Неурядові міжнародні організації екологічного спрямування

Неурядові міжнародні організації тісно співпрацюють з урядовими, і багато з них мають асоційоване членство в ООН та в її спеціалізованих установах, Раді Європи та в інших міжурядових міжнародних організаціях.
Однією з найбільш яскравих неурядових організацій на міжнародній арені є Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП). Заснований він в 1948 р. Основне завдання МСОП полягає у розвитку міжнародного співробітництва держав, міжнародних і національних організацій, окремих громадян. Напрямками діяльності МСОП є: 1. Збереження природних екосистем, рослинного і тваринного світу; 2. Збереження рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин, пам'яток природи; 3. Організація заповідників, резерватів, національних природних парків; 4. Екологічна просвіта.

За сприяння МСОП проводяться міжнародні конференції з охорони природи, розробляються проекти міжнародних конвенцій з охорони пам'яток природи, окремих природних об'єктів і комплексів. За ініціативою МСОП ведеться Червона книга рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин, розроблена програма «Всесвітня стратегія охорони природи».
Керівними органами МСОП є Генеральна асамблея, Рада та Секретаріат. МСОП має досить розгалужену внутрішню структуру: вся діяльність здійснюється за допомогою шести комісій: Освіти та зв'язку, Екологічної, економічної та соціальної політики, Екологічного права, Менеджменту екосистем, Виживання видів і Всесвітня комісія охоронюваних територій).
Особливістю членства в МСОП є те, що держави, державні органи та національні організації (в т.ч. неурядові) можуть бути членами Союзу. Сьогодні МСОП налічує близько 980 членів в 140 державах. Україна представлена в МСОП лише неурядовими організаціями.

Всесвітній фонд дикої природи (WWF) – одна з найбільших в світі громадських благодійних організацій, більше 50 років працює для охорони природи на всій планеті. Щорічно WWF здійснює понад 1200 екологічних проектів, привертаючи увагу мільйонів людей до проблем охорони навколишнього середовища та їх вирішення.

Місія WWF – в запобіганні наростаючій деградації природного середовища планети і досягненні гармонії людини і природи. Головна мета - збереження біологічної різноманітності Землі.

Охорона прісноводних біотопів і лісових ресурсів – це два з шести пріоритетів WWF. В Україні Всесвітній фонд природи працює саме по цих двох напрямах – в Дельті Дунаю і в Карпатських горах. З 1999 року в рамках Дунай-Карпатської програми WWF веде активну роботу щодо поліпшення стану екосистем, збереження біорізноманіття та відновлення природних процесів української частини Дунайської Дельти. Був запущений проект «Партнери по Ветландам», в рамках якого було проведено масштабне дослідження і створений документ – Бачення Дельти Дунаю – концепція майбутнього дунайської Дельти на основі розуміння людиною рушійних сил природи та їх раціонального використання, в інтересах збереження біорізноманіття та господарської діяльності. В даний час робота по втіленню ідей Бачення ведеться в Україні та Румунії в рамках проекту «Дельта Дунаю: природні ворота в Європу» спільно з партнерами – Одеським Обласним виробничим управлінням по водному господарству, ДП Ізмаїльським лісгоспом, Дунайським біосферним заповідником, районними адміністраціями, туроператором «Вилкове-Пелікан-Тур»та іншими стейкхолдерами. В Українських Карпатах Дунай-Карпатська програма WWF почала діяти з 2007 року. Був запущений проект «Збереження та стале використання природних ресурсів Українських Карпат», основними цілями якого є охорона лісів, збереження біорізноманіття, розвиток місцевих громад та підтримка неурядових організацій. Проект повинен підготувати базу для реалізації ряду більш масштабних проектів, спрямованих на довгострокове використання і збереження природної спадщини української частини Східних Карпат[82].

11 листопада 1994 в Мехіко в якості неурядової міжнародної організації був заснований Міжнародний суд екологічного арбітражу і примирення (Міжнародний екологічний суд). Склад суддів включає 29 юристів-екологів із 24 країн. Діяльність Міжнародного екологічного суду регулюється його статутом. Суд надає послуги міжнародному співтовариству у вирішенні екологічних суперечок, як виникли, так і назрівають, у трьох формах: шляхом еколого-юридичного аналізу «гарячої» ситуації, даючи юридичні консультації зацікавленим сторонам на їх прохання; використовуючи процедуру примирення сторін, що сперечаються; шляхом проведення за бажанням сторін арбітражного процесу. При цьому рішення, які виносяться у справі, сторони визнають для себе обов'язковим.

Розгляд справ у Міжнародному екологічному суді засновано на міжнародному праві навколишнього середовища, національному законодавстві сторін, на прецедентах. Міжнародний екологічний суд є третейським судом. Судові витрати несуть самі сторони. Вони звертаються до суду, обирають з його складу трьох або більше суддів (обов'язково непарна кількість), і з них утворюється колегія для розгляду конкретної справи.

