Політична система суспільства

ПЛАН

1. Сутність політичної системи.

2. Структура i функції політичної системи.

3. Особливості політичної системи України.

Для того, щоб в подальшому дати наукове визначення політичної системи суспільства, потрібно з самого початку взяти найбільш просту дефініцію (визначення). Політична система – це система, за допомогою якої здійснюється політичне життя суспільства.

Політична система функціонує наряду з іншими системами суспільства: економічною, соціальною, духовною, але у неї є свої специфічні риси. Це участь у розв'язанні таких проблем, як інтеграція суспільства, розподіл в масштабах держави матеріальних і духовних цінностей, здійснення монополії на державний примус в масштабах суспільства і в цілому монополії на здійснення влади.

На зорі цивілізації політична система майже повністю співпадала з державою. Держава була першим інститутом політичної системи. І лише з часом виникли інші інститути.

Коли з тих чи інших причин політичні системи сучасних країн зводяться в основному до інституту держави, суспільство в своєму розвитку відкидається до таких часів, коли громадяни могли приймати участь в політичному житті тільки через державні структури, тобто тільки під безпосереднім державним контролем. Це особливо характерно для тоталітарних режимів, де держава контролює всі сторони життя суспільства.

За умов сучасної цивілізованої політичної системи дії політичних партій та громадських організацій регламентуються законом, а не волею чиновників. Закон же, як правило, дає досить широке поле самостійної діяльності. Політичне життя, таким чином, стає багатшим за змістом, найбільш повнокровним, різнобарвним і, головне, дає змогу брати в ньому участь усім громадянам.

Політична система, як і всяка система, має свої межі в суспільстві. Американський політолог Девід Істон вважає, що політична система взаємодіє з суспільством шляхом взаємного впливу. Вплив суспільства на систему він назвав «входом у систему»; вплив системи на суспільство – «виходом». Постійна взаємодія політичної системи з суспільством йде безперервно шляхом «входу-виходу». Нормально діюча політична система реагує на всякий «вхід», який може бути у формі вимог, або ж підтримки. Підтримка, як правило, означає задоволеність існуючим станом в суспільстві, вимоги потребують змін. Реагуючи на суспільні прояви, політична система підтримує у суспільстві як змінність так і стабільність. Але здорова політична система не допускає, щоб змінність привела до корінних переворотів, а стабільність переросла в застій.

Політична система може діяти на основі певних політичних норм і правил, на основі певної політичної свідомості і культури людей, на основі певних норм моралі і політичної етики. Визначальну роль в політичній системі відіграють державні й недержавні соціальні інститути, через які безпосередньо здійснюється влада і йде процес керівництва суспільством. Цілісність політичної системи забезпечує її центральний компонент – політична влада, яка пов'язує всі її складові в єдине ціле.

Таким чином, політична система є сукупність державних і недержавних соціальних інститутів, які в рамках певних норм і правил, що відображають стан суспільства здійснюють владу і керують суспільством.

Система суспільства включає в себе декілька підсистем:

а) політичну організацію;

б) політичні відносини;

в) політичні і правові норми;

г) політичну свідомість і політичну культуру.

Політична організація включає в себе державу та її інститути, політичні партії, громадські організації та об'єднання. Держава – чисто політична організація, яка здійснює державну владу. Політичні партії за умов демократії безпосередньо державною владою не володіють, але мають прямий вплив на державну владу через своїх членів, які займають державні посади: парламентаріїв, міністрів, губернаторів та ін. Цей вплив може бути вирішальним, якщо партія одноосібно формує свій уряд і має більшість в парламенті. Що стосується громадських організацій, які не носять відверто політичний характер, таких як профспілки, молодіжні, ветеранські організації та ін., то слід відзначити, що вони мають значний вплив на політику. Так, Федерація профспілок України напередодні виборів Верховної Ради 1998 року, навіть створила Всеукраїнську партію трудящих, яка повинна була лобіювати інтереси профспілок в парламенті. Значною силою в політичному житті є ветеранські організації. Від їх підтримки тієї чи іншої політичної сили в чималій мірі залежать результати виборів і подальша політична лінія. Молодіжні організації завжди розглядалися політичними партіями як резерв і опора в молодіжному середовищі. Молоді активісти широко залучаються політичними партіями до передвиборної боротьби. Що стосується таких організацій як спортивні товариства, об'єднання за інтересами (філателістів, рибалок, туристів та ін.), то і вони, особливо за умов політизованого суспільства, можуть носити політичне забарвлення. Наприклад, напередодні виборів до Верховної Ради України 1998 року популярна футбольна команда спортивного товариства «Динамо» (Київ) вступила до лав Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). Члени об'єднання любителів пива створили свої політичні партії в багатьох країнах світу. Учасники інших громадських об'єднань напередодні виборів в неформальній обстановці вирішують, яку партію будуть підтримувати на виборах. Цього не можуть не враховувати політичні партії і між ними постійно йде боротьба за вплив на неполітичні об'єднання громадян.

Деякі політологи включають в політичну організацію суспільства і засоби масової інформації. Вони мотивують це тим, що засоби масової інформації є самостійними суб'єктами політичної діяльності, які мають великий вплив на політичне життя. З цим можна погодитись тільки в тому випадку, якщо засоби масової інформації незалежні як від держави, так і від політичних партій та громадських організацій. В іншому разі вони не більш як виразники волі їх власників і не можуть займати самостійну позицію. Наприклад, популярна газета «Голос України» виражає не свою думку, а позицію Верховної Ради, тобто свого власника. Газета «Ветеран» – думку керівництва організації ветеранів України.

