентами. До цих податків відносять податок на додану вартість та інші податки такого типу, а також акцизний збір, імпортне та експортне мито тощо. Субсидії на продукти – це такі субсидії, які надаються з державного та місцевих бюджетів одиницям-резидентам для відшкодування поточних збитків підприємств.

Розподільчий метод (за доходами). За цим методом ВВП являє собою суму первинних доходів, створених резидентами за певний період. При цьому до первинних доходів відносяться доходи, що утворюються внаслідок первинного розподілу виробленого ВВП між факторами виробництва, тобто між трудом, капіталом, а також урядом, який за свої послуги отримує податки. Виходячи з цього, величина ВВП обчислюється за формулою:

ВВП = Зарплата найманих працівників + Валовий прибуток +

+ Змішаний дохід + Податки на виробництво та імпорт –

– Субсидії на виробництво та імпорт (2.2)

Заробітна плата найманих працівників охоплює оплату праці у грошовій і натуральній формі, що нараховується всім найманим працівникам, та відрахування роботодавців до страхових фондів.

Валовий прибуток характеризує перевищення доходів підприємств над їхніми поточними витратами і розподіляється на прибуток і споживання основного капіталу (амортизаційні відрахування). У свою чергу, прибуток підприємств розподіляється на такі елементи: а) податок на прибуток; б) дивіденди акціонерам; в) нерозподілений прибуток.

Змішаний дохід – це дохід від індивідуального бізнесу (наприклад, невеликі майстерні, магазини, перукарні). Особливістю індивідуальних підприємств є те, що вони знаходяться у власності окремих осіб або невеликих груп людей, первинні доходи яких неможливо розподілити на заробітну плату та прибуток.

Податки на виробництво та імпорт складаються з двох елементів: а) податки, які сплачують одиниці-резиденти до державного бюджету, що пов’язані з виробництвом та імпортом товарів і послуг; б) платежі, які стягує держава з одиниць-резидентів за використання факторів виробництва та отримання дозволу на здійснення окремих видів економічної діяльності (податок на землю, транспортні засоби тощо). Податки на виробництво та імпорт розглядаються як первинний дохід держави в особі уряду.

Субсидії на виробництво та імпорт включають крім поточних субсидій на продукти й інші субсидії, що мають природу капітальних трансфертів.

Метод кінцевого використання (за витратами). За цим методом ВВП визначається як сума всіх видів кінцевого використання (кінцеве споживання, валове нагромадження, чистий експорт). Згідно з таким визначенням ВВП можна обчислити за формулою:

ВВП = Кінцеве споживання + Валове нагромадження +

+ Чистий експорт (2.3)

Як уже зазначалося, до кінцевого споживання входить споживання домашніх господарств, некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства та споживання органів державного управління.

Валове нагромадження розраховується як сума валового нагромадження основного капіталу, зміни запасів оборотних коштів (товарно-матеріальних запасів) та чистого придбання цінностей (придбання за мінусом вибуття цінностей). Витрати, пов’язані з валовим нагромадженням основного капіталу та зміною товарно-матеріальних запасів, є інвестиціями, оскільки вони спрямовані на збільшення виробничого потенціалу економіки. Що стосується витрат, пов’язаних із чистим придбанням цінностей, то вони не відносяться до інвестицій. Це пояснюється тим, що в даному разі під цінностями розуміють дорогоцінні метали і камені, антикварні вироби, мистецькі товари тощо. Вони являють собою непродуктивні активи, які використовуються не для виробництва, а з метою збереження чи збільшення реальної вартості зазначених цінностей. Враховуючи, що чисте придбання цінностей становить конче малу частку в складі валового нагромадження, при визначенні ВВП за методом кінцевого використання валове нагромадження прирівнюють до валових інвестицій.

Слід розрізняти реальні та фінансові інвестиції. Інвестиції як макроекономічна категорія – це реальні інвестиції, оскільки вони збільшують обсяг реального (фізичного) капіталу. Фінансові інвестиції є вкладанням грошових коштів в акції, облігації та інші фінансові активи. Вони не збільшують реальний капітал, а відображують передавання фінансових ресурсів від одних економічних суб’єктів до інших. У широкому розумінні до інвестицій можна віднести будь-яку поточну діяльність, яка збільшує майбутній виробничий потенціал економіки. Під таким кутом освіту також можна розглядати як інвестицію в людський капітал, оскільки вона збільшує можливості робочої сили країни щодо виробництва валового внутрішнього продукту.

За впливом на основний капітал у складі валових інвестицій вирізняють два елементи:

- чисті інвестиції — це та частина валових інвестицій, що спрямовується на приріст основного капіталу;

- відновлювальні інвестиції — та частина валових інвестицій, що використовуються на відновлення зношеного капіталу. Ці інвестиції дорівнюють амортизації, яка відображує величину споживання основного капіталу.

Отже, якщо від валових інвестицій відняти амортизацію, то отримаємо чисті інвестиції:

Чисті інвестиції = Валові інвестиції – Амортизація (2.4)

Чистий експорт відображує вплив зовнішньої торгівлі на ВВП. Експорт відображає витрати нерезидентів на закупівлю і виробництво національних товарів і послуг, а імпорт, навпаки – витрати резидентів на закупівлю і виробництво іноземних товарів і послуг. Це означає, що зростання експорту збільшує витрати на виробництво ВВП за рахунок іноземців, а зростання імпорту зменшує витрати національної економіки на виробництво ВВП. У підсумку ВВП збільшується на таку величину, на яку іноземні витрати на закупівлю національних товарів і послуг (експорт) перевищують витрати національної економіки на іноземні товари і послуги (імпорт). Цією величиною є чистий експорт, який визначається за формулою:

Чистий експорт = Експорт – Імпорт (2.5)

Обчислення ВВП за формулою (2.3) відповідає принципам СНР-93. Але в процесі макроекономічного аналізу з метою розмежування кінцевих витрат приватного та державного секторів ця формула модифікується. Так, споживчі витрати домашніх господарств і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, можна об’єднати в категорію „приватне споживання”, а кінцеві споживчі витрати сектору загального державного управління можна визначити як „державне споживання”. Отже, кінцеві споживчі витрати складаються з двох елементів – приватного споживання та державного споживання. Аналогічно, складовими валового нагромадження є валові приватні інвестиції та валові державні інвестиції. Враховуючи наведену реструктуризацію кінцевого використання, отримуємо аналітичну формулу ВВП, обчисленого за методом кінцевого використання:

Y = C + I + G + NX, (2.6)

де Y – валовий внутрішній продукт (ВВП); С – приватне споживання; І – валові приватні внутрішні інвестиції; G – державні закупівлі; NX – чистий експорт.

Елементи рівняння (2.6) потребують певних пояснень. Так, приватне споживання (С) – це витрати на споживання всіх суб’єктів приватного сектору економіки, які переважно складаються зі споживання домогосподарств. У різних країнах частка приватного споживання у складі ВВП суттєво коливається. До складу витрат на приватне споживання входять: товари поточного споживання (продовольчі товари, одяг, взуття, санітарно-гігієнічні товари тощо); товари тривалого користування (транспортні засоби, побутова техніка тощо); послуги (житлово-комунальні, юридичні, медичні, освітні тощо). Валові приватні внутрішні інвестиції (І) охоплюють лише ті інвестиції, що фінансуються резидентами всередині країни. Інвестиції, що фінансуються нерезидентами, називаються іноземними інвестиціями, які впливають на чистий експорт. Державні закупівлі (G) охоплюють витрати державних органів (центральних і місцевих) на закупівлю споживчих та інвестиційних товарів і послуг. Державні витрати на закупівлю споживчих товарів і послуг (державне споживання) пов’язані з утриманням органів державного управління, армії, міліції, освіти, науки тощо. Державні інвестиції спрямовуються на закупівлю зброї, офісної техніки, на будівництво доріг, службових будинків тощо. Слід наголосити, що до державних закупівель не входять видатки держави, пов’язані з виплатою трансфертних платежів (пенсії, стипендії тощо), а також видатки з обслуговування державного боргу (процентні платежі). Це пояснюється тим, що ці видатки не відображують закупівлю товарів і послуг, а слугують інструментом перерозподілу доходів. Виходячи з цього слід розрізняти два поняття: державні закупівлі та державні видатки. Державні закупівлі є елементом сукупних витрат на виробництво ВВП, а державні видатки відображують видатки державного бюджету. Державні видатки перевищують державні закупівлі на величину трансфертів і видатків з обслуговування державного боргу. Чистий експорт (NX) обчислюється як різниця між експортом (ЕX) та імпортом (ІМ). Отже, чистий експорт можна визначити за формулою, яка подібна формулі (2.5):

NX = ЕX – ІМ (2.7)

Внутрішній продукт за своєю сутністю – це додана вартість. Амортизація (споживання основного капіталу), яка входить до ВВП, не є елементом доданої вартості. Вона відображує вартість, яка переноситься з основних фондів на продукт у процесі його виробництва. Тому її слід віднести до перенесеної вартості й до проміжного споживання. Це означає, що з теоретичного погляду амортизацію необхідно виключати з розрахунку внутрішнього продукту. Проте в економічній практиці обчислення амортизації не відповідає вимогам СНР. Згідно з цими вимогами амортизація має нараховуватися на відновну вартість основних фондів (на практиці часто використовують первісну вартість) і на основі прямолінійного методу (на практиці часто застосовують прискорені методи). Усі ці відхилення від вимог СНР роблять облік амортизації неточним і незіставним між окремими країнами. Тому як показник додатної вартості застосовується ВВП, який враховує амортизацію і є валовою доданою вартістю. Поряд із цим за потреби вилучення амортизації може застосовуватися точніший показник внутрішнього продукту, а саме чистий внутрішній продукт. Його можна обчислити за формулою:

NDP = Y – A, (2.8)

де NDP – чистий внутрішній продукт, А – амортизація.

Оскільки ВВП вимірює лише доходи, які отримує країна від внутрішнього виробництва, він не охоплює всі доходи резидентів. Щоб урахувати доходи від зовнішньоекономічної діяльності, застосовуються два додаткових показники. Першим з них є валовий національний дохід (GNI), який визначається за формулою:

GNI = Y – NI_f (2.9)

де NI_f – чисті первинні доходи, отримані з-за кордону, які визначаються як різниця між первинними доходами, отримуваними резидентами з-за кордону (заробітна плата, доходи від власності, податки мінус субсидії на виробництво та імпорт), та аналогічними первинними доходами, виплачуваними нерезидентам.

Найбільш повною характеристикою національного доходу країни є валовий національний наявний дохід, який визначається за формулою:

GNDI = GNI + NTR_f (2.10)

де NTR_f – чисті поточні трансферти, отримані з-за кордону, які охоплюють: чисті поточні податки на доходи, майно тощо, одержані від інших країн; чисті соціальні виплати та інші чисті поточні трансферти, отримані з-за кордону.

Валовий національний наявний дохід відображує весь дохід (як зароблений, так і отриманий від зовнішнього світу), яким може розпоряджатися країна. Переважна частина цього доходу спрямовується на споживання, інша – на заощадження. Звідси випливає формула національних заощаджень:

Національні заощадження = GNDI – Кінцеве споживання (2.11)

Дата добавления: 2014-01-04