Тема № 1 Інтернаціоналізація економічного розвитку

МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА

Київ 2009

З курсу МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Рецензія

на навчальний посібник "Комерційне право" викладача Бобринецького сільськогосподарського технікуму.

У даній навчально – методичній роботі розроблено тематичний курс лекцій, який відповідає сучасним правовим стандартам національного господарського права, як галузі загального права. За високим прикладним професійним спрямуванням і доступністю викладу праця заслуговує на увагу і отримала 25 балів.

На мій погляд, у праці автора, надзвичайно цінним є те, що він базує посібник на нових сучасних інноваційних технологіях навчання, методично грамотно їх компонує, що надало право оцінити за цим критерієм у 25 балів.

Характерно те, що ряд індивідуальних досліджень автора є правничо актуальними, вони також повністю відповідають сучасним вимогам і стандартам освіти, відрізняються повнотою викладу і новизною змісту. В результаті це конкретно допоможе викладачам даної дисципліни використовувати посібник у своїй практичній роботі.

Започатковані навчальним посібником різноманітні форми і методи роботи сприятимуть поглибленню знань, умінь і навичок студентів з даної дисципліни і стануть добрим підґрунтям для подальшого і поглибленішого вивчення інших галузей права, формуючи правосвідомість та їх громадянську відповідальність. Тому, враховуючи всі перелічені критерії, праця рецензованого заслуговує ще на 40 балів.

Даний навчальний посібник відповідає естетичним нормам, витримані співвідношення його складових частин, написаний твір лаконічно і грамотно – 10 балів.

На підставі зазначеного вважаю, що робота оцінена у 100 балів і може бути представлена на огляд – конкурс при НМЦ.

для слухачів спеціальності 7.050103 «Міжнародна економіка»

Сутність і форми міжнародного поділу праці. Міжнародна спеціалізація. Міжнародне кооперування. Фактори розвитку і причини участі країн у міжнародному поділі праці. Етапи розвитку поділу праці як економічного процесу. Інтернаціоналізація та її основні етапи.

Окрім поняття "міжнародний поділ праці" вживають і такі: "географічний поділ праці", "територіальний поділ праці", "міжнародна спеціалізація виробництва".

Міжнародний поділ праці означає спеціалізацію країн на виробництві певних видів продукції або послуг і міжнародний обмін ними. Досить легко уявити собі спеціалізацію за продуктами харчування. Наприклад, банани вирощують у тропіках і не вирощують в умовах помірного клімату. Тропічні країни експортують банани до країн помірного поясу, а останні експортують до тропіків свою продукцію.

Країни можуть спеціалізуватися також на послугах, зокрема на рекреаційних (тобто курортних). До країн з розвиненою сферою надання рекреаційних послуг приїжджають туристи з усього світу. При сходженні, скажімо, на вершини у Гімалаях послуги альпіністам надають місцеві жителі — шерпи, адже саме вони можуть переносити великі вантажі в умовах високогір'я, бо добре знають його особливості.

Лондонські фінансисти надають банківські послуги замовникам з багатьох країн світу. Лондон також відомий як світовий центр із створення першокласної комерційної реклами, яка вже завоювала чимало престижних міжнародних призів.

Міжнародний поділ праці — реальне явище. І ним не можна нехтувати, оскільки між різними країнами завжди існували, існують і будуть існувати відмінності у географічному положенні, природних ресурсах, структурі господарства, навичках і майстерності трудового населення тощо.

У результаті міжнародного поділу праці у країнах світу формуються галузі міжнародної спеціалізації, які значною мірою орієнтовані на експорт своєї продукції до зарубіжних країн. Саме ці галузі представляють країну у міжнародному поділі праці. Скажімо, якщо у зв'язку з географічним поділом праці згадати Об'єднані Арабські Емірати, то вони постають в уяві як світовий експортер нафти. Швейцарські майстри відомі як найкращі у світі виробники точної механіки, альпійські фермери — як неперевершені виробники одного з найкращих у світі сортів сиру. Швейцарія ще й світовий центр рекреаційних послуг.

Говорячи про Канаду, не можна не згадати канадських фермерів (у тому числі й українського походження), які є відомими у світі експортерами зерна. Аргентина відома своїми неосяжними степами і кваліфікованими фермерами (знову ж таки, серед них чимало українців), вона є великим експортером м'яса худоби на світовому ринку. Перефразовуючи відомого поета, можна сказати: "Ми говоримо — Куба, а маємо на увазі — цукор. Ми говоримо — цукор, а маємо на увазі — Куба!"

Утвердитися на світовому ринку як виробник найбільшої кількості видів і високоякісної промислової продукції, а отже, завоювати вигідне місце у світовій економіці — дуже непросто. Так, від часу здобуття державної незалежності колишніми колоніями в Африці минуло кілька десятиліть. А вони нині, як і раніше, постачають на світовий ринок лише сировину та сільськогосподарську продукцію. На світовий ринок потрібно прориватися і щодня зміцнювати свої позиції.

Міжнародний поділ праці розвивається у двох напрямах — територіальному та виробничому. Перший напрям — спеціалізація країн і регіонів на виробництві певних товарів (їх частин) або послуг. Другий напрям охоплює міжгалузеву, внутрішньогалузеву спеціалізацію та спеціалізацію на рівні окремих підприємств.

Вирізняють такі основні види міжнародної спеціалізації виробництва:

• предметну (виробництво готових товарів);

• подетальну (виробництво складових частин товарів);

• технологічну (стадійну).

Основними показниками рівня міжнародної спеціалізації вважаються коефіцієнт спеціалізації галузі щодо експортної спеціалізації (розраховується як питома вага певного товару у світовому експорті) та експортна квота (частка галузі).

Міжнародне кооперування виробництва перетворюється на міжнародне промислове співробітництво. Найважливішою ознакою промислового співробітництва є комплексність.

Провідними у міжнародному кооперуванні вважаються такі методи:

• виконання спільних програм;

• договірна спеціалізація;

• створення спільних підприємств.

Країни спеціалізуються для того, щоб брати участь у міжнародній торгівлі товарами та послугами, яка може відбуватися у таких режимах:

• вільної торгівлі;

• торговельних обмежень;

• протекціонізму.

Поставки товарів і послуг по лінії міжнародної торгівлі сплачуються відповідною валютою. Можлива і компенсаційна (зустрічна) торгівля.

У зв'язку з міжнародним поділом праці потрібно згадати і про явище, якому поки що не приділяють достатньої уваги.

Зазначення походження товару з того чи іншого географічного регіону часто ніби магнітом притягує до себе споживачів.

У багатьох країнах світу маркування про географічне походження товарів або послуг перебуває під правовою охороною держави. В юриспруденції використовують поняття "найменування місця походження". Його розуміють як географічну назву країни або місцевості (області), яка використовується для позначення товару, що походить з цієї країни або місцевості (області), якщо властивості чи особливості цього товару винятково або істотно визначаються характерними для країни або місцевості (області) природними умовами та(або) людськими факторами. Наприклад, пухову хустку можна правомірно назвати "оренбурзька пухова хустка", якщо вона справді виготовлена у цій місцевості з пуху кіз, які скубають траву у тих далеких степах. Шампанське вино буде справді таким, якщо воно виготовлене у провінції Шампань, у Франції. Трембіту матимуть право називати "гуцульською", якщо вона насправді ви­готовлена на Гуцульщині з місцевих матеріалів і місцевими май­страми, яким кваліфікація передавалася з діда-прадіда.

У багатьох країнах світу зазначення місця походження това­рів реєструються у складі товарних знаків (тобто позначень, що застосовуються для розпізнавання на ринку товарів різних ви­робників). У США регіональне походження товарів посвідчується окремо за допомогою так званої сертифікаційної марки.

