Поняття інноваційних процесів

Інноваційний процес – це послідовний ланцюг подій, в ході яких інновація визріває від ідеї до конкретного продукту, технології, структури або послуги й поширюється в господарській практиці й суспільній діяльності. Він повинен протікати таким чином, щоб максимально врахувати особливості конкретної інновації, для цього слід її класифікувати.

Усю сукупність процесів і явищ, що відбуваються на підприємствах різних галузей економіки, можна умовно поділити на групи: традиційні та інноваційні. Традиційні процеси характеризують звичайне функціонування економіки, її галузей і підприємств, а інноваційні — розвиток останніх на якісно новому рівні. Упродовж цілого періоду, коли економіка функціонувала і розвивалась переважно за рахунок екстенсивних факторів розвитку та постійно зростаючого обсягу суспільних ресурсів (персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували традиційні процеси та явища. Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або їх дія стала економічно невигідною, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузі технології, техніки, організаційних форм і економічних методів господарювання. Опрацювання, прийняття і реалізація таких рішень складають зміст так званих інноваційних процесів.

У звичайному розумінні інноваційні процеси, що мають місце у будь-якій складній виробничо-господарській системі, характеризуються сукупністю безперервно виникаючих у часі і просторі прогресивних, якісно нових змін. Результатом інноваційних процесів є новини, а їх впровадження у бізнес-практику визнається нововведенням. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва, спричиняючи у ній прогресивні зміни. Первісними імпульсами новин і нововведень на підприємствах слугують не лише суспільні потреби і результати власних фундаментальних наукових досліджень, але й використання зарубіжного прогресивного досвіду в галузі технології та організації виробництва, сучасних форм управління. За своїм характером інноваційні процеси, новини і нововведення поділяються на певні види.

Технічні новини і нововведення проявляються у формі нових продуктів (виробів), технологій їх виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування енергії, конструкційних матеріалів).

Організаційні нововведення охоплюють нові методи і форми організації всіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки і виробництва, форми організації різних типів виробництва і колективної праці тощо): економічні – методи господарського управління наукою і виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації та оплати праці, оцінки результатів діяльності; соціальні — різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, в першу чергу — складу керівників усіх рівнів; стимулювання його (їх) творчої діяльності; поліпшення умов і постійного підтримання високого рівня безпеки праці; охорона здоров'я людини і навколишнього природного середовища; створення комфортних умов життя тощо); юридичні — нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств і організацій.

За масштабністю і ступенем впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва всі новини та нововведення можна об'єднати у дві групи — локальні (поодинокі, окремі) та глобальні (великомасштабні).

Якщо локальні новини (нововведення) призводять переважно до еволюційних перетворень у сфері діяльності підприємств і через це не справляють особливо істотний вплив на ефективність їх функціонування і розвитку, то глобальні, що у своїй більшості є революційними (принципово новими), мають кардинально підвищувати організаційно-технічний рівень виробництва і завдяки цьому забезпечувати суттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних процесах.

Між окремими видами інноваційних процесів (новин, нововведень) існує порівняно тісний взаємозв'язок. Технічні новини обумовлюють, перш за все, відповідні організаційні нововведення, а останні вимагають, як правило, певних змін у економічному механізмі діяльності підприємств. Зокрема, створення і розвиток гнучких автоматизованих виробництв на підприємствах різних галузей спричиняють докорінні зміни в організації технічної підготовки виробництва, методах його поточного планування та оперативного регулювання, а також перехід до безперервного (тризмінного) режиму роботи цехів з гнучкими виробничими системами. Широкомасштабна комп'ютеризація виробництва та інших сфер діяльності людини зумовлює появу нового виду господарювання — промислового сервісу і відповідних організаційно-економічних форм його здійснення.

Ефективні технічні, організаційні та економічні нововведення неодмінно призводять до помітних позитивних змін у соціальних процесах на підприємствах, а зростаюча актуалізація нагальних завдань соціального характеру ініціює їх розв'язання за допомогою нових організаційно-технічних і економічних рішень. Зрештою, всі нововведення на підприємствах, які зорієнтовані на динамічний розвиток і невпинне підвищення ефективності виробництва, мають спиратися на власні юридичні підвалини, відповідні нормативно-законодавчі акти. Інакше вони не зможуть справляти належний вплив на масштаби і терміни досягнення соціально-економічних цілей діяльності підприємств і організацій. Тому треба позитивно оцінювати: активізацію законотворчих процесів в Україні, які сприяють швидшому переходу до соціально орієнтованих ринкових відносин між суб'єктами господарювання; розробку і прийняття пакета законів і державних механізмів їх практичної реалізації, що визначають і регулюють діяльність підприємств та організацій усіх галузей народного господарства.

Товарне виробництво в умовах ринкової економіки – це конкурентна боротьба за ринки збуту.

Виграти в боротьбі за споживача можна тільки двома способами: зниженням ціни на товар або досягненням високого рівня якості. Перший спосіб малоефективний в умовах насиченого ринку і високого життєвого рівня населення. Споживач готовий платити більше товару вищої якості. Як правило, виробництво якіснішого продукту вимагає великих витрат, хоча в окремих випадках застосування нової технології, особливо при масовому виробництві, може привести до подвійного ефекту: зниженню собівартості продукції при одночасному новому, вищому рівні якості. Найефективнішим засобом для досягнення цієї двох мети є розвиток науки і застосування результатів НТП на практиці.

Результатом науково - технічної творчості є нововведення, яке народжується за допомогою інтелектуальних інвестицій, що освоюються в інноваційному процесі.

Інноваційний процес складається з декількох послідовних стадій:

- народження ідеї;

- технічно-економічне обґрунтування;

- отримання дослідних зразків;

- маркетинг продукту;

- здійснення проекту, створення підприємства;

- реалізація товару.

2.2. Класифікація нововведень

Основними критеріями класифікації інновацій є: комплексність набору класифікаційних ознак, які враховують, для аналізу й кодування; можливість кількісного (якісного) визначення критерію; наукова новизна й практична цінність пропонованої ознаки класифікації.

Класифікація нововведень дозволяє організації, що їх реалізує:

· забезпечити проведення більше точної ідентифікації кожного нововведення, визначення його місця серед інших, а також можливостей і обмежень;

· забезпечити ефективний взаємозв'язок між конкретним видом нововведення і інноваційною стратегією організації;

· забезпечити програмне планування і системне керування нововведеннями на всіх етапах його життєвого циклу;

· розробити відповідний організаційно-економічний механізм реалізації нововведення і заміни його новим з метою забезпечення виконання стратегічних завдань організації;

· виробити відповідний механізм компенсації (подолання анти інноваційних бар'єрів), що дозволяє зменшити вплив нововведення на стабільність і рівновагу системи.

Виходячи із складу нововведень, виділяють ряд найбільш частих їх видів.

1. За типом інновації виділяють матеріально-технічні й соціальні.

За впливом на досягнення економічних цілей організації матеріально-технічні інновації включають інновації-продукти (продуктові інновації) і інновації-процеси (технологічні інновації).

Продуктові інновації дозволяють забезпечувати зростання прибутку як за рахунок підвищення ціни на нові продукти або модифікацію колишніх (на короткострокову перспективу), так і за рахунок збільшення обсягу продажів (на довгострокову перспективу).