Суд може розглядати спори з відшкодування шкоди, заподіяної в результаті транскордонного забруднення навколишнього середовища, а також будь-яких екологічних впливів транскордонного характеру, що мають негативні наслідки. Суд має право розглядати спори, пов'язані з виявленням, оцінкою, недопущенням, усуненням, призупиненням, припиненням екологічно шкідливої діяльності. Крім цього, в компетенцію Суду включені суперечки, пов'язані з використанням і охороною поділюваних природних ресурсів, природних комплексів і особливо охоронюваних природних об'єктів, міжнародних просторів і природних об'єктів, які знаходяться в цих просторах, а також спори, пов'язані з відшкодуванням екологічної шкоди та реабілітацією територій, природне середовище яких уражене в результаті військових дій чи військової діяльності. Також Суд може розглядати спори щодо захисту екологічних прав громадян.

У Суд можуть звертатися держави в особі урядів або інших компетентних органів, міжнародні та національні урядові та неурядові організації, підприємства та установи, а також окремі особи або групи осіб, зокрема для отримання юридичних консультацій. У Суд можуть звернутися також суб'єкти внутрішньодержавного права однієї держави, якщо законодавство цієї держави не забороняє своїм суб'єктам звертатися за юридичною допомогою в міжнародні організації. Судді керуються міжнародним правом, національним законодавством, судовими та дипломатичними прецедентами при винесенні рішення у справі. Окрім Міжнародного суду екологічного арбітражу і примирення з липня 1993 року в складі Міжнародного Суду в Гаазі діє колегія з екологічних питань.

Контрольні запитання до теми:

1. Які природні ресурси відносяться до об’єктів міжнародного регулювання?

2. Які існують міжнародні нормативно-правові джерела з охорони навколишнього природного середовища?

3. Які міжнародні організації діють в сфері охорони навколишнього природного середовища?

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Общие части учебных курсов. Учебное пособие. Издание второе – дополненное и исправленное. Под ред. д.ю.н., проф. А.А. Погребного и к.ю.н., доц. Каракаша И.И. – Х.: «Одиссей», 2001. – 240 с.

2. Екологічне право: Особлива частина: Підручник для студентів юрид. вузів і факультетів: Повний акад. Курс / За ред. Акад. АПрН В.І. Андрейцева. – К.:Істина, 2001. – 544 с.

3. Вовк Ю.А. Советское природоресурсовое право и правовая охрана окружающей природной среды (Общая часть). – Х.: Вища школа, 1986. – 385 с.

4. Петров В.В. Экологическое право России. М.: Изд-во БЕК, 1996. – 557 с.

5. Орлов Н.А. Правовые проблемы охраны окружающей среды в Украине. – Симферополь: «Таврия», 2001. – 132 с.

6. Оборотов Ю.М. Теория государства и права (прагматический курс): Экзаменационный справочник. – Одесса: Юридическая литература, 2004. – 142 с.

7. Чаусова Л. Система принципів екологічного права України // Право України. - 1996. - №8. – С. 47-49

8. Екологічне право України: Підручник для студентів юрид. вищ. навч. Закладів / За ред. А.П. Гетьмана та М.В. Шульги. – Х.: Право, 2005. – 381 с.

9. Шемшученко Ю.С. Проблеми ефективності екологічного законодавства України // Часопис Київського університету права. – 2003. - №1. – С.12-14

10. Костицький В. Екологічне право України: деякі проблеми теорії та кодифікації // Право України. – 1998. - №1. – С. 71

11. http://legalanalytics.com.ua/uk/consultacija/63-ecorights.html

12. Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості у ході прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, від 25 червня 1998 р. (Орхус, Данія) // Відомості Верховної Ради. – 1999. - №34. – ст. 296

13. http://pidruchniki.ws/19940412/pravo/ekologichni_prava_obovyazki_

gromadyan

14. Калишук Л.А. Окремі аспекти захисту екологічних прав громадян України // Актуальні проблеми держави і права. – 2009. – Вип. 46. – С. 318-323

15. Вергун В.А. Экологические проблемы в системе международных экономических отношений. – К.: Вища школа, 1985. – 101 с.

16. Шемшученко Ю.С. Правовые проблемы экологии. – К: Наук. думка, 1989. – 229 с.

17. Веденин Н.Н. Экологическое право: Учебник для студентов высших учебных заведений. – М.: Право и закон, 2000. – 336 с.

18. Ерофеев В.Б. Экологическое право: Учебник для вузов. – М.: Юриспруденция, 1999. – 448 с.

19. Туниця Т.Ю. Збалансоване природокористування: національний і міжнародний контекст. – К.: Знання, 2006. – 300 с.

