Тема 14 Міжнародна торговельна політика

Основні типи торгової політики. Тарифні та нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі. Фінансові методи торговельної політики. Приховані види торговельних обмежень. Розвиток митно-тарифного регулювання в Україні.

Міжнародна торговельна політика — це сукупність принципів, підходів, а також засобів регулювання міжнародної торгівлі. Міжнародну торговельну політику можна розглядати як цілеспрямований вплив держави на торговельні відносини з іншими країнами. Цей вид політики прийнято називати зовнішньоторговельною політикою. Є два основні її види: вільна торгівля і протекціонізм.

Вільна торгівля або, по-іншому, фритредерство — це політика мінімального державного втручання в зовнішню торгівлю, яка розвивається на основі вільних ринкових цін, попиту та пропозиції. Вільна торгівля має свої переваги і недоліки. Основні з них такі.

Переваги:

—завдяки вільній торгівлі, яка базується на принци­пі порівняльних переваг, світова економіка може досяг­ти більш ефективного розміщення ресурсів і більш ви­сокого рівня добробуту;

—надає споживачам можливість вибору благ з шир­шого асортименту;

—стимулюючи конкуренцію і обмежуючи монопо­лію, спонукає виробників до підвищення якості товарів і використання сучасних досягнень науки і техніки.

Недоліки:

—в умовах слабкої економіки ставить під загрозу національну безпеку країни, сприяє вивозу національ­ного доходу за її межі;

—небезпечна для молодих та слабких неконкурен­тоспроможних галузей.

Протекціонізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання економічних і неекономічних засобів втручання в зовнішню торгівлю.

В 50—60-ті pp. XX ст. для міжнародної торгівлі була характерна лібералізація. З початку 70-х pp. спостері­галася зворотна тенденція. А сьогодні в світі домінує поміркований протекціонізм, здебільшого колектив­ний. Взагалі існує декілька форм протекціонізму:

— колективний — об'єднання країн проти країн, що не входять в угрупування;

— селективний, направлений проти окремих країн або проти окремих товарів;

— прихований, здійснюється методами внутрішньої економічної політики;

— галузевий, захищає окремі галузі національної економіки.

Протекціонізм, як і вільна торгівля, має свої переваги і недоліки.

Переваги:

—бере під захист слабкі та молоді вітчизняні галузі;

—захищає ринок країни від зарубіжних поставок стратегічних матеріалів і сировини;

—дає змогу використовувати владу держави для підвищення цінової конкурентоспроможності вітчиз­няних товарів;

—створює умови для поповнення державного бюджету;

—скорочуючи імпорт, сприяє зростанню національного виробництва і зайнятості.

Недоліки:

—призводить до подорожчання вітчизняного виробництва, а отже і споживання в результаті менш ефективного використання ресурсів;

—гальмує економічне зростання країн;

—спричиняє великі збитки у країнах, товарооборот яких складає значну частину ВВП.

Міжнародна торговельна політика також може проводитись колективно: угрупуваннями країн, міжнародними наддержавними торговельними органами як, наприклад, Світова організація торгівлі (COT), міжнародними інституціями тощо. В цьому випадку економічна політика зачіпає якщо не всю світову спільноту, то значну її частину. А це вже, власне, і є міжнародна торговельна політика, її більш розвинена форма порівняно з зовнішньоторговельною політикою. І саме в колективній формі міжнародна торговельна політика виступає все частіше і все владніше.

Так, останнім часом міжнародними торговельними організаціями і, особливо, COT були прийняті від­повідні заходи з лібералізації міжнародної торгівлі. COT регулює міжнародну торгівлю на основі узгодже­них принципів поведінки, за яких країни повинні:

—надавати всім країнам, без винятку, однакові тор­говельні режими і це мають бути режими найбільшого сприяння; крім того, для іноземних товарів має забез­печуватися той самий режим, що і національні;

—постійно шукати шляхи зниження рівня митних тарифів і усунення інших перепон на шляху міжна­родної торгівлі;

—використовувати заходи обмеження імпорту лише на основі правил COT, відмовитись від протекціонізму як засобу торговельної політики;

—дотримуватись принципу передбачуваності та прозорості торговельної політики, на основі прийня­тих ними зобов'язань не збільшувати ставку імпортно­го тарифу понад установленої межі;

—сприяти конкуренції, відмовившись від викори­стання несправедливих методів торговельної політики (демпінгу, експортної субсидії тощо).

