Тема 10 Глобалізація та економічний розвиток

Глобалізація. Передумови процесу глобалізації. Рівні глобалізації.

Глобалізація — об'єктивне явище сучасного світу, тобто таке, що не залежить від суб'єктивних бажань, уподобань і антипатій. Глобалізація — це рух людства до формування цілісної глобальної цивілізації. В основі цього руху лежать економічні чинники.

Економікам країн стає «тісно» у своїх національних рамках. Економіка планети стає справді глобальною. Глобалізація економіки у найширшому значенні цього поняття означає, що державні кордони та відмінності між світовими фінансовими ринками втратили своє колишнє значення. Цьому сприяли передусім такі тенденції:

• глобалізація фінансів;

• підвищення ролі транснаціональних корпорацій;

• розширення експорту прямих інвестицій з Північної Аме­рики, Західної Європи та Східної Азії;

• міжнародна спеціалізація виробництва і торгівлі товарами та послугами;

• глобалізація третинного сектору (сфери послуг) економіки;

• глобалізація управлінських функцій;

• перетворення туризму на галузь світового масштабу;

• глобалізація проблем навколишнього середовища;

• міжнародна економічна інтеграція.

Глобалізація фінансів

У порівняно недалекому історичному минулому в компаній світу виникали значні проблеми з переказуванням навіть невели­ких сум грошей з однієї країни до іншої. Міжнародний валют­ний обмін супроводжували складні процедури, на дотримання яких витрачався значний час. Особливо жорстко контролювали валютні перекази країни з командно-адміністративною економікою.

Внаслідок революції у сфері телекомунікацій було створено єдиний глобальний ринок капіталу. Завдяки комп'ютеризації нині майже миттєво можна укласти угоди щодо валюти та цінних паперів, які розміщуються у різних місцях планети. Світові фінанси працюють цілодобово, оскільки основні фінансові центри розташо­вані у різних часових поясах. Щоденний обсяг торгівлі іноземною валютою становив у 1995 р. 90 млрд. дол. Це у 100 разів перевищу­вало щоденний обсяг товарної торгівлі. На основних фондових біржах у 1995 р. було продано акцій на 8 трлн дол.

Банки, які прагнуть уникнути жорсткого урядового контролю, віддають перевагу країнам з ліберальними валютними порядками та офшорним зонам. Наприклад, у британській колонії Кайма­нові острови (Карибське море) у 1995 р. банки тримали капітал на суму 600 млрд. дол. Це астрономічна сума для колонії, де кількість населення становила лише 25 тис. осіб.

Світовими центрами капіталу вважаються Токіо, Нью-Йорк, Лондон, нафтовидобувні держави Перської затоки.

Як у сполучених посудинах рівень рідин встановлюється на одному рівні, так само й капітал має схильність рівномірно розміщуватися на планеті. Але для цього існують певні перешкоди — зокрема, урядовий контроль і втручання, особисті пріоритети інвесторів, усталені банківські традиції тощо.

Глобалізація фінансової системи охоплює інтернаціоналізацію трьох складових:

• внутрішніх валют;

• банківської справи;

• ринку капіталу.

Міжнародні ринки валют (переважно у формі євровалюти) почали розвиватися в 1973 р. у зв'язку із запровадженням плаваючих обмінних курсів. Євровалюти були банківськими депозитами, на які не поширювалося внутрішнє банківське законодавство. Як правило, вони зберігалися у банках, що вважалися офшорними з позиції країни, в якій ці валюти були законним засобом платежу.

Міжнародні банки відомі людству вже кілька століть. Але в минулому їх було небагато і міжнародна діяльність банків не була інтенсивною. Нинішній етап інтернаціоналізації банківської справи характеризується прониканням банків на зарубіжні терито­рії слідом за своїми внутрішньодержавними клієнтами. Водночас з обслуговуванням на нових територіях своїх старих клієнтів такі банки надають послуги і місцевим клієнтам, зокрема урядам.

Інтернаціоналізація ринків капіталу охоплює операції фондових бірж, ф'ючерсні угоди та "податкові гавані" (пільги, які уряди встановлюють на доходи, що мають іноземне джерело).

Транснаціональні корпорації

Транснаціональними корпораціями (ТНК) вважаються суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють її за межами однієї країни. В економічній літературі також можна зустріти думку, що транснаціональною є корпорація, капітал якої мононаціональний, а сфера діяльності — міжнародна. Термін "багатонаціональні корпорації" іноді застосовується до корпорацій, які багатонаціональні і за природою свого капіталу, і за сферою діяльності. Усі ці визначення можна застосувати до поняття "транснаціональна корпорація".

Найголовнішими ознаками транснаціональних корпорацій вважаються такі:

• компанія реалізує продукції більш як в одній країні;

• підприємства і філіали компанії розташовані у двох і біль­ше країнах;

• власники компанії є резидентами різних країн.

