Тема 7. Природний та трудоресурсний потенціал України

Транскордонне співробітництво як комплекс спільних дій, спрямованих на встановлення і поглиблення економічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин між територіальними громадами, їх представницькими органами, місцевими органами виконавчої влади та територіальними громадами, відповідними органами влади інших держав, здійснюється в рамках угод, укладених між такими суб'єктами транскордонного співробітництва.

Транскордонне співробітництво реалізується як на регіональному, так і на локальному рівні. Однак на локальному рівні воно розвивається значно швидше й ефективніше. Розвитку такого співробітництва на регіональному рівні властиві чотири етапи: налагодження нових та відновлення існуючих зв'язків між партнерами регіону; визначення стратегії розвитку; розробка і забезпечення програм розвитку; створення вільних економічних зон.

На локальному рівні співробітництво розвивається досить спонтанно. Для нього характерні особисті контакти з сусідами, викликані господарськими потребами, а також співробітництво в галузі культури. Таке співробітництво підкріплюється правовими засадами.

Поява такої форми, як єврорегіони, а також прийняття Мадридської конвенції (1980 р.) створили надійний правовий фундамент для розвитку транскордонного співробітництва на регіональному і локальному рівнях. Єврорегіон – це формальна структура, яка створена для потреб транскордонного співробітництва на регіональному і локальному рівнях. Для неї характерне співробітництво виробничих партнерів і різних організаційних спілок. Українська сторона активно підтримує створення єврорегіонів.

На державних кордонах створено шість єврорегіонів – Буг, Верхній Прут, Нижній Дунай, Карпатський, Дніпро та Слобожанщина як організаційні форми співробітництва адміністративно-територіальних одиниць європейських держав, до функціонування яких залучено Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Одеську, Чернівецьку, Чернігівську та Харківську області.

Географічне (природне) середовище – частина географічної оболонки, що оточує людину, і з якою безпосередньо пов’язані життя і виробнича діяльність людської спільноти.

Географічне (природне) середовище включає природні умови (клімат, рельєф, ґрунти, характер стоку річок) і природні ресурси.

Існує певна економічна класифікація природних ресурсів за рядом ознак. Залежно від того, для якої економічної сфери вони призначені, природні ресурси розрізняють як:

· ресурси матеріального виробництва, в тому числі промисловості (паливо, метали, вода, деревина і т. ін.) і сільського господарства (ґрунти, вода для зрошення, кормові рослини, промислові тварини та ін.);

· ресурси невиробничої сфери, в тому числі прямого споживання (питна вода, дикоростучі рослини і промислові тварини) і непрямого споживання (використання для відпочинку зелених насаджень, водоймищ і т. ін.).

За принципом вичерпності природні ресурси поділяються на вичерпні і невичерпні. В свою чергу, вичерпні природні ресурси можуть бути поновлюваними (рослини, ґрунти, вода, тваринний світ) і непоновлюваними (мінеральні ресурси). До невичерпних належать енергія сонця, вітру, проточних вод і т. ін.

За походженням і природними властивостями розрізняють: мінеральні ресурси (корисні копалини); земельні; водні; біологіч­ні; кліматичні (сонячне тепло і світло, опади); ресурси енергії природних процесів (сонячне випромінювання, внутрішнє тепло землі, вітру і т. ін.).

Україна розташована у Центрально-Східній Європі, у південно-східній частині Східноєвропейської рівнини. Ій належить північне узбережжя Чорного та Азовського морів.

Географічне розташування України достатньо вигідне щодо транспортних шляхів, родовищ корисних копалин, водних джерел та грунтово-кліматичних джерел господарювання. Через її територію проходять найважливіші транспортні магістралі, які зв’язують Західну Європу із країнами Закавказзя та Центральної Азії, в т.ч. сім великих міжнародних транспортних коридорів.

Загальна площа України становить 603,7 тис. км². На заході Україна межує із Польщею, Угорщиною та Словаччиною, через території яких проходить найкоротший шлях, що зв’язує її із країнами Західної та Центральної Європи. На сході та півночі України пролягає кордон із Росією, на південному заході – з Молдовою та Румунією. На півночі вона межує з Білорусією, через яку здійснюється зв'язок з країнами Балтії. З Румунією та Росією Україна має не лише сухопутні, а й морські кордони. Чорне і Азовське моря зв’язують її з державами середземноморського басейну, а також з Болгарією, Туреччиною та Грузією. Площа виключної (морської) економічної зони України становить понад 82 тис км².

Дата добавления: 2014-01-04