Е бюджетний надлишок

G

бюджетний дефіцит

Q

Q0

Рисунок 6.3 – Недискретна фіскальна політика

Нахил кривої податків буде тим більшим, чим більша прогресивна система оподаткування і тем більше буде умонтована стабільність національної економіки.

Проте умонтована стабільність тільки згладжує, але не виправляє небажані зміни. У зв'язку з цим на практиці її доповнює дискретна фіскальна політика.

3. Державний бюджет як інструмент фіскальної політики. Мультиплікатор збалансованого бюджету

Головною ланкою фінансової системи країни є державний бюджет. Це план утворення і використання фінансових ресурсів на базі фінансового законодавства.

Бюджет виконує такі функції: розподільну – через держбюджет перерозподіляється значна частина національного доходу; контрольну – рух бюджетних ресурсів інформує про фінансовий стан економіки; регулююча – зміна прибутків і витрат держбюджету дозволяє пом'якшити спад виробництва, знизити рівень безробіття, темпи інфляції, стабілізувати економіку.

Існують різноманітні підходи до проблеми регулювання держбюджету. Спочатку загальновизнаним вважався щорічно балансований бюджет. Такий підхід до ліквідації бюджетного дефіциту має істотні недоліки, особливо якщо економіка знаходиться в стадії спаду. Так, в умовах тривалого періоду безробіття і падіння прибутків податкові надходження скорочуються. Уряд, намагаючись збалансувати бюджет, може збільшити податкові ставки, або скоротити державні витрати, або об'єднати ці заходи. У результаті сукупний попит ще більше зменшується. В умовах надлишкового попиту щорічно балансований бюджет також не носить стабілізаційного, антиінфляційного характеру. Більш того, він ще більше посилює коливання економічного циклу.

Бюджет балансується на циклічній основі. У цьому випадку він виступає інструментом антициклічної політики. Суть підходу полягає в тому, що уряд здійснює антициклічне регулювання і балансує бюджет у ході економічного циклу. Це досягається за допомогою проведення жорсткої фіскальної політики. У період спаду в результаті зниження податків і збільшення державних витрат бюджетний дефіцит посилюється. У період піднесення держава збільшує податки і зменшує державні витрати, і це створює позитивне сальдо бюджету, і це призводить до ліквідації бюджетного дефіциту. Недоліки цієї концепції полягають у тому, що якщо піднесення і спади в економіці не збігаються за тривалістю, то створене позитивне сальдо в період піднесення не компенсує високі державні витрати періоду спаду.

Концепція функціональних фінансів. У цьому випадку фінансова політика спрямована на збільшення прибутків держбюджету шляхом реалізації заходів, орієнтованих на оздоровлення економіки. Проблема збалансованості бюджету не розглядається як першочергова. На перший план висувається проблема розвитку виробництва і досягнення повної зайнятості. У короткостроковому періоді бюджетний дефіцит і інфляція можуть навіть вирости, проте по мірі стабілізації економіки податкові надходження забезпечать ліквідацію бюджетного дефіциту.

Стан державного бюджету може оцінюватися за допомогою абсолютних показників, тобто різниця між дохідною і видатковою частиною. Можуть бути такі співвідношення: баланс, дефіцит і профіцит.

Розрізняють структурний і циклічний дефіцит державного бюджету. Структурний дефіцит являє собою перевищення державних витрат над податками в умовах повної зайнятості.

Циклічний дефіцит – це різниця між фактичним бюджетним дефіцитом і структурним дефіцитом. Він виникає в результаті циклічного падіння виробництва.

При утворенні дефіциту державного бюджету виникає проблема його покриття з мінімальними втратами для економіки. Існують такі заходи його усунення.

1. Скорочення витрат держбюджету. Це не завжди можливо здійснити, тому що зменшення дотацій може посилити спад в економіці, а скорочення соціальних програм провокує соціальну напруженість і веде до зменшення сукупного попиту, що, у свою чергу, знижує стимули виробництва.

2. Збільшення податкового тягаря. Даний шлях призводить до зменшення інвестицій і споживання. Це також зменшує можливості росту ВВП, оскільки звужує ємність ринку.

3. Перетворення дефіциту бюджету в державний борг. Це відбувається за рахунок:

- звернення держави за кредитом до національних банків. Це змінює стан грошового ринку, веде до збільшення попиту на гроші і, як наслідок, до зростання процентних ставок, тобто до подорожчання кредиту. Підприємці компенсують дорогий кредит збільшенням відпускних цін. У той же час дорогий кредит зменшує інвестиції, тому що для багатьох стає недоступним. У результаті в довгостроковому періоді бюджетний дефіцит веде до інфляції і падіння темпів росту ВВП;

- перетворення кредиту в зовнішній борг при одержанні його від іноземних держав. Після закінчення терміна кредиту відбувається відплив національного доходу за кордон, у формі його повернення і виплати по ньому відсотків;

- випуск державних цінних паперів – облігацій, тобто позики у населення. Кейнсіанці рекомендують цей засіб при спаді виробництва для стимулювання приватного інвестиційного попиту. Проте той приватний сектор, що залишився без державних вкладень, стикається з погіршенням умов виробництва. Відбувається відхід вільних грошей із банків. Це зменшує їхні кредитні ресурси і веде до подорожчання кредиту, а отже, до скорочення можливостей інвестування.

