Мораль і культура поведінки працівника ОВС у побуті

Київ, 2009

Питання лекції

1. Мораль і культура поведінки працівника ОВС у побуті.

2. Мораль і культура поведінки в громадських місцях

3. Зовнішність, жести і манери

Використана література:

1. Бандурка О.М. Професійна етика працівників органів внутрішніх справ. Харків, 2001.

2. Ломачинська І.М. Професійна етика. К., 2005.

3. Борев Ю. Эстетика. М..1983.

4. Громов Е.С. Начала эстетических знаний. М., 1984.

5. Сафронов Б.В. Эстетическое сознание и духовный мир личности. М., 1984.

6. Столович Л.Н. Философия красоты. М.,1978.

7. Эстетическое сознание и процесс его формирования. М., 1981.

Вступ

У державі визначені пріоритети та напрямки розвитку правоохоронних органів, що знайшли своє відображення у "Законі про міліцію", Указах Президента, Постановах Кабінету Міністрів та наказах і розпорядженнях МВС України. Відповідно до окреслених в цих документах напрямів розвитку у підрозділах міліції мають бути створені всі умови для професійної і культурологічної підготовки правоохоронців. Демократична культура і свідомість працівників правоохоронних органів відіграють важливу роль у виконанні службових обов'язків та визначають їх поведінку у повсякденному житті. Висока кваліфікація, професійна та моральна культура правоохоронців зможуть забезпечити їм високий авторитет і повагу у суспільстві.

Мораль і культура поведінки працівника органів внутрішніх справ безпосередньо впливають на процес налагодження і підтри­мки стосунків між міліцією і населенням на принципах довіри, вза­єморозуміння і доброзичливості. Ця проблема набуває особливої актуальності у зв'язку з формуванням в Україні демократичної, со­ціальної і правової держави. Органи внутрішніх справ можуть успі­шно виконувати завдання щодо забезпечення правопорядку та й свого реформування тільки спираючись на підтримку громадськос­ті. Підтримка громадськості залежить в значній мірі від того, як працівники органів внутрішніх справ ведуть себе серед людей, в громадських місцях, у побуті, як вони сприймаються населенням. Якщо працівника міліції бачать як авторитетну, поважну, доброче­сну, порядну людину, турботливого батька і чоловіка, вихованого і законослухняного громадянина, який сумлінно виконує свої обов'язки, то такою ж бачать і всю міліцію, тобто за поведінкою одного працівника міліції судять про неї загалом. Ставлення до міліції - це узагальнений показник її діяльності і поведінки, який характеризує як її статус у суспільстві, так і готовність громадян до співробітництва з органами внутрішніх справ щодо профілактики злочинності та боротьби з нею.

В сучасних умовах авторитет працівників органів внутрішніх справ значною мірою залежить не тільки від уміння на високому професійному рівні виконувати службові обов'язки, а й від поведін­ки в побуті та від моралі самих правоохоронців. Адже саме праців­ник міліції з огляду на свої обов'язки, як правило, стає першим представником державної влади, з яким зустрічаються громадяни за умов їх конфлікту з нормами закону, і Саме міліціонер дає оцінку антисуспільним і аморальним діям від імені Держави.

В таких умовах поведінка самого працівника міліції повинна бу­ти бездоганною не тільки на роботі, а і в громадських місцях та в побуті. Не можна бути моральним і культурним при виконанні слу­жбових обов'язків та аморальним і безкультурним у побуті. Пове­дінка працівника міліції, його моральна культура при всіх обстави­нах його життя і діяльності складають єдине ціле. Це мораль і культура однієї людини, особистості, яка служить в органах внутрі­шніх справ. За порушення норм моралі на службі чи в побуті громадська думка засуджує працівників органів внутрішніх справ знач­но суворіше, ніж представників інших професій. Професіоналізм, освіченість, майстерність працівника лише тоді набувають цінності, коли вони поєднуються з моральною зрілістю та зразковою поведі­нкою у всіх життєвих ситуаціях.

Як ніколи, нині люди акцентують свою увагу на ставленні мі­ліції до громадян, культурі спілкування, не терплять байдужості, грубого поводження, негідної поведінки в побуті.

