Наукова й суспільна діяльність Римського клубу: пошук шляхів запобігання екологічній катастрофі

Якщо шукати вихідні для XX ст. просторово-часові параметри, в яких спрацьовують світоглядні засади, які орієнтують на покращення екологічної ситуації, то це друга половина XX ст., Європейська неполітична організація - Римський клуб.

Римський клуб був заснований у 1968 р. і об'єднав близько ста відомих вчених з понад 30 країн світу. Уперше членами Римського клубу була запропонована методологія оцінювання можливостей природи не взагалі, не просто з точки зору потреб розвитку суспільства, а з позиції врахування можливостей природи витримати антропогенний тиск, який у XX ст. страшенно зростає.

Члени Римського клубу наголосили на існуванні реальних екологічних меж у науково-технологічному розвитку людства. Вони дійшли висновку, що глобальність екологічних проблем потребує для їх розв'язання колективних зусиль людства, об'єднання держав і народів.

Втім, як вважали члени Римського клубу, безпосередньо людством ніхто не займається, бо домінують класові, національні, державні інтереси. Доля ж людства залишається без конкретного носія, ніхто не відповідає за стан справ у світі. Тому, саме цю функцію - відповідати за стан справ у світі взяв на себе Римський клуб.

У відповідності з програмою діяльності було поставлено дві цілі. Перша - сприяти швидшому й глибшому пізнанню труднощів розвитку людства.

Друга - використати всі наявні знання для стимуляції формування нових відносин, політичних орієнтацій, що б сприяли покращенню ситуації.

Результати своїх досліджень і рекомендації щодо розумних і необхідних дій людства члени Римського клубу представляли у формі доповідей. Перша доповідь Римського клубу була підготовлена професорами з США Д. Медоузом і Дж. Форрестером у вигляді математичної моделі розвитку світової ситуації на засадах врахування таких взаємозалежних змін, як капіталовкладення, використання ресурсів, забруднення середовища, виробництво продуктів споживання. Доповідь і, особливо, її висновки викликали світову сенсацію.

Так, за оцінками групи Д. Форрестера, кам'яного вугілля мало вистачити на 110 років, хрому - на 96, нафти - на 36, природного газу - на 24. Подібних же висновків дійшли в 1976 р. експерти ЮНЕСКО. Саме з цього часу такі вичерпні копалини, як мідь, олово, срібло отримали позначку "стратегічні" і стали предметом особливої уваги розвинених країн у країнах "третього світу".

За висновком авторів доповіді, за умови збереження існуючих тенденцій науково-технічного прогресу, неконтрольованих демографічних процесів, забруднення середовища на людство в першій половині XXI ст. чекає глобальна катастрофа. Висновок викликав шок і розгубленість у одних, недовіру - в інших. Як шлях запобігання глобальній екологічній катастрофі Д. Медоуз і Дж. Форрестер запропонували ідеї, що стали основою концепції встановлення глобальної рівноваги між природою і людством. Такого стану можна досягнути й підтримати, якщо не нарощувати виробництво й звести приріст народонаселення до нуля. Ця концепція отримала назву концепції нульового приросту.

Отже, концептуальні засади уявлень Римського клубу орієнтують на певні соціоекономічні зміни в існуванні людства, що дозволило б зберегти природу такою, якою вона є.

Згодом члени Римського клубу представили ґрунтовні і яскраві доповіді, які підсумовували дослідження в галузі глобальних проблем людства і пропонували шляхи виходу з кризового становища, в якому воно опинилося. Це доповідь М. Месаровича (США) та Е. Пестеля (Німеччина) "Людство на поворотному рубежі", Е. Ласло (США) "Цілі людства", Б. Гаврилишина (США) "Путівники в майбутнє: до більш ефективних суспільств" та ін.

Свого часу увагу вчених і громадськості всього світу привернула робота першого президента Римського клубу А. Печчеї "Людські якості"(1977). Вона носила програмний характер. А. Печчеї сформулював видатні ідеї стосовно майбутнього існування людства, якщо спосіб його існування радикально зміниться.

Розглядаючи витоки і причини глобальних проблем, у тому числі й екологічної кризи, А. Печчеї вважав, що вони знаходяться не поза людиною, а саме всередині її. Проблеми виникають тому, що люди в процесі соціального розвитку не встигають адаптувати свою культуру до тих змін, які самі ж вносять у цей світ.

Отже, за висновками дослідника, розв'язання екологічних проблем потребує передусім змін самої людини, її власної сутності.

Міркуючи таким чином, А. Печчеї пропонує відповідний проект практичних дій, які націлені на подолання глобальних проблем. Він адресує його видатним ученим, політичним діячам, широкій громадськості. Головна думка дослідника полягає в тому, що для розв'язання глобальних проблем світове суспільство має згуртуватися. Потрібна інтеграція навіть попри відмінність класових, національних чи групових інтересів.

Програма А. Печчеї націлює людство на реалізацію шести провідних цілей.

Перша визначається дослідником як "зовнішні межі". Вона орієнтує на бережливе ставлення до природи, її ресурсів, життєвого потенціалу.

Друга - "внутрішні межі". Вона звертає увагу на важливість врахування такого важливого фактору, як внутрішні можливості людини. Дійсно, як підкреслює А. Печчеї, неможливо безкінечно експлуатувати її властивості до прирощування. З цього випливає, що науково-технологічна діяльність і соціополітичні зміни мають відбуватися таким чином, щоб не піддавати людину новим напругам і стресам.

