Стратегический менеджмент 2 страница

Виробнича програма підприємства (план виробництва і реалізації продукції) - це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно з договорами поставок.

Щоб правильно сформувати виробничу програму підприємства, у його бізнес-плані необхідно представити таку важливу інформацію, як: характеристика пропонованої продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів.

Основою обґрунтування плану виробництва і збуту продукції в умовах ринку стає маркетинг. Його значення полягає в тому, що підприємства повинні виробляти те, що потрібно споживачам, а не те, що вони хочуть або можуть виробляти. Для успішного ведення бізнесу служба маркетингу всебічно вивчає ринок товарів для визначення оптимального асортименту та обсягу продукції. При цьому слід виявляти потреби потенційних споживачів у межах ринкового сегменту. З потенційними споживачами укладаються господарські договори, розробляється виробнича програма.

Крім того, функція маркетингу полягає не лише у виявленні величини попиту, а й у його формуванні через продукування і виведення на ринок нових видів продукції з новими властивостями. Важливу роль при цьому відіграє реклама, системи «просування» товару на ринок та ін.

Формування виробничої програми в ринкових умовах має певні особливості, які полягають у тому, що:

- плани виробництва і реалізації продукції орієнтуються на ринкові потреби конкретних споживачів, на своєчасне і якісне виконання договірних зобов'язань;

- в основі виробничої програми лежить договір на поставку певної продукції, при цьому підприємство самостійно вибирає постачальників, споживачів, встановлює ціни та ін.;

- планування виробничої програми повинно бути гнучким, у поточних і оперативних планах мають коригуватися показники плану виробництва і реалізації продукції з урахуванням змін у поставках сировини, фінансових можливостях покупців;

- пріоритетними у виробничій програмі підприємства стають натуральні показники і показники якості продукції, саме вони відображають ступінь задоволення ринкових потреб з кількісного і якісного боків;

- виробнича програма підприємства повинна формуватись із урахуванням можливостей підприємства, його забезпечення різними видами ресурсів та виробничими потужностями;

- плани виробництва і реалізації продукції мають бути багатоваріантними і забезпечувати вибір оптимального плану, реалізація якого дасть можливість одержати високий прибуток.

Формування виробничої програми підприємства базується на таких елементах:

1. На основі вивчення, аналізу і перспектив розвитку ринкового попиту підприємством укладаються зі споживачами-покупцями (торговельними підприємствами, гуртовими посередниками, біржами) угоди на постачання певних видів продукції.

2. Державні контракти є засобом забезпечення потреб споживачів, що фінансуються за рахунок Державного бюджету України, та поновлення державного резерву. Держава при цьому гарантує оплату поставок продукції та забезпечує її виробництво найважливішими видами ресурсів.

3. Державні замовлення є засобом стимулювання збільшення виробництва у пріоритетних галузях, впровадження нових технологій, випуску дефіцитних видів продукції, державної підтримки важливих наукових досліджень. Держава може надавати пільги підприємствам-виробникам, але не забезпечує їх фінансовими ресурсами.

4. Портфель замовлень на продукцію інших споживачів формується на основі контрактів між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами та відображає його постійні прямі господарські зв'язки. Такі контракти періодично переглядаються та поновлюються.

5. Частина продукції підприємства може споживатися безпосередньо ним самим. Тому виробнича програма має враховувати цю кількість. Вона визначається на основі балансів матеріальних ресурсів, які відображають потребу у них та джерела її покриття.

В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні і вартісні показники.

Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях з номенклатури і асортименту.

Номенклатура - це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент - це різновидність виробів у межах даної номенклатури. Звичайно натуральні показники представляються у фізичних одиницях виміру (штуки, тонни, метри тощо).

Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою і децентралізованою. Централізована номенклатура формується шляхом укладення державних контрактів і державних замовлень. Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами укладенням договорів поставок.

Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках встановлюють на основі обсягу поставок:

ОВ = ОП - З_п + З_к, натур, один.,

де ОВ - обсяг виробництва продукції в натуральних одиницях;

ОП - обсяг поставок у натуральних одиницях;

З_п, З_к - запаси продукції на складі, відповідно, на початок і на кінець планового року, натуральних одиниць.

При аналізі виконання підприємством плану з номенклатури і асортименту дається кількісна оцінка виконанню плану шляхом обчислення фактичного випуску продукції в межах встановленого плану і порівняння його з плановими показниками.

Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів у певних товарах і врахувати якісні характеристики товарів.

Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалізованої, чистої, умовно чистої продукції, валового і внутрізаводського обороту, обсяг незавершеного виробництва.

До обсягу товарної продукції включають: готову продукцію, послуги, ремонтні роботи, капітальний ремонт свого підприємства, напівфабрикати і запчастини на сторону, капітальне будівництво для непромислових господарств свого підприємства, роботи, пов'язані з освоєнням нової техніки, тару, що не входить в гуртову ціну виробу.

Обсяг товарної продукції (ТП) визначають за формулою

ТП=Σ ·N_i · Ц_і+Р, грн..,

де N_i - випуск продукції і-го виду в натуральних одиницях;

Ц_і - гуртова ціна підприємства одиниці виробу і-го виду, грн.;

Р - вартість робіт і послуг на сторону, грн.;

n - кількість видів продукції, що виготовляються на підприємстві.

У валову продукцію (ВП) включають всю продукцію у вартісному виразі, незалежно від ступеня її готовності, і визначають за формулою

ВП = ТП -.(НЗВ_п - НЗВ_К) - (І_п - І_к), грн.,

де НЗВ_П, НЗВ_К - вартість залишків незавершеного виробництва, відповідно, на початок і кінець планового періоду, грн.;

І_п, І_к - вартість інструменту для власних потреб, відповідно, на початок і кінець планового періоду, грн.

Валовий оборот підприємства (ВО) - це обсяг валової продукції незалежно від того, де вона буде використана: чи в межах під­приємства, чи поза ним.

Внутрізаводський оборот (ВЗО) - це та кількість продукції підприємства, яка використовується всередині нього для подальшої переробки. Валову продукцію можна також обчислити

ВП = ВО - ВЗО, грн.

Реалізована продукція (РП) - це продукція, яка відвантажена споживачеві і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства-постачальника або мають надійти у зазначений термін. Обсяг реалізованої продукції обчислюється за формулою

РП = ТП + (Г_п - Г_к) + (В_нп -В_нк), грн.,

де Г_п, Г_к - залишки готової нереалізованої продукції, від-но, на початок і кінець планового року, грн.;

В _нп, В _нк - залишки продукції відвантаженої, за яку термін опла­ти не настав, і продукції на відповідальному зберіганні у покупців, відповідно, на початок і на кінець планового року, грн.

Обсяг реалізованої продукції з урахуванням виконання плану поставок (РП_n) обчислюють

РП_n=РП- Σ N_i · Ц_і, грн..,

де Σ N_i Ц_і, - вартість недопоставленої продукції, грн.

Обсяг чистої продукції підприємства (ЧП) обчислюється за формулою

ЧП = ТП - (М + А), грн.,

де М - матеріальні витрати на виробництво продукції, грн.;

А - сума амортизаційних відрахувань за відповідний період, грн.

Чиста продукція підприємства може бути також обчислена як сума основної і додаткової заробітної плати працівників підприємства і прибутку.

Показник умовно чистої продукції (УЧП) обчислюється

УЧП = ЧП + А, грн.

Величина незавершеного виробництва у вартісному виразі (НЗВ) визначається:

НЗВ = N ·C ·Т_{ц ·}К_нз

де N - кількість виробів у натуральних одиницях;

С - собівартість одного виробу, грн.;

Т_ц - тривалість циклу виготовлення одного виробу, робочих днів;

К_нз - коефіцієнт наростання затрат при виготовленні виробу;

Д - кількість робочих днів у розрахунковому періоді.

