Критерії ефективності екологічної політики

Основні напрямки екологічної політики

Спроектувавши природоохоронний потенціал на комплекс різноманітних впливів, ми одержимо основні напрямки екологічної політики. Відповідно до видів регулюючого впливу це:

допустимі форми використання природоохоронного потенціалу і застосування нормативно-правових актів як державного так і міжнародного рівнів;

інтенсивне використання природоохоронного потенціалу на основі планування, економічного стимулювання та контролю з боку держави (включаючи відбір проектів, економії сировини, енергії і матеріалів, системи штрафів, компенсацію за викиди, перерозподіл прибутків, забезпечення стандартів здоров'я і т. ін.);

формування «заділу» науково-технічних результатів (включаючи розробку і впровадження науко- і енергоємних, мало- і безвідходних технологій, моніторинг, прогноз, гласність екологічних експертиз);

використання природоохоронного потенціалу для виховання дбайливого і раціонального ставлення до природи у всіх громадян, і, особливо в уповноважених приймати управлінські рішення.

Як бачимо, зі збільшенням обсягу робіт щодо здійснення екологічної політики розширюється і механізм природоохоронної політики, посилюється тенденція до спеціалізації окремих ланок природоохоронного потенціалу. З'являються організації і підрозділи, які спеціалізуються на окремих видах управлінських впливів: правових, економічних, інформаційно-технологічних і світоглядних. Така спеціалізація актуалізує потребу об'єднання різних методів екологічної політики в єдиний комплекс.

Нарешті, спроектувавши такий аспект цілепокладання, як вибір ефективних шляхів використання (природоохоронного потенціалу на певні види регулюючих впливів, ми одержимо критерії ефективності екологічної політики. До них належать:

— у правовому регулюванні: несуперечливість, прогресивність (маючи на увазі, що правові норми, з одного боку, повинні відповідати сучасним екологічним вимогам, а з другого — бути такими, що практично реалізуються), необхідність і достатність, тобто забезпечення мінімальної кількості правових і нормативних актів, які могли забезпечити комплексне вирішення проблеми прямого регулювання природокористування;

— в економічному регулюванні: економічний ефект від оптимізації розподілу капіталовкладень і, крім того, рівень виконання поставлених завдань або нормативів, на досягнення яких спрямована система економічного стимулювання охорони і раціонального використання природних ресурсів;

— в інформаційно-технологічних вимірах: науково-технічний рівень засобів, що використовуються, і результатів, які одержуємо;

— у світоглядному зрізі: рівень свідомої активності людини (рівень її екологічної культури) і суспільства в забезпеченні охорони природи. Що стосується критерія кінцевої (стратегічної) ефективності для всього комплексу заходів екологічної політики, то ним є оцінка ступеня досягнення поставленої мети. Такі оцінки ефективності дає система моніторингу об'єктивних характеристик і використання експертних оцінок.

Дата добавления: 2014-01-04