Трапляється, що в політичну організацію суспільства включають в якості самостійної ланки трудові колективи. Істинність цього положення залежить від реального стану справ. Якщо згідно конституції держави трудові колективи виконують важливі політичні функції, то вони є самостійними суб'єктами політичної організації, але, як правило, трудові колективи покликані виконувати свої прямі обов'язки, а політичну діяльність їх члени ведуть за межами виробництва, установи або ж навчального закладу.

Якщо ж говорити про класичний склад політичної організації суспільства, то вона включає в себе державу, політичні партії та громадські організації.

Що стосується політичних відносин, то ця складова частина політичної системи включає в себе відносини між соціальними групами, націями і народностями, громадянами і державою, між політичними інститутами з приводу вироблення політичної лінії і здійснення влади. Ці відносини можуть носити самий різноманітний характер від відкритої конфронтації до прямого союзу, від взаємної підтримки до повного розриву конструктивних стосунків, від взаємних обвинувачень до коаліційної роботи. В кінцевому рахунку політичні відносини мають за мету досягнення влади або ж впливу на неї.

Здійснення політичної влади неможливе без політичних і правових норм. Це також складова політичної системи. Все різнобарв'я політичних відносин може розгортатись тільки в межах певних норм. Норми ці визначаються, насамперед, політичним режимом. При тоталітарному політичному режимові вони звужують поле політичної діяльності до мінімуму, при демократичному надають самий широкий простір. Відсутність політичних і правових норм в країні означає, що відсутня і політична система. Вона або ж зруйнована, або ж знаходиться в стані становлення, що характерно для країн, які переживають революційні події. В таких випадках дуже часто діє політична сваволя, яка може носити назву революційної законності, революційного порядку, надзвичайного стану, тощо. Таке положення веде до масових зловживань владою, порушень прав людини, фальсифікацій, шаленої демагогії і т. і.

Політична система функціонує нормально тоді, коли її живлять політичні теорії, ідеї, коли вироблені відповідні традиції і певний погляд громадян на політичні відносини, тобто їх політична свідомість і політична культура. Політична свідомість і політична культура важливі складові політичної системи суспільства. Про них мова піде в спеціальній лекції.

Прийняття Конституції України стало переломним моментом в розвитку політичної системи нашої молодої держави. Політична система, основні параметри якої закріплені в Конституції, повинна забезпечити функціонування політичного життя суверенної, демократичної, соціальної, правової держави. Але для того, щоб це було здійснено, потрібно досягти певних цілей, І, насамперед, встановлення дійсного народовладдя, коли громадяни країни активно приймають участь в політичному житті, маючи за мету як своє благо, так і благо держави. Необхідно дати простір процесам саморегулювання та самоуправління суспільства, створити умови для безперешкодного прояву громадянської ініціативи, налагодити механізм вільного формування та виявлення інтересів та волі всіх соціальних груп, їх узгодження та реалізації в політиці держави. Фіксування статусу правової держави в нашій Конституції означає, що необхідно досягти чіткого розмежування функцій держави та громадянського суспільства, а для цього потрібно позбутися розмитості і структурної невизначеності суспільства, забезпечити процес його соціальної диференціації – розмаїття укладів і верств. При цьому головний акцент має бути зроблено на забезпеченні рівних прав і можливостей усім секторам економіки – приватному, кооперативному, колективному, корпоративному, державному тощо.

Важливою умовою досягнення успіху політичної системи є подолання кризи демократії, з якою зіткнулося наше суспільство, як і ряд інших посткомуністичних держав. Ця криза виявляється в тому, що демократія форсовано проявляє себе в сфері політичній і відстає в сфері соціально-економічній. Криза демократії породжує ностальгію за авторитарним минулим у певної частини населення і у певних представників влади. Це проявляється у скептичному ставленні до демократичних процедур, або ж у спробах авторитарно направляти демократичний процес. Це є загрозою для становлення правової держави. В той же час для забезпечення переходу до демократії держава повинна використовувати жорсткі форми забезпечення законності і порядку, правові санкції щодо тих, хто порушує встановлені державою норми. Важливою метою реформування політичної системи є радикальне зміцнення законності і правопорядку з тим, щоб виключити будь-які зловживання владою, забезпечити надійні гарантії захисту конституційних прав та свобод громадян, а також виконання ними обов'язків по відношенню до суспільства та держави. Становлення правової держави вимагає чіткого розмежування функцій законодавчої, виконавчої та судової влади в відповідності з світовим досвідом розвитку демократичного суспільства. Цей досвід показує, що без такого розмежування демократії не буває, а буває лише диктатура в самих різних формах. В процесі реформи політичної системи повинен бути створений механізм, який забезпечить самооновлення політичної системи з врахуванням зміни як внутрішніх, так і міжнародних умов, і який здатний до активного розвитку і втілення у всі сфери життя принципів демократії.

Особливо важливим є розвиток місцевого самоврядування – права територіальної громади – жителів села чи декількох сіл, що добровільно об'єдналися в сільську громаду, жителів селища або міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Необхідно, щоб органи місцевого самоврядування – сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст – районні та обласні ради ефективно здійснювали волю місцевого населення, стали невід'ємною часткою місцевих громад, виразником їх інтересів у сфері місцевого життя. На новий історичний рубіж українське суспільство може вийти лише за умов, коли його творчий потенціал буде вiдповiдати рівню завдань історичного поступу.

Лекція 3

Дата добавления: 2014-01-04