Інновації-процеси дозволяють поліпшити економічні показники за рахунок:

§ удосконалення підготовки вихідних матеріалів і параметрів процесу, що в остаточному підсумку приводить до зниження витрат виробництва, а також до підвищення якості продукції;

§ збільшення обсягу продажів внаслідок продуктивного використання наявних виробничих потужностей;

§ можливості освоєння у виробництві перспективних з комерційної точки зору нових продуктів, які неможливо було одержати при недосконалості виробничого циклу старої технології.

Соціальні інновації включають: економічні (нові методи оцінки праці, стимулювання, мотивація та ін.), організаційно-управлінські (форми організації праці, методи вироблення рішень і контроль за виконанням та ін.), правові й педагогічні інновації, інновації людської діяльності (зміна внутрішньо колективних відносин, вирішення конфліктів та ін.).

Особливості соціальних нововведень у порівнянні з матеріально-технічними полягає в тому, що:

o вони мають більш тісний зв'язок з конкретними суспільними відносинами й діловим середовищем;

o мають більшу сферу застосування, тому що реалізація технічних нововведень часто супроводжується необхідними управлінськими й економічними нововведеннями, тоді як самі соціальні нововведення не вимагають нового технічного оснащення;

o їхня реалізація характеризується меншою наочністю забезпечення переваг і складністю розрахунку ефективності;

o при їхній реалізації відсутня стадія виготовлення (вона сполучена із проектуванням), що прискорює інноваційний процес;

o вони викликають особливу авторську активність, тому що розробляються колективно й з багатьма узгодженнями.

2. За інноваційним потенціалом виділяють радикальні (базові), що поліпшують (модифіковані) і комбінаторні (використовують різні сполучення) інновації.

Радикальні інновації включають створення принципово нових видів продукції, технологій, нових методів керування. Потенційними результатами радикального нововведення є забезпечення довгострокових переваг над конкурентами й на цій основі істотне посилення ринкових позицій. Надалі вони є джерелом всіх наступних поліпшень, удосконалень, пристосування до інтересів окремих груп споживачів та інших модернізацій товару. Створення радикальних нововведень пов'язане з високим рівнем ризиків і невизначеностей: технічних і комерційних. Ця група нововведень не є розповсюдженою, але віддача від них значна. Саме ці інновації (з порівняно низьким ступенем укладеної в них новизни) є найпоширенішим видом. Кожне з поліпшень обіцяє безризикове підвищення споживчої цінності продукції, зниження витрат її виробництва й тому обов'язково реалізується.

Комбінаторні (інновації з передбачуваним ризиком) являють собою ідеї порівняно високого ступеня новизни, що не мають, як правило, радикального характеру (наприклад, розробка нового покоління товару). До таких відносяться всі значні новинки, реакцію ринку на які легко передбачити. Відмінність від радикальних (принципово непередбачених) інновацій полягає в тому, що розробка нового покоління того чи іншого товару (у тому числі шляхом використання різних сполучень конструктивного виконання елементів) за рахунок концентрації величезних ресурсів обов'язково завершується успіхом.

3. За принципом відношення до свого попередника інновації підрозділяються на:

· що заміщують (припускають повне витіснення застарілого продукту новим і тим самим забезпечення більше ефективного виконання відповідних функцій);

· що скасовують (виключають виконання якої-небудь операції або випуск якого-небудь продукту, але не пропонують нічого замість);

· поворотні (мають на увазі повернення до деякого вихідного стану у разі виявлення неспроможності або невідповідності нововведення новим умовам застосування);

· відкриваючі (створюють кошти або продукти, що не мають порівнянних аналогів або функціональних попередників);

· ретровведення (відтворюють на сучасному рівні способи, форми й методи що вже вичерпали себе давно).

4. За механізмом здійснення виділяють: одиничні, реалізовані на одному об'єкті, і дифузійні, розповсюджувані на безлічі об'єктів, інновації; завершені й незавершені інновації; успішні й неуспішні інновації.

5. За особливостями інноваційного процесу виділяють інновації внутрішньо організаційні, коли розробник, виготовник, організатор інновації перебувають в одній виробничій структурі, і між організаційні, коли всі ці ролі розподілені між організаціями, які спеціалізуються на виконанні окремих стадій процесу.

6. Залежно від джерела ініціативи або походження ідеї нововведення підрозділяються на авторські (власні, самостійні) й замовлені (переносні, запозичені).

7. За обсягом застосування інновації бувають точкові, системні й стратегічні.

2.3. Концепція життєвого циклу інноваційного товару

Всі економічні процеси, як і життя людини, протікають у часі, тобто мають початок, рух уперед, припинення руху, тобто кінець.

Потреби й установки людей змінюються у міру того, як вони переходять від одного етапу життя до іншого.

Точно так само будь-які товари й послуги переходять через ряд стадій, які в сукупності являють собою деякий різновид життєвого циклу.

Цикл означає сукупність взаємозалежних явищ, процесів, робіт, що утворять закінчене коло розвитку в плині якогось проміжку часу.

Життєвий цикл інновації являє собою певний період часу, в плині якого інновація має активну життєву чинність і приносить продуценту (або продавцеві) прибуток чи іншу реальну вигоду.

Продуцент –це виробник даної інновації. Продуцентові інновації доводиться постійно вирішувати чотири проблеми:

1. Що треба зробити для розширення існуючих й освоєння нових ринків?

2. Що треба почати для розробки інновації?

3. Що треба зробити для впровадження інновації на ринку?

4. Як ефективно управляти інновацією?

У кожної інновації можна визначити «стрижневу», тобто базову основу життєвого циклу з чітко виділеними стадіями. Схеми життєвого циклу різні в продукту й в операції.

Життєвий цикл нового продукту складається із семи етапів:

— розробка нового продукту,

— вихід на ринок,

— розвиток ринку,

— стабілізація ринку,

— зменшення ринку,

— підйом ринку,

— падіння ринку.

Розробка нового продукту складається з чотирьох стадій. Початковою стадією є науково-дослідні роботи (НДР), що проводяться за єдиним технічним завданням (ТЗ). Науково-дослідна робота складається з наступних етапів:

· розробка ТЗ НДР;

· вибір напрямків досліджень;

· теоретичні й експериментальні дослідження;

· узагальнення і оцінка результатів НДР.

Технічне завдання визначає мету, зміст, порядок виконання робіт і спосіб реалізації результатів НДР і є обов'язковим документом для початку НДР. Цей документ координується із замовником. Закінчена НДР обговорюється на науково-технічній раді або відповідній секції, де розглядаються відповідність виконаних робіт ТЗ НДР, обґрунтованість висновків і рекомендацій і виноситься рішення про продовження роботи на наступних стадіях життєвого циклу.

Другою стадією є дослідно-конструкторські роботи (ДКР). На цій стадії розробляється конструкторська документація: технічна пропозиція, ескізний проект, технічний проект, робоча конструкторська документація. ДКР проводяться також для створення технологічного устаткування, потрібного для виготовлення дослідних зразків і партій виробів.

Розробка виробу завершується після усунення недоробок за зауваженнями приймальної комісії і затвердження акту приймання дослідного зразка, партії, До складу приймальної комісії можуть входити представники організації-розробника, організації-виробника й організацію-споживача.

Розглянемо стадію дослідження (яка містить у собі НДР і ДКР):

§ фундаментальні дослідження і розробка теоретичного підходу до вирішення проблеми (фундаментальні дослідження - це теоретична або експериментальна діяльність, спрямована на одержання нових знань про основні закономірності й властивості соціальних і природних явищ, про причинно-наслідкові зв'язки відносно їхнього конкретного застосування). Розрізняють теоретичні й пошукові фундаментальні дослідження.

До теоретичних належать дослідження, завданням яких є нові відкриття, створення нових теорій і обґрунтування нових понять і викликів.

До пошукових відносяться фундаментальні дослідження завданням, яких є відкриття нових принципів створення виробів і технологій, нових, невідомих раніше властивостей матеріалів й їхніх з'єднань, методів аналізу й синтезу. У пошукових дослідженнях звичайно відома мета наміченої роботи, більш-менш ясні теоретичні основи, але не конкретизовані напрямки. У ході таких досліджень знаходять підтвердження, відкидаються або переглядаються теоретичні пропозиції та ідеї. Позитивний вихід фундаментальних досліджень у світовій науці становить 5%.;

§ прикладні дослідження і експериментальні моделі спрямовані насамперед на досягнення конкретної мети або завдання, на виявлення шляхів практичного застосування відкритих раніше явищ і процесів; науково-дослідна робота прикладного характеру ставить своєю метою вирішення технічної проблеми, уточнення неясних теоретичних питань, одержання конкретних наукових результатів, які надалі будуть використані в експериментальних розробках;

§ експериментальні розробки, визначення технічних параметрів, проектування виробів, виготовлення, випробування, доведення (продукту - завершальний етап наукових досліджень, що характеризується переходом від лабораторних умов й експериментального виготовлення до промислового виробництва. Мета розробки продукту - створення/модернізація зразків нової техніки, які можуть бути передані після відповідних випробувань у серійне виробництво або безпосередньо споживачеві. На цьому етапі провадиться остаточна перевірка результатів теоретичних досліджень, розробляється відповідна технічна документація, виготовляється і випробується технічний прототип. Технічний прототип - це реально діючий зразок продукту, системи або процесу, що демонструє придатність і відповідність експлуатаційних характеристик специфікаціям і виробничим вимогам;

Наступними стадіями розглянутого етапу є підготовка виробництва (ПВ) і вихід на потужність (ВП), тобто постановка продукції на виробництво.

Ці стадії включають заходи з організації виробництва нового виробу або освоєного іншими підприємствами.

Вихід на потужність відбудеться після завершення робіт з підготовки виробництва: пуск і перевірка технологічного устаткування; запуск у виробництво установочної серії; проведення кваліфікаційних випробувань виробів установочної серії; доробка й коригування технологічної та іншої документації.

Установочна серія, або перша промислова партія виробів виготовляється для перевірки здатності даного виробництва забезпечити промисловий випуск продукції відповідно до вимог науково-технічної документації (НТД) і споживачів. Зразки настановної партії, які пройшли приймально-здавальні й кваліфікаційні випробування, можуть бути представлені на ринку нововведень (проведення рекламної кампанії, демонстрація на виставках, торгових центрах і т.п.).

Всі розглянуті стадії життєвого циклу (НДР, ДКР, ПВ і ВП) називаються передвиробничими. Тут формується виріб, його якість, складається технічний рівень виробу, його прогресивність. Узагальнена модель інноваційного розвитку наведена на рис. 3.1.

Технологія

Ринок

Рис. 3.1. Узагальнена модель інноваційного процесу.

Насичення ринку продукцією масового попиту, інтенсивний розвиток науково-технічного прогресу і посилення конкуренції привели до того, що життєвий цикл багатьох товарів – період часу від появи таких товарів до їх старіння і відходу з ринку – значно скоротився, тому скоротилися життєві цикли відповідної виробничої техніки і технологій. У таких умовах приростальний стиль управління розвитком підприємства повинен замінятися більш ефективним підприємницьким стилем, який виражається в прагненні до змін, враховує і передбачає виникнення майбутніх можливостей і небезпек.

3. ІННОВАЦІЙНІ ПРОЕКТИ

3.1 Сутність і класифікація інноваційних проектів

Важливою складовою розвитку підприємств є реаліза­ція інноваційних проектів. Як правило, за масштабами во­ни значно переважають поточну діяльність з удосконален­ня технології виробництва чи продукції, отже, потребують значного фінансування. Часто це не лише власні кошти підприємства, а й залучені, що підвищує ціну капіталу, ін­вестованого в проект. Це передбачає ретельне техніко-економічне обґрунтування його комерційної ефективності, оцінку техніко-технологічної здійснимості, адекватної конкретним виробничим і фінансово-економічним умовам споживача нововведення.

Реальні інвестиції здійснюються суб’єктами інвестиційної діяльності через розробку й реалізацію інвестиційних проектів. Інтеграція вітчизняних виробників у світовий ринок товарів вимагає докорінної структурної перебудови виробничої бази підприємств шляхом упровадження прогресивних технологій, параметри яких не уступають кращим закордонним стандартам, оснащення підприємств сучасним устаткуванням. Нові технології, удосконалювання технічної бази відкривають широкі можливості для випуску і реалізації високоякісних товарів, розширення ринків збуту, росту експортного потенціалу і валютних надходжень, а, отже, і економічної самостійності підприємств і держави в цілому. Тому в кожного підприємства виникає потреба в розробці реальних проектів розвитку на перспективу (найближчу і більш віддалену) з урахуванням ринкових тенденцій.

Термін “проект” у перекладі з латинської мови означає “задум, кинутий вперед”. Проекти інвестування у виробничі фонди, як правило, ресурсномісткі, довготривалі і вимагають значних інвестиційних коштів, у тому числі у валюті. Тому інвестування таких проектів під майбутні результати є однією з найважливіших задач для будь-якої виробничої фірми і від того, наскільки для потенційного інвестора переконливі й аргументовані доводи підприємства в досягненні поставлених цілей, викладених у програмі реалізації проекту, залежить успіх її фінансування. Інвестиційний проект – пакет інвестицій і пов’язаних з ними видів діяльності, що характеризуються:

- визначеною метою;

- обмеженістю фінансових ресурсів і часового періоду;

- наявністю визначених зовнішніх умов;

- взаємозв’язком процесів вкладення інвестиційних ресурсів і їхньої окупності.

Для створення інвестиційного проекту необхідно встановити об’єкт інвестування, розробити комплекс техніко-організаційних та кошторисно-фінансових документів, які визначають порядок, строки і обсяги вкладання капіталу для досягнення поставленої мети здійснення реальної інвестиції.

Проект розробляється в певному внутрішньому і зовнішньому оточенні. До внутрішнього відносять фактори, зв’язані з організацією проекту. Організація проекту полягає в розподілі прав, обов'язків і відповідальності між учасниками проекту. Серед головних учасників проекту виділяють ініціаторів, замовників, інвесторів, керуючих проектом, підрядчиків.

До внутрішніх факторів відносяться взаємини між учасниками проекту, професіоналізм команди проекту, стиль управління проектом і засоби комунікації.

