Витрати виробництва

№1

Механізм злочинної поведінки – це звязок та взаємодія зовнішніх факторів обєктивної дійсності та внутрішніх психічних процесів і станів особи, що детермінують рішення вчинити злочин, зкеровують та контролюють його виконання (Кудрявцев В.Н.)

Стр-ра механізму злочинної поведінки (Кудрявцев В.Н.):

1) мотивація

2) прийняття рішення вчинити злочин (окермі вчені приєднують сюди і планування злочину – питання необхідно вирішувати залежно від виду злочину і механізму його вчинення)

3) виконання рішення

4) посткримінальна поведінка

Стр-ра механізму злочинної поведінки (Заклюк А. П.):

1) формування криміногенної мотивації та орієнтації

2) опридмечування мотиву злочинного прояву через намір та рішення вчинити злочин

3) реалізація злочинного наміру та настання суспільно-небезпечних наслідків

NB! такий підхід до визначення стр-ри механізму злочинної поведінки викликає ряд моментів, які необхідно уточнити:

1. Враховуючи поняття мотивації, яке дається автором підходу, важливо визначитись чи може “процес формування мотиву” формуватись.

2. чи формується криміногення орієнтація особи безпосередньо в процесі формування мотиву та мети поведінки;

3. чи обумовлює така стр-ра механізм необережного прояву.

Види механізму злочинної поведінки:

1) В залежності від наявності чи відсутності ланки мотивації, тривалості і ступеню усвідомлення мотивації, розрізняють механізм:

- умисної продуманої поведінки

- умисної ситуативної поведінки

- умисної афектованої поведінки

- необережної злочинної поведінки

Кожному виду злочинної поведінки притаманні дії відповідного типу:

- вольові

- імпульсивні

- рефлекторні;

- інстинктивні.

Рефлекторні та інстинктивні – не потребують мотивації, усвідомлення мети та регуляції поведінки, а вчинюється автоматично, вибір варіанта поведінки доведений до рівня стереотипу неусвідомленої звички.

6. Прибуток підприємства.

1. Теоретичні основи підприємництва

Початок XVIII століття Кантільйон – вперше ввів поняття підприємництво.

Підприємництво - самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик діяльності що здійснюється суб’єктами господарювання(підприємствами, або підприємцями) з метою отримання прибутку.

Світова наука розглядає підприємництво з трьох точок зору:

1) як економічну категорію;

2) як метод господарювання;

3) як тип економічного мислення.

Суб’єкти підприємництва:

- приватна особа;

- групи осіб;

- держава.

Об’єктом підприємництва:

· Господарська діяльність спрямована на одержання прибутку.

Основними рушійними силами розвитку підприємства є:

1) потреби;

2) економічний інтерес;

3) прагнення до створення матеріальних і духовних благ;

4) ділова творчість людини;

5) суперечності;

6) конкуренція;

7) стимули (система стимулів).

В умовах ринкової економіки найбільш поширеними є 3 основні форми організацій підприємництва:

- одноосібне підприємство – така форма організації, коли один власник приймає одноосібні рішення і несе повну та не обмежену відповідальність усім своїм майном за результати діяльності;

- партнерство (товариство) - форма організацій підприємництва що ґрунтується на об’єднанні майні,різні власники коли 2 чи ≥ підприємців приймають рішення спільно і несуть солідарну відповідальність за всі справи.

Існують такі форми товариств за ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства:

ТОВ - товариство з повною відповідальністю;

ТзОВ – товариство з обмеженою відповідальністю;

Товариство з додатковою відповідальністю.

Командні товариства:

- корпорація – форма організації підприємства на основі акціонерної власності в якій підприємець як правило відокремлений від власної, а його фінансова відповідальність обмежена.

Підприємницькі структури можуть створювати різні добровільні об’єднання. До числа інтегрованих підприємств структур можна віднести: асоціації, консоціум.

Підприємницька діяльність відображається на рівні підприємства.

