Конспект лекцій 2 страница

Для конкретного виробу існує номенклатура показників, що залежить від призначення продукції й умов її використання, вимог споживача, основних вимог до показників якості.

Для визначення значень показників використовуються різні методи.

Вимірювальний – заснований на інформації, одержуваної з використанням технічних засобів виміру (стендових іспитів, приладових вимірів, лабораторного аналізу). Цей метод є найбільш точним і застосовується для виміру абсолютного рівня якості засобів виробництва і деяких особливостей споживчих товарів.

Реєстраційний – заснований на використанні інформації, отриманої шляхом підрахунку числа визначених подій, чи предметів витрат. Наприклад, відмовлень виробів при іспитах, витрат на зміст і експлуатацію виробу.

Органолептичний – заснований на інформації, одержуваної за допомогою органів почуттів. Точність і вірогідність одержуваних значень носять суб'єктивний характер і залежать від здатності, кваліфікації і навичок фахівця. За допомогою методу визначаються показники харчових продуктів, естетичні показники.

Експертний – передбачає встановлення значень показників на основі рішень, прийнятих висококваліфікованими фахівцями-експертами, що беруть участь у створенні, виготовленні й експлуатації даного чи аналогічного виробів.

Соціологічний – здійснюється фактичними і потенційними споживачами продукції за допомогою збору думок про продукцію шляхом усного опитування, заповнення анкет, організації конференцій, виставок, аукціонів.

Розрахунковий – застосовується для обчислення значень показників якості на основі відомих аналітичних чи статистичних залежностей.

Показник, по якому прийнято оцінювати якість продукції, називається визначальним. Їм може бути головний (одиничний), груповий (комплексний) чи інтегральний показники.

2.Стандартизація продукції.

Сучасні умови господарювання жадають від кожного підприємства впровадження і виконання відповідного (дійсного, ефективного) комплексного механізму керування якістю продукції. Визначальними елементами цього специфічного менеджменту є стандартизація і сертифікація виробів.

Стандартизація – це встановлення і застосування єдиних правил з метою упорядкування діяльності у визначеній області.

Основна задача стандартизації – розробка системи нормативної документації, що визначає прогресивні вимоги до процесів створення, виготовлення, експлуатації і споживання продукції.

Результати стандартизації знаходять висвітлення в спеціальній нормативно-технічній документації. Основними її видами є стандарти і технічні умови – документи, що містять обов'язкові для виробників норми якості виробу і засоби їхнього досягнення (набір показників якості, рівень кожного з них, методи і засоби виміру, іспитів, маркірування, упакування, транспортування і збереження продукції).

Застосовувана на підприємствах нормативно-технічна документація охоплює визначені категорії стандартів, що відрізняються ступенем твердості вимог до виробів і сукупністю об'єктів стандартизації (мал.1).

Найбільш тверді вимоги до якості містяться в міжнародних стандартах, що розробляються Міжнародною організацією стандартизації ICO і застосовуються для сертифікації виробів, експортованих в інші країни і реалізованих на світовому ринку.

Державні стандарти України містять обов'язкові і вимоги, що рекомендуються. До обов'язкового відносяться вимоги, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоров'я і майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону.

Галузеві стандарти розробляють на продукцію, на яку відсутні державні стандарти. Технічні умови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розроблювачем, виготовлювачем) і споживачем (замовником) продукції. Вони регламентують норми і вимоги до якості тих видів продукції, для яких державні чи галузеві стандарти не розробляються і які виготовляються по замовленнях окремих підприємств, а також вимоги до якості нових видів виробів на період їхнього освоєння.

Стандарти підприємств виділяють умовно в самостійну категорію. Вони розробляються підприємствами за власною ініціативою з метою конкретизації вимог до продукції і самого виробництва.

3.Сертифікація продукції.

В умовах розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємств важливим елементом виробничого менеджменту взагалі і системи керування якістю зокрема є сертифікація продукції. Кожен вид товарів, що підприємство хоче вигідно продати на світовому ринку, повинний мати сертифікат – документ, що підтверджує високий рівень його якості, відповідність вимогам міжнародних стандартів ICO.

В Україні прийнято розрізняти обов'язкову і добровільну сертифікацію.

Обов'язкова сертифікація здійснюється винятково в рамках державної системи керування суб'єктами, що хазяюють, охоплює у всіх випадках перевірку й іспит продукції з метою визначення її характеристик (показників) і подальший державний технічний контроль над сертифікованими виробами.