Склад учасників проекту, їх ролі, розподіл функцій і відпові­дальності залежать від типу, виду, масштабу й складності інвестиційного проек­ту, а також від фаз його життєвого циклу. Для визначення складу учасників проекту, побудови його функціональної та організа­ційної структур для кожного проекту на стадії розробки концеп­ції необхідно визначити:

Інноваційний проект — комплекс взаємопов'язаних заходів, розроблених з метою створення, виробництва та просування на ринок нових високотехнологічних продуктів за умов встановлених ресурсних обмежень. Як правило, він ґрунтується на інновації, що дає змогу радикально вирішити проблеми, актуальні для підприємс­тва. Інноваційні проекти можуть бути промисловими, про­ектами дослідження і розвитку та організаційними.

Промислові проекти — проекти, які спрямовані на випуск та про­даж нових продуктів і пов'язані з будівництвом споруд, удоскона­ленням технологій, розширенням присутності на ринку та ін.

Проекти дослідження і розвитку — проекти, зосереджені на нау­ково-дослідній діяльності, розробленні програмних засобів опра­цювання інформації, нових матеріалів, конструкцій тощо. Ці проекти, як правило, здійснюються спеціалізовани­ми науково-дослідницькими організаціями чи підрозділа­ми великих підприємств з метою їх практичного викорис­тання.

Організаційні проекти — проекти, націлені на реформування системи управління, створення нового підрозділу організації, про­ведення науково-практичних конференцій і семінарів тощо. Організаційні проекти зазвичай не потребують великих коштів і фінансуються підприємствами, які їх здійснюють.

Найчастіше підприємства реалізують промислові про­екти, які передбачають реалізацію як повного життєвого циклу інновацій, так і лише тих стадій, що пов'язані з її використанням.

Залежно від глибини охоплення етапів інноваційного процесу інноваційні проекти поділяють на повні і неповні.

Повний інноваційний проект. Охоплює всі етапи інно­ваційного процесу: від проведення фундаментальних до­сліджень до реалізації інноваційного продукту. Такому проекту притаманна висока міра новизни; він під силу ли­ше великим організаціям, що мають спеціалізовані науко­во-дослідницькі, конструкторські лабораторії та фахівців відповідного рівня, або ж кільком організаціям чи краї­нам, які спільно вирішують значущі завдання (міжнарод­ний космічний проект «Морський старт»).

Неповні проекти. Передбачають виконання лише ок­ремих стадій інноваційного процесу. Це можуть бути фун­даментальні дослідження, дослідження пошукового та прикладного характеру, які здійснюються спеціалізовани­ми науково-дослідницькими закладами і націлені на ство­рення дослідного зразка новинки, або ж роботи, пов'язані з використанням новинки для комерційних цілей, чим пе­реважно займаються промислові підприємства. Відповід­но до цього неповні проекти поділяють на:

1) неповний інноваційний проект першого типу — охоплює перші етапи інноваційного процесу: від прове­дення фундаментальних досліджень до створення но­винки;

2) неповний інноваційний проект другого типу — охоплює завершальні етапи інноваційного процесу: промислове використання інноваційного продукту, наприк­лад через придбання ліцензії у його власника.

Фінансування наведених типів інноваційних проектів є різним за масштабами і джерелами. У проектах першого типу переважає частка бюджетних коштів, другого — ви­нятково приватні інвестиції (власні або запозичені).

За обмежених фінансових ресурсів, що властиво віт­чизняному бізнесу (і що потребує залучення інвестицій зі сторони), визначення доцільності реалізації інноваційного проекту є неодмінною передумовою прийняття позитивно­го рішення щодо нього, оскільки надзвичайно важливо, якою буде віддача від вкладеного капіталу і чи забезпечить вона комерційну вигідність проекту для його учасників (ініціатора, замовника, інвестора).

Обґрунтування доцільності інноваційного проекту по­чинається із встановлення критеріїв, за якими оцінюють йо­го здійснимість у межах конкретного підприємства. Йдеться про ступінь готовності наукового доробку, на якому засно­вується проект, про його практичну реалізацію, ресурсне забезпечення проекту (технічна придатність наявної техніко-технологічної бази, можливість отримання сировини, матеріалів, кадрове забезпечення та ін., в т. ч. за умов коо­перування з іншими) та комерційну вигідність (віддача від інвестованих у проект коштів).

Друга процедура оцінювання стосується комерційної привабливості проекту. Якщо розрахунки показують не­достатній рівень віддачі від вкладеного капіталу, подаль­ше обґрунтування припиняють.

Залежно від змісту проекту процедура обґрунтування може бути складнішою або простішою.

Для типових промислових проектів, що найчастіше ре­алізуються підприємствами, обґрунтування здійснимості та доцільності має такі особливості.

1. Проект заміни застарілого устаткування є природ­ним процесом продовження існуючого бізнесу в незмінних масштабах. Зазвичай такі проекти не потребують трива­лих і складних процедур обґрунтування і прийняття рі­шень. Багато альтернативність може з'явитися лише у разі існування кількох типів подібного устаткування. Тоді не­обхідно обґрунтувати переваги одного з них.

2. Проект заміни устаткування з метою зменшення по­точних виробничих витрат. Такі проекти спрямовані на використання порівняно досконалішого устаткування. Цей тип проектів припускає детальний аналіз вигідності кожного окремого проекту, тому що досконаліше з технічного погляду устаткування не завжди є вигіднішим з фінансової точки зору.

3. Проект збільшення випуску і/або розши рення ринку послуг. Передбачає відповідальне рішення, що зазвичай приймається на вищому рівні управління підприємством. Необхідно проаналізувати технічну і комерційну здійсненність проекту з обґрунтуванням розширення ринкової ніші і з’ясувати чи призведе збільшення обсягу реалізації продукції до зростання прибутку.

4. Проект розширення виробництва з метою випуску нових продуктів. Цей тип проектів є результатом нових стратегічних рішень і може стосуватися зміни сутності бізнесу. Ці проекти мають бути проаналізовані за всіма аспектами. Помилка в оцінці такого проекту може привести до непоправних негативних наслідків.

5. Проекти, що мають поліпшити екологічний стан. Для них основним є екологічний аналіз. Необхідно вирішити і обґрунтувати за допомогою фінансово-економічних критеріїв, якому з варіантів проекту надати перевагу з урахуванням інвестиційних і експлуатаційних витрат.

6. Інші типи проектів, зазвичай призначені для вирішення певних соціально-економічних питань, щодо яких відповідальність за прийняття рішень менш важлива.

3.2 Проектно-кошторисна документація

Здійснення реальних інвестицій потребує якісної розробки проектної документації, яка включає технічні рішення і кошторисні розрахунки. Розробка проектної документації на будівництво об’єктів здійснюється на основі затверджених або схвалених обґрунтувань інвестицій у будівництво будівель і споруд. Поняття “будівництво” включає в себе нове будівництво, розширення, реконструкцію і технічне переоснащення підприємств. Вони регулюються державними будівельними нормами.

В проектній документації деталізуються і уточнюються основні техніко-економічні показники, прийняті в обґрунтуванні проекту. Розробка проектної документації здійснюється переважно на основі проведення конкурсів (тендерів) на розміщення замовлень на виконання проектної продукції. При розміщенні замовлення на проектну документацію замовника, як правило цікавлять основні показники, які повинен гарантувати виконавець – якість, терміни і витрати. Якість розуміється як відповідність об’єкта заздалегідь заданим вимогам і параметрам.