2. Підприємство, як суб’єкт ринкової економіки

Підприємство - первинна ланка суспільного поділу праці, основна структурна ланка економіки і самостійний господарський суб’єкт, який здійснює виробничу чи комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Основною ознакою підприємства є його економічна та юридична самостійність. Економічна система підприємництва – можливість самостійно вирішувати основні економічні питання. Юридична самостійність – можливість на основі належного права укладати господарські угоди, наявність самостійного балансу, рахунку в банку, печатки товарного знаку та інші.

Функції:

- організаційна;

- відтворювальна;

- соціальна.

Підприємства діють у різних сферах та умовах це породжує багато чисельність видів підприємства.

За критерієм власності:

- державні;

- приватні;

- індивідуальні;

- сімейні;

- комунальні;

- спільні;

- орендні.

За характером виробничої діяльності:

- промислові;

- торгівельні;

- транспортні;

- будівельні.

За розмірами:

- великі;

- середні;

- малі.

Розрізняють за обсягами застосування капіталу господарського обороту, чисельності працівників.

За наявністю влади на ринку:

- конкурентні;

- алігополії;

- монополії підприємства.

За видом діяльності:

- виробничі;

- фінансові;

- посередницькі;

- страхові.

В основі діяльності всіх підприємств лежать принципи комерційного(господарського) розрахунку:

- самоокупність;

- самофінансування;

- самоуправління;

- конкурентність.

3. Кругооборот капіталу

В умовах розвинутого товарного виробництва фактори виробництва служать для збільшення додаткової власності. Капітал в процесі виробництва здійснює свій кругооборот.

Кругооборот капіталу

I стадія-обіг	II стадія-виробництво	III стадія-обіг
грошовий	продуктивний	товарний
капітал	капітал	капітал

Кругооборот капіталу - рух капіталу в процесі якого капітал послідовно набуває трьох функціональних форм і проходить в три стадії.

На I стадії капітал виражається в грошовій формі гроші авансуються на придбання необхідних засобів виробництва і робочої сили, створюються умови для здійснення процесу виробництва. Грошовий капітал перетворюється на продуктивний.

II стадія відображає процес виробництва який полягає у споживанні поєднаних засобів виробництва і робочої сили. Капітал у продуктивній формі створює новий товар, або споживчу вартість і вартість яка включає додаткову вартість.

W=C+V+M, тобто відбувається зміна продуктивної форми капіталу на товарну форму.

На III стадії відображається реалізація створеного товару, товарний капітал перетворюється на грошовий. Власнику підприємства повертається авансована на виробництво, разом з реалізованою додатковою вартістю у формі прибутку.

4. Основний та оборотний капітал

Безперервне повторення процесу кругообороту називається оборотом капіталу. Оборотом капіталу не співпадає з часом кругообороту. Протягом одного кругообороту власнику підприємства повертається лише частина авансованих (вкладених у виробництво) коштів. Повний оборот передбачає повернення усіх авансованих коштів.

Час обороту складає із часу виробництва і часу обігу.

T_o=t_в+t_об

Час виробництва включає час перебування предметів праці і обладнання у виробничих запалах; робочий період; технологічні перерви; організаційні перерви.

T_b=tз+tp+tmn+ton

Час обігу – час, який витрачається на закупівлю факторів виробництва і час реалізації готового прибутку.

t_об=t_зак+t_реоп

Швидкість обороту капіталу вимірюється кількість оборотів протягом року.

N= –кількість оборотів капіталу за рік

О- одиниця виміру часу обороту (рік)

о- час обороту даного капіталу

В залежності від особливостей обороту продуктивний капітал поданий на:

- основний;

- оборотний.

Основний капітал – частина капіталу яка повністю бере участь у виробництві і тривалий час зберігає свою фізичну форму, споживчою вартістю але переносить свою вартість на створену продукцію частинами протягом значного проміжку часу(≥ ніж за рік). До основного капіталу відносять виробництво будівель і споруд, обладнання.

Оборотний капітал – частина капіталу яка протягом одного виробничого циклу (кругообороту) втрачає свою споживчу вартість (змінюється фізична форма), а її вартість повністю перетворюється на новостворений товар і повністю повертається у грошовій формі до свого власника.

До оборотного капіталу відносять: сировина, матеріали, паливо, електроенергія,, напівфабрикати, робоча сила.