Добровільна сертифікація може проводитися на відповідність продукції вимогам, що не є обов'язковими, з ініціативи самих суб'єктів господарювання.

Державний контроль за якістю продукції здійснюється Державним комітетом України по стандартизації, метрології і сертифікації (Держстандарт України).

4.Технічний контроль якості продукції на підприємстві.

Якість продукції головним чином формується в ході виробничого процесу. Це викликає необхідність ретельного контролю технології виготовлення продукції. Перелік можливих основних видів технічного контролю на підприємствах представлений у табл.2.

Таблиця 2 – Класифікація видів технічного контролю якості продукції на підприємстві.

Ознаки класифікації	Основні види контролю
За організаційною формою	Суцільний Вибірковий Статистичний (!) Летучий Інспекційний
За характером контрольних операцій	Візуальний Геометричний Лабораторний аналіз Контрольні іспити
За стадіями виробничого процесу	Вхідний (контроль ресурсів) Проміжний (контроль тех. процесу) Вихідний (контроль продукції)
За впливом на хід технологічного процесу	Активний (!) Пасивний
За використаними засобами контролю	Автоматизований (!) Механізований Ручний
За місцем проведення	Стаціонарний Перемінний

(!) – найбільш ефективні види контролю якості продукції.

Питання для контролю по темі:

1.Поняття якості продукції.

2.Поняття конкурентоспроможності продукції.

3.Що впливає на конкурентоспроможність продукції?

4.Поняття сертифікації продукції.

5.Види технічного контролю продукції.

6.Поняття технічного контролю продукції.

7.Поняття стандартизації продукції?

8 Поняття ІСО?

Література.

1.М.В.Володькіна «Економіка промислового підприємства». К.Центр научної літератури. 200. 196 ст.

2.С.Ф.Покропивний «Економіка підприємства» К: КНЕУ: 1999 р.

Тема 16. Маркетингова діяльність підприємства.

1.Організація маркетингу на підприємстві.

2.Сигментування ринку продукції

3.Економічний аналіз ефективності реклами.

1.Організація маркетингу на підприємстві.

Маркетинг – це виробничо-комерційна діяльність підприємства, спрямована на виявлення і задоволення потреб у його продукції з метою одержання прибутку.

Маркетинг, як різновид діяльності, що є особливістю ринкової економіки, виконує функції:

¨ вивчення ринку, його сегментування, аналіз і прогнозування попиту;

¨ вибір сегментів ринку, прийнятних для підприємства;

¨ визначення номенклатури й асортименту продукції для ринку;

¨ розробка стратегії виходу на ринок і реакції на дії конкурентів;

¨ реклама, збут і його стимулювання;

¨ політика ціноутворення.

Об'єктом маркетингу є комплекс, що складається з елементів «потреби – товар – ціна – реклама – збут». Центральне місце в цій системі займає товар.

У широкому розумінні маркетинг – це ринкова концепція керування виробництвом, головна ідея якої – задоволення потреб через ринок – лежить в основі роботи всіх підрозділів підприємства.

Маркетинг ставить виробництво продукції в повну залежність від попиту на неї і можливостей її продажу.

В умовах науково-технічного прогресу і конкурентної боротьби для виживання й успішної роботи кожне підприємство повинне мати розвиту систему маркетингу і відповідну стратегію і тактику рішення маркетингових завдань.

Маркетинг підприємства базується на наступних принципах:

1) орієнтація всіх сфер діяльності підприємства на задоволення потреб покупців з метою продажу продукції й одержання прибутку;

2) цілеспрямований і активний вплив на попит, його розвиток;

3) гнучке реагування виробництва на зміну потреб і попиту покупців, оперативне пристосування до цих змін;

4) використання ціноутворення як механізм реагування і впливи на кон'юнктуру ринку;

5) вибір ефективних форм і методів доставки, реклами і продажі продукції.

Для досягнення своєї мети на ринку підприємство розробляє стратегію і тактику маркетингу.

Стратегія маркетингу містить наступні основні рішення й обґрунтування:

ü ринок, на якому представлене підприємство;

ü особливості (стратегія) поводження на ньому;

ü склад і обсяг продукції, що буде пропонуватися на ринку;

ü розробка нової продукції;

ü форми і методи реклами, доставки і збуту продукції;

ü ціна на продукцію.

Реалізація маркетингової стратегії здійснюється прийняттям конкретних оперативних рішень по різних питаннях, які можна назвати тактикою маркетингу.

