Особливості, проблеми та перспективи розміщення й розвитку науково-технічного потенціалу України та її регіонів

Сучасний етап розвитку продуктивних сил України відзначається двома основними тенденціями. Одна з них полягає в тому, що більша частина виробничих потужностей структуроформуючих галузей економіки, створена за часів Радянського Союзу, морально і фізично застаріла. Так, ступінь зносу виробничих основних фондів наприкінці 90-х — на початку 2000 рр. перевищував 45 %, причому у промисловості — 48,8 %, в сільському господарстві — 39,3 %, у будівництві — 50,8 %. Причому за період 1990-2000 рр., головним чином через відсутність фінансування, різко зменшилось реальне оновлення основних виробничих фондів. Інвестиції в основний капітал за 1990-1998 рр. скоротились на 78 %. Тільки починаючи з 1998 року, спостерігається зростання інвестицій (у 2000 р. — на 14,9 % порівняно з 1998 р.)

Для галузей, що визначали місце України в міжнародному поділі праці, інвестиції в основний капітал за період кризи (1990-1998 рр.) скоротились приблизно в два (у газовій, харчосмаковій промисловості), в три (у вугільній, нафтовій промисловості, чорній і кольоровій металургії), у п'ять (в хімічній і нафтохімічній промисловості), десять (у деревообробній промисловості, промисловості будматеріалів), у двадцять (в машинобудуванні), а у легкій промисловості — більше, ніж у тридцять разів. Багато в чому невідповідною сучасним вимогам НТП залишилась номенклатура продукції, що випускалась. Через це вітчизняні товари, за винятком, мабуть що, продукції сировинних галузей та окремих високотехнологічних виробів ВПК і ракетно-космічної галузі, не посіли в роки розбудови незалежності України чільного місця на європейському та світовому ринках. Це становище, на жаль, суттєво не поліпшилось і в період виходу з кризи та зростання суспільного виробництва. Зокрема, продовжують скорочуватися інвестиції у вугільну промисловість і кольорову металургію. Проте суттєве зростання інвестицій у загалом високотехнологічний машинобудівний комплекс (на 72,5 %) і певний приріст освоєних інвестицій в більшості базових галузей виробництва й інфраструктури дають змогу казати про початок позитивних зрушень у науково-технічній структурі виробництва.

Іншою тенденцією є значний відрив наукових і технічних досягнень української науки від виробництва. Насправді високий, світовий рівень багатьох як фундаментальних, так і прикладних наукових розробок початку 90-х років не впроваджувався у виробництво, внаслідок розриву господарських зв'язків із товаровиробниками як за межами України, так і всередині держави. Через таке зволікання певний "відрив з випередженням" вітчизняної науки від відповідних зарубіжних розробок значним чином нівелювався. Причому відрив науки від виробництва за кризовий період останнього десятиріччя значно поглибився. Кількість створених зразків нових типів техніки скоротилась з 593 до 266 найменувань за рік протягом минулого десятиліття. У попередній кризовий період найбільш відчутно скоротилось впровадження у виробництво наукових досягнень у стратегічних галузях — таких, як створення металорізальних верстатів (у 33 рази), нових засобів обчислювальної техніки (втричі), засобів зв'язку — в 3,5 рази, гірничо-шахтного устаткування (втричі), сільськогосподарських машин (в 2,5 рази), приладів та засобів автоматизації — в 7,5 рази, електронної техніки — вп'ятеро, медичної техніки — у 8 разів. Процес механізації й автоматизації промислового виробництва уповільнився за цей період більш ніж вчетверо, а впровадження нових прогресивних технологічних процесів — більше, ніж у п'ять разів. За останні роки спостерігається певне зростання парку створених зразків нових типів техніки, зокрема достатньо суттєво — машин, устаткування й апаратів (на п'ятдесят вісім зразків за 2000 р.).

Через відток кадрів зі сфери науки та кваліфікованих працівників з підприємств наукомістких галузей проблематичними стали не тільки впровадження у виробництво попереднього наукового доробку, й проведення нових, відповідних потребам сучасності науково-виробничих досліджень. Так, лише за другу половину 90-х рр. Україну залишили 270 докторів і понад 600 кандидатів наук, збагативши науковий потенціал переважно Сполучених Штатів Америки, Російської Федерації та держави Ізраїль. Проте досить стійкою тенденцією останнього десятиріччя є зростання чисельності фахівців із науковим ступенем, кількість яких становила на 2000 р. 10339 докторів та 58741 кандидатів наук. Більше половини чисельності докторів наук мають учене звання професора, а кандидатів наук — звання доцента (старшого наукового співробітника). Тим часом майже половина кількості докторів і п'ята частина кандидатів наук є старшою за 60 років, що свідчить про гостроту проблеми оновлення наукових кадрів, особливо найвищої кваліфікації.