Основний капітал поступово зношується. Розрізняють фізичний і моральний знос капіталу.

Тема 8: Капітал

1.Еволюція та сучасний захист категорій капіталу.

2.Капітал і наймана праця

3.Типи і види капіталу:

а) людський;

б) інтелектуальний;

в) інформаційний;

г) виробничий;

д) підприємницький;

ж) фінансовий.

4.Кругообіг капіталу та його стадії.

1.Еволюція та сучасний захист категорій капіталу

В перекладі з латинської капітал – головний – головне майно, головна сума, одна із найважливіших категорій економічної науки, обов’язків елемент ринкового господарства.

Історичними формами існування капіталу були:

1) торговий (у вигляді купецького капіталу);

2) грошовий (лихварський);

3) виробничий.

Науковий аналіз категорії капіталу було розпочато грецьким мислителем Арістотелем (хремастика – нагромадження багатства в грошовій формі).

Адам Сміт «Дослідження про природу та причини багатства народів» - «Капітал являє собою сукупність речей, тобто засобів виробництва».

Хоссе: «Капітал – багатство, накопичене для того щоб підтримувати виробництво.

Сейм: - Теорія трьох факторів виробництва виділяє капітал, як один із таких факторів разом із працею і землею.

Карл Маркс «Капітал»: - «капітал – це річ а певні суспільні виробничі відносини, які представлені в речах і надають їм специфічного суспільного характеру». Довів, що капітал у процесі кругообігу набуває трьох форм:грошової, виробничої, товарної.

Формула руху капіталу Г-Т-Гˈ є загальним тому що у всіх галузях товарного господарства рух капіталу виступає у цій формі:

Оскільки Гˈ≥Г

∆Г-?

Шумпетер визначає капітал як грошей та інших платіжних засобів які в будь-який час можуть бути надані в розпорядження підприємства, тобто він заперечував існування виробничого капіталу.

Існують і інші визначення капіталу. Мочерний вважає що капітал – сукупність виробничих відносин капіталістичного способу виробництва за яких засоби праці, певні матеріальні блага, гроші, об’єкти інтелектуальної власності та різні види цінних паперів є знаряддям експлуатації привласнення частини чужої неоплачуваної праці.

Таким чином (на основі мартистського підходу) капітал – не просто засоби виробництва, гроші, а виробничі відносини при яких знаряддя праці, певні матеріальні блага, мінові вартості та інше, служать засобом експлуатації, яка є джерелом додаткової вартості.

Основні аспекти еволюції змісту капіталу можна дати таке практикування змісту: накопичене багатство, що утворюється завдяки використаного прибутку на нагромадження продуктивних факторів виробництва з метою одержання прибутку або інших форм доходів (ренти, проценти, та девіденти).

2.Капітал і наймана праця

Основними факторами виробництва є безпосередній працівник і засоби виробництва, тобто людський і речовий фактори. Спосіб їх поєднання може бути різний:

1) техніко-економічний спосіб (зводиться до безпосереднього використання працівником наявних засобів і предметів праці);

2) соціально економічний визначається формою власності.

В умовах розвинутого товарного виробництва безпосередні працівники відчужуються від власності та засобів виробництва на виробничий продукт, від управління власністю та процесах виробництва. Робоча сила працівників перетворюється у товар.

Поєднання працівників з капіталом забезпечується через їхній найм на ринках праці. Наймана праця представляє собою процес праці під контролем власника капіталу привласнення ним результатів виробництва та подальшим відтворенням відносин капіталістичної власності. Таким чином продаж специфічного товару робоча сила відбуває у формах найму.

Наймана праця – не самостійна незалежна праця працівників, що не включений у відносини власності з підприємством що, як правило, позбавлений права на розподіл прибутків та участі в управлінні, який продає свою робочу силу (здатність до праці) і зазнає експлуатації з банку власника засобів виробництва.

3.Типи і види капіталу

Необхідно розрізняти 2 типи капіталу:

- реальний;

- фіктивний.

Реальним є той капітал, який складається з факторів виробництва і робить прямий внесок у створенні ВВП і доданої артості.

W=C+V+m

Фіктивним є фінансовий капітал та усі його конкретні форми (акції, облігації, та інші цінні папери).

а) людський капітал. Головний зміст теорії людського капіталу полягає у визнанні людини як об’єкта капітальних правил, як об’єкта і суб’єкта економічної діяльності.

Під людським капіталом розуміється наявний у людини запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, які сприяють підвищенню продуктивності праці і впливають на ріст доходів (заробітків).

Складові людського капіталу:

1) затрати на освіту;

2) на підтримку і розвиток охорони здоров’я;

3) на одержання інформації;

4) на міграцію (мобільність робочої сили)

б) інтелектуальний капітал – всього того що знають робітники компанії, що надає конкретні переваги на ринку компаній.

Включає людський капітал і структурний капітал

Л_к+С_к=І_к

в) інформаційний капітал – інформаційна економіка включає такі ланки: збирання і введення інформації, збереження інформації, аналіз інформації, виведення і користування інформацією.

На відмінну від капіталу індуастріального суспільства, де вартість підприємства складає з вартості будівель і споруд, устаткування товарів, капітал постіндустріального суспільства переважно не матеріальний.

Інформація капіталу суттєво відрізняється від речового (реального) капіталу.

г) виробничий капітал - капітал, який існує як суспільність продуктивних сил, факторів виробництва, тобто як реальний капітал. Саме інший капітал бере безпосередню участь у створенні матеріальних і не матеріальних благ і їхньої вартості.

д) підприємницький капітал – певна кількість грошей що використовується для конкретної сировини з метою отримання прибутку або прав управління підприємством через прямі чи портфельні інвестиції. Джерелами покриття стартового капіталу є власні і позикові кошти.

ж) фінансовий капітал – капітал, який виступає у формі інших паперів та позичкового капіталу.

Тема 9: Праця

1. Праця і людський ресурс.

2. Вартість і оплата праці. Заробітна плата.

3. Інвестиції в людський ресурс. Інтелектуалізація праці.

4. Трудові відносини, зайнятість, безробіття.

1. Праця і людський ресурс

Праця являється одним із факторів виробництва поряд із землею і капіталом. Праця – свідома результативна діяльність, спрямована на одержання корисного результату для задоволення матеріальних і духовних потреб – вияв людської особистості.

Основні поняття, які використовують при характеристиці ролі людини у сучасному господарюванні.

Робоча сила – сукупність фізичних, розумових, психологічних і духовних здатностей людини до найманої праці з виробництва товарів і послуг. Цю здатність і продає на ринку найманий працівник, як носій робочої сили.

Учасниками економічної системи є власники робочої сили, власники капіталу і земельні власники. Звідки існує економічна потреба власнику робочої сили найматися до власників капіталу і власників землі.

Людські ресурси – працівники, що мають професійні навички, знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі. Людські ресурси найважливіший з усіх видів виробничих ресурсів. Людські ресурси економічною наукою розглядаються за різними соціально-економічними категоріями:

а) населення;

б) економічно-активне населення;

в) трудові ресурси.

Частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями, здатна працювати в національній економіці.

В Україні працездатним віком вважається: для жінок – 16..55р; для чоловіків – 16..60р.

2. Вартість і оплата праці. Заробітна плата

Товар, робоча сила має дві властивості:

1) вартість, яка визначається вартістю засобів існування необхідних для відтворення робочої сили, тобто для задоволення фізичних і соціально-культурних потреб працівника, що наймається то його сім’ї;

2) споживна вартість – здатність робітника створювати і процесі праці нову вартість, більшу ніж вартість самої робочої сили, тобто здатність створювати додаткову вартість.

Оплата праці – діючий в суспільстві організаційно-економічний механізм взаємозв’язку між показниками, які характеризують міру праці і міру її оплати, відповідно до фактично розглянутих результатів праці, тарифних умов праці на конкретних підприємствах та ціною робочої сили, узгодженої між працівником і роботодавцем. Оплата праці вважається ціною використання праці робітника.

Заробітна плата – ціна, що виплачується роботодавцем за використання найманої праці. Заробітна плата, як економічна категорія визначає вартість товару, робоча сила і товар, виражає оплату за працю, за її витрати і її результати.