К_нз = М+0,5 C^’ або К_нз = С_о + 0,5 С_п

С С_о + С_п

де М - сума матеріальних витрат на виробництво одного виробу, грн.;

C^’ - собівартість одиниці виробу без матеріальних витрат, грн.;

С_о - одноразові витрати на початку циклу виготовлення продукції, грн.;

С_п - поточні витрати на виготовлення продукції, грн.

Виробнича програма будь-якого підприємства повинна бути обґрунтована наявними виробничими ресурсами (виробничими фондами, трудовими і матеріальними ресурсами), а також виробничою потужністю підприємства.

Обсяг виробництва, наприклад, валової чи товарної продукції може бути обчислений через величину згаданих ресурсів таким чином:

ВП (ТП) = S_сер • Ф_в, грн.,

де S_сер - середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства, грн.;

Ф_в - фондовіддача, грн., ¹

ВП (ТП) = Ч • П_п, грн.,

де Ч - чисельність працюючих на підприємстві, осіб;

П_п - продуктивність праці, яка може бути виражена показником виробітку, грн./чол.

Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках (N) може бути обчислений виходячи із величини матеріальних ресурсів, поставлених підприємству в плановому році (М_заг), і норми витрат цього виду ресурсу на одиницю продукції q

N = М _заг

q натур.один .

Від рівня використання виробничої потужності підприємства (тобто максимально можливого обсягу випуску продукції при вста­новленій величині виробничих фондів та організації виробничого процесу) залежить обсяг випуску продукції:

ВП = В_пот · К_вик, грн.,

де В_пот - виробнича потужність підприємства, грн.;

К_вик, - коефіцієнт використання виробничої потужності.

Якісну сторону виробничої програми характеризує показник, який відображає питому вагу продукції, що відповідає міжнародним стандартам, в загальному обсязі випуску продукції підприємством. Він може бути обчислений відношенням кількості сертифікованої продукції до загального її обсягу.

Питання для самоконтролю

1. Що таке прогнозування

2. Назвіть типи прогнозування

3. Які є види прогнозів

4. Що таке планування, назвіть його мету, принципи та методи

5. Назвіть види планів підприємства

6. Які функції стратегічного планування

7. Що таке бізнес-план

8. Яка вихідна інформація при розробленні бізнес- плану.

9. Що таке виробнича програма підприємства

10 Назвіть показники виробничої програми підприємства.

Тема 5. Персонал підприємства і продуктивність праці (2 години)

1. Персонал підприємства та його роль у підвищенні ефективності діяльності суб’єктів господарювання.

2. Структура персоналу підприємства, чинники, що впливають на неї та кадрова політика підприємства.

3.Розрахунок чисельності працюючих. Показники руху робочої сили на підприємстві.

4. Продуктивність праці, показники та методи її вимірювання. Планування продуктивності праці.

5. Організація і нормування праці на підприємстві.

5.1. Персонал підприємства та його роль у підвищенні ефективності діяльності суб’єктів господарювання

У загальному комплексі проблем розвитку суб'єктів господарювання важливе місце посідають питання забезпечення їх персоналом, виявлення джерел їх раціонального використання та форм підготовки.

Сукупність працівників підприємства можна означити як персонал підприємства.

Персонал підприємства -це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають практичний досвід і навики роботи. Крім постійних працівників, у роботі підприємства можуть брати участь на основі контракту інші працездатні особи.

В умовах ринкової економіки роль трудових ресурсів суттєво зростає. Вони є найважливішим елементом продуктивних сил, а інвестиційно-інноваційний характер виробництва, його висока на-укомісткість, пріоритетність питань якості продукції змінили комплекс вимог до працівників, підвищили значимість творчого ставлення до праці і високого професіоналізму.

При усій важливості матеріально-речових елементів виробництва на підприємстві саме його персонал є визначальним чинником зростання продуктивності праці, поліпшення використання основних і оборотних фондів. Тому добре підібраний трудовий колектив є важливим завданням підприємця. Це має бути команда однодумців, партнерів, здатних усвідомлювати, розуміти і реалізовувати задуми керівництва підприємства.