Розробку проектної документації проектні організації здійснюють на підставі договорів із замовниками, які регулюють правові і фінансові відношення, взаємні обов’язки і відповідальність сторін. Невід’ємною частиною договору (контракту) є завдання на розробку проектної документації,

Звичайно проект складається з трьох складових частин:

- технологічної;

- будівельної;

- техніко-економічної.

Технологічна частина містить схему виробництва, комплект взаємозалежних одиниць устаткування, технологічні карти продукту, що випускаються, його об'ємні і якісні показники.

Будівельна частина визначає технологічні вимоги до об’ємно-планувальних конструктивних рішень. Об'ємно-планувальні рішення визначають розташування основних і підсобних приміщень цехів з урахуванням їх площ і обсягів. Конструктивні рішення припускають вибір найбільш прийнятних будівельних матеріалів, конструкцій і деталей.

Техніко-економічна частина включає вихідні дані по обґрунтуванню проекту, розрахунки фінансово-економічної ефективності і доцільності технічного переозброєння, реконструкції чи будівництва нового підприємства. Основним документом, який підтверджує доцільність реалізації проекту є техніко-економічне обґрунтування. Такий документ потрібен, насамперед, інвесторам, які на його підставі приймають остаточне рішення про фінансування проекту. Як правило, техніко-економічне обґрунтування розробляється для об’єктів промислового призначення з метою всебічного розгляду доцільності інвестування і містить:

- загальну характеристику об’єкту інвестування;

- дані про стан ресурсів, які залучаються до діяльності підприємства;

- дані про транспортування великогабаритного і важкого обладнання;

- здійснення узгоджень і експертиз по проекту;

- розробку альтернативних досягнення мети, поставленої інвестором, в тому числі розгляд різних джерел фінансування проекту;

- урахування вимог законодавства і нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність, а також умов користування природними ресурсами і землею;

- оцінку впливу проекту на навколишнє середовище;

- економічну оцінку і фінансовий аналіз проекту.

Якщо техніко-економічне обґрунтування зі зведеним кошторисним розрахунком задовольняє замовника, проектувальник розробляє робочий проект або робочу документацію з кошторисними розрахунками.

Закріпленість будівельної продукції, (будинків, споруджень, інженерних комунікацій) за місцем їхньої майбутньої експлуатації, різні витрати, обумовлені різними геологічними і гідрогеологічними місцевими умовами, встановлюють індивідуальний характер вартості кожного будівельного об'єкта. Навіть однотипні об'єкти, розміщені на суміжних площадках, у зв’язку з цим будуть мати різну вартість. Таким чином, основною особливістю ціноутворення в інвестиційній сфері є те, що ціна на кожен об'єкт окремо визначається кошторисом, який розроблюється проектувальником. Процес кошторисного ціноутворення в будівництві охоплює такі компоненти.

1. Складання локальних кошторисів на виконання будівельних і спеціальних робіт, придбання і монтаж устаткування.

2. Розробку об'єктних кошторисів на будівництво окремих будинків і споруджень.

3. Складання зведеного кошторисно-фінансового розрахунку.

Локальні і об’єктні кошториси включаються в склад робочої документації. Локальні кошториси розробляються по будівлям і спорудам на окремі види робіт: будівельні роботи, внутрішні санітарно-технічні роботи, монтаж металоконструкцій, придбання і монтаж машин і обладнання, придбання виробничого і господарського інвентарю і т. ін.

Кошторис – сукупність нормативних розрахунків, що визначають вартість спорудження окремого об'єкта і матеріально-технічні і трудові витрати для цього. Кошторисна вартість будівельно-монтажних робіт складається з витрат на будівельне виробництво і нормативного прибутку. Кошторисна вартість без прибутку є кошторисною собівартістю, яка включає в себе прямі затрати і накладні витрати.

Прямі витрати – це технологічні витрати, спрямовані безпосередньо на якого-небудь виду будівельних робіт або виконання робіт по монтажу обладнання чи конструкцій. Вони безпосередньо пов’язані із виробничим процесом відображають роботу людей, машин і механізмів, витрати на матеріали, деталі, конструкції. До них відносять основну заробітну плату робочих, витрати на будівельні матеріали і конструкції та інші прямі витати. Питома вага зазначених компонентів у складі прямих витрат в середньому складає: основна заробітна плата робочих – 15-20%, матеріали і конструкції – 60-70%, експлуатація машин і механізмів – 10-15%, інші прямі витрати (вивіз зайвого ґрунту, сміття, снігу з території будівництва) – 1-4%. Для їх розрахунку використовується велика інформаційна база: державні будівельні норми, одиничні розцінки й ін. Найчастіше зазначені елементи прямих витрат приводяться в збірниках елементних норм на конструкції і види робіт, які служать для розрахунку одиночних розцінок. У конкретних кошторисах на будівельні роботи прямі витрати визначають на підставі фізичних обсягів окремих робіт і одиничних розцінок, а також конструктивних елементів, що повинні бути враховані кошторисом:

(3.1)

де П_в – прямі витрати, грн.;

n – кількість видів робіт і окремих конструктивних елементів, які мають бути враховані кошторисом;

О_{i –} обсяг робіт і- го виду в одиницях виміру, що відповідають затвердженим розцінкам;

Р_i – одинична розцінка i - ої роботи, грн./ од.;

К _i– кількість конструктивних елементів видів робіт і- го виду, не включених в одиничні розцінки;

Н_i, – норма витрат матеріалів на 1 конструктивний елемент і- го виду, не врахованих в одиничних розцінках, од.;

Ц_i – ціна матеріалів, конструктивних елементів і- го виду, не врахованих в одиничних розцінках, грн./од.

При розробці кошторису на суму прямих витрат нараховують накладні витрати у встановленому порядку (20 – 25 % від прямих витрат)

Накладні витрати мають іншу економічну природу у порівнянні з прямими витратами. Вони безпосередньо не пов’язані з виготовленням чи монтажем окремих конструктивних елементів і виконанням робіт. Ці витрати не дають прямого приросту обсягу виконаних робіт, але опосередковано йому сприяють. Вони пов’язані з організацією, управлінням і обслуговуванням будівництва. Накладні витрати включають в себе три приблизно рівні по обсягу групи затрат: адміністративно-господарські затрати, затрати по обслуговуванню всіх працівників і затрати на організацію робіт на будівельних майданчиках.

Нормативний прибуток передбачаються в кошторисах у розмірі 20 – 30 % від суми прямих і накладних витрат. Вони разом з економією при зниженні собівартості будівельно-монтажних робіт складають загальний прибуток підрядника від здачі будівельної продукції замовникам.

У зведеному кошторисному розрахунку, що складається на підставі розроблених кошторисів і розрахунків, враховується також резерв на непередбачені затрати в розмірі 3 – 12 % від суми прямих і накладних витрат.

Розроблений проект інвестування у виробничі фонди – це комплекс технічної документації, який містить креслення, технічні, технологічні, економічні і інші розрахунки з пояснювальними записками, необхідні для здійснення технічного переозброєння, реконструкції, розширення діючого або будівництва нового підприємства. Складовою частиною проекту є кошторисна документація. Він аналізується на прийнятність за різними аспектами.

3.3 Поняття про аналіз проекту. Маркетинговий аналіз

Незважаючи на численні різновиди проектів, їх аналіз звичайно виконується за деякою загальною схемою, яка охоплює ряд спеціальних розділів, в яких оцінюються різні аспекти проекту. Такими компонентами всебічної оцінки, з яких аналізується конкретний проект, є маркетинговий, технічний, інституційний, соціальний, правовий, екологічний, фінансовий і технічний аналіз. Вказані аспекти аналізу виконуються спеціалістами відповідної сфери діяльності. Розглянемо сутність аналізу на прикладі маркетингового або комерційного аналізу.

Завданням маркетингового аналізу є дослідження ринку, а метою — визначення можливих обсягів реалізації проектної продукції, товарів, послуг. Основним завданням дослідження ринку є визначення потреби та попиту на товари, для цього:

- знаходять величину обсягу продажу;

- установлюють розмір ціни та витрати;

- розробляють політику в галузі збуту.
Особливу увагу слід приділити визначенню попиту на продукцію. Від цього фактора залежить величина ціни, при­буток підприємства, обсяг продаж. Попит — це платоспроможна потреба, тобто кількість продукції, яку може купити потенціальний споживач з ура­хуванням його доходів, протекціоністської політики та інших факторів.

Ефективний попит — це кількість конкретної продукції, яку споживач може купити за певною ціною, на певному ринку, за певний період. Важливою умовою стабільного попиту є забезпечення конкурентоспроможності продукції. Розгля­дається, чи зможе вона замінити імпорт та вийти на міжна­родний ринок і яким шляхом це краще зробити — будівницт­вом нових або реконструкцією діючих підприємств. Врахо­вується також політика різних держав стосовно до імпорту. Під час підготовки до експорту треба зібрати дані про кількісні та якісні параметри відповідної продукції, її цінах, країнах-імпортерах. Для успішного продажу необхідно:

- забезпечення якісною привабливою упаковкою товару;

- організація гарантійного обслуговування;

- укладення угод про збут та розподілення продукції;

- проаналізувати можливу реакцію покупців на новий товар.

Треба враховувати як можливості виробників (наявність чи доступність ресурсів, можливість витримати зниження цін, ступінь насиченості ринку), так і можливості спожи­вачів (їхні доходи, необхідність у даному товарі, його наси­ченість, утому числі по регіонах та групах споживачів). З цією метою аналізують існуючий попит з метою визначення його величини та структури, обсягу ринку, який споживає даний продукт, кількості та номенклатури товарів.

Прогноз попиту на товар на ринку в цілому та по його сегментах складають за період, бажано не менший 10 років, з урахуванням розвитку конкуренції, зміни ступеня задово­лення потреби в продукті та рівня цін. Наприклад, для хо­лодильної техніки визначають її кількість за конкретним видом, а далі – за моделями. Для однотипних виробів залеж­но від умов і режиму роботи може бути запропонована ди­ференціація їх конструкцій для конкретних споживачів. Наступним кроком є прогнозування попиту на внутрішньо­му та зовнішньому ринку. Це найбільш складний елемент аналізу ринкової кон'юнктури та попиту. Під час розра­хунків виконують наступні прогнози:

потенціального попиту на даний виріб або ряд однорідних виробів;

- оцінки можливих постачань;

- оцінки ступеня проникнення товару, який проникає на ринки збуту, зміни потенціального попиту протягом прогнозного періоду.
У національному масштабі аналізують:

- дані про поточне споживання,

- темпи зміни кон'юнктури за певний період;

- їх кваліфікацію за сегментами ринку;

- визначення основних факторів попиту в минулому та їх вплив у майбутньому;

- результати розрахунків, зроблених на основі обраних методів прогнозування.

Фактори та параметри, які використовуються при аналізі, залежать від виду виробу та його кінцевого використання-Виробничу потужність для виробництва нового товару, навіть якщо він непризначений спочатку для експорту, треба розглядати з урахуванням можливості його продажу за кордон. Далі слід провести деталізацію експорту за географічни­ми районами, ураховувати витрати на виробництво про­дукції, оптимальні розміри виробництва тощо.

На розвиток експорту товарів позитивно впливають такі фактори:

- зростання обсягу виробництва;

- удале місцезнаходження підприємств-виробників,

- зниження величини транспортних та інших витрат.
Однак можуть мати місце і стримуючі обмеження:

- високі мита;

- суворі національні стандарти;

- наявність конкурентів тощо.

Особливу увагу треба звернути на можливу поведінку конкурентів. Звичайно прогнозують дію основних конкурентів або їх однотипних груп у галузі виробництва товарів, їх ціно­утворення, просунення до покупця та збуту. На першому етапі аналізу встановлюють цілі конкурентів, їх поведінку, оцінку власного становища самими конкурентами, їх сильні та слабкі сторони. На другому етапі аналізу досліджують мар­кетингові дії конкурентів, визначають, які сегменти ринку вони освоюють та наскільки, в яких сегментах ринку конку­ренти найбільш сильні та навпаки, де їх можна потіснити.

Важливого значення набуває дослідження ринку збуту та політика збуту. Остання охоплює наступні аспекти:

- ціноутворення;

- заходи щодо сприяння збуту;

- рекламні засоби;

- системи розподілення (продаж, канали розподілення, комерційні, комісійні знижки, а також витрати розподілення).

Цінова політика суттєво впливає на реалізацію товару. Ціна визначає життєздатність та фінансову стабільність підприєм­ства, прибутковість дозволяє боротися з конкурентами. На ціну товару впливають наступні основні групи факторів:

- попит на даний та аналогічні товари;

- доходи споживачів;

- можливості та політика конкурентів;

- збут і його організація;

- витрати виробництва;

- політика уряду.

На основі дослідження вищезазначених факторів розроб­ляється цінова політика підприємства, встановлюється базова ціна, розмір якої може згодом змінюватися під впливом різно­манітних змін; час виходу товару на ринок та ін. Цінова по­літика залежить від типу ринку.

На розмір ціни впливає також мета фірми. Залежно від неї розрізняють наступні види цінової політики:

1) Вихід на новий ринок. У цьому випадку продавець прагне привернути увагу покупця до своїх товарів та закріпити їх на ринку. Початкова ціна може бути нижче від цін на однотипні товари фірм – конкурентів та ціни власних то­варів на опанованих фірмою ринках, а в деяких випадках можуть використовуватися і демпінгові ціни. Потім, у процесі освоєння ринку, ціна підвищується до рівня цін товарів-конкурентів.

2. «Зняття вершків». Установлюється максимальна ціна на новий товар, який не має аналогів. При цьому намагають­ся викинути на ринок максимальну кількість товару, доки не отямилися конкуренти.

3. Захист частки ринку використовується, якщо виробник ставить мету утриматись на ринку. В цьому випадку він знижує ціну, підвищує якість виробу, встановлює покупцю більш вигідні умови платежу, надає йому відповідної гарантії та ін.

4. Послідовний прохід за сегментами ринку. Прогнозуван­ня продажів починають із розглядання сегментів ринку, де покупець погоджується платити високу ціну, та закінчують сегментами, в яких товар піде дешевше, за мінімальною ціною. Використовується за наявності еластичності попиту.

5. Швидке відшкодування витрат. Застосовується, коли розробник та виробник не впевнені у можливості тривалого комерційного успіху при продажі товару.

6. Повернення витрат. У цьому випадку використовують так звані «цільові» ціни, які спрямовані на те, щоб на про­тягом одного—двох років повернути витрати та отримати розрахунковий прибуток на вкладений капітал.

7. Стимулювання комплексних програм. Установлюється більш низька ціна на один базовий вибір, щоб поку­пець купував весь комплекс необхідних товарів.

8. Цінова дискримінація. В цьому випадку один і той же товар продається за різними цінами в різних місцях (наприклад, вироби з натурального хутра), в різний час, а також покупцям у районах із різним достатком.

Розрахунок очікуваного обсягу продаж на основі визна­ченої ціни є досить складним. Він робиться на основі трьохмірної оцінки з урахуванням імовірності досягнення результату по кожному з параметрів:

- загальний розмір ринку (річний можливий обсяг про­дажу); частка ринку даної компанії;

- період випуску продукції;

- імовірність комерційного успіху.

Імовірний характер розробок, відсутність на попередньо­му етапі необхідної інформації ускладнює прогнозування в системі «ціна – витрати виробництва – обсяг продажу» до тих пір, доки продукт не отримав відчутну форму.

Прогнозування попиту здійснюється на основі викорис­тання певних методів: статистичних — екстраполяція, інтер­поляція, регресійні моделі та інші математичні методи; рівня споживання; коефіцієнта споживання; ведучого показника та інших. Найбільш поширений серед них метод екстраполяції. Він складається з розрахунку кількісних та якісних показ­ників розвитку в майбутньому періоді на основі закономірнос­тей, які мали місце в попередньому періоді. Екстраполяційні розрахунки використовують переважно для складання корот­ко та середньострокових прогнозів, оскільки допущення про незмінність факторів, які визначають тенденції розвитку, не можуть бути розповсюджені на довгий період часу. Більш точні розрахунки одержують при одночасному використанні кореляційних та регресійних моделей. За наявності кореля­ційної залежності кожному певному значенню однієї ознаки відповідає деяка кількість суміжних значень іншої ознаки, які вар’їрують біля їхньої середньої величини.

Метод рівня споживання будується на основі визначен­ня загальної величини попиту, задоволеної його частини та коефіцієнтів, які характеризують можливість придбання даного товару групами споживачів із певним рівнем доходу. Рівень споживання залежить також від еластичності попи­ту за доходами, цінами, валовому випуску. Під еластичністю розуміють ступінь зміни попиту залежно від зміни розміру іншого фактора. При довгостроковому прогнозуванні, як показує досвід, у цілому ряді випадків найбільш достовірна інформація може бути отримана за допомогою опитувань та відповідної обробки даних експертів, тобто за допомогою ек­спертного методу.

Метод коефіцієнта споживання використовується при оцінці попиту на комплектуючі вироби. При цьому:

визначають всі можливості галузі використання виробів;

розраховують коефіцієнт використання за галузями споживання;

потім на основі прогнозу обсягу виробництва галузей споживання у динаміці знаходять величину попиту на внут­рішньому та зовнішньому ринку.

Після встановлення коефіцієнта споживан­ня даний коефіцієнт помножують на обсяг виробництва або наявність споживачів. Коефіціє­нти споживання змінюються залежно від часу, стану ринку, обсягу виробництва (споживання) та технологічних змін, інших заходів. При використанні будь-яких методів прогно­зування для підвищення достовірності розрахунків необхі­дне коригування початкових даних у динаміці.

Маркетинговий аналіз має підтвердити, що продукція проекту знайде попит і визначити орієнтовну ціну на неї, що важливо для подальшого обґрунтування доцільності реалізації проекту.

3.4. Бізнес-план інноваційного проекту

Реалізація інноваційного проекту передбачає забезпечення фінансування в необхідному обсязі і у встановлений час. Для залучення сторонніх коштів інвесторам необхідно показати привабливість, економічну ефективність інноваційного проекту, який пропонується для реалізації. Для визначення величини прибутку, який може бути отриманий за інноваційним проектом, складають бізнес-план інноваційного проекту.

На передінвестиційному етапі обґрунтовується технічна можливість і фінансово-економічна доцільність реалізації проекту та розробляється проект-програма, що у лексиконі ринкової економіки називається “бізнес-план”. Він має подвійне призначення: для підприємства як плановий документ – керівництво до дії і для зовнішнього адресата - органів державного управління, а також для потенційних інвесторів, як пропозиція залучитись до інвестування. Потенційному інвестору бізнес-план має показати рі­вень віддачі від майбутніх капіталовкладень і бути підста­вою для прийняття позитивного рішення щодо участі у фі­нансуванні проекту.

Бізнес-план - це планово-аналітичний документ, розроблений підприємством за встановленою (стандартною) формою, що розкриває характерні риси проекту, доцільність його впровадження, привабливість, вигоду й економічну ефективність здійснення проекту, необхідні для цього інвестиційні ресурси і джерела їхнього одержання, шляхи рішення можливих проблем при його реалізації в майбутньому. Він розробляється групою (командою) фахівців, до складу якої входять технологи відповідної галузі виробництва, економісти, маркетологи, спеціалісти по управлінню проектами.

Бізнес-план повинен мати цілком визначену структуру, певною мірою аналогічну тій, котра буде потім необхідна для детального проекту (якщо справа дійде до його розробки). Складовими бізнес-плану є:

1. Резюме (загальна характеристика проекту й очікува­них результатів його реалізації). Формують його після розроблений бізнес-плану і вміщують на початку готового документа для зручності користувачів-інвесторів.

2. Оцінювання ринкової ситуації:

— поточна ситуація і тенденції її розвитку;

— фірма і концепція її поведінки в галузі;

— опис інноваційного продукту, що виготовлятиметь­ся згідно з проектом, його функціональне призначення;

— ліцензії, патенти, інші права власності на інновацій­ний продукт;

— стратегія зростання фірми.

3. Дослідження ринку:

— покупці;

— місткість та динаміка ринку;

— конкуренція;

— обсяги продажу.

4. Маркетинг-план:

— маркетингова стратегія;

— політика ціноутворення;

— збутова політика;

— сервісне та гарантійне обслуговування;

— реклама та просування товару;

— можливості розвитку (модифікації, вдосконалення) інноваційного продукту.

5. Ресурсне забезпечення:

— характеристика виробничого процесу (з урахуван­ням можливої кооперації);

— планування виробничих площ і потужностей;

— необхідне обладнання, технологія;

— персонал;

— постачальники основних матеріалів і умови їх поста­чання;

— оцінювання розміру виробничих витрат, включно з витратами на охорону довкілля.

6. Організаційний план:

— власники фірми і ключові керівники, в тому числі керівник проекту;

— обов'язки та відповідальність;

— список робіт;

— графік виконання робіт.

7. Оцінювання ризику і страхування:

— перелік можливих ризиків та проблем;

— шляхи мінімізації ризиків.

8. Фінансовий план:

— історія фінансування аналогічних проектів;

— бюджет проекту;

— прогнози прибутків;

— план руху грошових потоків;

— показники (критерії) фінансово-економічної ефективності проекту (за методологією UNIDO);

— розрахунок точки беззбитковості.

9. Фінансові потреби і повернення інвестицій:

— потреби у фінансуванні;

— використання коштів;

— повернення коштів інвесторам.

Інформацію, що міститься у бізнес-плані, слід подава­ти у формі, зручній для її вивчення інвесторами та менедж­ментом фірми. Будь-які питання, що вимагають подаль­ших досліджень, повинні узгоджуватися до затвердження проекту. Це особливо стосується ресурсного забезпечення, критичних подій та ключових ризиків, а також процеду­ри управління ними. Усі узгодження задокументовують.

Прагнучи забезпечити собі не лише повернення вкладе­них коштів, а й отримання доходів, інвестори вимагають розрахунку часу, протягом якого будуть повернені кошти і отриманий розрахунковий прибуток. Тому рішення про ін­вестування приймається за наявності розрахунків показни­ків економічної ефективності проекту.

Підготовка пояснювальних записок і розрахунки показників бізнес-планів виконуються із застосуванням комп’ютерних програм, з яких у даний час найбільш популярні програми Microsoft Project та Project Expert російської фірми “Проінвестконсалтинг”. В основі цих програм лежать методичні рекомендації ЮНІДО по проведенню промислових техніко-економічних досліджень (розділ 7). Ця програма (як і деякі інші аналогічні програми), крім свого основного призначення, використовується також для розробки фінансової моделі і стратегічного плану розвитку промислових підприємств.

Після того як зацікавлені сторони дійшли згоди щодо необхідності і вигідності реалізації проекту, слід узгодити порядок його фінансування за етапами і загалом. Для цьо­го складають фінансовий план, який може бути частиною бізнес-плану або окремим планом, складеним після затвер­дження вартості проекту в цілому. Це потрібно для плану­вання у часі обсягів грошових потоків відповідно до обсягів робіт.

4. УРАХУВАННЯ ЗМІНИ ГРОШОВИХ КОШТІВ ЗА ЧАСОМ

4.1 Концепція зміни цінності грошових коштів за часом

Життєвий цикл проектів може бути досить тривалим, тому виникає проблема зіставлення вигод і затрат, що виникають у певному періоді. Наявність цього породила необхідність у створенні спеціальних методів оцінки інвестиційних проектів, що дозволяють приймати досить обґрунтовані рішення з мінімально можливим рівнем погрішності (хоча абсолютно достовірних рішень при оцінці інвестиційних проектів, мабуть, бути не може). Концепція оцінки грошей у часі ґрунтується на тому, що вартість грошей з плином часу змінюється з урахуванням норм прибутку на ринку грошей.

В основі концепції зміни вартості грошей за часом лежить такий принцип: гривня, яку маємо сьогодні коштує більше гривні, яку будемо мати в майбутньому, наприклад через рік, на величину того прибутку, який вона може принести, якщо її інвестувати. В цілому на зміну вартості грошових засобів, окрім названого, вливають ще ряд факторів, основними з яких є ризик, інфляція, ступінь ліквідності.

Вказаний принцип породжує концепцію оцінки вартості грошей за часом. Суть концепції полягає в тому, що вартість грошей за часом змінюється з урахуванням норми прибутку на грошовому ринку. Враховуючи, що інвестування є довготривалим процесом, при оцінці інвестицій приходиться порівнювати вартість грошей на початку інвестування із вартістю грошей при їх поверненні у вигляді майбутнього доходу і прибутку. В процесі порівняння грошових коштів при їх вкладанні і поверненні використовують два основних поняття: майбутня вартість (англ. future cost) або майбутня цінність (англ. future value) і сучасна (теперішню) вартість (англ. present cost) або сучасна цінність (англ. present value) грошей.

Майбутня вартість грошей – це та сума, в яку перетворяться інвестовані в теперішній момент грошові кошти через визначений період часу з урахуванням деякої процентної ставки. Розрахунок майбутньої вартості коштів пов’язаний з процесом нарощування або компаундування (англ. compounding) початкової вартості, яке представляє собою поетапне збільшення вкладеної суми шляхом приєднання до неї суми процентних платежів.

Найбільш простим і очевидним прикладом цього положення є динаміка коштів, внесених на депозитний рахунок у банку. Якщо припустити, що в банк внесені 1000 грн. під 16 % річних, то через рік сума нашого внеску С_f1 складе

C_f1 =1000+1000*0,16=1000(1+0,16)=1160 грн.

Якщо гроші з банку не вилучаються і другий рік, то остаточна сума після завершення цього дворічного періоду складе

C_f2 =[1000(1+0, 16)](1+0,16)=1000 (1+0, 16)² =1345,6 грн .

Ця модель множення заощаджень відома як модель складних відсотків. Складним відсотком називають суму доходу, яка утворюється при інвестуванні грошей за умовою, що сума нарахованого проценту не виплачується в кінці кожного періоду, а приєднується до суми основного вкладу і у наступному платіжному періоді сама приносить доход.

У загальному вигляді формула складних відсотків може бути записана в такий спосіб

, (4.1)

де C_f – майбутня вартість коштів, що накопичуються, грн.;

С_р - поточна, сучасна величина (англ. present cost – сучасна вартість) тієї суми, що інвестується заради доходів у майбутньому, грн.;

k - ставка дисконтування – величина прибутковості інвестицій, яка враховує фактори зміни коштів у часі, долі одиниці; у розглянутому прикладі дорівнює ставці банківського відсотка за ощадним вкладом, перетворену в долі одиниці;

n - число стандартних періодів часу, у плині яких інвестовані кошти будуть брати участь у комерційному оберті, приносячи доходи. Тривалість таких періодів може бути різною в залежності від реальних умов. Наприклад, якщо умови розміщення ощадного вкладу передбачають нарахування відсотків лише раз у році, “ n” буде означати порядковий номер року. Якщо ж, наприклад, в умовах інфляції банки переходять до нарахування відсотків щоквартально, то “ n” відбиває число тримісячних періодів (тоді k - величина доходу за квартал). Більш детально значення процентних ставок розглядається далі.

Процес розрахунку майбутньої вартості коштів, що інвестуються сьогодні, є одним з різновидів фінансових розрахунків, іменованих нарощуванням, або компаундуванням

Другим різновидом визначення вартості грошей з урахуванням часу є зворотний розрахунок цінності грошей, тобто визначення того, скільки треба інвестувати сьогодні, щоб одержати визначену суму в майбутньому або скільки коштує сьогодні сума, яка буде отримана в майбутньому. Такий варіант визначення вартості грошей з урахуванням часу називається розрахунком теперішньої (сучасної) вартості або визначенням приведеної, дисконтованої вартості коштів (англ. discount – скидка, уцінка). Сучасна або теперішня вартість коштів – це вартість грошових надходжень або витрат різних років, приведених до теперішнього моменту часу з урахуванням певної процентної ставки. Розрахунок сучасної вартості коштів пов’язаний з процесом дисконтування майбутніх надходжень коштів, який представляє собою операцію, зворотну нарощуванню. Для здійснення розрахунку сучасної (теперішньої) вартості коштів використовується формула, що є зворотною за змістом формулі (6.1):

(4.3)

Ця формула набуває економічного сенсу, якщо “ k” означає рівень доходу, що ми реально можемо собі забезпечити, вклавши кошти в доступний для нас проект інвестування, наприклад, поклавши гроші на стандартний ощадний рахунок чи придбавши цінні загальнодоступні папери.

4.2 Визначення ставки дисконту

Як показано раніше у компаундуванні, і у дисконтуванні користуються ставкою дисконту, яка є очікуваною майбутньою альтернативною вартістю грошей, іноді теперішньою або реальною ставкою процента або окремою величиною, щ

Дата добавления: 2014-01-04