КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Методологія мікроекономічного аналізу в процесі еволюційного розвитку мікроекономіки як науки
Панівною методологічною основою сучасної мікроекономіки є маржиналізм, адже виокремлення мікроекономіки в самостійну науку збігалося з періодом маржинальної революції, яка ознаменувала перехід від класичної політичної економії до неокласичної економічної теорії (кінець XIX ст.). Основні теоретичні засади маржиналізму: - суб'єктивно-психологічний підхід до дослідження економічних явищ і процесів; - перетворення політичної економії з науки про об'єктивні закони економічного розвитку в науку про поведінку економічних суб'єктів; - примат сфери обміну та споживання над виробництвом; - егоїстичний інтерес індивіда визначає його економічну поведінку; - джерелом формування цінності (вартості) є корисний ефект блага; - ідеологічна нейтральність. Особливість методології мікроекономічного аналізу полягає в тому, що майже всі сучасні концепції та теорії мікроекономіки ґрунтуються на філософії позитивізму, гедонізму та утилітаризму. Позитивізм — такий напрям у науці, який виходить із даного, фактичного, та обмежує ним своє дослідження, ігноруючи метафізичні пояснення, вважаючи їх теоретично нездійсненними і практично безплідними. Позитивізм є філософією позитивної мікроекономіки, яка досліджує факти, вивчає те, що є. Гедонізм (від гр. hedone — "задоволення") завжди був і продовжує залишатися філософією економічної теорії, оскільки зростання багатства як джерела задоволення потреб, що постійно зростають розглядається цією наукою як абсолютне благо. Філософія визначає гедонізм як етичний напрям, який розглядає чуттєву радість, задоволення, насолоду як мотив, ціль або доказ моральної поведінки.
Утилітаризм (від гр. utilitas — користь, вигода) — етичний напрям, який ґрунтується на визнанні того, що метою людських вчинків є прагнення з усього мати матеріальну вигоду, користь, добробут, незалежно від того, про кого йде мова: про індивіда чи суспільство. Родоначальником утилітаризму є Ієремія Бентам. Його прихильники вважали, що чим більше людей прагне до більшого щастя, тим щасливіше суспільство і кожний його член. Вразливість такої мікроекономічної теорії, полягає в тому, що матеріальна діяльність в них ніяк не пов'язана з вищими формами людської діяльності, а це означає, що матеріальна діяльність, за висловом С. Булгакова, слугує нижчим формам цієї діяльності. Дух віддається до полону матерії. Духовне міщанство, життя без ідеалів, потоплення духу в чутливості — така логіка філософії позитивізму, гедонізму, утилітаризму. Цю проблему обмеженості та вразливості позитивної мікроекономіки прагне певною мірою подолати нормативна мікроекономіка, насамперед, завдяки теорії суспільного добробуту, покликаній обґрунтувати таку систему розподілу, яка б уберег ла суспільство як від непомірних злиднів, які знищують свободу духу, змушуючи весь свій час і всі сили витрачати на боротьбу за фізіологічне виживання, так і від непомірного багатства, яке обмежує свободу духу постійною спокусою. Незважаючи на те, що і нормативна, й позитивна теорії мікроекономіки мають багато обмежень, і та, й інша мають підстави називатися теоріями тільки для певних умов (ситуацій). Якоїсь абсолютної економічної теорії, прийнятної для всього спектра мінливості економічного життя, не існує, та й навряд чи існуватиме. Економічне життя змінюється, проблемам, що постають, старі теорії перестають відповідати. З'являється потреба в нових теоріях, які б розкрили розуміння не тільки нових явищ і процесів з огляду на нові можливості наукової суспільної та індивідуальної творчості, а й по-новому осмислили старе, незмінне, довговічне.
