Типологія викладачів

Авторитет викладача

Ніхто не може навчитися в людини, яка не подобається.

Ксенофонт, давньогрецький письменник

Сукупність професіоналізму діяльності та професіоналізму особистості створюють авторитет викладача. Авторитет (лат. auctorias – влада, вплив) – визнання права викладача приймати відповідальне рішення, яке заслуговує певної довіри.

Є така залежність: що більш піднесені ідеали людини, то масштабніша особистість та яскравіший зміст її життя, вимогливіша вона до себе і вищий авторитет. Авторитетний викладач викликає в багатьох студентів бажання брати з нього приклад. Вони запозичують його думки, ставлення до праці, навіть деякі манери поведінки (неусвідомлене наслідування). Авторитетний викладач (і куратор) є також важливим чинником формування студентського колективу і виховання кожного студента. Коли викладач по-справжньому авторитетний, будь-яка його сувора оцінка не принижує студента, а викликає в нього бажання усунути власні хиби, виправити помилки. Якщо висока оцінка чесно відпрацьована в авторитетного викладача, вона підвищує самоцінність студента, а отримані ним знання стають вагомішими. В авторитетного викладача і вчитися цікавіше.

Узагальнений портрет авторитетного викладача (за відгуком студентів):

· високий загальний інтелектуальний рівень, широка ерудиція і глибокі знання своєї науки.

· підвищена інтелектуально-творча, громадянська, політична та інша активність.

· моральна культура, інтелігентність, здібність до емоційного співробітництва.

· здатність брати на себе відповідальність, коли виникають якісь педагогічні проблеми.

· професійна чесність і людська совість.

Студенти ставлять такі вимоги до своїх викладачів:

· доброта, чуйність і педагогічний такт;

· професійні якості в діяльності й поведінці;

· справедливість у педагогічних вимогах і об’єктивність в оцінюванні.

Студенти знаходять моральне виправдання високої вимогливості до них викладача за умови, якщо він вимогливий до самого себе. Через недотримання цієї умови у студентів буває надмірно критичне ставлення до окремих викладачів, нерозуміння їхніх слабостей і хиб, неприйняття їхніх вимог. Хибний авторитет викладача – це авторитет пригнічення, придушення; авторитет відстані; авторитет педантизму; авторитет резонерства; авторитет лібералізму; авторитет байдужості.

У роботі зі студентами педагогічного ВНЗ треба вказувати, які риси цілком непридатні для вчителя:

· нелюбов до дітей, озлобленість до них;

· невміння спілкуватися, нездатність будувати з дітьми стосунки на основі взаємоповаги;

· безтактність;

· лінощі, безініціативність;

· пасивна настанова, що вчителі “повинні”та ін.

Викладач-початківець може проживати такі етапи професійного зростання:

1) Самостійне вирішення деяких педагогічних завдань за вже відомими теоріями та методиками, проте виникає розчарування в їхній ефективності.

2) Спроби працювати по-новому, але з’являється зневіра у власних педагогічних здібностях

3) Звернення до теоретико-методологічного апарату психології як науки, однак виникає сумнів у можливості отримати готові відповіді на свої запитання.

4) Педагогічна імпровізація та професійна творчість із виходом за межі науки, яка викладається, та усвідомлення свої місії в широкому соціокультурному контексті.

Ускладнюють проходження цих етапів високий рівень тривожності та недостатньо сформована „Я-концепція” викладача. Межовими смислами для молодого фахівця є моральні та релігійні цінності, самовдосконалення та саморозвиток, професійна самореалізація (за К. Дмитренко). На жаль, не всі викладачі досягають високого (навіть необхідного) рівня вимогливості до себе, тому й існує типологія викладачів за сукупністю притаманних їм професійних якостей і особистісних рис.

Студенти повинні зрозуміти головну ідею: не чекати, поки викладач їм сподобається, запропонує щось цікаве й організує сумісну діяльність із ними. Вони повинні поступово самі брати ініціативу в цьому питанні. Проте при побудові взаємин із конкретним викладачем студентам треба враховувати такі проблемні моменти, пов’язані з можливими різними рольовими позиціями викладача:

а) Викладач-спеціаліст у своїй галузі, для будь-якого студента спілкування с таким викладачем дуже корисне.

б) Викладач-друг. У цьому разі може виникнути проблема надмірного скорочення соціальної дистанції, і тоді студенти можуть навіть не сприймати викладача як фахівця.

в) Викладач-психотерапевт. Студенти вважають, що викладач повинен сам вирішувати їхні проблеми. Хоча дехто з викладачів іноді допомагає цим студентам, навіть виконує частину їхньої роботи, але завдання в нього інше – навчити студентів самостійно вирішувати проблеми.

г) Викладач-авторитет, приклад для наслідування. Така рольова позиція вельми хороша, проте дуже гірке розчарування тоді, коли студент раптом починає усвідомлювати, що авторитетний викладач у чомусь не досконалий. Це покладає на викладача особливу відповідальність, адже бути ідеальним надзвичайно важко.

д) Викладач, на жаль, може бути об’єктом глузування. Студенти відчувають задоволення, „перемиваючи йому кісточки”. Іноді таке обговорення викладача набуває грубої безтактної форми. Хоча ці викладачі частково заслуговують на таке ставлення до себе (недоліки поведінки, вади характеру, неохайність тощо), проте найбільш негативно оцінюють студенти викладачів, які ніякі (вони навіть самі себе не люблять).

е) Викладач-військовий, який занадто суворий, а студенти ж дорослі люди, і бути їм перед постійним жорстким педагогічним контролем дуже складно, хоча декому це подобається. Такий викладач робить цих студентів об’єктами своєї педагогічної опіки і контролю. Студент повинен усвідомити таку ситуацію і навчитися контролювати її, згідно поводитися, не дозволяти викладачеві маніпулювати собою. Пряме педагогічне управління можливе лише тоді, коли студент самостійно не може виконати завдання або дотримуватися норм поведінки, і водночас чутливий до соціального схвалення. Проте джерелом його дій завжди повинно бути самоуправління і внутрішній самоконтроль.

Поганий той учень, який

не перевершує свого вчителя.

Леонардо да Вінчі,

італійський художник

Типологія викладачів очима студентів:

1) Вічні студенти: високий рівень професіоналізму й інтелекту, завжди в пошуках нового, добре розуміють проблеми студентів і поважно до них ставляться, з ними легко спілкуватися та можна дискутувати на різні теми.

2) Військові: авторитарні, встановлюють армійську дисципліну (команди, накази) нав’язують свою точку зору, не беруть до уваги поглядів студентів, суворо контролюють і запроваджують систему покарань.

3) Викладачі, які лише відбувають свої обов’язки: формально виконують свою роботу, студентам дозволяють робити все, аби ті їм не заважали.

Типологія викладачів за результатами наукових досліджень:

Ціннісний тип (70%). Такі викладачі схильні управляти педагогічним процесом, у них переважає вербальний інтелект, вони володіють грамотною і багатою мовою, проте виявляють емоційну відчуженість від студентів, педантизм і мають великі соціальні претензії.

Гедоністи (15%), мета гедоністичного життя яких – вищі блага. Це викладачі-виконавці, які поширюють знання, мають розвинений інтелект. Вони відповідальні, соціально рефлексивні та здатні до емоційної співпраці зі студентами.

Реалісти (3%):мають розвинутий вербальний інтелект, але часто емоційно дискомфортні.

Творчі (12%):здатні генерувати ідеї, гармонійно гнучкі, активні, мають високий інтелектуальний потенціал і здатність до емоційної співтворчості зі студентами.

А які викладачі (за типологією) працюють у зарубіжних університетах? Це цікаво, адже Україна, як відомо, підписала Булонську декларацію, що відкриває перспективу українським студентам навчатися, а викладачам працювати за кордоном. Для прикладу наведемо моделі поведінки і діяльності викладача, які виокремив американський психолог М. Талон:

Модель 1: „Сократ” – викладач із репутацією любителя дискусій, суперечок, які навмисне сам провокує в аудиторії. Він часто бере на себе роль „адвоката диявола”, який обстоює непопулярні погляди. Йому властиві високий індивідуалізм, відсутність систематичності в навчальному процесі. Через постійну конфронтацію, що нагадує перехресний допит, студенти активно відстоюють власні позиції.

Модель 2: „ Керівник групової дискусії”, який головним у своїй діяльності вважає досягнення згоди і забезпечення співробітництва між студентами. Одночасно собі відводить роль посередника, для якого пошук демократичної згоди важливіший за результат дискусії.

Модель 3: „Майстер” – це викладач, який є зразком для наслідування, який студент повинен обов’язково копіювати не стільки в навчальному процесі, скільки у ставленні до життя взагалі.