І все ж, незважаючи на це, політика захисту внут­рішнього ринку сьогодні є домінуючим методом регулювання міжнародної торгівлі.

Засоби реалізації міжнародної торговельної політики

У здійсненні міжнародної торговельної політики використовується дуже багато засобів, вибір яких залежить від її конкретної мети. Причому одна і та сама мета може бути досягнута за допомогою різних засобів або їх комбінуванням. Але в основі будь-якої торговель­ної політики є ті первинні засоби, практика використання яких налічує вже сотні років. З певною часткою умовності їх можна класифікувати за критеріями належності до економічних чи неекономічних, тарифних чи нетарифних, а також інших механізмів регулювання міжнародної економіки.

Економічні засоби безпосередньо впливають на рівень цін реалізації товарів. У свою чергу економічні засоби поділяються на тарифні та фінансові.

До тарифних засобів відносять ті з них, в основі яких лежить використання митного тарифу. Під останнім розуміють перелік митних ставок, що застосовуються до товарів, які переміщуються через митний кордон. Митні ставки систематизуються відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності. Отже, митний тариф складається з конкретних ставок мита, тобто обов'язкового внеску, що його сплачують торговельні агенти митним органам при здійсненні імпорту або експорту товарів. Мито класифікується за певними критеріями.

За способом сплати мито поділяється:

— на адвалорне, або таке мито, яке нараховується в процентах до митної вартості товару, що склалась на відкритому ринку в момент подачі митної декларації;

—специфічне, або таке, що нараховується в уста­новленому розмірі на одиницю товару;

—комбіноване, яке використовує обидва вказані вище способи нарахування — вартісний і кількісний.

За об'єктом обкладення мито класифікується як:

—імпортне, або таке, яким обкладаються імпортні товари перед їх випуском на внутрішній ринок;

—експортне, або таке, яким обкладаються товари перед випуском за межі митної території країни;

—транзитне, тобто таке, яким обкладаються това­ри, що перевозяться через територію країни.

За характером дії мито буває:

—сезонним, яке використовується для оперативно­го регулювання міжнародної торгівлі продукцією се­зонного характеру;

—антидемпінговим, яке застосовується у випадках ввезення на територію країни товарів за ціною, ниж­чою за нормальні ціни в середині країни-експортера;

—компенсаційним, або таким, що ним обклада­ються імпортні товари, у виробництві яких викори­стовують субсидію.

За походженням розрізняють мито:

—автономне, або запроваджене на основі односто­ронніх рішень органів державної влади;

—конвенційне (договірне), або запроваджене на базі угод;

—преференціальне, або таке, що має більш низьку ставку порівняно зі звичайним тарифом.

За типами ставок мито буває:

—постійним, тобто таким, що не змінюється залеж­но від умов, наприклад, руху цін;

—змінним, тобто таким, що змінюється зі зміною обставин, наприклад, рухом цін.

За способом підрахунку мито буває:

—номінальне, що відповідає тарифним ставкам, указаним у митному тарифі;

—ефективним, або митом на кінцевий товар з враху­ванням мита на імпортні вузли і деталі для цих товарів.

Тепер зупинимось на фінансових методах. Фінансу­вання націлене на зниження вартості експортного това­ру і тим самим на підвищення його конкурентоспромож­ності на світовому ринку. Отже, воно передбачає дис­кримінацію іноземних компаній на користь національ­них виробників і експортерів. Найбільш поширеними фінансовими засобами є експортні субсидії, кредити і демпінг.

Експортні субсидії являють собою грошові випла­ти, що надаються державою, банками, фондами та при­ватними особами експортерам для збільшення обсягу вивезення товарів за кордон. Експортні субсидії можуть бути прямими або непрямими. У першому випадку дотація сплачується виробнику під час його виходу на зовнішній ринок. У другому застосовується пільгове оподаткування, страхування, повернення імпортного мита та ін. СОТ забороняє експортне субсидіювання, а тому сьогодні набула значного поширення практика прихованого субсидіювання — звільнення товарів від місцевих податків, організація торговельних виставок, встановлення контактів для ведення справ за кордо­ном, надання інформаційних послуг тощо.

Експортне кредитування є засобом фінансової зов­нішньоторговельної політики з метою державного сти­мулювання розвитку експорту національними вироб­никами. Воно може виступати у трьох основних фор­мах:

—субсидійованих кредитів національним експорте­рам, що надаються національними державними бан­ками за процентною ставкою, нижчою за ринкову;

—державних кредитів іноземним імпортерам за обо­в'язкової умови закупівлі товарів тільки у підприємств країни-кредитора;

—страхування експортних ризиків національних експортерів, яке передбачає можливість несплати ім­портером вартості поставки, а також компенсацію по­літичного ризику.

Під демпінгом розуміють експорт товарів за ціна­ми, нижчими за собівартість товарів у конкурентів або ж за цінами, нижчими за ціни внутрішнього ринку. В міжнародній торгівлі розрізняють декілька видів дем­пінгу. Найпоширенішими є постійний, спорадичний та хижацький демпінг.

Постійний демпінг — це постійний експорт товарів за цінами, нижчими за внутрішні, які монопольно підтримуються на національному ринку на рівні, ви­щому від рівня цін на міжнародному ринку. За умов нееластичного внутрішнього попиту, який досягається за рахунок ізоляції національного ринку, за допомогою транспортних витрат і торговельних бар'єрів, монополіст-експортер максимізує загальний прибуток. На зовнішньому ринку максимізація досягається за раху­нок зниження ціни і розширення обсягів продажу.

Спорадичний демпінг являє собою епізодичний про­даж товарів на міжнародному ринку за зниженою по­рівняно з національним ринком ціною з метою отримання тимчасового виграшу. Необхідність в цьому виді демпінгу виникає тоді, коли експортер-виробник по­стає перед фактом перевиробництва товарів і можли­вістю їх збуту за кордоном за більш низьку ціну.

Хижацький демпінг є тимчасовою реалізацією то­варів за кордоном за ціною, нижчою вартості аналогіч­них закордонних товарів. Мета цього виду демпінгу — усунення іноземних виробників з бізнесу. Після цього ціна піднімається, а монополія без перепон реалізує свою владу у формі монопольного прибутку.

В цілому будь-яка форма демпінгу є засобом міжна­родної цінової дискримінації, і він заборонений COT.

Неекономічні засоби протекціонізму безпосередньо на ціну реалізації товару не впливають, але є інстру­ментом захисту сегментованого ринку від іноземних конкурентів. їх умовно можна поділити на кількісні та приховані.

Кількісні обмеження являють собою адміністратив­ну форму державного регулювання торговельного обігу, яке визначає кількість і номенклатуру товарів, що експортуються та імпортуються. До найбільш по­ширених кількісних інструментів слід віднести квоту­вання (контингентування), ліцензування і "добро­вільне" обмеження експорту.

Квотування є обмеженням в кількісному або вар­тісному вираженні обсягу продукції, яку дозволено ввезти (імпортна квота) чи вивезти (експортна квота). Залежно від масштабу і дії квоти поділяються на гло­бальні та індивідуальні. Перші надаються для здійснен­ня експорту або імпорту певного товару на певний термін. При цьому напрямок операцій або країни-контрагенти не називаються. Другі ж передбачають кількісні обмеження для кожної країни-контрагента. Такі квоти, як правило, використовують у двосто­ронніх угодах між країнами з тісними політичними і економічними зв'язками. Економічна відмінність квоти від тарифу полягає не тільки у механізмі впливу на ціну, а й у різному змісті перерозподільного ефекту та різній силі обмежень.

Ліцензування — це регулювання зовнішньоекономіч­ної діяльності шляхом надання державними органами дозволу на експорт або імпорт товару в певній кількості на певний термін. Ліцензування може бути складовою процесу квотування або ж самостійним інструментом регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Основ­ним документом, що надає дозвіл на здійснення експорт­но-імпортних операцій, є ліцензія. У випадку квоту­вання ліцензія виконує спрощену роль, а в другому ви­падку ліцензія виконує складніші функції, які кон­кретизують її. Розрізняють такі форми ліцензій: разові, генеральні, глобальні та автоматичні.

Разова ліцензія є письмовим дозволом уряду на здійснення однієї експортної або імпортної угоди тер­міном до одного року. На відміну від цієї форми ліцензії генеральна ліцензія дозволяє здійснити необмежену кількість експортних або імпортних операції з певним товаром протягом року.

Глобальна ліцензія передбачає необмежену кіль­кість експортних або імпортних операцій з певним то­варом будь-якої вартості та в будь-яку країну. Щодо автоматичної ліцензії, то вона дозволяє здійснювати зовнішньоторговельні угоди зразу ж після отримання від експортера чи імпортера заявки, яка не може бути відхилена державною інституцією.

"Добровільне" обмеження експорту відображає ситуацію, коли країна-імпортер спонукає свого партнера по торгівлі "добровільно" скоротити свій експорт. Замість введення імпортних квот країна-імпортер тис­не на країну-експортера, вимагаючи від неї введення обмежень на вивезення певного товару. Засобом тиску на торговельного партнера виступає погроза запрова­дити торгові обмеження на рівні, який стане перепоною для будь-якої міжнародної торгівлі між країна­ми. Це робиться з метою дискримінації закордонного контрагента і створення сприятливих умов для вітчиз­няних виробників.

"Добровільні" обмеження експорту фактично є тими самими імпортними обмеженнями, але переміщені з кордонів країни-імпортера на кордони країни-експортера. Тому за своїми наслідками "добровільне" обме­ження експорту рівноцінне імпортній квоті.

Поряд з розглянутими засобами обмеження міжна­родної торгівлі використовуються також і приховані види торговельних обмежень. Серед них можна назва­ти технічні бар'єри, політику в рамках державних за­купівель, вимоги про вміст місцевих компонентів, пра­вові режими тощо.

Технічні бар'єри — це запровадження норм і пра­вил з метою завадити імпорту (стандарти, вимоги до упаковки, маркування, санітарно-гігієнічні норми то­що).

Політика в рамках держзакупівель — це метод тор­говельної політики, що зобов'язує купувати товари тільки у національних фірм, хоча імпортні товари можуть бути дешевшими.

Вимога про вміст місцевих компонентів — це метод торговельної політики, що законодавчо встановлює ча­стку національного виробництва у кінцевому продукті.

Режим найбільшого сприяння — РНС (MFN) — це надання торговельними партнерами переваг і пільг один одному.

Національний режим — це встановлення прав іноземних фізичних і юридичних осіб на рівні з національ­ними.

Винятки бувають тільки для країн, що розвиваються в рамках загальної системи преференцій.

Для оцінки та вибору торговельної політики (і окре­мих заходів) організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) розробила в 1985 р. індикативний питальник, який широко використовується в практичній діяльності уряду. Він містить такі питання:

1. Яким очікується економічний виграш для галузі чи фірми і яка кількість робочих місць буде створена чи збережена в результаті збереження цього заходу?

2. На скільки зростуть доходи бюджету і які не­обхідні бюджетні витрати на здійснення цього заходу?

3. На скільки зростуть внутрішні ціни і скоротиться споживання в результаті застосування цього заходу?

4. Чи дозволяє цей захід в довгостроковому періоді забезпечити структурну перебудову галузі та вивести її на конкурентоспроможний рівень, чи він законсер­вує її відсталість, що сталася?

5. Який вплив матиме захід, що пропонується, на суміжні галузі, особливо на ті, які купують або прода­ють свою продукцію тій галузі, на захист якої він на­правлений?

6. Як відреагують інші країни на застосування цьо­го заходу і який потенційний вплив на них?

7. Чи відповідає захід, що пропонується, існуючим багатостороннім і двостороннім угодам з участю країни?

Економічні наслідки торговельних обмежень в міжнародних відносинах

Для аналізу наслідків використання тих чи інших засобів регулювання міжнародної торгівлі скористає­мось моделями часткової та загальної рівноваги. Мето­дика аналізу передбачає пошук таких видів ефекту:

а) ефект переділу (переділ доходу від споживачів до виробників імпортозаміщуючої продукції);

б) ефект захисту (втрати країни в результаті неефективного використання ресурсів у процесі виробництва, що веде до збільшення витрат в імпортозаміщуючому секторі);

в) ефект доходів (збільшення доходів бюджету в результаті обкладання імпорту митом);

г) ефект споживання (виникає в результаті скорочення споживання товару через підвищення цін на внутрішньому ринку);

д) ефект внутрішніх доходів (перерозподіл доходу від місцевих споживачів у бюджет великої країни);

є) ефект умов торгівлі (перерозподіл доходів від іноземних виробників у бюджет великої країни).

Рівень впливу тих чи інших торговельних обмежень значною мірою залежить від економічної ваги держа­ви у світовій економіці. Згадаймо, що в міжнародній економіці країна вважається малою, якщо зміна попиту з її боку на імпортні товари не призводить до зміни світових цін. Країна вважається великою, коли зміна попиту з її боку на імпортні товари приводить до зміни світових цін. Основна різниця у впливі на економіку різних за економічною вагою країн виявляється в оцінці економічного ефекту.

Дата добавления: 2014-01-04