Мікроекономіка як наука у процесі еволюційного розвитку пройшла два етапи і нині перебуває на третьому етапі. І етап (70—80-ті рр. XIX ст.) — це етап формування основних принципів мікроекономічних досліджень. Найвідомішими представниками цього періоду є Г. Госсен (Німеччина), К. Менгер, Ф. Візер та Е. Бем-Баверк (Австрія), Дж.Б. Кларк (США). Головними здобутками І етапу є: · відкриття та формування двох законів Госсена: закону насичення потреб (спадної граничної корисності) та закону вирівнювання граничних корисностей; · вчення про блага; суб'єктивна теорія цінності, згідно з якою цінність речей вимірюється їх граничною корисністю; вчення про взаємовигідність, а не еквівалентність обміну (К. Менгер); · тлумачення політичної економії як розділу прикладної психології, яка пояснює економічні явища за допомогою аналізу мотивів економічної діяльності; · теорія альтернативних витрат, згідно з якою: · обмеженість ресурсів визначає конкурентність та альтернативність способів їх використання; · витрати виробництва залежать від альтернативних можливостей, якими доводиться жертвувати, виробляючи певне благо; · витрати виробництва — плата за відволікання ресурсів від інших можливих способів використання; · цінність певного блага — це недоотримана корисність інших благ, які могли б бути вироблені за допомогою цих ресурсів, витрачених на виробництво цього блага. · перехід від кількісного до порядкового виміру корисності (Ф. Візер); · розгорнутий виклад теорії цінності, яка ґрунтується на ідеї граничної корисності, виокремлення суб'єктивної (індивідуальної) та об'єктивної (ринкової) цінності (Е. Бем-Баверк); · модифікація теорії граничної корисності в теорію граничної продуктивності (Дж. Б. Кларк). II етап (90-ті рр. XIX ст. — поч. 30-х рр. XX ст.) знаменується виділенням мікроекономіки в окремий предмет. Головними персоналіями цього періоду є А. Маршалл та представники математичного напряму В.С. Джевонс, Л. Вальрас, В. Парето. Внесок А. Маршалла (Англія) в теорію мікроекономіки полягає: · у визначенні предмета економічної науки як спонуки, що стійко впливає на поведінку економічних суб'єктів;
· розширенні трактування виробництва благ, яке включає як виробництво речей, так і виробництво послуг; · визнанні того, що здібності людини не менш важливі, ніж засоби виробництва у формі капіталу; · визнанні рушійними силами економічного розвитку економічної свободи та конкуренції; · розмежуванні індивідуального та ринкового попиту; · дослідженні цінової еластичності попиту і пропозиції; · здійсненні аналізу "споживчого надлишку"; · відкритті та формуванні законів: спадної, зростаючої та постійної продуктивності; · виділенні довго- та короткострокових періодів; · розвитку теорії ринкової рівноваги; · розвитку теорії розподілу доходів. В.С. Джевонс (Англія) вжиткував термін "економікс" замість звичного "політична економія"; запропонував суб'єктивну теорію пропозиції праці; ввів до економічного аналізу фактор часу. Л. Вальрас (Швейцарія): · виділив із загальної системи економічних наук: · чисту економічну теорію (позитивну); · прикладну економічну теорію (нормативну); · соціальну економічну теорію (теорію політики); · розробив мікроекономічну модель загальної економічної рівноваги. Внесок А. Пігу (Англія) в мікроекономічну теорію полягає п розробці економічної теорії добробуту: · обґрунтуванні поняття "економічний добробут" та найважливіших його факторів; · дослідженні проблеми узгодження інтересів індивідів, фірм та суспільства в аспекті відносин розподілу; · започаткуванні сучасної теорії зовнішніх ефектів (екстерналій); · обґрунтуванні необхідності доповнення економічної політики "Laissez faire" державним регулюванням з виокремленням прямих та непрямих засобів впливу держави на економіку; · доведенні, що більш рівномірний розподіл доходу максимізує суспільний добробут. III етап (з 1930-х років, продовжується й нині), його здобутки: · відкриття ефекту доходу та ефекту заміщення (Є. Слуцький); · теорія монополістичної та недосконалої конкуренції (Е. Чемберлін та Дж. Робінсон); · теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенштерн, Дж. фон Нейман); · теорії невизначеності, інформації і т. ін. (Дж. Стігліц); · теорія суспільних благ (П. Самуельсон, Д.Х. Б'юкенен); · економічний аналіз держави (Д.Х. Б'юкенен); · інституціональна теорія фірми (Р.Х. Коуз). Нагальним завданням методології сучасної мікроекономіки є поєднання гедоністичних та альтруїстичних начал у теоретичному осмисленні поведінкових функцій економічних суб'єктів.
Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 2189; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |