Лекція 2. Основи культури української мови

План

Лекція 1. Державна мова – мова професійного спілкування

Семестровий модуль 1. Законодавчі та нормативно-стильові основи професійного мовлення

1.1.Предмет і завдання курсу, його наукові основи.

1.2 Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.

1.3. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Професійна мовнокомунікативна компетенція.

1.4. Мовні норми.

1.5. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.

Мова професійного спілкування: визначення, основні компоненти, функції.

В умовах подальшої демократизації, духовно-інтелектуального відродження українського народу, гуманізації та гуманітаризації реформованої освіти активується проблема екології духу людини, зокрема української мови. Курс „Мова професійного спілкування” охоплює питання формування комунікативних навичок майбутніх спеціалістів. Оволодіння основами будь-якої професії розпочинається із засвоєння певної системи загальних і професійних знань, а також оволодіння основними способами розв’язання професійних завдань, тобто опанування фахівцем наукового дискурсу професії, основою якої є сучасна українська літературна мова.

Мова професійного спілкування - це форма сучасної української літературної мова (СУЛМ), специфіку якої зумовлюють особливості спілкування у виробничо-професійній сфері. Володіння мовою професійного спілкування - це, по-перше, знання власне мови професійного спілкування (крім норм СУЛМ, це і спеціальна термінологія, і особливості побудови синтаксичних конструкцій, тексту тощо), тобто сформованість мовної компетенції, по-друге - уміння використовувати ці знання на практиці, доцільно вибирати те чи інше слово з синонімічного ряду, доречно поєднувати вербальні, паравербальні і невербальні засоби спілкування відповідно до мети, ситуації мовлення, тобто сформованість комунікативних навичок. Отже, мова професійного спілкування - це засіб ефективного, мовного професійного спілкування, це наука і мистецтво усної переконуючої комунікації, що становить елемент фундаменту професіоналізму в умовах сучасної ринкової економіки, оскільки очевидно, що мало мати професійні знання, добре знати свій фах. Імідж і кар’єрний ріст прямо пропорційно залежать від вміння реалізувати свої знання, довести свій професіоналізм, зокрема через слово, мову, мовну культуру.

Завдання курсу МПС - сформувати мовну компетентність, майбутніх фахівців, створити мовно-мовленнєву базу, оперуючи якою можна реалізувати будь-яку ситуацію мовного спілкування.

Мета професійного спілкування - урегулювання ділових стосунків у державно-правовій та виробничо-професійній сферах життя через організацію, стимул, контроль, реакцію, розв’язання професійних завдань та виробничий ситуацій.

Сучасна українська літературна мова як засіб мовного професійного спілкування.

Мова - найважливіший, універсальний засіб спілкування, організації та координації всіх видів суспільної діяльності: галузі виробництва, побуту, обслуговування, культури, освіти.

Українська мова - єдина національна мова українського народу. Вона належить до східної групи слов’янських мов, нею розмовляють близько 45 млн. людей, які мешкають в Україні, а також ті, які проживають за її межами. У статті 10 Конституції України, яку було прийнято 28 Червня 1996 р., проголошено, що українська мова є державною мовою в Україні, і держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Державна мова - це „закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку та інформатики” (там же, с 126).

В однонаціональних державах немає потреби юридичного закріплення статусу мови. В Україні (як і в інших країнах) державною є мова більшості населення. Українська мова мала статус державної уже у XIV - першої половини XVI століття.

Поняття літературної мови. Мовна норма.

Українська мова є єдиною національною мовою українського народу. Вона існує у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові та у нижчих формах - її територіальних діалектах.

Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, театр, науку і освіту та побут людей.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя. Основоположником по праву вважають Т. Г. Шевченка. Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов’язкових для всіх літературних норм.

Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні типи норм:

- орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень)

- графічні (передача звуків на письмі)

- орфографічні (написання слів)

- лексичні (слововживання)

- морфологічні (правильне вживання морфем)

- синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень)

- стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування)

- пунктуаційні (вживання розділових знаків)

- мовленнєвий етикет - це правила мовленнєвої поведінки, прийняті національним колективом мовців, це стійкі формули спілкування (вітання, прощання, побажання, запрошення та ін.)

Мовні норми фіксуються в правописі, словниках, довідниках, підручниках з української мови.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало знати мовні норми й послідовно дотримуватися їх.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.

Риси усного мовлення:

1. Первинне.

2. Діалогічне (полілогічне).

3. Розраховане на певне коло слухачів, що виступають співрозмовниками.

4. Непідготовлене заздалегідь.

5. Живе спілкування.

6. Додаткові зоро-слухові засоби: інтонація, міміка, жести.

7. Імпровізоване мовлення.

8. Чітко індивідуалізоване мовлення.

9. Емоційне й експресивне мовлення.

10. Повтори, зіставлення, різні тропи, фразеологізми.

Писемне мовлення характеризується такими ознаками:

1. Вторинне.

2. Монологічне.

3. Графічно оформлене.

4. Пов’язане з попереднім обдумуванням.

5. Старанний відбір фактів та їх мовне оформлення.

6. Відбір мовних засобів, чітко підпорядкування стилю і типу мовлення.

7. Повній і ґрунтовний виклад думки.

8. Поглиблена робота над словом і текстом.

9. Редагування думки і форми її вираження.

10. Самоаналіз написаного.

Запитання для самоконтролю:

1.Назвіть основні причини актуальності проблеми культури мовлення.

2.Доведіть, що оволодіння основами професії розпочинається з мови і мовлення.

3.Дайте визначення мови професійного спілкування.

4.Яка мета мови професійного спілкування?

5.У чому ви вбачаєте основні чинники удосконалення МПС?

6. Охарактеризуйте усну та писемну форму спілкування.

7. Дайте визначення літературної мови та назвіть основні її норми.

Дата добавления: 2014-01-04