Стратегія і тактика маркетингу ґрунтуються на вивченні ринку, його постійному аналізі і сегментації. Ринок з позиції маркетингової діяльності розглядається як сукупність реальних і потенційних покупців товарів. Головним показником ринку для продавця є попит на його продукцію.

У процесі аналізу попит поділяється на рівні:

Ø необмежений (попит істотно перевищує пропозиція);

Ø задовільний (попит відповідає можливостям підприємства, досить стабільний);

Ø обмежений (попит менше оптимальних можливостей підприємства);

Ø нерегулярний (попит коливається в часі під впливом визначених факторів);

Ø відсутність попиту.

Попит на продукцію – величина перемінна, тому, вивчаючи його, важливо визначити фактори, під дією яких він змінюється. У першу чергу аналізують конкурентоздатність продукції.

Конкурентоздатність – це відносна характеристика споживчих якостей продукції в порівнянні з аналогічною продукцією конкурентів. Її оцінюють по визначеній системі показників на основі порівняльного аналізу параметрів виробів.

Вивчення ринку не обмежується аналізом попиту і конкурентоздатності продукції. Визначаються також інші його характеристики:

q географія ринку і його сегменти, у яких діє підприємство;

q місткість ринку і можлива частка підприємства в її покритті при сприятливих і несприятливих умовах;

q основні конкуренти підприємства на ринку, особливості їхньої продукції і стратегії маркетингу;

q прогнозована оцінка кон'юнктури ринку на найближчий рік і перспектива (на 2 – 5 років);

q місткість ринку, динаміка попиту, конкуренція, цінова політика.

Головним при проведенні маркетингових досліджень є вивчення місткості ринку і споживачів.

Місткість ринку – це обсяг товарної маси, що може бути реалізований на конкретному товарному ринку за визначений проміжок часу за певних умов.

,

де N – обсяг попиту на дану продукцію;

t – час життя товару.

2.Сегментування ринку продукції.

Сегментування ринку – це розбивка його на чіткі групи споживачів, для кожної з який можуть знадобитися окремі товари.

Той чи інший сегмент ринку складається з покупців, що мають схожі мотиви покупки даного товару і приблизно однаково реагують на маркетингові дії підприємства (варіант продукції, рекламу, ціну). Сегментація дозволяє вибрати привабливі для підприємства сфери ринку – цільові сегменти і сконцентрувати на них основна увага.

На основі аналізу сукупності покупців вибираються критерії сегментації, що відрізняються для ринку товарів народного споживання (ТНП) і ринку товарів виробничого призначення.

Для предметів народного споживання такі критерії встановлюються за результатами мотиваційного аналізу покупців. До них відносяться:

- географічні (ринок розмежовується територіально: континент, країна, місцевість, клімат);

- демографічні (підлога, вік, рівень доходу, утворення);

- психологічні (тип особистості, характер поводження, спосіб життя).

Критерії сегментації ринку товарів виробничого призначення вибираються в процесі аналізу підприємств. Ними можуть бути:

· географічні;

· галузеві;

· габарити споживача (великі, середні, малі підприємства);

· стабільність клієнтури (постійні, періодичні, епізодичні споживачі);

· і інші.

Маркетингове сегментування розкриває можливості різних сегментів ринку. Після цього фірмі треба буде розв'язати: скільки сегментів варто охопити, як визначити самі вигідні для неї сегменти.

Існує 3 підходи до охоплення ринку.

Одним зі складових маркетингових досліджень, проведених
фірмами – виробниками, є аналіз діяльності конкурентів.

Найбільше об'єктивно про фірму – конкуренті можна судити по якості продукції, що випускається нею. Звичайно на окремому ринку позиционірує кілька фірм - конкурентів. У цій ситуації споживач вибере найбільш конкурентоздатний товар, що на одиницю своєї вартості задовольняє більше потреб і на більш високому рівні, чим товари конкурентів.

Необхідні зведення про конкурентів:

¨ хто виробник аналогічних товарів;

¨ якість продукції, що випускається;

¨ дизайн, реклама, думка покупців;

¨ відновлення продукції;

¨ технічний сервіс;

¨ рівень цін;

¨ за рахунок чого продукція більш приваблива.

Найбільша помилка при оцінці конкурентів – лакировка дійсності. Не можна звужувати поле зору ціною і якісними характеристиками. Частку ринку, віддану один раз “агресивному ” конкуренту, дуже важко повернути назад.