Функції заробітної плати:

1) відтворювальна;

2) стимулююча;

3) розподільна;

4) рівність заробітної плати за однакові затрати праці.

Заробітна плата існує у двох основних формах:

- погодинна заробітна плата – оплата праці за її функціонування на протязі певного робочого часу;

- відрядна – оплата праці, яка формується в залежності від кількості виробів за одиницю часу.

Система заробітної плати:

1) тарифна система – заробітна плата, яка залежить від безперебійної роботи устаткування, від складності роботи, яка виражена відповідним тарифним зарядом і ставкою;

2) преміальні системи;

3) колективна.

Найбільш поширеною формою колективної оплати праці є система участі прибутку.

3. Інвестиції в людський ресурс. Інтелектуалізація праці

Інвестицією вважається будь-які зусилля, які підвищують кваліфікацію та здібності, а отже продуктивність праці робітників.

Інвестиціями у людський ресурс вважають витрати індивіда(домогосподарства) підприємства, держави, які йдуть на отримання загальної і спеціальної освіти; витрати пов’язані з пошуком роботи, професійною підготовкою на виробництві, міграцією, нагромадженням і вихованням дітей, пошуком економічно означуваної інформації та інше.

Необхідно розрізняти інвестиції у людський ресурс:

- ендогенного (внутрішнього походження) здійснюється індивідом або сім’єю;

- екзогенного (зовнішнього походження) – капіталовкладення, що зроблені за рахунок коштів, держави, спеціальних фондів господарюючих суб’єктів та інше.

Розвивати або знаходити в собі здатність до творчості є якість, що набувається завдяки тих благ, які надають освіта та інформація.

Узагальнююча модель оптимальних інвестицій у людських ресурс передбачає, що загальний дохід від інвестиції в людину, залежить від обсягу зроблених вкладів та норми їх віддалі. При чому чим раніше будуть зроблені інвестиції, тим більший дохід вони принесуть в майбутньому.

Краще за все з активів, які має людина, оцінюванню піддається інтелектуальний потенціал, у формуванні якого визначальну роль відіграє освіта.

Найістотнішою тенденцією в змінні змісту праці є зростаюче значення компонентів інтелектуальної діяльності, тобто інтелектуалізація праці.

Сучасні зміни в технологіях праці обумовлюють появу нових її змістовних характеристик:

1) телепраця – діяльність застосована на широкому застосуванні комп’ютерних технологій і новітніх технологій;

2) характеристика – трудова діяльність, яка поступово переміщується з підприємств і інтелектуальні діяльність працівників;

3) особливий характер техніко-виробничої організації праці;

4) все більшого значення набуває новий тип фахівця. Провідною продуктивною силою стають робітники розумової праці, робітники знань.

Існує поділ працівників на так звані:

а) «синіх комірців»;

б) «білих комірців»;

в) «золоті комірці».

4. Трудові відносини, зайнятість, безробіття

Трудові відносини – відносини між роботодавцем і найманим працівником, з приводом праці, її умов, оплату та соціального захисту, які регулюються системою договорів на різних рівнях, з метою забезпечення ефективності праці та безконфліктного збалансування інтересів роботодавців і найманих працівників, заради соціальної стабільності гарантом яких має виступати держава.

Проблеми трудових відносин криється в конфліктів інтересів роботодавців і найманих працівників. Вплив держави на трудові відносини здійснюється через законодавчі нормативні акти (тривалість робочого дня регулює зайнятість, визначається гарантована заробітна плата). Трудові відносини і ефективне використання людського ресурсу пов’язані з зайнятістю.

Зайнятість – система економічних, соціальних, правових та інших відносин між людьми, які виникають в процесі суспільно-корисної діяльності, спрямованої на задоволення особистих та суспільних потреб.

Економічна і соціальна зайнятість

Зайнятість є комплексним поняттям, яке включає економічну, соціальну та демографічну сутність.

Рівень зайнятості визначається у відсотках, як відношення кількості зайнятих у суспільному виробництві до трудових ресурсів, або працездатного населення.