Деякі країни світу прийняли спеціальне законодавство щодо маркування географічного походження товарів та послуг. 18 черв­ня 1999 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів".

Спеціалізація господарств країн відбувається з урахуванням передусім порівняльних переваг для виробництва товарів і по­слуг, які має кожна з країн. Людство зацікавлене в міжнародно­му поділі праці, як і в тому, щоб різні люди мали різні спеціаль­ності.

Міжнародний поділ праці почався давно, існує нині і триватиме у майбутньому. Країни, які ставали на рейки автаркійного роз­витку, рано чи пізно були змушені відмовлятися від такої хибної політики. Великою китайською стіною або залізною завісою від навколишнього світу надовго відгородитися не можна.

У нинішній світовій економіці роль населення та ресурсів як визначальних чинників спеціалізації знижується. Розміщуючи підприємства, що виробляють продукцію, нині орієнтуються пере­важно на кінцевого споживача. Деякі країни перетворилися на центри наукових досліджень, тоді як інші є джерелом низько-кваліфікованої робочої сили.

Економічна наука у зв'язку з міжнародною спеціалізацією виробництва використовує поняття "трансматеріалізація" і "дематеріалізація". Перше поняття означає зниження попиту на природні ресурси, оскільки на зміну традиційним мінералам прийшли матеріали із заданими властивостями (напівпровід­ники, оптичні волокна тощо), друге — зменшення частки сиро­вини у вироблених товарах. Іншими словами, трансматеріалі­зація — це зміна суті ресурсів, а дематеріалізація — зміна суті продуктів.

Більшість країн спеціалізуються на виготовленні не цілісних виробів, а їх компонентів. Міжнародну виробничу спеціалізацію визначають переважно транснаціональні корпорації. Вони врахо­вують при виборі спеціалізації не лише географічні чинники, а й соціально-економічні.

Економічні зв'язки між державами не лише необхідні, а й взаємовигідні. Крім міжнародної торгівлі, зовнішньоекономічне співробітництво розвивається і в інших формах.

У світі набули поширення спільні підприємства. Підприєм­ства й організації різних країн об'єднують свої фінансові та інші ресурси і здійснюють спільну виробничо-економічну діяльність на території однієї або кожної з країн.

Важливим напрямком міжнародного співробітництва стало створення вільних економічних зон. Така зона є певною частиною території країни, у межах якої діє особливий режим господарювання. Цей режим надає значні пільги для зовнішньоекономічної діяльності. Існує понад 600 офіційно встановлених вільних еконо­мічних зон у 70 державах світу.

Інтернаціоналізація економічного розвитку зумовлена зростанням рівня взаємопов'язаності та взаємозалежності окремих національних економічних систем.

У теоретико-логічному плані інтернаціоналізація пов'язана з формуванням світового господарства як особливої форми функціональних економічних зв'язків і економічних відносин між суб'єктами міжнародної діяльності. В центрі цих зв'язків і відносин — особли­вий механізм — світовий ринок. В історичному плані на поверхні інтернаціональних економічних відносин світовий ринок виступає найбільш рельєфно і зримо, як первинне міжнародне економічне утворення. Але це тільки на перший погляд. Як свідчить матеріал, наведений нижче, без міжнародного економічного утворення, яким є світове господарство, немає і світо­вого ринку. Інша справа, які межі економічної "ойку­мени", тобто цивілізованого інтернаціонального еконо­мічного простору, кожне з них охоплює. З розширен­ням цих меж змінюється і зміст поняття "світового господарства".

У свій час давньогрецький історик і географ Гекатей Мілетський (VI ст. до н. є.) включав у поняття "ойкумени" Європу (крім Північної), Малу і Передню Азію, Індію та Північну Африку. З часом ці межі по­ступово розсуваються, ще донедавна світове господар­ство не включало великі закриті господарські ком­плекси соціалістичних країн, але й сьогодні ще є ав-таркні економіки. Тому доцільніше говорити не про світове господарство, а про міжнародну економіку як узагальнююче поняття, що охоплює будь-який стан світового господарства і, відповідно, світового ринку та всіх економічних зв'язків, що охоплені ними.

