Тема 5. Світовий досвід і міжнародне співробітництво у сфері охорони навколишнього природного середовища

Управління екологічним ризиком – процедура аналізу ризику, в результаті якої на основі обліку оцінки екологічного ризику ухвалюється рішення про прийнятність величини та мінімізації ціни екологічного ризику.

Тема 4. Економічна і соціальна ефективність природоохоронної діяльності

Екологічний ризик – вірогідність настання події, що має несприятливі наслідки для природного середовища і викликаного негативною дією господарської та іншої діяльності, надзвичайними ситуаціями природного і техногенного характеру.

Екологічний ризик в цьому випадку виступає як міра екологічної небезпеки. Таке розуміння повністю узгоджується з трактуванням Ю. А. Ізраеля, що розробив концепцію граничного навантаження на навколишнє середовище і приділив багато уваги підходам вірогідності до оцінки ризику.

Прийнятний екологічний ризик – це ризик, рівень якого виправданий з точки зору як екологічних, так і економічних, соціальних та інших проблем в конкретному суспільстві та в конкретний час.

Гранично допустимий екологічний ризик – максимальний рівень прийнятного екологічного ризику. Він визначається за всією сукупністю несприятливих екологічних ефектів і не повинен перевищуватися незалежно від інтересів економічних або соціальних систем.

Нехтуючий екологічний ризик –мінімальний рівень прийнятого екологічного ризику. Знаходиться на рівні флуктуацій рівня фонового ризику або визначається як 1% від гранично допустимого екологічного ризику.

Індивідуальний екологічний ризик – це ризик, який звичайно ототожнюється з вірогідністю того, що людина в ході своєї життєдіяльності випробує несприятливу екологічну дію. Індивідуальний екологічний ризик характеризує екологічну небезпеку в певній точці простору, де знаходиться індивідуум, тобто характеризує розподіл ризику в просторі.

Фоновий ризик – це ризик, обумовлений наявністю ефектів природи і соціального середовища людини.

Існує 4 методи управління ризиком: 1) скасування; 2) запобігання втрат і контроль; 3) страхування; 4) поглинання. Скасування виключає будь-яку діяльність в зоні ризику. Метод абсолютно надійний, але його повсюдне застосування означає повне згортання діяльності. Запобігання втрат означає проведення превентивних заходів, що виключають або зменшують ризик виникнення небажаною процесу. Страхування є розподілом можливих втрат серед великої групи фізичних і юридичних осіб, що піддаються однотипному ризику. Поглинання припускає визнання ризику без розподілу його за допомогою страхування. Управлінське рішення про поглинання може бути ухваленим із двох причин: 1) у випадках, коли не можуть бути використані інші методи управління ризиком; 2) при застосуванні самострахування.

Збиток, що виникає внаслідок впливу забрудненого навколишнього середовища на стан здоров’я людини, можна виразити у виді суми:

— Витрати на виплати по соціальному страхуванню за непрацездатність, викликану захворюванням працівника у зв'язку з підвищенням рівня забруднення.

— Втрати в матеріальному виробництві від недовипущеної продукції.

— Витрати на відновлення і зміцнення працюючих після хвороби.

— Втрати від зниження продуктивності праці в період після хвороби.

— Витрати на розвиток медичного обслуговування в обсягах.

Збиток у сфері матеріального виробництва, обумовлений ростом забруднення навколишнього середовища включає:

— Втрати від прискореного вибуття основних виробничих фондів (корозія).

— Втрати від скорочення міжремонтних циклів.

— Втрати від збільшення браку і скорочення виходу готової продукції.

— Втрати корисних речовин, що видаляються разом з виробничими викидами.

— Втрати від збільшення витрат на природоохоронні заходи й очисне обладнання.

— Втрати від зниження врожайності с/г культур.

— Втрати від можливої загибелі лісів.

— Втрати від вибуття територій, придатних для с/г використання.

Збиток у природно-екологічній сфері:

— Втрати від зниження стійкості екосистеми.