Випадки перевищення повноважень, невиправданого насилля, жорстокого поводження із затриманими та підозрюваними, непра­вильна поведінка в побуті гостро засуджуються громадською дум­кою, яку змінити зовсім нелегко. Ставлення населення до міліції багато в чому залежить від того, як самі працівники міліції став­ляться до своєї професії, роботи, чи вважають її гуманною, справе­дливою, престижною й авторитетною, захисною для громадян, зразковою в поведінці, чи, навпаки, замкнутою, відстороненою і чужою для населення. В міліції часто бачать панацею від всяких бід, вважають, що з яким би питанням людина туди не звернулася, їй повинна бути надана допомога. Люди не ділять правоохоронців на роботі і поза роботою, вони вважають цілком справедливо, що мі­ліція зобов'язана завжди приходити на допомогу, в ній вони бачать свого захисника.

Нормативні документи, які регламентують діяльність органів внутрішніх справ, зобов'язують працівників органів внутрішніх справ дотримуватись певних соціальних цінностей та моральних зобов'язань перед суспільством як у процесі своєї діяльності, так і поза роботою.

Протягом життя у кожної людини виникає безліч ситуацій, коли необхідно робити вибір, діяти відповідно до тих чи інших обставин. Для особистості внутрішньою причиною такого вибору є актуальні на даний час мотиви, наміри, зобов'язання, потреби й інтереси. Відповідно до них формується ставлення людини до найважливі­ших сторін життя. Так виникають соціальні цінності, які виступа­ють як цілі життя, професії та основні засоби їх досягнення.

Соціальні цінності набувають функції важливого регулятора поведінки особистості. Цінності мають індивідуальну сутність, во­ни формуються у результаті взаємодії особистості з оточенням під час службової діяльності та поза її межами.

Такими цінностями для багатьох є цікава робота, підвищення освіченості, можливість бути незалежним у вчинках, корисним для людей і суспільства, інтимне життя, відносини з друзями. Для всіх має значення стан здоров'я, прийнятні житлові і побутові умови, матеріальний достаток. Зростає значення таких чинників, як вихо­ваність, ввічливість, культура, етичність поведінки.

Особливий вплив на особистість, її розвиток справляють сім'я, діти, батьки. Працівники органів внутрішніх справ, які зазнають великих фізичних та психічних перевантажень і постійно знаходять­ся при виконанні службових обов'язків або в готовності приступити до їх виконання в будь-який час, потребують посиленої уваги, тур­боти, умов для відновлення здоров'я, фізичних і моральних сил.

Найкращі умови для цього надає сім'я, якщо в ній створена від­повідна атмосфера спільних інтересів, взаємодопомоги і турботи про кожного.

Працівник міліції повинен жити спільними інтересами сім'ї, не­сти свою частину обов'язків, брати рівну участь у клопотах і госпо­дарських справах, ділити труднощі і радощі сімейного життя.

Взаємна повага, уважне ставлення одне до одного, скромність, охайність, готовність надати допомогу кожному члену сім'ї, дружні стосунки між ними, чистота і затишок у квартирі створюють атмо­сферу впевненості і спокою, відчуття стабільності у житті. Така сі­мейна обстановка сприяє успішній службовій діяльності, правильному вихованню дітей, доброзичливим відносинам і взаєморозумінню між родичами, сусідами, колегами. Ідеально було б, щоб ко­жна сім'я мала окрему квартиру чи власний будинок, але деяким сім'ям доводиться жити і в комунальних квартирах, будинках готельного типу чи в гуртожитках. Такі обставини накладають на сім'ю працівника додаткові обов'язки бути терплячою до незручностей, уникати можливих непорозумінь із сусідами, не створювати про­блем у взаємовідносинах з ними. Безумовно, що і сім'я працівника має розраховувати на таку ж поведінку своїх сусідів. Доброзичливі стосунки із сусідами вимагають щирості у спілкуванні, привітності, врахування їх сімейного стану, зважання на обставини (можливо, там є тяжкохворий чи інвалід, чи зовсім малі діти, яким потрібні спокій і тиша).

Взагалі не слід турбувати сусідів гучною музикою, зайвим шу­мом, криком дітей та біготнею.