Дослідження закономірностей формування зв'язків і перспектив їх розвитку показує, що генеральною тенден­цією світового економічного розвитку є рух до створення єдиного планетарного ринку товарів і послуг, капіталів, ресурсів тощо, економічного зближення та об'єднання окремих країн в єдиний світовий господарський ком­плекс. Спробуємо далі розкрити цю тенденцію.

Світове господарство

З курсу основ економіки ми знаємо, що люди — знедолені створіння, адже вони обтяжені безмежними потребами. Мало того, для задоволення цих потреб бракує не тільки матеріальних благ, а й матеріальних ресурсів. Спроби зняти напругу невідповідності запитів засобам їх задоволення спонукають людину до діяль­ної поведінки та спілкування із собі подібними. Спо­чатку ця взаємодія формує соціальний організм, який можна назвати національною економікою.

Національна економіка — це система пов'язаних між собою продуктивних сил, виробничих, товарно-грошових, торгово-економічних, кредитно-фінансових, науково-технічних та ресурсно-кадрових відносин всередині окремої країни, яка функціонує на основі внутрішніх національних стандартів. Щоб мати можливість проаналізувати національну економіку та керувати нею, її, як будь-який об'єкт чи явище, потрібно вимі­ряти. Порядок вимірювання та облік його результатів можуть бути різними, але найбільше визнання отри­мала розроблена міжнародними організаціями так зва­на система національних рахунків (СНР), що вміщує широкий спектр економічних параметрів. Спираючись На неї, можна звести всю національну економіку до ключових секторів економічної діяльності та взає­мозв'язків між ними. Таких секторів є п'ять, але для спрощення ми зведемо їх до чотирьох.

Реальний або приватний нефінансовий сектор за­безпечує виробництво (пропозицію) благ країни на внутрішній та зовнішній ринки, а також пред'являє попит на матеріальні блага вітчизняного та зарубіж­ного виробництва з метою особистого та виробничого споживання. До цього сектору відносять сімейні гос­подарства і недержавні нефінансові підприємства.

В рамках СНР сформовані в реальному секторі про­позицію та попит можна записати так:

— обсяг інвестиційних видатків на національні блага, що споживаються національними виробниками;

— обсяг інвестиційних видатків під виробництво вітчизняних благ, що пропонуються за кордон.

Виходячи з того, що реальний сектор має перебува­ти в стані рівноваги, прирівняємо праві частини двох попередніх рівнянь і, зробивши перестановки їх скла­дових, отримаємо таке рівняння:

Вираз у дужках лівої частини рівняння описує внут­рішні заощадження реального сектору

Права частина рівняння — це чистий експорт із ре­ального секторуТаким чином, маємо:

(1.2)

Отже, нагромадження для фінансування реального сектору можуть бути тісно пов'язані з зовнішньою діяль­ністю суб'єктів, що представляють цей сектор. З рівнян­ня (1.2) зрозуміло, що надлишок заощаджень відпові­дає додатному значенню чистого експорту з реального сектору. У цьому випадку надлишок заощаджень може бути позичений закордонним суб'єктам. Але коли

то це означає, що власних заощаджень в реальному секторі бракує, тобто є дефіцит. Його можна покрити за рахунок зовнішніх джерел.

Бюджетний (урядовий) або фіскальний сектор ста­новить державний бюджет і виконує роль перерозподільника доходів. Тут формуються доходи бюджету від податків та інших надходжень (Т), а також части­на агрегованого попиту, яку можна описати рівнянням

де— позначено належність показників до фінансо­вого сектору;

— бюджетні видатки.