Окремі компанії, що мають ознаки транснаціональних, з'яви­лися досить давно. Для прикладу можна навести Ост-Індську компанію (East India Company), створену в 1600 році. Масового характеру це явище набуває у 60-х роках XX ст., коли великі компанії почали інтенсивно експортувати капітал.

Інвестиції спрямовувалися передусім у сировинні галузі про­мисловості та у створення розподільчих і збутових підрозділів. Нині основна частина активів ТНК зосереджена у чотирьох га­лузях: нафтовій, автомобільній, хімічній та фармацевтичній. Ділова активність транснаціональних корпорацій у первинному секторі економіки (тобто видобувних галузях) різко знизилася.

У1970р. у15 найрозвиненіших країнах світу розміщувалися штаб-квартири 7,5 тис. транснаціональних корпорацій. За станом на 1994 р. їх кількість збільшилася до 25 тис. У 1997 р. у світі налічувалося 50 тис. ТНК, які контролювали 40 % приватних капіталовкладень і забезпечували виробництво третини товарів у країнах з ринковою економікою. Безпосередньо на підприєм­ствах ТНК працюють понад 100 млн чол. Транснаціональні кор­порації забезпечували зайнятість населення у розвинених країнах на 4 %, а у країнах, що розвиваються, — на 12 %.

На нинішньому етапі саме ТНК, а не країни як такі, вважа­ються основними учасниками міжнародної торгівлі, переважний обсяг якої стосується торгівлі у межах ТНК напівфабрикатами та компонентами.

Конкурентні переваги ТНК:

• інформаційна обізнаність з економічними і політичними особливостями різних країн;

• володіння значними ресурсами капіталу, технологіями, уп­равлінською майстерністю та здатність до їх оперативного переміщення;

• масштабність економіки.

Вирізняють чотири стадії зовнішньоторговельної експансії ТНК:

• попит певного зарубіжного ринку на товари корпорацій задовольняється за рахунок експорту таких товарів на за­значений ринок;

• ТНК утворює на відповідних зарубіжних ринках вироб­ничі потужності для постачання товарів на ці нові ринки, при цьому експорт товарів з материнської компанії скоро­чується або взагалі припиняється;

• утворені компанії, продовжуючи постачати товари на міс­цеві ринки, починають освоювати ринки інших країн;

• утворені компанії починають експортувати до країни ма­теринської компанії товари, виготовлені ними економічно ефективніше, ніж на освоєному ринку материнської ком­панії.

Стадії експансії ТНК уперше було помічено у сфері так зва­них первинних матеріалів (зокрема, нафти та міді), потім — в обробних галузях економіки, а нині — в третинному секторі.

Основними типами транснаціональних корпорацій є такі:

• горизонтально інтегровані;

• вертикально інтегровані;

• диверсифіковані.

Для більшості транснаціональних корпорацій їх зростання та розмір пояснюються диверсифікацією. Великі багатопродуктові компанії, як правило, водночас є багатозаводськими підприємствами. Певний час після закінчення Другої світової війни великі корпорації були мононаціональними. На початку 70-х років ситуація почала різко змінюватися. Великі корпорації, які упродовж десятиліть експортувати товари на іноземні ринки, утворили там свої дочірні компанії і перетворилися з мононаціо­нальних на транснаціональні.

Транснаціональні компанії сприяють розвитку виробництва й експорту країн, у яких відбувається їхня діяльність. Напри­клад, наприкінці XX ст. іноземні компанії працевлаштували 45 % робочої сили Сінгапуру, забезпечували 63 % обсягу ви­робництва обробної промисловості та 90 % експорту її продук­ції. У Зімбабве ТНК забезпечували 71 % обсягу промислового виробництва, а в Аргентині — 35 % продукції обробної промисловості.

Загалом на частку транснаціональних корпорацій припадає:

• 50 % виробництва (не враховуючи країн з перехідною еко­номікою);

• 60 % зовнішньої торгівлі;

• 90 % прямих зарубіжних інвестицій;

• 80 % технологічних розробок.

Підприємства ТНК формально не залежать одне від одного, у межах корпорацій вони торгують за трансфертними цінами, які не завжди відображають ціни світового ринку.

Найбільш інтернаціональною серед провідних транснаціональ­них корпорацій є "Nestle", штаб-квартира якої розташована у Швейцарії. Обсяг її зарубіжних продажів становить 98 % від їх загального обсягу. Такий показник для відомої голландської компанії "Philips" становить 88 %, а для "British Petroleum" — 75 %.

Прямі зарубіжні інвестиції та інші форми міжнародного руху капіталу, а також Міжнародну спеціалізацію виробництва і торгівлі товарами та послугами були розглянуті в попередніх темах.

Дата добавления: 2014-01-04