Не годиться виявляти почуття замкнутості стосовно сімей своїх колег, якщо з ними склались товариські стосунки, необхідно нада­вати їм у разі потреби допомогу і підтримку, не втрачаючи почуття міри при їх відвідуванні чи запрошенні до себе в гості.

При спілкуванні з людьми в побуті, як і на службі, треба дотри­муватись певних рекомендацій, вироблених етикетом. Дотримання таких правил свідчитиме про культуру працівника, про його вміння поводити себе з гідністю у різних ситуаціях. Такими правилами можуть бути наступні.

В гості слід ходити на запрошення.

Візит без запрошення може поставити в скрутне становище го­сподарів дому і... вас. Тому приходити в гості слід тільки на запро­шення і в точно призначений час. Увійшовши в квартиру, потисніть руку господарю і господині; іншим присутнім достатньо сказати «Здрастуйте». Зняти пальто можна лише після того, як господарі попросять вас це зробити.

Входячи в кімнату (або виходячи з неї), пропустіть вперед супу­тницю або супутника. Гостей, зазвичай, знайомить господар або господиня дому. Чоловіка завжди, незалежно від рангу, представ­ляють жінці. Молодших за віком - старшим. Але перед тим, як кого-небудь познайомити, корисно переконатися, що цього хочуть обидві сторони.

Як правило, чоловіки не займають стільців і крісел, поки не ся­дуть жінки. Сидіти на стільці або в кріслі розвалившись, витягнув­ши ноги або поклавши ногу на ногу, тримаючи руки в кишенях, некрасиво і неввічливо.

Прийшовши в гості, не сидіть мовчки, примушуючи господарів розважати вас. Розкажіть щось цікаве, запропонуйте тему розмови, яка може зацікавити й інших гостей, зіграйте що-небудь на наявно­му в будинку інструменті або заспівайте, якщо вас попросять і ви дійсно можете це зробити. Але не захоплюйтеся. Ваша участь у за­гальній бесіді повинна бути помірною. Не слід говорити весь час про себе, про свої особисті і, тим більше, службові справи або про речі, зрозумілі тільки вам і вашому співрозмовнику.

Перебивати того, хто говорить, доторкатися до нього рукою, щоб привернути увагу, шептатися, дошкульно жартувати на адресу іншого, розмовляти про людей, яких присутні не знають, - непри­стойно.

Збираючись закурити, обов'язково попросіть дозволу у госпо­дині дому. Запропонуйте цигарку або сигарету навколишнім і не забудьте: той, хто пропонує сигарету, повинен і запалити її, але, перебуваючи в товаристві, краще не палити.

Попіл струшуйте тільки в попільницю. Докуривши сигарету, потушіть її. Лишати непотушену сигарету в попільниці не можна. Танцювати з цигаркою або сигаретою в роті або в руці неприпус­тимо, так само як і їсти чи пити.

Не слід зловживати гостинністю господарів. Правильно визна­чте час, коли можна або потрібно піти. Якщо вам потрібно піти до того, як почнуть розходитися гості, попросіть на це дозвіл у госпо­дині дому і підіть непомітно для навколишніх, попередньо вибачи­вшись перед господинею дому і подякувавши їй за приємний вечір.

Збираючись у гості, інший раз доводиться подумати і про пода­рунок. Не потрібно купувати занадто дорогий подарунок. Справжня цінність його не у вартості. Не дарма в народі існує прислів'я «Не­дорогий подарунок, а дорога любов». Існують два подарунки, що доречні завжди. Це квіти і книги. Декілька живих квітів або нарядно видана книга порадують кожного, прикрасять будь-яку кімнату.

Якщо вас запросили за стіл, - будьте приємними для тих, хто сидить поруч із вами, а цього можна досягти, виявивши до них свою повагу. Якщо вас не представили для всіх, зробіть це самі для сусідів: вам з ними спілкуватись протягом зустрічі.

За стіл можна взагалі сісти тільки після запрошення господарів дому, причому чоловіки очікують, поки не сядуть жінки.

Сидячи за столом, не розставляйте лікті. Вони повинні бути притиснутими до боків. Перед їжею не варто витирати серветкою тарілку, ложку, виделку.