Персонал підприємства повинен бути здатним виробляти нові ідеї і на основі тісної взаємодії впроваджувати їх у життя. Саме людський капітал є наріжним каменем забезпечення конкурентоспроможності, економічного зростання й ефективної діяльності підприємства.

Весь персонал підприємства поділяється на дві великі групи:

1) промислово-виробничий персонал (ПВП);■.

2) непромисловий персонал (НПП).

До ПВП належать:

• зайняті в основних і допоміжних підрозділах підприємства;

• зайняті в заводських лабораторіях і дослідних установах;

• апарат заводоуправління; '

• працівники охорони.

Ця група охоплює тих працівників, які зайняті у виробництві або його обслуговуванні.

До НПП належать ті працівники, які безпосередньо не пов'яза­ні з процесом виробництва, а працюють у підрозділах невиробничої сфери підприємства - закладах культури, охорони здоров'я, житлово-комунальному господарстві тощо.

Такий поділ персоналу на дві групи необхідний для узгодження трудових показників з показниками результатів трудової діяльності (при визначенні продуктивності праці враховується чисельність промислово-виробничого персоналу), для розрахунків заробітної праці і формування фонду оплати праці.

Залежно від виконуваних функцій персонал підприємства поділяється на чотири категорії.

• робітники

• службовці

• спеціалісти

• керівники

Основну групу ПВП складають робітники. Залежно від стосунку до процесу створення продукції вони поділяються на основні і допоміжні. Основні робітники беруть безпосередню участь у процесі виготовлення продукції; вони або впливають за допомогою засобів праці на предмети праці, перетворюючи їх, або контролюють роботу механізмів і машин за умов автоматизованого виробництва. Допоміжні робітники виконують функції допомоги і обслуговування основного виробництва; вони зайняті виконанням ремонтних робіт, транспортуванням сировини і готової продукції, енерго- і теплозабезпеченням підприємства, підготовкою сировини до виробничого споживання та ін.

В умовах розвитку продуктивних сил, впровадження новітніх досягнень науково-технічного прогресу у виробництво поділ робітників на основні і допоміжні стає все більш умовним. Крім того, віднесення робітників до основних або допоміжних обумовлюється галузевою приналежністю підприємства.

До категорії «робітники» також належать прибиральники, гардеробники, кур'єри, чергові, сторожі, телефоністи, оператори зв'язку, листоноші та ін.

До службовців належать працівники, які здійснюють господарське обслуговування, підготовку й оформлення документації, функції обліку і контролю (обліковці, табельники, касири, діловоди, архіваріуси, коректори технічної документації, креслярі, стенографісти та ін.). Виконання перелічених видів робіт не вимагає тривалої фахової підготовки і високого рівня кваліфікації працівників.

Спеціалістами вважаються працівники, які займаються інженерно-технічними, економічними, юридичними та іншими видами робіт, які вимагають спеціальної фахової підготовки високого рівня. До них належать: інженери, соціологи, технологи, ревізори, товарознавці та ін.Кваліфікаційний рівень цієї категорії персоналу має бути достатньо високим, оскільки саме вони безпосередньо впливають на формування рішень керівного складу працівників підприємства, доводять ці рішення до безпосередніх виконавців (або ж самі є виконавцями), контролюють їх виконання, за необхідності коригують та ін.

Керівники - це працівники, які посідають посади керівників підприємства та його структурних підрозділів. Це: директори (генеральні директори), начальники, завідувачі, головні спеціалісти (головний економіст, головний інженер, головний бухгалтер тощо), майстри, а також заступники керівників, що посідають перелічені посади. Керівники підприємства визначають принципові засади функціонування і напрями розвитку підприємства, затверджують його стратегію поведінки на ринку, формують основи взаємовідносин з конкурентами, постачальниками, споживачами та іншими ринковими суб'єктами. Одночасно керівники підприємства несуть повну відповідальність за ефективність і результати його функціонування.