— Втрати від зниження природної й антропогенно-обумовленої біологічної продуктивності природних комплексів.

— Втрати від деградації біомаси водойм і морів.

— Втрати від порушення гідрологічних режимів водойм і водостоків.

Ефект прироохоронних заходів повинний містити в собі зниження негативного впливу на середовище і поліпшення його стану (екологічний ефект), підвищення рівня життя населення (соціально-економічний ефект), ефективність суспільного виробництва, збільшення національного багатства країни, підвищення ефективності використання матеріальних і фінансових ресурсів (економічний ефект).

Економічне обґрунтування природоохоронних заходів провадиться шляхом порівняння економічних результатів цих заходів з витратами, необхідними для їх здійснення з допомогою системи показників загальної і порівняльної ефективності природоохоронних витрат і чистого економічного ефекту природоохоронних заходів.

Загальна ефективність природоохоронних заходів проявляється:

у сфері матеріального виробництва – приростом обсягу прибутку або зменшення собівартості продукції;

у невиробничій сфері – економією витрат на виконання робіт і надання послуг;

у сфері особистого споживання – скорочення витрат – особистих коштів населення, спричинених забрудненням. навколишнього середовища.

Загальна (абсолютна) ефективність природоохоронних витрат визначається як відношення повного річного економічного ефекту від природоохоронних заходів до витрат на їх здійснення. Цей показник використовується при обґрунтуванні першочерговості напрямів капітальних вкладень природоохоронного призначення в територіальному або галузевому масштабі

де Е_р – повний річний економічний ефект;

С – річні експлуатаційні витрати середовища захисного призначення, що викликали цей ефект;

К. – капітальні вкладення в будівництво об'єктів середовищезахисного призначення;

Е_н – нормативний коефіцієнт економічної ефективності капітальних вкладень середовищезахисного призначення <0,15).

Загальна (абсолютна) ефективність природоохоронних витрат визначається з метою:

а) встановлення народногосподарських результатів витрат на охорону навколишнього середовища;

б) виявлення динаміки ефективності всіх витрат і темпів їх зростання;

в) оцінки ступеня освоєння капітальних вкладень;

г) оцінки галузевих і територіальних пропорцій при розподілі капітальних вкладень;

д) порівняння фактичної і планової ефективності витрат;

е) прийняття рішень про черговість проведення природоохоронних заходів.

Чистий економічний ефект природоохоронних заходів складається з таких величин:

попередження економічних збитків від забруднення навколишнього середовища, тобто попередження витрат у матеріальному виробництві, в невиробничій сфері і у населення в результаті зниження забруднення навколишнього середовища;

приросту економічної грошової оцінки природних ресурсів, що зберігаються або поліпшуються внаслідок природоохоронних заходів;

приросту продукції, що реалізується в результаті більш повної утилізації відходів сировинних, паливно-енергетичних та інших матеріальних ресурсів у результаті природоохоронних заходів.

Чистий економічний ефект визначається як різниця між економічним результатом (з розрахунку на рік) природоохоронного заходу і витратами на його здійснення. Цей показник використовується для обґрунтування проектних рішень природоохоронних комплексів або об'єктів, коли порівнювані варіанти неоднакові за своїми соціальними та економічними результатами, а засоби (капіталовкладення) обмежені. В цьому випадку вибирають той варіант, який забезпечує максимальний чистий економічний ефект.

де Р – економічний результат середовищезахисних заходів.