Зайнятість може бути двох видів:

1) повна зайнятість: надання суспільству усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно-корисною працею;

2) не повна зайнятість: певна кількість робочої сили, яка вимушено залишається без роботи або трудова діяльність, здійснюється упродовж не повного робочого дня або тижня.

За ринкових відносин зайнятість є результатом взаємодії пропозиції людського ресурсу, попиту н нього, ціни та конкуренції.

Не задоволена пропозиція являє собою безробіття або резерв людського ресурсу.

Безробіття – соціально-економічне явище, пов’язане з перевищенням пропозиції робочої сили над попитом на неї, стан незайнятості частини економічно-активного населення; - вимушена незайнятість, що виникає внаслідок порушення рівноваги між попитом і пропозицією праці; - незайнятість працездатного населення у суспільному виробництві, однак яке бажає мати роботу для задоволення особистих та суспільних потреб.

Основним фактором безробіття є науково-технічний прогрес і впровадження новітніх технологій.

Безробітними визначаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від цих причин не мають заробітку, активно шукають роботу і готові почати працювати в будь-який момент.

Види безробіття:

1) добровільне безробіття;

2) вимушене безробіття;

3) фрикційне безробіття.

Розрізняють два типи безробіття:

- відкрите;

- приховане.

Закон Оукена - емпірично встановлена зворотна залежність між рівнем безробіття й обсягом виробленого ВВП, кількісне значення якої коливається в межах від 2 до 3%

Тема 10: Суспільне відтворення

1. Суспільне відтворення. Його пити і показники.

2. Валовий внутрішній продукт та національний дохід.

3. Національне багатство, його сутність та структура.

1. Суспільне відтворення. Його пити і показники

Будь-який процес суспільного виробництва, що розглядається в постійному зв’язку і безперервному процесі свого відновлення є процесом відтворення. Економічне відтворення є процесом відтворення. Економічне відтворення відбувається як в середині окремих підприємств, так і в масштабах всього суспільства.

Економічне відтворення суспільства включає в себе відтворення:

1) суспільного продукту;

2) людського ресурсу;

3) основного та оборотного капіталу суспільства;

4) національного багатства;

5) споживання;

6) економічних відносин.

Розрізняють такі типи відтворення:

- просте відтворення – відтворення процесу суспільного виробництва з року в рік у незмінних обсягах; прибуток та інші доходи не використовуються на заощадження та інвестиції, а повністю споживається;

- звужене відтворення характеризується відтворенням суспільного виробництва в обсягах, що є меншими ніж у попередніх періодах;

- розширене відтворення економіки – використання суспільного виробництва у зростаючих обсягах; частина прибутку та інших доходів нагромаджується та інвестується у виробництво, з метою розширення межі його виробничих можливостей.

Показники відтворення

Основними макроекономічними показниками, що характеризують економічне відтворення є:

- валовий внутрішній продукт;

- національний дохід.

2. Валовий внутрішній продукт та національний дохід

Підсумковим результатом суспільного відтворення є сукупний, суспільний продукт або валовий суспільний продукт.

Головним і вихідним показником оцінки національного продукту є валовий внутрішній продукт. Цей показник застосовують для визначення рівня і темпів економічного розвитку, продуктивності суспільної праці, рівня життя населення.

Валовий внутрішній продукт – сукупна вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної приналежності підприємств.

Існує три методи обчислення ВВП:

- за виробленою продукцією (виробничий метод). Підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки;

- за витратами (метод кінцевого використання). Підсумовуються витрати всіх економічних акцентів, які використовують ВВП;

- за доходами (розподільний метод). Підсумовуються всі види факторних доходів, а також амортизаційні відрахування.

Розрізняють поняття національного і реального ВВП.

На основі ВВП розраховуються інші макроекономічні показники:

1) валовий національний продукт характеризує сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, створених за певний період вітчизняними підприємствами в країні і за її межами;

2) чистий внутрішній продукт являє собою ВВП, зменшений на величину амортизаційних відрахувань;

3) національний дохід – якщо чистий внутрішній продукт зменшити на величину непрямих податків (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі).