Науковий потенціал нашої країни внаслідок зазначених причин зазнав суттєвих втрат. Так, кількість спеціалістів, які виконували науково-технічні роботи, за час з 1990 по 2000 р. включно скоротилась з 313,1 тис. чол. до 1 120,8 тис. чол. У 2000 р. науково-технічні роботи на основному місці роботи 1 та за сумісництвом з науково-педагогічною діяльністю виконували 9,6 тис. 1 докторів і 41,2 тис. кандидатів наук, що свідчить про малозадовільний (на 1 92 % — для докторів і лише на 70 % для кандидатів наук) рівень і використання наявного наукового потенціалу України, особливо для середнього та молодшого науково-технічного й інженерно-технічного персоналу, відчутний дефіцит якого впродовж останнього десятиріччя негативно позначився на якості та кількості наукових розробок, особливо в технічних галузях. Проте, незважаючи на це, помітний науковий потенціал зберігся в теоретичних науках (математиці, теоретичній фізиці тощо), аерокосмічній галузі, матеріалознавстві, в тому числі металознавстві, технології виробництва конструкційних матеріалів, у галузі ядерних досліджень, військовій справі тощо. Кількість організацій, що виконували науково-технічні роботи, зросла за 1990 — 2000 рр. на 90 одиниць і дорівнювала на 1.01.01 р. 490 закладам, в тому числі 821 самостійній науково-дослідницькій організації.

Без відновлення тісного зв'язку науки та виробництва малоймовірним, виходячи з ринкових умов господарювання, є відродження та прискорений розвиток національної економіки. Для вирішення цього завдання є два основні напрями. Перший полягає в приділенні належної уваги фінансуванню української науки, причому на першому етапі тих досліджень, які матимуть прикладне значення. При цьому, врдховуючи особливості сучасного етапу економічного розвитку, який полягає переважно у відновленні виробництва на базі існуючих потужностей, корисним є впровадження таких організаційних форм інтеграції науки й виробництва, які б стимулювали як виробництво, так і наукові дослідження. Так, як вже вказувалось, прогресивною формою інтеграції їх наукових досліджень і виробництва є технополіси й технопарки, а також науково-технічні зони з особливим (пільговим) економічним механізмом господарювання.

За таких форм організації наукової та виробничої діяльності докорінним чином підвищується прибутковість виробництва, причому виникає, поряд ізі державною підтримкою, можливість самофінансування наукових досліджень.

Другим напрямом є, враховуючи обмежені вітчизняні можливості, залучення іноземних партнерів як для фінансування досліджень й інвестування коштів у виробництво, так і з метою отримання передових технологій та обладнання задля докорінного підвищення якості й конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Це дасть змогу відвоювати позиції вітчизняного виробника на внутрішньому ринку та вийти на нові рубежі у галузі зовнішньої торгівлі — як з традиційними партнерами (країни СНД й Балтії), так і на світовому економічному просторі. На початковому етапі, з метою прискореного відродження виробництва, залучення стратегічних партнерів може бути інтенсифіковано через створення пільгових умов економічної діяльності у вільних економічних зонах науково-технічного співробітництва. Причому цей економічний механізм має забезпечити й реструктуризацію економіки в напрямі орієнтації виробництва на задоволення потреб людини в товарах широкого вжитку, на ринку яких поки що панує іноземний товаровиробник.

На наступному етапі пріоритети довгострокового науково-технічного та науково-технологічного економічного співробітництва мають охопити, поряд із галузями, що дають швидкий обіг капіталу, й інші сфери, головним чином виробництво засобів виробництва. Особливо важливим, враховуючи сучасний стан середовища функціонування продуктивних сил, є екологічне співробітництво.

Особливої ролі набуває цільова функція НТП у регіональному вимірі. Зокрема, державна регіональна політика України має враховувати пріоритети форсованого розвитку наукомістких виробництв задля зменшення територіальної диференціації рівнів науково-технічного розвитку виробництва та зближення регіонів за рівнем соціально-економічного розвитку. Загальнодержавним пріоритетом на період прискореного розвитку національного виробництва має стати інвестування переважним чином наукомістких галузей із швидким обігом капіталу, які можуть дати швидку економічну віддачу та соціальний ефект, підвищити місцеві й загальнодержавні бюджетні надходження, мають потенційно широкий внутрішній ринок.