Третя в програмі А. Печчеї визначається як "культурна спадщина". Вона формує соціальну установку на перетворення загальнокультурних надбань у визначальний орієнтир прогресу і самовизначення людства. Культурна самовизначеність, на думку дослідника, є принципом нового світового економічного порядку, суттєвою орієнтацією стратегії розвитку людства. Водночас, як наголошує А. Печчеї, треба рятувати цінності культури від руйнування. Це принципово важливо для можливості подальшого існування людства, оскільки саме культура є світом людської традиції. Зберігаючи культурну традицію, людство отримує шанс на майбутнє.

Четверта - "світове співтовариство". її досягнення має створити умови для об'єднання міжнародних зусиль у вирішенні глобальних проблем сучасності. Для цього А. Печчеї пропонує створити центри, що скоординують прийняття розумних виважених рішень на всіх рівнях людської організації - від локального до глобального.

П'ята названа "людське житло". На думку дослідника, важливе значення для розв'язання глобальних проблем має оптимальне розселення людей на планеті. Для цього потрібно створити всезагальний план, який би передбачав заходи національного і регіонального масштабу.

Шоста визначена як "виробнича система" і орієнтує на створення оптимальної, розумної, єдиної в масштабах цивілізації економічної і фінансової систем, єдиної системи ресурсозабезпечення і зберігання, територіального розміщення виробництва.

Визначивши ці шість глобальних цілей людства А. Печчеї зауважує, що головним для їх здійснення й процвітання людства в майбутньому є відродження людського духу. Без цього людство може прямувати лише до власного знищення.

Таким чином, проаналізувавши науково-аналітичну й суспільну діяльність Римського клубу можна дійти висновку, що творчість членів клубу суттєвим чином вплинула на світову суспільну думку й оцінку "стану справ" у планетарному масштабі. Діяльність Римського клубу сформувала певну межу між попереднім (до ідей членів клубу) і подальшим (починаючи з доповідей Римського клубу) розумінням взаємин людини і природи. Стало очевидним, що настав такий момент в існуванні техногенної цивілізації, коли в прогнозах соціоекономічного й культурного розвитку людства треба виходити не з абстрактно безмежних можливостей людини, а зі стану природного середовища.

Саме завдяки творчості Римського клубу екологічні проблеми набули величезного міжнародного суспільного резонансу. Доповіді членів клубу заклали теоретичні і світоглядні основи формування екологічної свідомості як глобальної, як планетарного явища.

Дослідження груп Д. Медоуза і Дж. Форрестера, розробки математичних моделей динаміки глобального розвитку вплинули на розвиток подібних досліджень в інших регіонах світу. Так, у Радянському Союзі глибоке вивчення глобальних проблем здійснювалось під керівництвом проф. Д. Гвішиані.

Проте методологічна програма "нульового росту" виявилась нездійсненою. Це пов'язано з певними важливими особливостями суспільного розвитку. Так, по-перше, очевидно, що розвиток людства пов'язаний з нарощуванням продуктивних сил і приростом виробництва. По-друге, рівень розвитку країн світу є вкрай нерівномірним. А розв'язання екологічних проблем потребує досить високого технологічного рівня розвитку і вирішення хоча б елементарних проблем повсякденного життя людей. По-третє, щоб не впливати деструктивним чином на біосферу потрібно не тільки не нарощувати виробництво, а й взагалі його скорочувати, бо існуючий стан викликає досить серйозне руйнування екосистем і загрожує існуванню біосфери. Втім, зрозуміло, що таке скорочення суттєво знизило б рівень добробуту людства.

Етапною з точки зору формування екологічно орієнтованої свідомості була відома конференція ООН з питань стану довкілля та подальшого розвитку людства, яка відбулася в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. і недарма була названа програмою на XXI століття. В її матеріалах зафіксовані нові - антитехнічні світоглядні орієнтації розвитку цивілізації, що є засадами розробки стратегії і філософії виживання на противагу прагматизму і споживацтву в ставленні до природи.

На конференції були присутні представники 179 держав. Вони прийняли ряд принципових з точки зору екологічного майбутнього людства документів. Зокрема, Декларацію про довкілля й розвиток, 27 принципів якої окреслюють права та обов'язки країн у справі забезпечення розвитку і добробуту людей, Заяву про використання і захист лісів та прилеглих до них всіх форм життя, Конвенцію про стабілізацію концентрацій газів на рівнях, що не викликають дисбалансів у світовій кліматичній системі, Конвенцію про збереження біологічного розмаїття. І, нарешті, документ, що нараховує 700 сторінок - "Порядок денний на XXI століття.".

Прийнятий документ базувався на екологічних засадах як у теоретичному обґрунтуванні його основних положень, так і в запропонованих практичних мірах. Він підсумував і узагальнив результати досліджень, проведених за ініціативою ООН після Стокгольмської конференції з людського довкілля (1972) і діяльності створеної ООН Всесвітньої комісії з довкілля і розвитку (1983). Уже в першому звіті цієї комісії, який було виразно названо "Наше загальне майбутнє"(1987) було сформульоване серйозне застереження людству, яке має змінити свій спосіб життя і ставлення до природи, інакше на людство чекають досить важкі випробування внаслідок деградації і руйнації довкілля. Комісія під керівництвом Г. Брутланд, на відміну від авторів перших проектів Римського клубу, не наполягала на обмеженні людської активності у сфері природокористування, але однозначно висловилася за те, що зростання економіки, яке зумовлене потребами людей, має корегуватися екологічними засадами і утримуватися в межах екологічних можливостей планети.

Продовжуючи ці традиції, "Порядок денний на XXI століття." констатує, що головними чинниками змін у довкіллі є населення, споживання та технології. У документі пропонуються програми і заходи, які можуть вивести людство на рубіж стійкої рівноваги між споживанням, населенням та спроможністю Землі підтримувати життя. Головна відповідальність за здійснення запропонованих програм "Порядком денним" покладена на національні уряди, які повинні активно співпрацювати з міжнародними організаціями.

Дата добавления: 2014-01-04