Виявіть увагу до жінок, які сидять поруч із вами, незалежно від того, представлені ви їм чи ні, представтеся самі, але зробіть це ненав'язливо.

Розливати вино має право тільки господар дому. Якщо на його прохання ви розливаєте вино сидячим поруч, пам'ятайте, що споча­тку потрібно налити келих жінці, потім чоловіку і лише потім собі. Вино краще недолити, ніж перелити.

Собі в тарілку слід класти не багато страви. Беріть на виделку стільки, скільки на ній може вміститися. Якщо ви хочете дістати що-небудь із їжі, - не тягніться через тарілку сусіди. Попросіть, і він передасть блюдо, яке вас цікавить. Хліб беріть рукою. Приступати до їжі можна лише після того, як всім подали ту ж страву, що і вам. Нікого не умовляйте пити більше, ніж він того хоче. Взагалі по­мірність у вжитку спиртних напоїв - дуже цінна якість. Той, хто вміє зупинитися задовго до того, як відчує, що вже «вистачить», завжди буде бажаним гостем у будь-якому будинку. П'яних ніхто не любить.

Подане до столу м'ясо відрізають ножем по шматочку. Виделку тримають у лівій руці, а ніж - у правій. Якщо ножем не користують­ся, то виделку тримають у правій руці. Кришити хліб у суп і витира­ти ним тарілку, їсти з ножа, брати страви з загального блюда своєю виделкою не можна. Це ознака невихованості.

Коли Подано чай або каву, грудковий цукор беруть щипчиками й обережно опускають у чашку, щоб не виплеснути з неї напій. Якщо на столі немає щипчиків, цукор можна взяти ложечкою або рукою, намагаючись не доторкнутися до інших шматків. Брати цукор ло­жечкою, вже опущеною в чай або каву, не можна.

За столом можна розмовляти, але утримайтеся від критики то­го, що подається до столу, і не відмовляйтеся від якогось блюда, посилаючись на те, що воно вам не подобається або шкідливе. Найкраще відмовитися без пояснення причин або послатись на те, що ви вже наїлися, і подякувати.

Розповідати за столом про свої хвороби не рекомендується. Приймаючи гостей, ніколи не спорожняйте своє блюдо пер­шим. Почекайте, коли закінчать їсти гості. Це особливо важливо, коли подане останнє блюдо.

Першою з-за столу піднімається господиня дому. Чоловіки під­водяться з-за столу після жінок. Серветку не слід згортати, покла­діть її поруч із тарілкою. Коли жінки вийдуть із кімнати, можете сісти, якщо хочете, - залишитися і курити за столом.

За столом потрібно поводитися невимушено. Чопорність, де­монстрація знання етикету, бажання не робити помилок у пово­дженні може лише привернути до вас увагу навколишніх. Розв'яз­ність, як і надмірна скутість, - ознака поганого тону.

Узвичаєні правила поведінки виникли не випадково. За багато­вікову історію людство виробило загальні правила, норми поведін­ки, які регламентують взаємовідносини у суспільстві. В міру розви­тку культури вони перетворилися в зовнішню оболонку моралі, ви­являючись формою доброзичливості і поважного ставлення одне до одного. Особливої пошани заслуговує особистість, яка не тільки показує гарні манери, такти, вміння поводитися в товаристві, але володіє і справжньою, і духовною красою, і високою моральністю. По тому, як людина тримається, як вона ходить, сидить, їсть, три­має руки, як говорить, судять про рівень її культури, про моральні й інтелектуальні якості особистості.

Перший крок до культури побуту - оволодіння правилами по­ведінки. Бути добре вихованим, правильно поводитися в товарись­кому середовищі, вдома, на службі, під час відпочинку зобов'язана кожна людина. Тільки при суворому дотриманні узвичаєних норм поведінки, виконувати котрі не складно, можна стати добрим сусі­дом і гарним товаришем всім, з ким спілкуєтеся. Саме в цьому ос­новна цінність справжньої культури побуту.

Турботливе і шанобливе ставлення до всіх, з ким людина спіл­кується, дотримання правил етикету - прояв великої культури.

Дата добавления: 2014-01-04