Необхідною також є ліквідація нежиттєздатних виробництв із застарілою техніко-технологічною структурою виробництва та проведення конверсії виробництв, які втрачають оборонне значення з одночасним розвитком виробництв високоефективної військової техніки із замкненим циклом і економічно обґрунтованою реконверсією окремих виробництв цивільного призначення. Потрібно широко впроваджувати такі форми інвестиційно-інноваційної діяльності, як трансферти технологій, лізинг високотехнологічного обладнання тощо. При цьому пріоритетами для інвестицій у науково-технічний розвиток на регіональному рівні як нині, так і на перспективу є:

• інвестиційно-інноваційні заходи з попередження структурної кризи, які мають бути зорієнтовані на подальшу реструктуризацію народногосподарського комплексу в напрямі зміщення інвестиційно-інноваційних потоків з матеріало- та енергомістких сировинно-добувних у високотехнологічні й наукомісткі обробні та переробні галузі промисловості, в розвиток багатоукладного сільського господарства, АПК в цілому та виробничої, соціальної й ринкової інфраструктури;

• техніко-технологічна реорганізація господарювання в напрямі мінімізації негативного впливу на навколишнє середовище, впровадження "технологій життя", співдружних (нейтральних) з природним середовищем, орієнтація на обґрунтовані згідно з регіональними передумовами господарювання нормативні потреби в обсягах ресурсоспоживання, обов'язкове поєднання ресурсовикористання з відповідними природовідновними заходами, що особливо актуально для регіонів зі зниженим еколого-економічним потенціалом розвитку (високоурбанізованих територій, районів з високим техногенним й антропогенним навантаженням на довкілля та зон впливу наслідків техногенних й екологічних аварій і катастроф);

• створення й упровадження нових енерго- і ресурсозберігаючих технологій, розвиток екологоорієнтованої енергетики, зокрема — використання додаткових енергетичних потужностей малих річок, вітру, енергії біогазу, мобільних ТЕС тощо, модернізація систем розподілу в електромережах (пріоритетні регіони — Карпатський, Поліський, Подільский та Південний економічні райони, території з аграрною спеціалізацією економіки);

• упровадження більш досконалих та глибоких технологій переробки сировини, (зокрема нафтопродуктів із доведенням глибини нафтопереробки до 80 % (підприємства нафтопереробної промисловості), докорінне удосконалення структури та оновлення шахтного фонду (регіони з видобуванням та переробкою відповідної сировини). Загалом пріоритети розвитку не тільки в ПЕК, металургійному, хімічному та лісохімічному комплексах, а й у машинобудуванні мають отримати подальше поширення й розвиток тих технологій добування й переробки та обробки сировини, що забезпечують комплексне, якнайбільш повне й ефективне її використання;

• у галузях із виробництва конструкційних (у тому числі будівельних) матеріалів розвиток його на основі сучасних технологічних циклів (розвиток спецелектрометалургії, порошкової металургії та виробництва композитів) з поліпшеними службовими якостями, комплексними властивостями та гарантованою якістю, а також упровадження високоефективних методів отримання конструктивних з'єднань із заданими властивостями з інтенсифікацію відповідних пошукових розробок (наукомісткі виробництва з пріоритетом щодо Центрального, Східного, Донецького, Придніпровського районів);

• розробка технологій високоефективної утилізації відходів основного виробництва та житлово-комунального господарства високоурбанізованих територій, залучення у господарський обіг техногенних родовищ, у першу чергу, промислового Придніпров'я та Донбасу, а також Східного району. Такі заходи матимуть потрійний як економічний, так і соціально-екологічний ефект.

• пошуково-дослідницькі роботи з екологізації ресурсокористування, відновлення природного середовища та підвищення безпеки функціонування продуктивних сил, спрямовані на вирішення нагальних проблем конкретних ризикових регіонів (території з порівняно високою сейсмічністю, з ймовірністю появи паводків, повеней, підтоплень ґрунту тощо, масових пожеж на природних екосистемах тощо, епідемічних інфекційних захворювань, метеорологічних (зливи, ураганні вітри тощо) та гідрогеологічних й геологічних (зсуви, селеві потоки) явищ. Передусім це стосується Закарпатської, Одеської та Чернівецької областей та АР Крим;

• розвиток інформаційних комунікацій та зв'язку, зокрема створення цифрових мереж і системи автоматизації таксофонних послуг (міські агломерації), апаратури глобального морського зв'язку і рятування на морі (Причорномор'я й Приазов'я), опорно-транзитних і сільських АТС (мережа переважно сільського розселення, аграрно-промислові регіони, зокрема Поділля, Полісся, Карпатський район).Пріоритетний розвиток мобільного зв'язку прогресивних стандартів (ЕО5М-900, С5М-1800, СОМА, Р-АМРЗ,ІІМТЗ, ОРР5 тощо) у високорозвинутих промислових регіонах, на територіях із високоорганізованою інфраструктурою, а також у відносно густонаселених регіонах, які характеризуються підвищеною економічною активністю;