Постійне використання позик для покриття дефіциту державного бюджету веде до падіння ефективності цього інструмента. Це відбувається у зв'язку зі збільшенням коштів по обслуговуванню державного боргу, вичерпанням вільних заощаджень населення.

4. Виплата державного боргу за рахунок збільшення пропозиції грошей на основі їхньої емісії. Це найбільш небезпечний шлях погашення бюджетного дефіциту, тому що веде до лавиноподібного росту інфляції. До такого засобу покриття бюджетного дефіциту держави звертаються в разі неможливості або невміння використовувати інші методи. Фактично це засіб відмови від частини боргу, оскільки його виплата відбувається знеціненими грошима.

5. Проблема дефіциту бюджету частково може бути вирішена за рахунок рівного збільшення державних витрат і податків. Це призводить до збільшення прибутку на розмір, рівний приросту державних витрат і податків, і має назву мультиплікатора збалансованого бюджету.

Δ Y = Δ G = Δ T

4. Державний борг і його наслідки. Регулювання державної заборгованості

Державний борг – це сума заборгованості держави зовнішнім і внутрішнім кредиторам. Ця величина показує абсолютний розмір боргу. Державний борг складається з заборгованості центрального уряду, регіональних і місцевих органів влади, державних організацій, підприємств.

Розрізняють зовнішній і внутрішній борг. Зовнішній борг – це заборгованість держави громадянам і організаціям інших країн.

Внутрішній борг – це заборгованість держави громадянам і організаціям своєї країни.

Для кількісної характеристики державного боргу використовуються і відносні показники.

1. Співвідношення з ВВП. При збільшенні боргу над ВВП більш ніж у 2,5 разу не дозволить країні вирішувати свої проблеми, і всі її зусилля будуть спрямовані лише на погашення боргу.

2. Порівняння з надходженнями від зовнішньоторговельної діяльності. Вона приносить країні валюту, необхідну для виплат по зовнішніх зобов'язаннях. Якщо такі платежі складають 20 – 30 % зовнішньоторговельного обороту, то залучати нові позики з-за кордону стає проблематично.

Управління державним боргом включає такі заходи:

- ефективне використання коштів позички;

- пошук коштів для виплати боргу;

- нейтралізація негативних наслідків державного боргу.

Ефективне використання коштів позички передбачає направлення їх у проекти, які дозволяють за відведений термін одержати прибуток, що перевищує не тільки суму боргу, але й виплат по ньому відсотка. Розмір відсотка стає мінімальним критерієм ефективності використання позикових коштів.

Для погашення боргу держава може використовувати:

- відмову від боргу або його частини, проте це підриває репутацію держави й у подальшому вона не зможе розраховувати на одержання кредитів;

- залучення нових позичок для виплати старих боргів не може багаторазово використовуватися, тому що збільшення боргу скорочує надії кредиторів повернути свої борги;

- продовження боргу передбачає збільшення терміну його виплати. У цьому випадку збільшуються суми відсотків, тому що відсоток виплачується по сумі і неоплаченому боргу. Для держави більш вигідна переструктуризація боргу, при якій він перекладається в ранг довгострокових, що не веде до зростання процентних виплат;

- конверсію боргу, яка пов'язана з перетворенням його в довгострокові іноземні інвестиції, коли у рахунок боргу країнам-кредиторам пропонують купити нерухомість, брати участь в акціонерному капіталі і т. ін.;

- продаж безнадійних боргів, який можливий, якщо країна в минулому дала кредит іншій державі. Такі борги продаються із значною "уцінкою". Країна, що продає борги, виграє час для одержання необхідних коштів.

До негативних наслідків належить те, що державний борг істотно змінює стан грошового ринку. При його збільшенні відбувається додаткова пропозиція грошей. Це відбувається не тільки тоді, коли держава покриває борг за рахунок друкарського верстата або за рахунок зовнішніх позичок. Збільшення внутрішнього боргу веде до витрат резервів банків і залучення заощаджень населення, тобто росту грошових коштів в обігу. Такий процес обертається зниженням купівельної спроможності національної валюти, веде до інфляції. Передплата боргу, навпаки, зменшує кількість грошей в обігу і сприяє тенденції до стримування економічного зростання. Для нейтралізації подібних небажаних явищ ЦБ може проводити політику дорогих грошей у період збільшення державного боргу і політику дешевих грошей у час його передплати. Держава може також використовувати податкову політику: посилювати її в період збільшення заборгованості і пом'якшувати під час погашення боргових зобов'язань.

Дата добавления: 2014-01-04