Основними засобами просування продукції є: реклама, стимулювання збуту, пропаганда й особистий продаж.

До методів стимулювання збуту прибігають найчастіше у випадках:

1. Коли ринку пропонується товар-новинка.

2. Продаж здійснюється в основному методом чи самообслуговування посилкової торгівлі.

3. Усе великих поступок з боку виробника вимагають посередники.

Найбільш розповсюджені види стимулювання збуту:

ü зразки – розсилання поштою, роздача в магазинах, рознос у кожні двері (чи безкоштовно на пробу);

ü купони – це сертифікати, що дають право на обговорену знижку при покупці конкретного товару;

ü премії – товар пропонується по доступно низькій ціні, у деяких випадках безкоштовно, як заохочення за покупку іншого товару.

3.Економічний аналіз ефективності реклами.

Будь-яка реклама має цільове призначення. Кінцева мета - одержання прибутку. Але цільове призначення включає багато факторів впливу, що сприяють успішній роботі підприємства. Вони зазначені на мал.2.

Можливості реклами різноманітні. Вони постійно удосконалюються. Основні види існуючої реклами зображені на мал.3.

За своїм характером впливу реклама буває:

а) тривалої дії;

б) блискавичної дії;

в) комбінованої дії.

1. Реклама тривалої дії, розрахована на довгострокового одержання прибутку:

1.1. Зовнішня щитова реклама.

1.2. Тривала світлова реклама.

1.3. Реклама в довідниках, книжкових виданнях.

1.4. Реклама на транспорті.

1.5. Реклама на календарях, листівках, конвертах і т.п.

2. Реклама блискавичної дії, розрахована на швидке одержання прибутку:

2.1. Реклама в пресі.

2.2. Реклама на телебачення.

2.3. Реклама по радіо.

3. Реклама комбінованої дії:

3.1. Реклама на презентаціях, виставках, ярмарках.

3.2. Поштове розсилання рекламних проспектів.

3.3. Непряма реклама (статті, інтерв'ю, кореспонденція).

Питання для контролю по темі:

1.Поняття маркетингу?

2.Поняття ринку?

3.Типи ринків?

4.Сигментування ринку?

5.Поняття реклами?

6.Види реклами?

Література.

1.Крупка М.І. «Основи економічної теорії» «Атіка» К. 2002.

2.В.Р.Прауде «Маркетинг» М «Прогрес» 1992.

з дисципліни

“ЕКОНОМІКА І ОРГАНІЗАЦІЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ”

для напряму

0501 – “Економіка і підприємництво”,

спеціальності 6.050100 – “Економіка підприємства”

ЗМІСТ

Інновації: становлення та сучасні тенденції розвитку 3

Сутнісна характеристика інноваційних процесів 6

Особливості процесу створення та формування попиту на інновації 17

Інноваційна політика фірми 32

Оновлення техніко–технологічної бази підприємства і продукції 40

Система управління інноваційними процесами 49

Сучасні організаційні форми реалізації інновацій 57

Фінансування інноваційних процесів 73

Державне регулювання інноваційної діяльності 89

Стимулювання інноваційної діяльності 99

Комплексне оцінювання ефективності інноваційної діяльності 100

ІННОВАЦІЇ: СТАНОВЛЕННЯ ТА СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

Поняття «інновація» означає нововведення, тобто впровадження нових форм організації праці й управління в систему підприємницької діяльності; це використання в тій чи іншій сфері суспільної діяльності результатів інтелектуальної праці, технологічних розробок, спрямованих на удосконалення соціально–економічної діяльності.

У загальному розумінні сутність інноваційних процесів, що відбуваються в будь-якій складній виробничо-господарській системі, – це сукупність прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі і сприяють дальшому якісному розвитку суспільства, забезпечують вищий рівень життя; це послідовна система заходів, внаслідок яких інновація дозріває від ідеї до конкретної продукції, технології, структури чи послуг і розповсюджується в господарській практиці і суспільній діяльності.

Сучасна економічна теорія виділяє п’ять основних типів інновацій:

– виробництво нового виду продукції (товарна інновація);

– розробка нового методу виробництва (технологічна інновація);

– створення нового ринку товарів чи послуг (ринкова інновація);

– освоєння нового джерела поставки сировини і напівфабрикатів (маркетингова інновація);

– реорганізація структури управління (управлінська інновація).

Мета організації інноваційної діяльності випливає із загальних цілей розвитку економіки (народного господарства) і п’яти фундаментальних питань, яких необхідно дотримуватися в умовах функціонування ринкової економіки.