Важливою є класифікація персоналу за професіями, спеціальностями і кваліфікацією.

Професія характеризує вид трудової діяльності, яка потребує спеціальних знань, підготовки і практичних навичок. Професія вказує на галузеву приналежність і відображає особливості технології виготовлення продукції та специфічні умови праці у певній галузі (машинобудівники, будівельники, текстильники і т. ін.).

Спеціальність виділяється в межах певної професії і характеризує відносно вузький різновид трудової діяльності, яка вимагає від виконавця робіт вужчої, але глибшої підготовки (машинобудівники - фрезерувальники, токарі, інструментальники, слюсарі та ін.). З виникненням нових галузей, виробництв, з розвитком науки і техніки з'являються нові професії і спеціальності.

Кваліфікація (на відміну від професії і спеціальності, які відображають лише галузь прикладання праці), характеризує якість, складність праці. Вона є сукупністю спеціальних знань і навиків, які визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій обумовленої складності.

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи:

- некваліфіковані (не мають спеціальної підготовки);

- малокваліфіковані (мають незначну спеціальну підготовку);

- кваліфіковані (які одержали спеціальну підготовку на виробшцтві, тривалістю не менше шести місяців);

- висококваліфіковані (які одержали спеціальну підготовку у спеціальних навчальних закладах або на виробництві протягом 2-3 років).

Рівень кваліфікації робітників визначається на основі тарифно-кваліфікаційних довідників і характеризується розрядами.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів, службовців характеризується рівнем освіти, досвідом роботи.

Спеціалістів розрізняють:

- найвищої кваліфікації (що мають наукові ступені та звання);

- вищої кваліфікації (зі значним досвідом практичної роботи та вищою спеціальною освітою);

- середньої кваліфікації (з певним практичним досвідом та середьою спеціальною освітою);

- спеціалісти-практики (не мають спеціальної освіти, але мають практичний досвід і посідають відповідні посади).

5. 2. Структура персоналу підприємства, чинники, що впливають на неї та кадрова політика підприємства.

Співвідношення між окремими групами і категоріями праців-нків підприємства відображає структуру персоналу. Розрізняють такі види структури персоналу залежно від класифікаційної ознаки:

Функціональна структура персоналу підприємства - це кількісне співвідношення між різними категоріями працівників, що дрізняються за характером виконуваних на підприємстві функцій; ійшвидшими темпами зростає чисельність спеціалістів і службов-в, що пояснюється підвищенням технічної оснащеності виробництва, збільшенням обсягів науково-дослідних і управлінських робіт, ускладненням виробничих звуків та ін.;

професійно-кваліфікаційна структура - це процентне співвідношення груп працівників різних професій та кваліфікаційних рівнів у загальній чисельності персоналу; зміни у такій структурі спричинені якісними і кількісними змінами у галузевій структурі виробництва, якісними змінами у технології виробництва та організації праці, в індивідуальних характеристиках самої робочої сили; кваліфікаційна структура визначається мо для різних категорій персоналу, оскільки вони мають різні фікаційні ознаки;

статева структура персоналу - характеризується співвідношенням працівників різних статей у загальній чисельності персоналу підприємства; є галузі і виробництва, у яких переважає «жіноча» праця (текстильна, трикотажна, швейна), тоді виникає необхідність вирішення цілого ряду проблем соціально-економіч-характеру;

вікова структура персоналу - відображає співвідношення іьності працівників відповідних вікових груп у загальній кількості персоналу підприємства; розрізняються вікові групи: 16-19 років, 20-24, 30-34, 35-39 і т. д., 65 і старші.