Модель 4: „Генерал”, уникає будь-якої двозначності, підкреслено вимогливий, жорстко домагається слухняності, оскільки вважає, що завжди і в усьому має рацію, а студент, як армійський новобранець, повинен беззаперечно виконувати його накази.

Модель 5: „Менеджер”. Цей стиль поширений у радикально орієнтованих університетах і пов’язаний з атмосферою ефективної педагогічної діяльності, індивідуальним підходом до студентів, заохоченням їхньої ініціативи й самостійності. Такий викладач прагне до обговорення з кожним студентом змісту його навчального завдання, забезпечує якісний контроль за його виконанням і об’єктивно оцінює кінцевий результат.

Модель 6: „Тренер”, атмосфера спілкування якого в аудиторії пройнята духом командної належності. Студенти є членами єдиної команди, не мають значення як індивідуальності, але разом вини можуть „зрушити гори”. Викладачеві відведена роль натхненника групових зусиль, головним для нього є кінцевий результат, вагомий успіх, блискуча перемога.

Модель 7: „Гід” – втілений образ „ходячої енциклопедії”, лаконічний, точний і стриманий. Відповіді на всі запитання (як і можливі запитання) йому відомі заздалегідь. Технічно бездоганний, і саме тому дуже відверто нудний.

Як бачимо, багато чого спільного між українськими і зарубіжними викладачами. Їм притаманні як професійні достоїнства, так і недоліки педагогічної діяльності, вади особистості.

Для розвитку педагогічної майстерності викладача у ВНЗ потрібно реалізовувати основні принципи підготовки та перепідготовки педагога на основі професійного підбору (за Г. У. Матушанським і Ю. В. Цвенгером):

· Аналіз педагогічної діяльності майбутнього викладача ВНЗ повинен бути сфокусований на тих її аспектах, які спричиняють проблеми, труднощі, а не охоплювати всю сукупність його професійно-педагогічних функцій і посадових обов’язків.

· Серед професійно важливих характеристик майбутнього викладача ВНЗ мають бути виділені ті якості, які важко розвивати у дорослих і погано компенсувати у професійно-педагогічній діяльності, але вони є необхідними для вирішення професійно-педагогічних завдань (саме ці якості є параметрами профвідбору до викладацької діяльності).

· Професійно важливі характеристики, які можна розвивати та формувати шляхом професійного навчання та тренінгів, необхідно враховувати під час розробки спеціальних навчальних курсів і практикумів і обов’язково включати їх у навчальний процес підготовки та перепідготовки викладачів вищої школи.

· Професійно важливі якості особистості викладача, які можна компенсувати завдяки індивідуальному стилю діяльності, можуть бути основою для вибору конкретної предметної спеціалізації у підготовці та подальшій професійно-педагогічній діяльності викладача ВНЗ.

Педагогічна діяльність викладача має бути підпорядкована вимогам, які ставив В. О. Сухомлинський перед учителями: „Не забувайте, що грунт, на якому будується Ваша педагогічна майстерність – у самій дитині, в її ставленні до знань і до Вас, учителя. Це – бажання вчитися, натхнення, готовність до подолання труднощів”. Тобто викладач ВНЗ, який володіє педагогічною майстерністю, повинен формувати у студентів насамперед мотивацію до навчання.

Загальні настанови молодому викладачеві вищої школи:

· Появлення у студентській групі завжди бадьоре, впевнене, жваве.

· Загальне самопочуття мажорне, оптимістичне.

· Позитивний комунікативний настрій, яскраво виражена готовність до спілкування зі студентами.

· Енергійний прояв комунікативної ініціативи, налаштованість, на професійну діяльність, прагнення передати цей стан аудиторії.

· Створення підчас заняття позитивного соціально-психологічного клімату.

· Управління самопочуттям, контроль за своїми емоціями під час спілкування зі студентами.

· Забезпечення продуктивності педагогічного спілкування: оперативність змісту, гнучкість стилю, дотримання соціальної дистанції, єдність спілкування і педагогічного впливу.

· Мовлення яскраве, образне, емоційно насичене, культурне.

· Педагогічно доцільна виразна міміка і пантоміміка, адекватна жестикуляція.

Сподіваємося, що зміст навчального посібника і самостійна робота над першоджерелами допоможе Вам поставити перед собою конкретні завдання щодо самопідготовки до майбутньої викладацької діяльності, професійного самовиховання – активний професійний саморозвиток, рефлексивний професіоналізм, засвоєння педагогічних цінностей, норм педагогічної етики.

Дата добавления: 2014-01-04