20. Бринчук М.М. Экологическое право (право окружающей среды): Учебник для высших юридических учебных заведений. – М.: Юристъ, 1998. 688 с.

21. Екологічне право України. Навчальний посібник. – 2-ге видання: доповнене та перероблене / Л.О. Бондар, В.В. Курзова. – Х.: Вид-во «Бурун Книга», 2008. – 368 с.

22. Костяшкін І.О. Гарантії реалізації права загального землекористування громадян // Вісник Київського національного університету імені Т. Шевченка. Серія Юридичні науки. – 2005. – Вип. 67-69. – С. 22-23

23. Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій. – К: Вентурі, 1996. – 208 с.

24. Глотова О.В. Особливості права загального природокористування та його правові гарантії // Актуальні проблеми держави і права. – Вип. 30. – С. 139

25. Экологическое право Украины: Учебное пособие / За ред. А.П. Гетьмана та М.В. Шульги. – Х.: ООО «Одиссей», 2007. – 464 с.

26. Природноресурсове право України: Навч. посіб. / За ред. І.І. Каракаша. – К.: Істина, 2005. – 276 с.

27. Безсмертна Н. Співвідношення понять «право власності» та «здійснення права власності» // Право України. – 2003. - №11. – С. 133

28. Каракаш И.И. Право собственности на землю и право землепользования в Украине: Научно-практическое пособие. – К.: Истина, 2004. – 216 с.

29. Корнеев С.М. Право государственной социалистической собственности в СССР. – М.: Издательство Московского университета, 1964. – 268 с.

30. Суханов Е.А. Лекции о праве собственности. – М.: Юрид. лит., 1991. – 238 с.

31. Цивільне право України: Підручник у 2-х книгах / за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 861 с.

32. Заєць О.І. Розвиток сучасної правничої думки про право власності на природні ресурси та комплекси в Україні // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Юридичні науки. – 2005. – Вип. 63-64. – С. 9-13

33. Афанасієв Р. Щодо публічного аспекту права власності на природні ресурси // Підприємство, господарство і право. – 2007. - №9. – С. 128-129

34. Экологическое право Украины: Курс лекций / Под ред. И.И. Каракаша. – Одесса: Латстар, 2001. – 461 с.

35. Разметаев С.В. Право собственности на природные ресурсы в Украине. – Х.: Право, 1995. – 56 с.

36. Бондар О.Г. До питання про поняття правовідносин власності на землю // Вісник Запорізького державного університету. Юридичні науки. – 2004. - №1. – С. 140

37. Кулинич П.Ф. Конституційні аспекти правового статусу земельної власності в Україні // Правова держава. Щорічник наукових праць.Вип. 17. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. – С. 276-277

38. Носік В.В. Право власності на землю за Конституцією України // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. - №11. – С. 58

39. Носік В.В. Право власності на землю Українського народу: Монографія. – Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.

40. Вівчаренко О.А. Право власності на землю в Україні (актуальні проблеми). Івано-Франківськ: ЗАТ «Наддвірнянська друкарня», 1998. – 179 с.

41. Шульга М.В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в современных условиях. Х.: Фирма «Консум», 1998. – 224 с.

42. Дзера О.В. Формування інституту права власності в період ринкових реформ в Україні // Цивільне право: Підручник: У 2-х книгах. Кн.. 1. – К. – 2002. – С. 303

43. Космін Ю. Про форми права власності // Право України. – 2001. - №10. – С. 77

44. Каракаш І.І. Співвідношення права власності на природні ресурси та форм влади в державі // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. – 2001. – Вип. 11. – С. 339

45. Каракаш І.І. Юридичні та фактичні критерії розмежування земель державної та комунальної власності // Актуальні проблеми політики. – 2006. - №28. – С. 133

46. Воскобійник М. До питання про поняття та сутність права комунальної власності на землю // Підприємництво, господарство і право. – 2005. - №1. – С. 62

47. Музика Л.А. Проблеми права комунальної власності в Україні: Монографія. – К.: Атака, 2006. – С. 3

48. Безсмертна Н.В. Межі здійснення права приватної власності // Наукові записки. Том 19. Спеціальний випуск. У двох частинах. Частина 1. – К. Видавничий дім «КМ Академія», 2001. – С. 204

49. Гуревський В.К. Право приватної власності громадян України на землі сільськогосподарського призначення: Монографія. – Одеса: АстроПринт, 2000. – 136 с.