Різниця між надходженнями та видатками бюдже­ту складає бюджетний надлишок (заощадження):

(1.4)

Сальдо надходжень і видатків бюджету може бути дефіцитним. В такому випадку виникає необхідність його фінансування за рахунок і внутрішніх, і пере­дусім, зовнішніх позик.

Грошовий (фінансовий) або монетарний сектор — це грошові потоки, які проходять через центральні та комерційні банківські установи. Цей сектор обслуго­вує два перших. У результаті виникають ліквідні ви­моги певної країни до вітчизняних та іноземних еко­номічних суб'єктів та до урядових установ. Вони скла­дають активи. Одночасно виникають зобов'язання банківської системи країни перед приватними еконо­мічними суб'єктами та урядовими інституціями як вітчизняними, так і закордонними. Сукупність цих зобов'язань являє собою всю грошову масу країни. Ці гроші в СНР отримали назву пасивів.

Виходячи з умови рівноважного стану грошового сектору та взаємопогашення вимог і зобов'язань, фор­малізуємо відповідність активів пасивам:

де М — пасиви (грошова маса);

NFA — чисті іноземні активи;

NDA— чисті внутрішні активи.

Чисті іноземні активи грошового сектору як головного державного банку, так і підконтрольних йому комерційних банків є чистими міжнародними резервами країниВони є головним джерелом фінансування дефіцитів реального та державного секторів, але не єдиним. Оскільки в СНР рахунок зовнішньоекономічної діяльності відображає трансакції, пов’язані лише із створенням і використанням національного доходу, і не включає трансакції, пов'язані з передачею права власності, можна стверджувати, що таким джерелом є також імпорт іноземного капіталу

Безумовно, одночасно можливий і експорт капіталу з країнитому, напевно, слід говорити про чистий експорт капіталуяк джерело фінансування дефіцитів у внутрішній економіці. Це може бути виражено такою формулою:

Між потребою в припливі іноземного капіталу для фінансування дефіцитів реального і бюджетного сек­торів змінною офіційних резервних активів (∆R) є обер­нена залежність. Приріст чистих іноземних інвестицій буде дорівнювати перевищенню інвестиційних ви­датків над заощадженнями:

(1.5)

Зовнішньоекономічний сектор включає операції кожного з попередніх секторів із закордонними су­б'єктами та іншими країнами. Цей сектор можна вва­жати концентрованим втіленням макроекономічних процесів, які виникають в результаті взаємодії національної економіки з економіками інших країн. Звівши доходи та видатки реального і бюджетного секторів, а також скориставшись рівняннями (1.1; 1.2; 1.3; 1.4), які включають зовнішньоекономічні елементи, скла­демо рівняння, що відображає потоки капіталів і то­варів у зовнішньоекономічному секторі:

Прирівнявши ліву частину рівняння (1.6) з рівнян­ням (1.5), побачимо, що вони відображають рух коштів у протилежних напрямках, а тому можемо записати:

Це означає, що за від'ємного значення чистого екс­порту спостерігається приплив до країни іноземних інвестицій. Тим самим досягається рівновага зовніш­ньоекономічного сектору.

Отже, найбільш суттєвими є міжнародний рух потоків благ (товарів, послуг, ресурсів) та капіталів при здійсненні певних операцій через посередництво їх зовнішніх секторів. Механізм такої взаємодії — це, передусім, ринковий механізм.

Світовий ринок

Світовий ринок можна визначити як механізм міжна­родного переміщення товарів, послуг, факторів виробни­цтва та фінансових засобів під дією не тільки внутрішніх, але і зовнішніх попиту і пропозиції. Виходячи з цент­рального неокласичного принципу про економічну рівно­вагу, можна стверджувати: основним елементом світово­го ринку є загальна міжнародна рівновага, тобто одно­часне урівноваження попиту і пропозиції на внутрішніх і зовнішніх ринках.

Дата добавления: 2014-01-04