Національний дохід – сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва: праці, капіталу, землі, хисту підприємницького.

Використання національного доходу здійснюється за двома напрямками:

1) споживання;

2) заощадження (нагромадження).

Споживання домогосподарств – це видатки на придбання товарів та послуг для задоволення потреб.

Основними компонентами споживання є такі статті: продовольство, житло, транспортний засіб, освіта, медичні послуги. Ці компоненти поділяють на три основних групи:

- товари тривалого користування;

- товари поточного користування;

- послуги.

Заощадження – частина доходу що не споживається. Вони дорівнюють національному доходу за мінусом споживання. Заощадження здійснюють домогосподарства, підприємства, організації та держава.

Заощадження є вартісним показником інвестицій і нагромадження капіталу.

3. Національне багатство, його сутність та структура

Національне багатство – сукупність матеріальних благ, нагромаджених суспільством за всю його історію, тобто це все те, чим володіє країна сьогодні. Крім того до національного багатства варто віднести і не матеріальне багатство суспільства – ті його елементи, що визначають якість робочої сили, а саме науково-технічний освітній та культурний потенціал. Таким чином в широкому розумінні національне багатство включає в себе такі складові:

- матеріальне багатство;

- не матеріальне багатство;

- природні ресурси, залучені до господарського добробуту.

Основними елементами матеріальної форми національного багатства є:

- виробничий капітал (основний + оборотний);

- основний капітал сфери не матеріального виробництва;

- резерви капітальних благ;

- майно домашніх господарств;

- запаси елементів не матеріальної форми.

Основними елементами не матеріальної форми національного багатства є духовні і культурні цінності (нагромаджений виробничий досвід, освітній потенціал нації, інформаційні ресурси, інтелектуальний рівень та ін.)

Природні ресурси розрізняють:

- відтворювальні;

- не відтворювальні.

Національне багатство виступає як важливий показник економічної могутності країни та джерело її соціально-економічного розвитку.

Тема 11: Економічний розвиток

1. Сутність економічного розвитку.

2. Економічне зростання. Його критерії, показники та типи.

3. Типи та моделі економічного розвитку.

4. Циклічний характер економічного розвитку. Економічні кризи.

1. Сутність економічного розвитку

Розвиток – не зворотна, спрямована закономірна змінна матеріальних та ідеальних об’єктів.

Економічний розвиток – досягнення економічного зростання на основі якісного перетворення економічної діяльності, системи правил та способів її забезпечення.

Важливою умовою та принципом економічного розвитку є формування таких цілей як функціонування національної економічної системи, завдяки реалізації яких будуть забезпечені не лише рівні стартові умови численних суб’єктів ринку але і система, соціальна рівновага в суспільстві. Серед принципів процедури прийняття рішень щодо економічного розвитку можна виділити такий, коли всі учасники ринку, рухаючись кожен до своєї вигоди, досягають взаємної рівноваги інтересів і вигод, сумарне задоволення досягає свого максимуму. Такі зміни називають поліпшенням за Парето.

Важливою умовою та принципом економічного розвитку є формування таких цілей функціонування національної економічної системи, завдяки реалізації яких буде досягнута соціальна рівновага.

Фактори економічного розвитку: мотиваційні, технічні, технологічні, екологічні, економічні, соціальні, політичні, духовні, інформаційні, інтелектуальні та ін..

2. Економічне зростання. Його критерії, показники та типи

Економічне зростання – процес кількісно якісних зрущень на мікро і макрорівнях, у межах даного технологічного способу виробництва, який виражається у збільшенні обсягів суспільного виробництва, суспільного сукупного продукту, ВВП.

Економічне зростання вимірюється двома способами:

- як збільшення реального ВВП (ВНР) за певний період часу;

- як зростання реального виробництва ВВП на душу населення.

Головними критеріями економічного зростання є:

1) збільшення виробничих можливостей національної економіки, обсяги матеріальних благ за допомогою яких можна задовольняти потреби виробництва, суб’єктів економічної діяльності, суспільства у зростаючих масштабах;

2) темпи економічного зростання;

3) можливі темпи економічного зростання.