Суть цілей, що поставлені перед економікою, наступна:

1. Економічний ріст. Бажано забезпечити виробництво більшої кількості і вищої якості товарів і послуг, тобто забезпечити вищий рівень життя.

2. Повна зайнятість. Відповідне заняття повинні мати всі, хто бажає працювати і здатний до праці.

3. Економічна ефективність. Одержати максимальну віддачу при мінімальних затратах обмежених наявних виробничих ресурсів.

4. Стабільний рівень цін. Необхідно уникати значного підвищення або зниження загального рівня цін, тобто інфляції і дефляції.

5. Економічна свобода. Керівники підприємства, виробники і споживачі виготовленої продукції чи наданих послуг повинні володіти у своїй економічній діяльності високим ступенем свободи.

6. Справедливий розподіл доходів. Жодна група громадян не повинна перебувати у крайніх злиднях, коли інші громадяни купаються в розкошах.

7. Економічне забезпечення. Необхідно матеріально забезпечити існування хронічно хворих, непрацездатних, недієздатних, перестарілих та інших категорій населення, які самі не мо­жуть забезпечити собі необхідний рівень життя.

8. Торговий баланс. Підтримання розумного соціальне та економічно вигідного балансу у міжнародній торгівлі і у міжнародних фінансових відносинах (операціях).

Цих цілей в умовах ринкової економіки можна досягнути в тому випадку, якщо дотримуватися вимог п’яти фундаментальних питань, на які кожна соціально-економічна формація повинна давати практичні відповіді. Зміст цих питань такий:

1. Скільки необхідно виробляти? В якому обсязі і яку частину наявних ресурсів необхідно використати у виробничому процесі для виробництва прогнозованого обсягу матеріальних (життєвих) благ?

2. Що необхідно виготовляти? Який набір товарів і послуг найповніше задовольняє матеріальні потреби суспільства?

3. Як цю продукцію необхідно виготовляти? Як повинно бути організовано виробництво? Які фірми повинні здійснювати виробництво і яку технологію виробництва використовувати?

4. Хто повинен користуватися цією продукцією? Зокрема, як повинна розподілятися продукція економіки між індивідуальними споживачами?

5. Чи здатна система адаптуватися (пристосуватися) до змін? Чи зможе система добитися певних змін у зв’язку із змінами попиту споживачів, у постачанні ресурсів і у технології її виробництва?

П’ять фундаментальних питань спонукають підприємців знаходити найоптимальніші шляхи для досягнення цілей розвитку економіки, тобто добиватися найкращих результатів при найменших витратах обмежених ресурсів: виробничих, трудових, природних.

Таким чином, інноваційні процеси впливають на розвиток економіки, а високий рівень економіки сприяє швидкому та ефективному втіленню у виробництво інновацій.

Мета дисципліни «Економіка й організація інноваційної діяльності» – вивчення економічної теорії і практики інноваційної діяльності підприємств та організацій різних форм власності для досягнення ними технологічного і товарного лідерства; вивчення основних засад інноваційної політики і стратегії фірми, організації управління інноваційною діяльністю; визначення найефективніших напрямків оновлення техніко-технологічної бази підприємства та її продукції; з’ясування особливостей організаційних форм забезпечення і методів впровадження результатів інноваційної діяльності; висвітлення системи регулювання, стимулювання інноваційних процесів, обгрунтування організаційно–економічного механізму та оцінки соціально-економічної ефективності результатів наукових досліджень (інновацій).

Таким чином, предмет навчальної дисципліни базується на пізнанні теорії і практики інноваційної сфери діяльності і розкривається в таких ключових питаннях:

– цілі і напрямки інноваційної діяльності підприємства;

– інноваційна політика підприємства;

– оновлення техніко–технологічної бази підприємства і система стимулювання інноваційної діяльності;

– комплексна оцінка ефективності інноваційної діяльності підприємства.

СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Інноваційні процеси забезпечують здійснення якісних змін у виробничо-господарській діяльності — підприємництві. Результатом інноваційних процесів є новації, а запровадження їх у господарську, підприємницьку діяльність визнається за нововведення. Інноваційні процеси беруть початок у певних галузях науки, а за­вершуються у сфері виробництва, завдяки чому здійснюються прогресивні зміни в економіці. Імпульсами запровадження нововведення на підприємстві служать як суспільні потреби, що випливають із основних цілей народного господарства, так і результати фундаментальних наукових досліджень, зарубіжний прогресивний досвід у галузі технології та організації виробництва, сучасних форм господарювання. До розробки і впровадження інновацій в умовах ринкової економіки спонукає конкуренція. Відставання в інноваційних процесах негативно впливає на ефективність і конкурентноздатність підприємства і навіть може призвести до банкрутства.