• виробництво вітчизняних інформаційних технологій, адаптація до регіональних особливостей (мовно-національних тощо) інформаційного простору держави (регіони компактного проживання національних меншин —Закарпаття, Крим, Донбас, Буковина тощо). Створення вітчизняних інформаційно-комп'ютерних мережних систем зв'язку, розвиток регіональних інформаційних банків даних типу "електронна бібліотека", "електронна ринкова інфраструктура" (у містах — регіоноформуючих центрах);

• розробка нових імпортозамінюючих технологій з високими конкурентоспроможними властивостями, створення в регіонах прогресивних організаційних форм територіальної інтеграції науки й виробництватехнополісного й агрополісного типу (високорозвинуті промислові центри, науково-дослідницькі об'єкти, вищі навчальні заклади).

• розвиток високотехнологічних конкурентоспроможних виробництв, зокрема — відродження ракетно-космічної галузі, судно- і автомобілебудування, раціональна реконверсія ВПК з випуском продукції, яка користується попитом на міжнародних ринках (пріоритетні регіони —промислове Придніпров'я, Східний, Південний регіон, Київщина);

• відродження високотехнологічних, трудомістких виробництв радіоелектронної промисловості, приладобудування та точного машинобудування на основі співпраці з провідними світовими виробниками відповідної продукції. У такому випадку економічний ефект поєднується із соціальним, зокрема із продуктивним забезпеченням зайнятості, підвищенням загальноосвітнього та професійно-кваліфікаційного рівня працівників. Особливо важливим є цей напрям для високоурбанізованих територій, де очікуються значні структурні зрушення в промисловості з вивільненнямпевної кількості робочої сили, зокрема у Донбасі, а також на Київщині, в Західній Україні, для регіонів, де гостро стоять проблеми зайнятості й перекваліфікації працюючих;

• докорінне удосконалення аграрних технологій та сільськогосподарських машин, а також дослідницькі селекційні роботи з виведення високопродуктивних, адаптованих щодо вітчизняної специфіки грунтово-кліматичних та інших умов господарювання сортів рослин та порід тварин,активізація щодо цього науково-дослідницьких робіт із генної інженерії з широким використанням як вітчизняного, так і світового досвіду з орієнтацією на багатоукладне (в тому числі фермерське) виробництво (на основі існуючих навчальних і науково-дослідних закладів УААН та Національної академії наук, створення агрополісів з метою прискореного впровадження розробок у виробництво);

• розвиток капітального будівництва з пріоритетом щодо приведення споруд виробничих об'єктів та житла у відповідність до потреб сучасного соціально-орієнтованого суспільства з ринковими пріоритетами господарювання, зокрема будівництво в аграрних регіонах житла, адаптованого до фермерської форми господарювання. Розвиток диференційованого щодо потреб різних соціальних груп населення будівництва житла з пріоритетною орієнтацією на забезпечення житлом молодих і багатодітних сімей зі створенням на урбанізованих територіях мультифункціональних замкнених житлово-господарських комплексів, які б поєднували у собі елементи житлового масиву й відповідну виробничо-обслуговуючу соціально-інфраструктурну та ринково-інфраструктурну мережу.

• техніко-технологічне оновлення всіх сфер виробництва з пріоритетами щодо впровадження інновацій, спрямованих на зниження частки живої праці та підвищення органічної будови капіталу, особливо — в сільськогосподарському секторі, прискорений розвиток інфраструктурних галузей господарства (пріоритетні території —периферія, регіони з аграрною та аграрно-промисловою спеціалізацією).

При цьому головною передумовою успіху є якнайтісніше поєднання інвестиційної діяльності із інноваційною, оскільки інвестиції без інновацій лише сприятимуть подальшому нагромадженню основних фондів, "омертвінню" капіталу, екстенсивному господарюванню, і, як результат — подальшому відставанню рівня науково-технічного розвитку від світових позицій.

Також необхідно вказати на головну позитивну передумову розвитку НТП у країні — багатий людський капітал нації. Ще й досі високий рівень професійно-кваліфікаційної підготовки вітчизняного фахівця, наявність достатньої кількості різнопрофільних спеціалістів практично в усіх галузях господарства, подальше нарощування кількості працівників з вищою освітою за умови створення належних умов відтворення робочої сили спроможні стати каталізатором позитивних зрушень в науково-технічному забезпеченні сталого зростання виробництва. Позитивні зрушення у науково-технічному забезпеченні виробництва мають забезпечуватися насамперед за рахунок власної ресурсної бази розвитку, відповідно до нагальних потреб виробництва, використовуючи, однак, і можливості залучення провідних закордонних фахівців для виконання складних завдань науково-технічного розвитку.

Дата добавления: 2014-01-04