Показники, які визначають можливості та динаміку економічного зростання:

1) Продуктивність суспільної праці:

;

2) Трудомісткість продукції:

=;

3) Продуктивність капіталу:

;

4) Капіталомісткість продукції:

;

5) Ефективність витрат природних ресурсів:

.

Основні типи(шляхи) економічного зростання:

1) екстенсивний базується на забезпеченні приросту ВВП, виключно за рахунок постійного залучення у виробництво додаткових ресурсів усіх видів у зростаючих масштабах;

2) інтенсивний – зростання відбувається на основі використання новітніх технологій, вдосконалення, розробки та впровадження нових форм реалізації факторів і видів ресурсів. Це веде до зростання продуктивності праці, відносного скорочення потреб у ресурсах, при виробництві одиниці продукції.

Фактор – рушійна сила, причина якогось процесу.

Ресурси означають засоби, запаси, можливості, джерела чогось.

3. Типи та моделі економічного розвитку

В економічних та філософських дослідженнях є два історично визначені типи розвитку:

1) природно-історичний – базується на принципах формаційної концентрації розвитку;

2) культурно-історичний тип – базується на принципах цивілізаційного підходу.

Японський економіст Амая виділив три можливі моделі економічного розвитку, використання яких безпосередньо впливає на структуру, стан і перспективи розвитку суспільства.

1) модель Рікардо;

2) модель Сталіна (централізованої економіки);

3) проміжна модель (модель змішаної економіки).

Основним елементом у структурі механізмів економічного розвитку в першій моделі є абсолютна роль ринкового механізму при нульовій ролі держави; в другій – абсолютна роль держави при нульовій ролі ринку. У третій – нескінченна різноманітність співвідношень між долями держави та приватного підприємства у прийнятті рішень, їх мінливість.

Пастки економічного розвитку

1 - низький рівень продуктивності праці;

2 - низький рівень доходів;

3 – відсталість системи загальної та професійної освіти;

4 – бідність;

5 – міжнародна ізоляція.

Усі сучасні національні економічні моделі розвинутих країн в якості обов’язкових базових складових, які є запорукою їх ефективності мають:

по-перше: інноваційну спрямованість економічного розвитку та економічного зростання;

по-друге: мають потужну соціальну систему.

Сталий економічний розвиток в документах конвенції 1992 р., Ріо де Жанейро розглядається як такий, що задовольняє потреби сучасного покоління і не становить під загрозу можливість майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.

Основними векторами сталого розвитку є:

1) економічний;

2) екологічний;

3) соціальний.

4. Циклічний характер економічного розвитку. Економічні кризи

Економіка розвивається шляхом періодичних піднесень та спадів, тобто циклічно. Цю проблему досліджували багато вчених економістів: Маркс, Туган-Барановський, Шумпетер, Кондратов, Мітчел та ін..

Циклічність – періодичне відхилення від стану рівноваги викликане певним збуренням.

Чергування рівноважних і не рівноважних процесів у розвитку явищ формує цикл розвитку.

Модель циклу складається з чотирьох фаз: процвітання; рецесії, депресії, відновлення.

На сьогоднішній день в науковій літературі виділяють такі фази економічного циклу: піднесення, криза, депресія, пожвавлення.

Опис всіх фаз традиційно починається з фази кризи, так як економічний цикл розвитку виробництва визначається як рух виробництва від початку попереднього до початку чергового спаду.

1) криза (падіння, рецесія) характеризується падінням виробництва, різким скороченням ділової активності, падінням цін, скороченням інвестиції і зайнятості, зниженням доходів підприємств і заробітної плати найманих працівників;

2) депресія – період пристосування економічних агентів до нових умов господарювання,коли у суспільстві панує невпевненість і не узгодження в дії. Падіння економіки зупинилось але тенденції до зростання цін не сформувалось;

3) піднесення (експансія) – зростання всіх економічних показників;

4) пожвавлення.

Розрізняють короткострокові, середньострокові і довгострокові економічні цикли.

Тема 12: Господарський механізм

1. Господарський механізм. Його суть та структура.

2. Державне регулювання. Суспільне відтворення та його форми.

Дата добавления: 2014-01-04