Порівняльна економічна ефективність природоохоронних витрат визначається мінімальними приведеними витратами, скоректованими за фактором часу. Цей показник використовується при доборі найекономічнішого варіанта за умови досягнення однакових екологічних, соціальних та економічних результатів в усіх варіантах, у межах території, на яку розповсюджується вплив природоохоронного заходу

Важливим госпрозрахунковим показником роботи підприємства є рентабельність виробництва. Рентабельність не завжди враховує якість навколишнього середовища, яка може помітно змінюватись під впливом виробничої діяльності підприємств інших галузей народного господарства (наприклад, природоохоронних заходів). Вища якість навколишнього середовища (стан повітря, води, грунту тощо) може сприяти тому, що сільськогосподарське підприємство без особливих зусиль за рахунок менших витрат одержуватиме більший прибуток. У випадку ж низької якості середовища може знизитись рентабельність. Як наслідок трудові колективи будуть поставлені в неоднакові умови. Тому виникає необхідність корегувати рентабельність з урахуванням якості середовища. Водночас необхідність інтенсивної експлуатації основних фондів, природних ресурсів вимагає, щоб показник рентабельності комплексно відображав їх використання, враховував збитки, яких завдає підприємство, не здійснюючи природоохоронної діяльності. Тому було б правильніше розрахувати комплексний показник рентабельності (Рк) за формулою:

де 36 – збитки, що завдаються виробничою діяльністю підприємства;

α– додатковий доход від вищої якості природного середовища;

β– збитки колективу від зниження якості середовища;

ОПР – оцінка природних факторів (земельних, водних та інших ресурсів, якими наділене підприємство для виробництва).

Крім цих основних можна виділити ще кілька додаткових показників, що характеризують раціональність використання тих чи інших природних ресурсів і відображають. лише проміжні, а не кінцеві результати природоохоронної діяльності, тому не можуть бути застосовані як госпрозрахункові. Мова йде про показники раціонального землекористування – землевіддачу (Зв) і землемісткість (Зм):

.

.

де Рв – результат виробництва;

S – площа ділянки, що використовується.

Доповнювальною характеристикою до цих двох показників є структура використовуваної площі, яка виражається процентним співвідношенням окремих видів угідь. Важливим показником господарської діяльності сільськогосподарських підприємств сьогодні повинна стати урожайність. одержана з використанням ґрунтозахисних систем землеробства, прогресивних систем зрошення, біологічних засобів захисту рослин.

Потреба в міжнародному співробітництві у сфері екології обумовлена глобальністю проблеми взаємовідносин суспільства і природи. Ідея такої необхідності була усвідомлена і проголошена ще до першої конференції в Берні з охорони навколишнього природного середовища (1913 р.). Згодом вона одержала закріплення й розвиток у міжнародних правових документах.

Об'єктом міжнародного співробітництва у сфері екології є не навколишнє природне середовище, що знаходиться під національною юрисдикцією, а міжнародно-правовий природний простір, що оточує природне середовище Землі в цілому, глобальна екологічна рівновага.

Міжнародна правова охорона навколишнього природного середовища ґрунтується на певних принципах, вироблених спільними зусиллями держав, міжнародних організацій і конференцій. Вони сформульовані в окремих рішеннях міжнародних організацій, документах конференцій, а також обов'язково викладені в національному законодавстві. В узагальненому вигляді до цих принципів належать пріоритетність екологічних прав людини, суверенні права держави на природні ресурси в межах її території, вільний обмін міжнародною екологічною інформацією; взаємодопомога держав при надзвичайних обставинах (екологічних катастрофах тощо), неприпустимість екологічного благополуччя однієї держави внаслідок заподіяння екологічної шкоди іншій та ін.

Серед об'єктів міжнародно-правової охорони навколишнього природного середовища, під якими розуміють природні об'єкти, з приводу яких у держав і міжнародних організацій формуються й розвиваються екологічні відносини, вирізняють дві категорії: ті, що належать до юрисдикції держави, й ті, які до неї не належать.

До першої категорії відносять Світовий океан, космос, Антарктиду, мігруючі види тварин та деякі інші. Особливість даних об'єктів полягає в тому, що їх правовий режим визначається нормами міжнародного екологічного права. Друга категорія це міжнародно-правові об'єкти природи, включені до числа світового природного існування (міжнародні водні об'єкти, занесені до Міжнародної червоної книги, що знаходяться під загрозою зникнення, рідкісні види фауни, флори та деякі інші).

Однією з правових форм міжнародного співробітництва України у сфері екології є міжнародні договори. Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Більше того, якщо міжнародним договором України, укладеним у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

На сучасному етапі міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля здійснюється на трьох рівнях - світовому (або глобальному), європейському і регіональному.

Міжнародно-правова охорона навколишнього середовища повинна спиратися на норми міжнародного права. Вони визначені багатьма документами, наприклад, рішенням генеральної Асамблеї ООН, рішенням Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища (1972 рік), заключний акт Наради з безпеки і співпраці в Європі (Хельсінкі, 1975 рік), резолюція зустрічі представників держав-учасників Наради з безпеки і співпраці в Європі (Відень, 1986 рік), рішення Міжнародної конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-Де-Жанейро, 1992 рік) та ін.

Важливою віхою міжнародної співпраці в зазначеній сфері на світовому рівні стала Стокгольмська конференція 00Н з навколишнього природного середовища (1972 р.). Вона не тільки прийняла важливі документи (Декларацію, що містить 27 принципів екологічно коректної поведінки держав, і Програму дій), а й послужила джерелом формування міжнародного екологічного права. На Стокгольмській конференції ООН з навколишнього середовища прийнято Декларацію принципів і План заходів.

На регіональному рівні міжнародне співробітництво розвивається з урахуванням особливостей географічних і природних регіонів, у межах яких створені й функціонують єдині екологічні системи. Формами такого співробітництва є міжнародні екологічні програми за участю України - «Чорне море», «Карпати» та ін.

Самостійною формою міжнародної співпраці у сфері екології є міжнародні договори екологічного змісту. Серед них вирізняються договори комплексного й поресурсового змісту. До перших належать ті, що мають глобальний характер, другі спрямовані на охорону окремих об'єктів природи. Специфічною і досить поширеною формою міжнародного співробітництва виступають численні міжнародні конференції з проблем охорони навколишнього природного середовища, що позитивно впливають на міжнародну політичну атмосферу та напрямки подальшого розвитку такої співпраці. Найбільш значимою є Конференція 00Н з навколишнього середовища й розвитку, що відбулася в 1992 р. у Ріо-де-Жанейро, у якій взяли участь 179 держав. Конференція прийняла Декларацію Ріо та «Порядок денний на XXI сторіччя». На ній також були подані відкриті для підписання Конвенції «Про зміни клімату» та «Про біологічне різноманіття».

Міжнародно-правовими угодами регламентуються екологічні проблеми, які мають планетарний характер і які не можуть ефективно регулюватися тільки законодавством однієї або декількох країн. Водночас необхідно зазначити, що існують і такі екологічні проблеми, які мають регіональний характер. Для їх вирішення укладаються міжнародно-правові угоди між державами відповідного регіону. Наприклад, 21 квітня 1992 р. на Конференції причорноморських країн, що відбулася в м. Бухаресті (Румунія) була підписана Конвенція про захист Чорного моря від забруднення.

Україна, як член Ради Європи - однієї з впливових організацій, у діяльності яких питання охорони довкілля посідають доволі важливе місце, - підписала й ратифікувала 29 міжнародних конвенцій, що стосуються екології, стала учасником 44 двосторонніх міжнародних угод і договорів у зазначеній сфері.

На сьогодні законодавство України про охорону навколишнього середовища вже сформувалося в певну систему і містить низку дуже важливих нормативно-правових актів. Проте воно не позбавлене деяких недоліків.

	- нема голосів (2521 відвідувань)
Користувачі повинні бути зареєстровані щоб голосувати за книгу

Назад Міжнародні відносини України у галузі охорони навколишнього природного середовища регулюються законом України «Про охорону навколишнього природного середовища». Україна бере участь у міжнародному співробітництві у галузі охорони навколишнього природного середовища на державному і громадському рівнях відповідно до законодавства України та міжнародного права.