Інноваційні процеси також можна тлумачити як процес нагромадження та практичної реалізації нових наукових і технічних знань, як цілісну циклічну систему «Наука — техніка — виробництво», що охоплює фундаментальні теоретичні дослідження, прикладні науково–дослідні роботи (НДР); дослідно-конструкторські розробки (ДКР); освоєння технічних нововведень в умовах експериментальних підприємств; нарощування виробництва нової техніки до потрібного обсягу, її застосування (експлуатація) в умовах практичної підприємницької діяльності протягом певного часу; техніко-економічне, економічне й соціальне старіння, їхня постійна заміна новими, ефективнішими зразками. Всі ці етапи разом і становлять поняття інноваційного циклу.

Інноваційні цикли є безперервними, діють постійно, що, в свою чергу, забезпечує постійний всебічний розвиток сфери матеріального виробництва.

Згідно з сучасною теорією економічної науки і вимогами практичної підприємницької діяльності, в кожний конкретний період часу конкурентоспроможна виробнича одиниця (фірма, організація, підприємство), що спеціалізується на виготовленні продукції для задоволення визначених суспільних потреб, повинна працювати одночасно над трьома видами товарів: А – минулого періоду, виробництво яких скорочується, Б – сучасного (домінуючого) і В – перспективного, виробництво яких налагоджується і буде оптимально розвинуте в наступному періоді.

Вказаний цикл виробничої діяльності конкурентоспроможної фірми (підприємства) можна відобразити графічно (рис. 1.1).

Фірма у проміжку часу t₀ – t₃ працює над трьома поколіннями товарів А, Б, В, які послідовно замінюють одне одного. На стадії зародження і початку виготовлення продукції Б (проміжок t₀ – t₁ ) затрати на виробництво ще великі, а попит малий, що і визначає обсяг його виробництва. В цей проміжок часу обсяг виробництва продукції А — системи минулого покоління досягає максимуму, а продукція В ще не виготовляється. На стадії стабілізації виробництва продукції Б (проміжок часу t₁ – t₂), її технологія повністю освоєна, попит на неї досягає максимуму. Виробництво продукції А знизилось і продовжує падати. З’являється і розвивається нове покоління товарів — продукція В (перспективний товар), із моменту t₂ починається падіння попиту на продукцію Б. До моменту t₃ обсяг виробництва і прибуток від продукції Б значно скорочуються, а продукція А взагалі знімаються з виробництва.

Як видно з аналізу кривих (рис. 1.1), фірма досягає стабільного рівня доходу, тоді коли забезпечує правильний розподіл своїх зусиль і засобів з розробки і випуску продукції минулого періоду, сучасної (домінуючої) і перспективної (три покоління товарів). Здійснення на практиці такої політики вимагає глибоких знань про технічні і технологічні можливості кожного із поколінь товарів. Внаслідок випуску продукції різних поколінь, які замінюють одне одного, їх технічні і споживчі характеристики змінюються, що відображає циклічний характер розвитку виробничої системи. Звідси випливає, що метою забезпечення формування конкурентоспроможності інноваційної стратегії фірми, необхідно здійснювати випереджаючі вкладення коштів (капіталу) в освоєння нової продукції. Кошти необхідно вкладати раніше, ніж буде отриманий реальний ефект у вигляді міцних позицій на ринку збуту домінуючого (сучасного) товару. Вибір інноваційної стратегії буде оптимальним, найефективнішим, якщо достеменно відомі закономірності розвитку кожного покоління товарів на кожній фазі життєвого циклу, а також спрогнозовано тенденції їх в найближчому майбутньому.

Розподіл нововведень за видами діяльності зведено у таблиці 1.1.

Інноваційний процес, як уже сказано вище, – це сукупність прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі і сприяють дальшому якісному розвитку народного господарства, забезпечуючи вищий рівень життя суспільства.

Інноваційний процес складається з таких взаємодіючих стадій:

– виникнення ідеї („дологічне” дослідження) (ДЛД);

– фундаментальні дослідження (ФД);

– прикладні дослідження (ПД);

– технічні розробки (ТР);

– дослідне виробництво (ДВ);

Дата добавления: 2014-01-04