Призначення, основні вимоги, класифікація та склад основних лакофарбових матеріалів

Лакофарбові матеріали. Клеї, герметики та інші ремонтно - експлуатаційні матеріали.

1. Призначення, основні вимоги, класифікація та склад основних лакофарбових матеріалів.

2. Основні види грунтовок, шпаклівок, лаків та емалей.

3. Загальні відомості про гуму та гумові вироби.

4. Шиноремонтні матеріали.

5. Автокосметичні матеріали.

6. Загальні відомості про інтер'єрні, ущільнювальні та електроізоляційні матеріали, їх основні властивості та застосування.

Лакофарбові матеріали призначені для захисту металу від ко­розії, попередження деревини від зволоження і загнивання, на­дання різним поверхням красивого зовнішнього вигляду. Крім того, після фарбування виробам властиві деякі специфічні власти­вості: електроізоляційні, теплозахисні та ін.

Матеріали, які застосовуються для фарбування, можна поді­лити на основні і допоміжні. До основних належать грунтовки, шпатлівки (шпаклівки), лаки і фарби, які власне і утворюють ла­кофарбове покриття (рис. 7.1). Допоміжні матеріали призначені для підготовки поверхні перед фарбуванням, розведення лакофар­бових матеріалів до робочої в'язкості, прискорення висихання покриття, догляду за ним. До таких належать розчинники і роз­ріджувачі, знежирювачі і фосфатуючі сполуки, каталізатори, шам­пуні, поліролі тощо.

Якість лакофарбових матеріалів характеризується рядом показників, найбільш важливі з них наведені нижче.

В'язкість дозволяє судити про придатність лакофарбового матеріалу для нанесення його на поверхню. В'язкість вважається задовільною, якщо вона не ство­рює затруднень при певному способі фарбування. При високій в'язкості матеріали важко прохо­дять через сопло розпилювача і не можуть бути розподілені рів­ним шаром по поверхні. При низькій в'язкості лакофарбові ма­теріали стікають з пофарбованої вертикальної чи нахиленої повер­хонь. Таким чином, кожному ла­кофарбовому матеріалу, залежно від способу нанесення, повинна відповідати певна робоча в'язкість, що за­безпечує можливість одержання найбільш якісного лакофарбового покриття.

У діючих стандартах і технічних умо­вах на лакофарбові матеріали нормова­ний показник в'язкості визначається в умовних одиницях. Умовна одиниця — це час витікання (в секундах) певного об'єму рідкого матеріалу через калібрований отвір прийнятого діаметру при 20 °С або при іншій температурі. Найбільш поширеним способом визначення умовної в'язкості є спосіб із застосуванням віскозиметра ВЗ. Для цього використовують віскозиметр з трьома змінними отворами діаметром 2 ±0,012, 4 + 0,015 і 6 ±0,015 мм. Діаметр отвору необхідно вибирати залежно від консистенції (густоти) матеріалу.

Широкий асортимент основних лакофарбових матеріалів, що випускаються промисловістю, класифікують і позначають відпо­відно до ГОСТ 9825-73.

В основу класифікації і позначення покладено два важли­вих показники:

хімічний склад плівкоутворювача;

призначення лакофарбового матеріалу відповідно до умов експлуатації.

Примітка. 1. Для лакофарбових матеріалів, які мають специфічні властивості, перед наведеною в таблиці групою ставлять індекси: П - по­рошкоподібні, В — водорозчинні, 3 — емульсійні, Б — без розчинника, ВД - вододисперсні, ОД — органічнодисперсні.

2. У випадках, коли лакофарбовий матеріал виготовлений на суміші смол, буквенне позначення встановлюють за смолою, яка Визначає основні властивості.

Лакофарбові матеріали поділяються на одинадцять груп. Умов­не Позначення груп лакофарбових матеріалів за призначенням:

Атмосферостійкі (покриття зовнішні для різних

кліматичних зон) 1
Обмежено атмосферостійкі (під навісом і в приміщеннях) 2

Койсерваційні З

Водостійкі 4
Спеціальні (покриття для гуми, шкіри, просочування і покриття тканин, стійкі до випромінювання, покриття, що світяться) 5

Стійкі до нафтопродуктів 6

Хімічно стійкі 7

Термостійкі 8

Електроізоляційні 9

Ґрунтовки 0

Шпатлівки 00

Позначення (марка) лакофарбових матеріалів складається, як правило, з п'яти груп знаків:

1. Назва (лак, фарба, емаль тощо).

2. Група за хімічним складом плівкоутворювача — літерами.

3. Група за призначенням — перша цифра.

4. Реєстраційний номер, даний матеріалу — наступні цифри.

5. Колір матеріалу (позначається словом або літерою).
Примітка. Між другою і третьою групою знаків ставиться тире.
Наприклад: Емаль МЛ-197, коричнева — меламінова емаль (Емаль

МЛ), атмосферостійка (1), реєстраційний номер — 97, колір — коричневий; Ґрунтовка В-МЛ-0143, коричнева — водорозчинна (В), меламінова (МЛ), ґрунтовка (0), реєстраційний номер — 143, колір — коричневий.

Після реєстраційного номера, присвоєного матеріалу, допускаєть­ся додавати літерний індекс (одну або дві великі літери), що характеризують деякі особливості лакофарбового матеріалу: ХС — холодного сушіння (висихає при звичайній температурі в хімічній технології, яка називається холодною, а емаль — хо­лодного сушіння); ПГ — пониженої горючості; НГ — негорю­ча; М — утворює матове покриття; ПМ — утворює напівматове покриття; ВЗ — утворює водоемульсійне покриття.

Однак не всі цифри, що проставляються в позначенні лакофар­бового матеріалу, вкладаються в систему, розглянуту вище. Існу­ють винятки, які прийняті для олійних фарб. При їх позначенні четверта група знаків відбиває не реєстраційний номер, а вид олі­фи, на якій виготовлено фарбу: 1 — натуральна, 2 — напівнатураль­на (оксоль), 3 — гліфталева, 4 — пентафталева; 5 — комбінована.

Є ще винятки. Так, якщо до складу олійних фарб входить пігмент тільки одного виду (а не двох і більше), то замість слова фарба вказується назва цього пігменту, наприклад, біли­ла цинкові, білила титанові, сурик залізний, оксид хрому тощо.

Дата добавления: 2014-01-04