Україна здійснює заходи щодо розвитку та зміцнення міжнародного співробітництва у галузі охорони навколишнього природного середовища з іншими державами, а також в рамках природоохоронної діяльності ООН та організацій, що входять в її систему, інших урядових і неурядових міжнародних організацій.

Серед основних Міжнародних Конвенцій та угод, які ратифіковані Україною, до охорони навколишнього середовища належать:

— Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі;

— Конвенція про біологічне різноманіття;

— Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів;

— Конвенція про приєднання озер;

— Рамкова конвенція Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату;

— Картахенський протокол про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття;

— Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля;

— Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення;

— Угода про співробітництво в галузі вивчення, розвідки і використання мінерально-сировинних ресурсів;

— Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті;

— Конвенція про ядерну безпеку;

— Об'єднана конвенція про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами.

Всі міжнародні організації можна розділити на три групи: природоохоронного напряму (ЮНЕП, МСОП), комплексного природоохоронного профілю (ФАО, ВОЗ, ВМО), спеціального природоохоронного профілю (охорона перелітних птахів, рибних запасів, міжнародних річок і т.п.). Ведуча роль в міжнародній екологічній співпраці належить Організації Об'єднаних Націй, її спеціалізованим установам. Її мета і задача — в наданні сприяння дозволу міжнародних проблем в галузі економічного, соціального життя, охорони здоров'я, підвищення рівня життя населення, дотримання прав людини.

Генеральна Асамблея ООН визначає основні напрями екологічної політики міжнародного співтовариства, розробляє принципи взаємостосунків держав з охорони довкілля, ухвалює рішення про проведення міжнародних конференцій з найважливіших проблем навколишнього середовища, розробляє проекти міжнародних конвенцій, рекомендації з охорони довкілля, сприяє розвитку співпраці держав з метою захисту навколишнього середовища.

Одним з головних органів ООН є Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР), в рамках якої діють функціональні та регіональні комісії і комітети. Всі ці органи разом з іншими політичними, економічними і соціальними питаннями займаються екологічними проблемами. Разом з тим система ООН має спеціальний центральний орган, який займається виключно охороною навколишнього середовища.

Програма ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП) створена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН в 1972 р. відповідно до рекомендацій Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища.

Організація Об'єднаних націй з культури, науки, освіті (ЮНЕСКО) створена в 1948 р. зі штаб-квартирою в Парижі, займається керівництвом екологічними програмами.

Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів — (МСОП) — створений в 1948 р. Це неурядова міжнародна організація, основна задача якої — а розвитку міжнародної співпраці держав, збереженні природних екосистем, рослинного і тваринного світу; збереженні рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин, пам'ятників природи; організації заповідників, резерватів, національних природних парків; екологічній освіті.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ), створена в 1946 р., займається питаннями охорони здоров'я людини в аспекті взаємодії його з навколишнім середовищем, здійснює санітарно-епідеміологічний моніторинг навколишнього середовища, узагальнює дані про захворюваність людей у зв'язку зі станом навколишнього середовища, проводить санітарно-гігієнічну експертизу навколишнього середовища.

Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) створено в 1957 р. для виконання програми забезпечення ядерної безпеки і охорони навколишнього середовища від радіоактивного забруднення.

Сільськогосподарська і продовольча організація Об'єднаних Націй (ФАО) створена в 1945 р. Сфера її діяльності — екологічні проблемами в с/г: охорона і використовування земель, водних ресурсів, лісів, тваринного світу, біологічних ресурсів Світового океану.

Міжнародна морська організація, створена в 1948 р., діє в області морського судноплавства і охорони моря від забруднення; бере участь в розробці міжнародних конвенцій по боротьбі із забрудненням моря нафтою і іншими шкідливими речовинами.

Всесвітня метеорологічна організація ООН (ВМО) створена в 1947 р. Її задача: вивчення і узагальнення ступеня дії людини на погоду і клімат планети в цілому і по окремих регіонах. Вона діє в рамках глобальної системи моніторингу навколишнього середовища (ГСМНС).

Дата добавления: 2014-01-04