На зміну професійно-кваліфікаційного складу та структури зналу підприємств впливають такі чинники:

1. зростання попиту на кваліфіковану робочу силу, що пов'язано із швидкими темпами оновлення

продукції, ускладненням технологічних процесів тощо;

2. перерозподіл працівників із сфери промислового та сільсько- перерозподіл працівників із сфери промислового та сільськогосподарського виробництва у сферу побутового обслуговування населення, торгівлі, інформаційну сферу;

3. досить висока питома вага зайнятих ручною та некваліфікованою працею, що пов'язано із сповільненням темпів технічного переоснащення підприємств);

4. включення до складу трудових ресурсів працівників з більш високим освітнім рівнем, ніж ті, які вибувають за межі працездатного віку;

5. неврахування системою освіти сучасних вимог і потреб у кваліфікованій робочій силі, що породжує невідповідність між реальним попитом підприємств у кадрах та їх пропозицією на ринку праці.

Врахування цих чинників є обов'язковим при формуванні кадрової політики підприємств, основна мета якої полягає в забезпеченні кожного робочого місця і посади персоналом відповідної професії, спеціальності і, головне,- кваліфікації.

Персонал підприємства є специфічним ресурсом виробництва, і ця специфіка накладає певний відбиток на управління ним. Найбільш, характерними відмінностями даного ресурсу від матеріалних, природних тощо є:

1) найманий працівник може звільнитися з підприємства за власним бажанням;

2) працівник може відмовитися від умов, передбачених на конкретному робочому місці або підприємстві в цілому, і страйкувати;

3) працівник повинен розглядатись як виробничий ресурс, в житті якого постійно відбуваються якісь зміни і вони спричиняють зміну його потреб;

4) працівник може навчатись і набувати інших знань, освоювати нові професії і спеціальності;

5) рівень оплати праці є об'єктом тривалих переговорів і має задовольнити обидві їх сторони.

Персонал підприємства потребує створення системи управління ним, тобто: системи планування, організації, керівництва і контролю. Це є завданням кадрової політики підприємства, основна мета якої полягає у забезпеченні кожного робочого місця і посади персоналом відповідної професії, спеціальності і кваліфікації.

Кадрова політика, як правило, здійснюється після структурного аналізу професійно-кваліфікаційного складу персоналу. Структурний аналіз персоналу базується на врахуванні рівня кваліфікації, вікового складу, тривалості трудового стажу працівників, співвідношення працівників за статтю.

Також при розробці кадрової політики оцінюється ефективність, використання робочого часу на підприємстві, коефіцієнти плинності кадрів, прогнози зайнятості в регіоні та ін.

Управління персоналом - це частина кадрової політики підприємства, є цілеспрямованою діяльністю його керівництва або керівництва окремих підрозділів щодо комплексного розв'язання проблем забезпечення кадрами, оплати праці, дисципліни праці, гігієни і безпеки праці та ін.

Система управління персоналом включає ряд функцій:

- планування потреби в певних категоріях персоналу;

- набір та відбір персоналу;

- визначення заробітної плати і пільг;

- професійна орієнтація і адаптація працівників до конкретних умов роботи;

- забезпечення процесу навчання персоналу;

- оцінка результатів трудової діяльності;

- підвищення або пониження в посаді, переміщення або звільнення.

Методи управління персоналом є нічим іншим, як методами управління підприємством і поділяються на економічні, адміністративно-правові і соціально-психологічні. З їх допомогою виробляються способи впливу на колективи і окремих працівників для здійснення їх діяльності. Всі види методів органічно пов'язані між собою.

Особлива роль у системі управління персоналом належить набору, підготовці і перепідготовці кадрів.

Здійснюючи набір необхідних підприємству категорій працівників, використовують зовнішні та внутрішні джерела.

До зовнішніх джерел належать ті, які забезпечують поповнення персоналу через:

- регіональні біржі праці та державні бюро з працевлаштування;

- комерційні агентства з працевлаштування;

- систему контрактів з навчальними закладами різних рівнів;

- оголошення на телебаченні, радіо, в пресі тощо.

Відбір кадрів складається з певних етапів:

Система набору з використанням зовнішніх джерел інколи малоефективна, оскільки на підприємство приходять люди, які не знайомі із специфікою виробництва, а тому слід затратити достатньо часу, коштів і зусиль, щоб працівник досягнув необхідного рівня кваліфікації.

Дата добавления: 2014-01-04