50. Масенко О., Мельник М., Махненко М. Конституційні вимоги щодо права власності на землю – священні // Віче. – 2004. - №3. – С. 19

51. Безсмертна Н.В. Право приватної власності. Юридична відповідальність як гарантія його здійснення // Вісник прокуратури. – 2003. – №3. – С. 67-71

52. Костицький В. Екологічна функція держави та економіко-правовий механізм охорони довкілля // Право України. – 2004. - №1. – С. 147-148

53. Синякевич І. Екологізація розвитку: об’єктивна необхідність, методи, пріоритети // Економіка України. – 2004. - №1. – С. 58

54. Чумаченко І.Є. Державний контроль за охороною та використанням водних об’єктів як функція державного екологічного управління // Актуальні проблеми держави і права. – 2007. – Вип. 30. – С. 164

55. Лазор О. Екологічна політика України: європейський вибір // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. – 2003. – Вип. 3. – С. 443

56. http://pidruchniki.ws/19240701/ekologiya/ekologiya_ekonomika_sotsialno-ekonomichniy_mehanizm_vzayemodiyi_suspilstva_prirodi

57. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. - К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2008. – С. 228

58. Пужевич Ю.І. Новий екологічний податок в Україні: стан і напрями удосконалення // http://www.economy-confer.com.ua/full_article/1042/

59. http://podatok.vlasnasprava.info/podatkovyj-kodeks/komentari-ekspertiv/301-2011-02-11-13-49-03.html

60. Ильяшенко С.Н., Колдин С.Я., Прокопенко О.В. Инновационная стратегия развития хозяйствующего субъекта. Особенности разработки // Вісник технологічного університету Поділля. Хмельницький. - №5, 1999, ч.1. Економічні науки – С. 116-120

61. Шоган Г.И. Возможности развития экологического предпринимательства на местном уровне // Механізми регулювання економіки, економіка природокористування, економіка підприємства та організація виробництва. – 1999. - №3. – С. 69-72

62. http://pidruchniki.ws/10751107/ekologiya/sistema_ekologichnogo_upravlinnya_kontrolyu

63. Смірнова К.В. Екологічне маркування: ціль та необхідність // http://www.rusnauka.com/NIO_2007/Economics/18618.doc.htm

64. Електронна книга: Базилевич В.Д. Страхова справа - учебник. HTML-версия книги // http://books.efaculty.kiev.ua/str/1/

65. Хіміч О. Адміністративно-екологічне правопорушення: проблемні питання // Право України. – 2003. - №4. – С. 68

66. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – С. 14

67. Лунев А.Е. Административная ответственность за правонарушения. – М.Изд-во БЕК, 1961. – С. 46

68. Земельное право Украины: Учеб. пособие / Под ред. А.А. Погребного, И.И. Каракаша. – К.: Истина, 2002. – 496 с.

69. Водно-болотні угіддя України. Довідник / Під ред. Г.Б. Марушевського, І.С. Жарук. – К.: Чорноморська програма Ветландс Інтернешнл, 2006. – С. 5

70. Стойловський В.П. Роль водно-болотних угідь Азово-Чорноморського регіону в збереженні біологічного різноманіття. Автореф. дис. … докт. біол. наук. – Дніпропетровськ: Дніпропетрівський ун-т, 2004. – 21 с.

71. Вылегжанин А.Н. Биоразнообразие морской среды и международное право // Государство и право. – 2001. - №3. – С. 69-81

72. www.ramsar.org/index_key_docs.htm

73. Резолюції та рекомендації 7-ої наради Договірних сторін Конвенції про водно-болотні угіддя, головним чином, як місць перебування водоплавних птахів (Рамсар, Іран, 1971) Сан-Хосе, Коста-Ріка, 10-18 травня 1999 р. / Під ред.. Г.В. Парчук. – К.: Видавництво «АВАЛЛОН», 1999. - С. 97-98

74. Русев И.Т. Основы экотуризма / Русев И.Т. – Одесса: КП ОГТ, 2004. – С. 5

75. Сільнова А. Правові основи діяльності прокуратури у здійсненні нагляду за дотриманням законодавства про охорону атмосферного повітря // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. - №8 (38). – С. 101

76. Бринчук М.М. Развитие правовой охраны атмосферного воздуха // Экологическое право. – 2002. - №4. – С.9

77. Радзивилл А.А. Правовой статус атмосферы как общего наследия человечества // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – вип. 3. – К.: Вид. Дім „Юридична книга”, 1999. – С. 219

78. Сільнова А. Відповідальність за порушення атмосфероохоронного законодавства України // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. - №1(43). – С. 106

79. Владимиров А.М., Ляхин Ю.И., Матвеев Л.Т., Орлов В.Г. Охрана окружающей среды. – Ленинград: Гидрометеоиздат, 1991. – С. 60-61

80. http://jure.in.ua/node/51

81. Баймуратов М.О. Міжнародне право. – Х.: «Одіссей», 2002. – 672 с.

82. http://wwf.panda.org/ru/wwf_ukraine/

Дата добавления: 2014-01-04